Вступ………………………………………………………………………………3
Забезпечення національної безпеки України як функція держави……………5
Висновок………………………………………………………………….………21
Список літератури………………………………………………………….….…22

Визначальним елементом створення будь-якої системи є її мета. Отже, очевидним є розгляд даного компоненту і при створенні системи забезпечення національної безпеки України.
Питанням визначення поняття мети приділено багато уваги, тому, щоб не переобтяжувати зайвими дискусіями, наведемо те визначення поняття, яким будемо користуватися в подальшому. Отже, мета – передбачений у свідомості результат, на досягнення якого спрямована діяльність суб'єкта.
У теоретичній сфері дослідження національної безпеки мабуть стало традицією, що одне поняття характеризується чисельними не лише визначеннями, а й підходами щодо їх формулювання. Це ж саме стосується і такого поняття, як «мета функціонування СЗНБ».
Тому, ураховуючи запропоноване нами вище визначення поняття системи забезпечення національної безпеки, а також самого процесу забезпечення національної безпеки можна визначити мету функціонування даної системи: організація процесу управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, а також ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки України. У найбільш широкому плані мета СЗНБ – організація управління системою національної безпеки через ефективне функціонування самої системи забезпечення.
При чому, під поняттям управління системою національної безпеки розуміється свідомий цілеспрямований вплив суб'єкта управління на множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних, природних, техногенних та антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки умов їх ґенези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об'єднані цілями і завданнями щодо просування забезпечених недоторканністю національних потреб, інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України з метою підвищення ефективності її функціонування для розв'язання завдань із забезпечення національної безпеки.
Управління системою національної безпеки має розглядатися в декількох аспектах. По-перше, мається на увазі управління цією системою як об'єктом з боку держави. По-друге, враховується управління, яке здійснюється всередині системи, при якому об'єктами є співробітники, служби, підрозділи, органи, а суб'єктами – керівники та керівні апарати, які діють на відповідних рівнях і становлять у своїй сукупності управляючу підсистему всієї системи даних органів у цілому і кожного з них окремо.
У свою чергу, управління системою забезпечення національної безпеки можна визначити як особливий вид діяльності державних і недержавних суб'єктів з упорядкування системи забезпечення національної безпеки, забезпечення її оптимального функціонування і стійкого розвитку з організації управління системою національної безпеки.
Зміст цієї діяльності вміщує: визначення цілей, завдань і функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки; розроблення і вдосконалення їх організаційної, функціональної, інформаційної та психологічної структури; забезпечення матеріальними, інформаційними та іншими ресурсами; підготовку і реалізацію управлінських рішень; забезпечення координації та взаємодії державних і недержавних суб'єктів забезпечення національної безпеки; регулювання їх організації і функціонування з урахуванням геополітичної обстановки та відхилень від намічених цілей; створення ефективної системи обліку та контролю тощо.
Головне завдання системи забезпечення національної безпеки полягає у тому, щоб створити таку систему управління, за якої можна було б здійснювати свідомий цілеспрямований вплив на ці загрози та небезпеки.
Водночас варто зазначити, що дана позиція поки не знайшла широкого застосування. Більш того, окремі дослідники пропонують вживати поняття «ліквідація небезпек», що суперечить управлінській парадигмі аналізу національної безпеки як об'єкта управління. Так, наприклад, М£. Левицька зазначає: «...ліквідація небезпек ... значною мірою відноситься до сфери діяльності органів внутрішніх справ». Водночас далі за текстом автор заперечує сама собі, зазначаючи наступне: «Повну ліквідацію загроз не можна розглядати як таку, що може бути реально досягнута, оскільки загрози національним інтересам країни завжди її супроводжують в процесі розвитку і є основним фактором, що впливає на реалізацію завдань і функції системи забезпечення національної безпеки». Отже, стає незрозумілим, якої саме позиції дотримується автор. Причому така позиція і понятійна неточність притаманна багатьом дослідженням з націобезпекознавчої проблематики.
Однак, наша позиція полягає у тому, щоб застосовувати управлінський підхід, тобто таку дослідницьку програму, яка виходить з того, що існування людини, суспільства і держави в якості триєдиного організму є результатом глобального процесу управління, продуктом, який виник у ході адаптації людини до світу і виживання у ньому через отримання і обмін значущою інформацією.
Застосування управлінського підходу дозволить визначити: 1) чітке коло суб'єктів забезпечення національної безпеки; 2) чітке коло об'єктів національної безпеки; 3) канали прямого і зворотного зв'язку, по яких відбуватиметься надходження інформації від суб'єкта до об'єкта і навпаки; 4) внутрішнє і зовнішнє середовище існування системи національної безпеки в цілому і системи забезпечення національної безпеки, зокрема, що надасть змогу говорити не про знищення джерела небезпеки, а про можливість здійснення моніторингу чинників, що можуть становити загрозу або небезпеку для національної безпеки України.
Окрім управлінського підходу, доцільно за даного випадку застосувати системний підхід. Він є корисним з ряду обставиш по-перше, надає можливість чітко окреслити мету функціонування даної системи, а отже і той кінцевий результат за для якого власно і створювалася дана система (вихід); по-друге, визначити початкові дані (параметри входу); визначити механізм управління загрозами та небезпеками відповідно до закладених параметрів і умов функціонування (параметри процесу).
Більш того, за даного випадку доцільно також використовувати синергетичний підхід, за допомогою якого система забезпечення національної безпеки розглядається крізь призму двох складових елементів: державної і недержавної підсистем. Більш того, застосування даного підходу дозволило автору висунути тезу про те, що загрози та небезпеки не можуть бути ліквідовані, втім слід вчинювати на них свідомий цілеспрямований вплив. Окрім цього, мала загроза може призвести до великих наслідків, що ще раз підтверджує вірність висунутої тези щодо необхідності розроблення теорії управління системою національної безпеки, і системою забезпечення національної безпеки, зокрема.
Таким чином, сучасна система забезпечення національної безпеки у широкому розумінні має базуватися на сукупності вже існуючих і спеціально створюваних органів, державних і недержавних структур, соціальних груп, суспільних об'єднань і громадських організацій, окремих осіб, а також специфічних правових, інформаційних, політичних, економічних та інших зв'язків між ними по забезпеченню національних інтересів особи за різних умов функціонування СЗНБ.
Відповідно до викладеної вище нами концепції адекватності, обсяг та складність завдань, що вирішуються системою забезпечення національної безпеки, залежить від проведеної на основі моніторингу оцінки тих чи інших безпеко генних чинників, ступеня їх небезпеки і можливих наслідків у випадку реалізації. Зважаючи на ту обставину, що СЗНБ функціонує за багатьма напрямами, постає необхідність казати не просто про завдання, а про сукупність завдань, які можуть бути згруповані за певними критеріями.
Так, наприклад, за критерієм важливості можна виділити такі групи завдань: оперативні – сукупність завдань, які потребують негайного вирішення, що дозволяє вплинути на конкретні відхилення від нормального функціонування СЗНБ; тактичні • - сукупність завдань, в межах реалізації стратегічних завдань, спрямовані на вирішення приватних завдань; стратегічні сукупність завдань, які спрямовані на досягнення головної мети функціонування системи забезпечення національної безпеки, вопи розповсюджуються на головні цілі і напрями функціонування СЗНБ, кадрову політику, взаємодію даної системи із аналогічними системами зарубіжних країн, її підсистем одна з одною, взаємовідносини із громадськими об'єднаннями тощо.
За напрямом вирішення: внутрішні – сукупність завдань, які вирішуються зсередини системи; зовнішні – сукупність завдань, які вирішуються за межами системи.
За сферою вирішення: інформаційні, соціально-гуманітарні, політичні (внутрішньо - та зовнішньополітична сфера), економічні, воєнна екологічні, прикордонні, науково-технологічні тощо.
За повторюваністю: стандартні – множина завдань, по яким вже відпрацьовані стійкі алгоритми їх вирішення, документально зафіксовані в інструкціях, методиках, планах тощо; нестандартні – множина завдань, які вирішуються при виникненні нових умов, ситуацій, які не мають заздалегідь розроблених алгоритмів розв'язання (акт тероризму, збройна агресія, потоп, повінь тощо).

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.
2. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України»
3. Закон України «Про основи національної безпеки України»
4. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. - Л.: Слово, 2007.
5. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 2007. – 250 с
6. Конституційне право України. / За ред. А.З. Георгіца. - К.: Юрінком інтер, 2008.
7. Конституційне право України. / За ред. О.В. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2007.
8. Самолюк В., Філіп’єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. – 253с.
9. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Учебник для вузов. – Х: Эспада, 2002.
10. Судові та правоохоронні органи України. / Збірник законодавчих та нормативних актів. – К.: Видавництво Паливода А. В., 2002.
11. Судові та правоохоронні органи України: Підручник. / Басай В.Д. – К.: Вік, 2001.
12. Судові та правоохоронні органи: конспект лекцій. – Л.: Вид-во Львівського національного університету ім. Івана Франка. – 2007.
13. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К: Юрінком Інтер, 2008. - 536 с.
14. Шаповал В.М. Конституційне право України: Підручник для студ. вузів. - К.: Артек, 2007.
15. Юридическая деонтология : Учеб.-метод. пособие / М.Ф. Орзих, А.Р. Крусян ; Одесская национальная юридическая академия. – Одесса : Юридична література, 2002. – 42 с.

. У сучасних умовах усі країни включені до процесу загальнодержавного світового економічного розвитку. Одночасно входження країни в світове господарство в умовах відкритої економіки приховує різні загрози - від незначного негативного впливу на господарську діяльність окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності до втрати національного державного суверенітету
В сучасних умовах всесвітньої глобалізації та розширення впливу мілітаристських блоків все більше зростає захисна функція держави. Йдеться перш за все про таке поняття як національна безпека.
Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
В усі часи держави прагнули захистити себе він впливу, відкритого чи заангажованого, інших країн, при чому застосовували усю потужність апарату держави починаючи від армії і закінчуючи таємною поліцією чи контррозвідкою. Завжди для держави як соціального утворення найвищою цінністю було життя своїх громадян, але держава як власне сукупність певних інститутів перш за все прагнула захистити себе від загарбання влади іншою країною чи певним колом осіб. Виходячи з цього убезпечувати було необхідно не лише засобами мілітаристського походження (армія, зброя ін..) а й певними економічними механізмами. Тобто створювати безпечні економічні умови існування держави.
Отже об’єктом даного дослідження виступає національна безпека України.
Предметом дослідження є національна безпека як функція держави.
Сучасна національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» одним із суб’єктів забезпечення національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України – координаційний орган з питань національної безпеки та оборони України. Відповідно до Конституції України є допоміжним органом Президента України.
Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він також формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України.
До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Голова Верховної Ради України не є членом РНБО, але може брати участь її засіданнях.
Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.
Відповідно до закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» функціями цього органу є:
Внесення пропозицій Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.
Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час.
Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.