Вступ 2
Розділ 1. Спілкування і діяльність 3
Розділ 2. Функції спілкування 6
Розділ 3. Вербальна комунікація 8
Висновки 12
Список використаної літератури 14

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєд¬нання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності форму¬ються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяль¬ності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина — людина). Сутність .спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяль¬ності.
Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяль¬ності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілку¬вання й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілку¬ванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети ді¬яльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досяг¬нення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та сто¬сунки між людьми.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.
Зміст спілкування – інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування виступають люди.
Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тварини мета спілкування не виходить звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ця мета може бути дуже і дуже різноманітною, як виявляти собою засіб задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

1. Дубровіна І. В. Робоча книга шкільного психолога. - М., 1995.
2. Зимова І. А. Педагогічна психологія: Підручник для вузів. - Изд. 2-е, доповнене, виправлене і перероблене. - М .: Логос, 2000. - 384 с.
3. Камінська М. В. Педагогічний діалог в діяльності сучасного вчителя. - М.: Сенс, 2003. - 284 с.
4. Кон І. С. Психологія старшокласника. - М.: Просвещение, 1982.
5. Коломінський Я. Л. Психологія спілкування. - М.: "Знання", 1974.
6. Кроник А. А., Кроник Е. А. Діагностика задоволеності в стосунках // Зап. псих. - 1989 г. - №5.
7. Мелібруда Е. Я-Ти-Ми: Психологічні можливості поліпшення спілкування // Пер. з польського Е. Н. Новікової; Вступ. Ст. і заг. Ред. А. А. Бодалева, А. Б. Добровича. - М.: Прогрес, 1986.
8. Мнацанакан Л. І. Особистість та оціночні здатності старшокласників: Кн. для вчителя. -М: Просвещение, 1991.
9. Мудрик А. В. Час пошуків і рішень, або старшокласникам про них самих. М., 1989.
10. Мудрик А. В. Найважчі роки. - М.: Знання, 1990.
11. Нові дослідження в психології та вікової фізіології. №2 (6) / АПН СРСР; Редкол: Петровський А. В. (Відп. Ред.) Та ін. - М.: Педагогіка, 1991.
12. Психологічні аспекти міжособістісної взаємодії вікладачів и студентов: Навчально-методичний посібник // С. Булах, Л. В. Долинська, М-во освіти и науки України. НПУ ім .. М. П. Драгоманова. - К., 2002. -114с.

Уся система ставлення людини до інших людей реа¬лізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання: Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає за¬собом передання суспільного досвіду. Його специфіка ви¬значається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаєм¬ний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спіл-куванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — на¬лагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спіл¬кування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє пот¬ребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спіл-кування. М.І.Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дити¬ни (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморо¬зумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Ос¬новні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — піз¬навальні, ділові та особистісні.

Таким чином, найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Або: уява - це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є чіткішим та лаконічнішим.
Уява, як і сприймання, пам'ять, мислення - пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті.
Уява тісно пов'язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання, вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя персонажів, їх стан і почуття.
Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.
За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, уміння, витрачена час, розумові і фізичні зусилля) здібна людина одержує максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми.
Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності.
здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високих досягнень у ній.
Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динамці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками.
Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по­роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає­модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.