ВСТУП..……………………………………………………………………………3
ПСИХІЧНІ ПАРАМЕТРИ ДИЗОНТОГЕНЕЗУ...……………………………….4
ВИСНОВОК..….…………………………………………………………………14
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...………………………………………………………15

У 1927 р. Швальбе вперше використав термін "дизонтогенія", позначаючи ним відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального розвитку. Надалі термін "дизонтогенія" набув більш широкого значення. Ним стали позна¬чати різні форми порушень онтогенезу, включаючи і ностнатальний, переважно ранній, обмежений термі-нами розвитку, у яких морфологічні системи організ¬му ще не досягли зрілості.
Патологічний вплив на незрілий мозок може призвести до відхилень психічного розвитку. Його прояви будуть різними в залежності від етіології, локалізації, ступеня поширення і виразності пошкод¬ження, часу його виникнення і тривалості впливу, а також соціальних умов, у яких опинилась хвора ди¬тина.
У вітчизняній дефектології щодо дизонтогеній використовуються термін "аномалії розвитку".
Розлади у діяльності нервової системи можуть бути викликані як біологічними чинниками, так і соціальними.
Психологічні параметри дизонтогенезу
1. Перший параметр пов'язаний з функціональ¬ною локалізацією порушення, в залежності від якої розрізняють два основних види дефекту:
 частковий, зумовлений дефіцитарністю окремих функцій гнозису, праксису, мовлення;
 загальний, пов'язаний з порушенням регуляторних систем, як підкіркових, при дис¬функції яких спостерігається зниження рівня психіч¬ної активності, патологія потягів, елементарні емоційні розлади, так і кіркових, зумовлюючих дефекти інтелектуальної діяльності (недостатність цілеспрямова¬ності, програмування, контролю), порушення більш складних специфічно людських емоційних утворень.
Загальні і часткові порушення вибудовуються у певну ієрархію. Дисфункція регуляторних систем впливає тією чи іншою мірою на усі сторони психі¬чного розвитку. Порушення ж часткових функцій є більш парціальним і часто компенсується збережен¬істю регуляторних та інших часткових систем.
2. Другий параметр дизонтогенезу пов'язаний з часом пошкодження.
Характер аномалії буде різним в залежності від того, коли виникло пошкодження нервової системи. Чим раніше сталося пошкодження, тим більш вірогід¬ним буде явище недорозвитку. Чим пізніше виникло порушення нервової системи, тим характернішими будуть явища порушення з розпадом структури пси¬хічної функції.
Фактор часу визначається не лише хронологіч¬ним моментом виникнення розладу, а й тривалістю періоду розвитку функції в онтогенезі. Найчастіше пошкоджуються функціональні системи з порівняно коротким циклом розвитку. Так, частіше пошкоджу¬ються функції, які мають підкіркову локалізацію, формування яких в онтогенезі завершується порівня¬но рано. Кіркові ж функції, які мають триваліший період розвитку, при ранньому впливі шкідливого стану частіше або стійко недорозвиваються, або тим¬часово затримуються у своєму розвитку.
З параметром часу пов'язана й інша вірогідність розладу тієї чи іншої функції. Як відомо, в процесі психічного розвитку кожна функція в певний час. проходить через сензитивний період, який характе¬ризується не лише найбільшою інтенсивністю роз¬витку, а й найбільшою вразливістю і нестійкістю щодо шкідливих впливів.
Виділяються періоди, в яких більшість психо¬фізичних систем знаходяться у сензитивному стані. Це 0-3 роки і 11-15 років. У ці періоди найчастіше виникають психічні порушення.
Нестійкість психічних функцій у сензитивний період може зумовити явище регресу — повернення у більш ранній віковий період. Так, наприклад, тим¬часова втрата навичок ходіння, охайності через со¬матичні захворювання у перші роки життя. Прикла¬дом стійкого регресу може бути повернення до авто¬номного мовлення внаслідок втрати потреби в кому¬нікації при ранньому дитячому аутизмі.

1. Богуш А. М. Теорія і методика розвитку мовлення у дітей раннього віку. - К.: Слово, 2003.
2. Бондар В. І. Спеціальна освіта в Україні: погляди в майбутнє. – К., 2004.
3. Ілляшенко Т.Д. Корекція психосоціального розвитку дітей з церебральним паралічем у реліабітаційному центрі. – Київ, 2003.
4. Корольчук М. С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я. – Київ, 2002
5. Максименко С. Емоційний розвиток дитини. – К.: Мікрос-СВС, 2003.
6. Піроженко Т. Мовлення дитини: Психологія мовленнєвих досягнень дитини. – К.: Главник, 2005.
7. Роговик Л. Психомоторика дитини. – К.: Главник, 2005.
8. Саул Р. Довідник росту від третього триместру до підліткового віку. – Луцьк: Вісник, 2002.
9. Увага дитини / Упоряд.: С.Максименко, Л.Терлецька, О.Главник. – К.: Главник, 2004.
10. Яковлева С.Д., Полещук С.В. Навчально-методичні рекомендації до практичних занять з курсу "Дефектологія з основами психопатології" для студентів спеціальності 7.010106 "Дефектологія" денної та заочної форм навчання. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2004.

Широкий і логічно визначений спектр психологічних знань у спеціаліста передбачає всебічне і глибоке вивчення дитини з відхиленнями в розвитку і відповідний, обґрунтований вибір необхідних технологій і прийомів корекційно-педагогічної роботи в кожному конкретному випадку.
Однією з головних проблем теорії спеціальної психології є пояснення сутності феномену порушеного розвитку.
Вирізняючи суттєві характеристики феномену порушеного розвитку (дизонтогенезу), різні автори пропонують різноманітні пояснення і назви, що фіксують, на їх думку, найсуттєвіші його ознаки, порівняно з нормальним розвитком. На сьогодні у спеціальній психології та корекційній педагогіці широко використовуються такі поняття, як аномальний розвиток, ненормальний розвиток, недостатній розвиток, дефектний розвиток, порушений розвиток, ненормативний розвиток, обмежений розвиток, нестандартний розвиток, відставання в розвитку, недостатній розвиток, негармонійний розвиток, субнормальний розвиток тощо, а також такі словосполучення, як діти з обмеженими можливостями в розвитку, діти з проблемами в розвитку, діти з особливим розвитком, діти з порушеннями розвитку. У таких прикладах хоча й фіксуються різні характеристики дизонтогенезу, але найчастіше вони не розкриваються у формі розгорнутого визначення.

В основі порушень розвитку лежать ураження нервової системи або окремих аналізаторів. В залежності від впливу патогенних факторів причини порушень розвитку розділяють на дві групи: зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні). В кожній групі установлений перелік захворювань, а також факторів ризику, які призводять до різних порушень і відхиленням в розвитку дітей. Необхідно розглядати біологічні, психологічні і соціальні чинники у їх взаємозв'язку.
Спектр порушень розвитку є дуже широким. Встановлено, що для біологічної повноцінності індивіда велике значення мають соціально-психологічні фактори, а з психолого-соціальної точки зору, для нормального розвитку особистості суттєвими є і біологічні фактори.
Виявлення причин, які викликають відхилення в розвитку, необхідне для наукового обґрунтування психолого-педагогічних і медичних втручань, направлених на діагностику, корекцію, відтворення і компенсацію порушених функцій.