Вступ 3
1. Поняття «Екологічне ліцензування» 4
2. Поняття екологічної експертизи 7
Висновок 17
Список використаних джерел 19
 

Екологічне ліцензування це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави [1, с.33].
Екологічне ліцензування є функцією державного управління, з допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб'єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність кваліфікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно-важливу діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «екологічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія».
Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, перелік яких наведено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Цей Закон встановлює порядок ліцензування, передбачає заходи державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у зазначеній сфері [2, с.49].
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Орган, уповноважений на ліцензування відповідного виду діяльності, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698 (з наступними змінами).
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
Ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Порядок проведення таких конкурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачене законами України

1. Гетьман А.П., Шульга М.В. Екологічне право України: Підручник. – Х.: Право, 2005. – 385 с.
2. Денисенко Г.В. Деякі аспекти реформування системи державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища // Юридична наука, практика і освіта. – 2010. - №. 1. - C. 119-126.
3. Дяченко Л.І. Проблеми методики та організації екологічного аудиту в Україні // Науковий вісник УкрЛДТУ. – 2010. – №. C. 188-191.
4. Екологічне право України. Академ курс: Підручник / За заг. ред. Шемшученка Є.С. – К.: Юридична думка, 2008. – 720 с.
5. Екологічне право України: Підручник / За ред. Гетьмана А.П., Шульги М.В. – Х.: Право, 2009. – 328 с.
6. Здоровко Л.М. Правові питання регіонального екологічного контролю в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2003. – 15 с.
7. Зуєв В.А. Організаційно-правові аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2003. – 67 с.
8. Калініченко О.Ф. Контрольно-наглядові та правоохоронні органи контролю за реалізацією конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Форум права. – 2011. - № 2. – С. 359-365.
9. Кобець О.В. Проблеми наглядової діяльності прокурора у сфері додержання законів, спрямованих на охорону довкілля // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - 2011. - № 1. – С. 267-273.
10. Комарницький В.М. Організаційно-правові форми державного контролю у сфері природокористування // Вісник Луганського державного університету ВС. - 2010. - № 3. – С. 211-216.
11. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навч.посіб. / Ред. Єрофеєв М.І. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 224 с.
12. Котелевець А.В. Актуальні питання правозастосовної діяльності у галузі екології: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2000. – 118 с.
13. Мариненко В.О. Екологічна політика держави та її нормативно-правове забезпечення // Державне управління: теорія та практика. – 2009. - № 2. – С. 184-194.
14. Нечитайленко В.А. Екологічна безпека як об‘єкт її забезпечення засобами контролю на державному рівні // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2011. - № 1 (52). – С. 214-218.

Оновлення екологічного законодавства, створення принципово нових еколого-правових положень та чинників, запровадження ефективного механізму природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки - це ті структурні елементи, які покликані зрушити з місця свідомість всього українського суспільства в напрямку вирішення екологічної проблеми.
Багато чого залежить і від належного виконання екологічного законодавства України всіма його суб'єктами. Практиці застосування екологічного законодавства відома низка чинників, які впливають на стан і характер його реалізації. Це організаційні, економічні, політичні, ідеологічні, правові гарантії. Серед цих гарантій чільне місце посідають екологічний контроль в цілому, а також його різновиди – державний, виробничий, відомчий, громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також прокурорський нагляд за дотриманням екологічного законодавства, які є одним з найбільш ефективних інструментів забезпечення належної реалізації еколого-правових норм.
Проблема збереження довкілля є однією з доленосних проблем, від розв'язання якої значною мірою залежить майбутнє нашої планети. Вплив екологічних реалій на всі без винятку аспекти політичного, економічного, демографічного, соціального та духовного розвитку нашого суспільства є настільки масштабним, що нехтування ним виглядає недалекоглядним і безвідповідальним.
Це зумовлює потребу в дослідженні загальнотеоретичних аспектів організації та здійснення екологічного контролю на загальнодержавному (національному) рівні. Зазначене визначає актуальність наукових досліджень проблеми правового регулювання здійснення екологічного контролю в Україні.

Поняття оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) введене в практику проектування і державної екологічної експертизи у 1989 р., яка має передувати прийняттю рішення про здійснення того чи іншого проекту. Вона є обов'язковим елементом всіх стадій розробки проектних матеріалів на здійснення господарської та іншої діяльності, яка може негативно впливати на стан природних ресурсів, здоров'я і умови життя населення.
В процесі підготовки ОВНС проектувальники мають дати аналіз інформації, а експертні органи оцінку з таких питань:
способи здійснення наміченої діяльності, включаючи характеристику пропонованих технічних і технологічних рішень будівництва (розширення, реконструкції), експлуатації і ліквідації (перепрофілювання) об'єкта, джерел сировини і енергії, необхідної виробничої інфраструктури;
характеристика всіх видів виробничих відходів, визначених на підставі матеріального балансу виробництва на стадіях «життєвого циклу» об'єкта для різних режимів роботи на стан навколишнього середовища для всіх варіантів розміщення об'єкта, включаючи характеристику стану повітря, вод, земель, що намічаються до відведення в постійне чи тимчасове користування, опис основних кліматичних, геологічних та інших природних умов, флори і фауни, особливо охоронних територій (заповідних, рекреаційних тощо) і соціально-економічної структури, що склалася в цьому районі.
В результаті всебічного аналізу систематизованої інформації потрібно чітко визначити конкретні об'єкти впливу на навколишнє середовище та джерела варіантів здійснення наміченої діяльності.
Зміст матеріалів ОВНС залежатиме від стадій вирішення питання про способи і характер здійснення такої діяльності.
Ці стадії повинні включати:
 розробку схеми розвитку, розміщення підприємств, об'єктів відповідної галузі на перспективу;
 внесення відповідним міністерством пропозицій про створення (розширення, реконструкцію) конкретного підвідомчого йому підприємства або об'єкта на території республіки;
 підготовку матеріалів попереднього вибору земельної ділянки для розміщення будівництва чи розвитку діючого підприємства (об'єкта);
 проектів або робочих проектів будівництва нового чи існуючого підприємства (об'єкта).
Для кожної з цих стадій рекомендується різний за повнотою і глибиною зміст матеріалів ОВНС, які підлягають еколого-експертному аналізу і оцінці.
В складі схем розвитку і розміщення галузей народного господарства чи галузей промисловості, районного планування промислових зон, генеральних планів промислових вузлів, упорядкування існуючої забудови промислових зон населених пунктів, генеральних планів населених пунктів і інших подібних матеріалів дають попередню оцінку навколишнього середовища.