Вступ……………………………………………………………………………3
Розділ I. Творча постать Ганни Барвінок у контексті етнографічно-побутової школи прозаїків 50-60-х рр. ХІХ ст.
1.1. Внесок Ганни Барвінок в українську літературу.…..…………………………………………………………….6
1.2. Життєвий шлях письменниці………...……………………………...9
Розділ ІІ. Оповідання Ганни Барвінок як зразок реалістичного характеротворення
2.1. Структура і проблематика творів Ганни Барвінок………………..13
2.2. Прийоми і засоби типізації та індивідуалізації характерів письменниці……………………………………………………………...17
Висновки………………………………………………………………………27
Список використаних джерел………………………………………………..30

О.М.Білозерська відома ще під псевдонімом А.Нечуй-Вітер ввійшла в літературу у 1857 р., видрукувавши оповідання «Восени літо». У 1860 р. появилося її оповідання «Не було змалку, не буде достатку». Починаючи з 1861 р., коли вийшов у світ 1-ий номер «Основи», Ганна Барвінок групується із прозаїками, які писали свої твори з народного життя( у центрі їх уваги й справді був народний побут, етнографічне його змалювання). [2, с.24]
Ці письменники, і особливо саме Г.Барвінок цікавилися родинно-побутовими справами українців, в першу чергу селян. Якщо конкретизувати тематику творів саме Г.Барвінок, то її цікавила доля жінки у сім’ї. Цій проблемі Г.Барвінок присвятила такі свої оповідання, як «П’яниця», «Королівщина», «Перемога», «Вірна пара». С.Єфремов вважав, що Г.Барвінок на відміну від прозаїків – «основ’ян» і особливо Марка Вовчка зображувала трохи вужчу сферу, яка була обмежена психічними переживаннями жінки-селянки, але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги. Важливо, що С.Єфремов вказує на стильову ознаку Г.Барвінок як прозаїка, вважаючи, що її оповідання(вона творила в жанрі оповіданні це «здебільшого фотографічні малюнки, мало не стенографічно записані з життя, що подають цікавий матеріал до народної психології, звичаїв, побуту».[2, с.26]
Пригадаємо, що в «Основі» була рубрика «З народних уст», а натхненник і дійсний видавець журналу П.Куліш закликав «відбивати особливості народного життя, побуту, звичаїв у їх первозданному вигляді й наснажувати твори морально-дидактичними настановами»: «Простонародная украинская жизнь – есть целый мир самостоятельных понятий человека о том, как ему быть на свете».
У зв’язку із цим мова йде про етнографічно-побутову школу прозаїків 50-60 рр. Традиції цієї школи продовжувалися і в 70-90 рр. [2, с.28]
З приходом до «Основи» Марка Вовчка відчувається її вплив на прозаїків. Тут мова йде про школу Марка Вовчка. Серед представників цієї школи: Ганна Барвінок, Петро Кузьменко (він же й поет) Митрофан Александрович (Олелькович), Матвій Симонов (Номис), Степан Ніс, Василь Кулик, Олександр Навроцький (поет, перекладач,), Микола Вербицький (Білокопитний), Володимир Александров, Василь Мова (Лиманський). [4, с.64]
Побутує думка, що ці письменники наслідували Марка Вовчка, але були далекі від критичних поглядів письменниці на кріпосницький лад, і навіть навпаки ідеалізували тогочасні суспільні відносини. Перші оповідання Ганни Барвінок Були видрукувані в альманасі «Хата» («Лихо не без добра», «Восени літо»). В «Основі», були передруковуванні її «хатинські» твори у журналі «Основа», під псевдонімом, який придумав Куліш – Нечуй-Вітер. В «Основі» були надруковані оповідання «Сирітський жаль», «Не було змалку – не буде й до останку». [3, с.74]
Г.Барвінок в оповіданні «Сирітський жаль» змальовує майже типову для творів Т.Шевченка картину із життя сільської дівчини, обманутої і покинутої з дитиною на руках. Однак на відміну від Т.Шевченка тут нема гострого соціального забарвлення. Трагічне становище героїні письменниця поглиблює тим, що вона – сирота. Отже, її майбутнє життя – це суцільні страждання, які треба покірно пройти. Не спостерігається критики на кріпаків і в оповіданні «Не було змалку, не буде й до станку». Типологічно цей твір близький до «Козачки» Марка Вовчка і це стосується насамперед тому, що в одному і другому випадках героїні не кріпачки вони вільні, тому й козачки. У Марка Вовчка – Олеся, у Ганни Барвінок – Зінька – виходять заміж за кріпаків. Далі в сюжетах двох авторок йдуть розходження. Якщо у героїні Марка Вовчка всі страждання починаються після одруження, то у Зіньці – із твору Ганни Барвінок дуже багато довелося пережити насамперед до одруження. Оскільки ані її батьки, ані батьки її коханого – Федора – не погоджувалися на їх одруження. Лише після смерті батьків одруження стало можливим. У героїні Ганни Барвінок кріпацьке ярмо не так сильно змінило її життя на гірше, ніж це сталося з Олесею. Всі життєві випробування Зіньки пов’язані зі смертю її чоловіка. [4, с.69]
Аналізоване оповідання засвідчує, що й справді Ганна Барвінок не торкалася соціальних питань, як того вимагала епоха реалізму, вся увага письменниці була зосереджена від звичаїв , на долі жінки і її залежності. Оповідання «Не було змалку, не буде й до станку», а ще в більшій мірі оповідання як «Хатнє лихо», «Жіноче бідування» до драматичну долю жінки, письменниця поглиблює розкриттям її внутрішнього світу, її психології. У твораї Г.Барвінок спостерігається широке використання етнографічних записів, часто фольклорних. Є в письменниці казкові мотиви й образи, широке використання народних пісень, демонологічні образи, - «Восени літо», «Лихо не без добра», «Русалка»). Однак, Ганна Барвінок пропускає їх через власні судження. У її творах часто спостерігається суб’єктивізм у творенні логіки стосунків. Друкуючи оповідання Ганни Барвінок в «Основі», П.Куліш відзначав їх етнографізм та вміння письменниці вибирати з етнографічних записів – найважливіше: «Не кожен-бо з красномовних добрих людей слово до слова як золото до золота сипле. Треба зробити добрий вибір, тоді й буде пшениця без полови й куколю».

1. Бернштейн М. Журнал «Основа» і український літературний процес у 50-60-х рр. ХІХ с. – К.,2009 – с.144
2. Грінченко Б. А. А. М. Куліш, Ганна Барвінок. Чернігів, 2001, с.234
3. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 2009, - с.432
4. Денисюк І. Талант без талану // Вітчизна. 2008. № 12; - с.234
5. Зеленська Л. Листи Ганни Барвінок до М.Коцюбинського // УМЛШ. – 2000. - №10.- с.234
6. Історія української література 2 пол. ХІХ ст. /за ред. Поважної В. – К., 2009. – с.435
7. Історія української літератури ХІХ ст.. У 3 – кн./ За ред. Яценка М. – К., 2006. – кн..2. – с.182
8. Коломієць В. Дзвонар народного пробудження : Маловідома проза ж. «Основа» // Дивослово. – 2004. - №1. – с.456
9. Лепкий Б. Про життя і твори Т.Шевченка. – К., 2004. – с.760
10. Подзігун В. І. Поетика малої прози Ганни Барвінок (на матеріалі оповідання «Домонтар») // Наука і сучасність: Збірник наукових праць. Серія: Педагогіка. Філологія. – К., 2005. – Т. 48. – с. 166
11. Подзігун В. І. Творчі взаємини Михайла Коцюбинського та Ганни Барвінок крізь призму їх листів // Наукові записки. Серія: Філологія. До 140-річчя від дня народження М. Коцюбинського. – 2005. – № 7. – с.356
12. Подзігун В.І. Проза Ганни Барвінок у руслі «кордоцентризму» (на матеріалі оповідань «Не було змалку, не буде й до станку» та «Восени літо») // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. Випуск 10. – Науковий збірник. – К., 2005. – с. 282
13. Подзігун В. І. «Забута тінь» Пантелеймона Куліша // Філологічні студії: Збірник наукових праць. – Вип. 1. – Вінниця: Видавництво ВДПУ імені М. Коцюбинського, 2003. – с. 175.
14. Подзігун В. І. До питання про взаємини Михайла Коцюбинського та Ганни Барвінок // Філологічні студії: Збірник наукових праць. – Вип. 2. – Вінниця: Видавництво ВДПУ імені М. Коцюбинського. – 2002. – с. 128
15. Подзігун В. І. Штрихи до літературного портрета Ганни Барвінок // Визвольний шлях. Суспільно-політичний, науковий та літературний місячник. – Кн. 7 (688). Річник 58. – К., липень, 2005. – с. 364
16. Хропко П. Літературний процес 40-60-х рр..ХІХ ст.// УМЛШ. – 2009. - №1. – с.246
17. Чубинський В. Ганна Барвінок // Барвінок Ганна. Вибрані твори. К., 2007, с.345
18. Шугай О. « Благословенний день нашого знайомства» // Україна. - 2009. -№ 36, 37, 38 – с.254

Актуальність даної роботи пов’язана з тим, що Ганна Барвінок є видатною письменницею. Вона внесла вагомий вклад в розвиток української літератури, культури й мови.
Українська письменниця Ганна Барвінок (Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш) народилася 23 квітня (5 травня) 1828 року на хуторі Мотронівка (за іншими джерелами – в місті Борзні). Її батько мав гарну освіту, був предводителем місцевого дворянства. Вона – сестра українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського.
У 15-річному віці Ганна познайомилася з майбутнім чоловіком, Пантелеймоном Кулішем, старшим за неї на 9 років. На весіллі Олександри Білозерської і Пантелеймона Куліша старшим боярином був сам Т. Шевченко. Наречена на знак поваги подарувала йому весільну квітку.
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, у діяльності якого брав участь П. Куліш, останнього було заслано до Тули. За ним поїхала і дружина.
Ганна Барвінок, такий Олександра взяла собі псевдонім, присвятила себе чоловікові. Коли згоріли рукописи перекладу Біблії українською мовою – плід 25-річної праці Куліша, умовила чоловіка почати все заново. Та не була його тінню. Олександра сама стала писати. Через багато років вона згадуватиме: «Як тільки ми виїхали з Києва, дав мені Куліш зшиток і олівець у руки і умовляв, щоб я записувала, що побачу чи почую... Нова течія мого життя і нова праця. Як тут ще найти натхнення і річ, котра б варта була пера. Хоч яка поезія з прозою. Та вилетять з голови од штовхання під боки».
Ганна Барвінок мала чутливу душу, яка відгукувалась на все, що пов’язане з Україною, її піснями, звичаями, побутом. І все надбане, збагачене власною любов’ю вона пізніше викладе на папір, подарує людям. Це будуть згустки народного життя, без прикрас і вигадок. Вона більше 50-ти років була в літературному житті. Перші свої твори надрукувала в 1858 році в літературному альманасі «Хата» та журналі «Основа». У свій час оповідання друкувалися на сторінках багатьох літературних журналів: «Дзвінок», «Рідний край», «Літературно-науковий вісник», «Складка», «Перший вінок».
Вражає мова оповідань письменниці, насичена прислів’ями і приказками, народними висловлюваннями, піснями. Ця жінка творила добро, допомагала утверджувати українське на українській землі. Ганна Барвінок написала оповідання: «Жіноче бідування», «Батькова помилка», «Перемогло», «Восени літо», «П’яниця», «Хатнє лихо», «Молодича боротьба», «Русалка» та ін.
Ім’я талановитої письменниці Ганни Барвінок відоме далеко за межами рідного краю. Вона створила такі повісті і оповідання, які стали окрасою української літератури. Її творчість високо оцінили сучасники. Недарма ж Борис Грінченко, котрий у 1902 році першим видав її твори, опублікував статтю про письменницю під назвою «Співець жіночого горя».
Своєю літературною творчістю вона зробила великий внесок у розвиток української літератури та у справу збагачення української літературної мови. Своєю невтомною, наполегливою працею в науковій, освітній, громадській діяльності Ганна Барвінок залишила глибокий слід і відіграла надзвичайно велику роль у розвитку національної культури, науки та в поширенні національної свідомості народу.
Письменниця вважала, що для кожного свідомого українця недостатньо знати рідну мову та читати українські книжки. Його обов’язком має ще бути й матеріальна допомога українській культурі. Сама Ганна Барвінок неодноразово надсилала гроші Доброчинному товариству з видання дешевих і загальнокорисних книг для народу, передплачувала українські газети й журнали, зокрема «Літературно-науковий вісник», «Вільна Україна», «Шершень» та ін. По смерті чоловіка Ганна Барвінок продала садибу в Мотронівці, щоб видати його творчу спадщину – видано найповніше досі зібрання творів П. Куліша. Померла 6 липня 1911 року, похована поряд із чоловіком у рідній Мотронівці.
Мета даної роботи полягає в освітленні творчої діяльності Ганни Барвінок для глибшого розуміння проблем того часу.
Об’єктом дослідження виступає постать Ганни Барвінок , як видатної письменниці України.
Предмет дослідження, - проза 50-60-х років ХІХ ст.
Завдання дослідження:
 Охарактеризувати внесок Ганни Барвінок в літературний процес;
 Описати структуру й проблематику творів;
 Визначити засоби детального опису характерів.

Аналіз літературного доробку Ганни Барвінок дає можливість зробити певні узагальнення щодо місця белетристики в літературному процесі другої половини ХІХ – початку ХХ століття, значення її спадщини для становлення українського письменства у світоглядному та художньому плані.
Проза Ганни Барвінок – самобутня, ідейно цілісна, художньо довершена – одна з яскравих сторінок українського літературного процесу другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Внесок письменниці у вітчизняну художню літературу сьогодні вбачається, при уважному вивченні, набагато вагомішим, значнішим, ніж декларувалось в радянському літературознавстві, в офіційній підручній літературі, в тому числі й академічній. Основна ідейна парадигма художньої спадщини Ганни Барвінок полягає в розкритті й утвердженні духовності українського народу, увиразненні її кардинальних рис на різних, соціальних, побутових, психологічних обширах життя.
Широко спираючись на філософську традицію кордоцентризму, питомої української «філософії серця», просвітництва, романтизму та модернізму, що побутували в українській літературі кінця XVIII – початку ХХ ст., Ганна Барвінок вибудовує свою художню систему, в якій наскрізним є морально-етичне начало.
Розробляючи численні сюжети з життя і побуту основних верств українського суспільства – покріпаченого селянства і вільного козацтва, нечисленної, але суспільно значущої верстви дворянства, простежуючи стосунки між ними, інколи складні й неприязні, письменниця не ставить за мету підкреслити антагонізм тих чи інших суспільних верств на засадах соціальних. У неї інша кардинальна мета: акцентування позитивних рис моралі й етики всіх шарів суспільства як основу єднання українців, формування української нації з єдиною духовною й естетичною культурою. Осягнути цю мету письменниці допомагає широка художня інтерпретація народних пісень і дум, казок і легенд, вірувань, обрядів і звичаїв, приказок і прислів’їв. Адже це було художнє мислення самого народу, відтак воно знайшло свою художню реалізацію в прозі письменниці.
Особлива заслуга Ганни Барвінок у художньому представленні проблеми української жінки. У центрі уваги письменниці не зовнішні обставини в житті героїнь, а загальні погляди та вчинки. Вони – наслідок внутрішнього життя – життя серця, на глибокому дослідженні якого зупиняється письменниця, акцентуючи увагу на мові персонажів. Героїні скромні, працьовиті, сором’язливі, підкреслена християнська риса – відмова від помсти, уміння глибоко розуміти інших, прощати. Поетизуючи образ жінки-селянки, матері, авторка втілює ідею «селянського матріархату» як складову романтичного світогляду. Іноді характери героїнь подаються вже як завершені, розкриваються у почуттях. Для письменниці характерно, що не зовнішня краса визначає ставлення до героїв, а описи душевного стану, психологічні колізії, переважно безвідносні до соціального середовища.
В основі стильової системи Ганни Барвінок лежить національне світовідчуття і світосприймання, яке зумовило глибокий гуманістичний пафос її творів, емоційну, ліричну наповненість, естетизацію прекрасного.
Проза Ганни Барвінок, як і більшість творів зламу кінця ХІХ – початку ХХ століття, синтезує риси реалізму з модерними вкрапленнями. У малій прозі вбачаємо різностильові проявлення народництва (романтичні, реалістичні), поєднання яких з виходами письменниці в обшири модерного письма вирізняють оригінальний авторський стиль.
Збагачується досвід психологічної характеристики, прийоми та засоби зображення, посилюється увага до матеріальних умов існування людини, її соціальної природи. Письменниця показує людину не стільки на фоні побуту, як людину для побуту.
Моделюючи образи-персонажі, белетристика не ідеалізує героїв, вони свідомі власних помилок, негативних рис характеру. Для письменниці ключовим є феномен краси як особливий компонент світосприймання менталітету українця.
Асимілюючи традиції народнопісенної творчості в естетиці жанрів малої прози (оповідання, новели, поезії в прозі, образка, художнього нарису тощо), письменниця органічно засвоїла багатства лексики і фразеології, довершеності образної системи, її філософської глибини і насиченості, засобів поетичної виразності: риторичних фігур, тропів, темпоритму тощо, характерних для фольклору. Повсякчас підкреслює Ганна Барвінок і відчуття та розуміння краси, побутову охайність, прагнення до гармонії в житті (відшукування «своєї тропи») українського селянства. Багатство художніх тем, сюжетів, ситуацій, образів, естетичних засобів надають спадщині письменниці вічної краси і принадності.