Вступ ………………………………………………………………………3
1.Поняття і сутність державного кордону України ………………….…4
2.Нормативно правова база ………………………………………………10
3.Правові аспекти охорони державного кордону України …………….12
4.Відповідальність за порушення державного кордону України ……...15
Висновки …………………………………………………………………..17
Список використаних джерел ……………………………………………21

На жаль, історія людства – це історія воєн, а більшість воєн мала на меті перегляд кордонів. «La geographic la sert d'abord а faire la guerre» – «Географія служить перш за все для того, щоб воювати» – приблизно так можна перекласти назву гучної книги французького політико-географа И. Лакоста – на жаль, цілком справедлива, принаймні, протягом довгих століть і до порівняно недавнього часу.
Щоб виправдати свої територіальні домагання і вимоги нових кордонів, уряди і політичні діячі потребували їх більш менш переконливого обґрунтування. Крім того, перегляд кордонів завжди спричиняв за собою потребу в чисто прикладних дослідженнях для їх делімітації на карті і демаркації на місцевості, і тут географи були практично незамінні.
Не випадково міжнародні організації й уряди світових держав запрошують крупних географів в якості експерти для делімітації кордонів. Вже у наш час американський географ Гілберт Уайт і політико-географ M.А. Гласнер, а також англійські політико-географи Дж. Блейк і Ю. Андерсон багато разів брали участь у вирішенні прикордонних суперечок на Близькому Сході і між країнами Аравійського півострова, конфліктів, пов'язаних з морськими кордонами, і т.д.
Географічна лімологія, або наука про кордони (від грецького слова «лімес» – кордон), до останнього часу відрізнялася описовістю і явно страждала від нестачі теоретичного осмислення незліченних конкретних досліджень. Це не означає, проте, що спроб запропонувати теоретичні рамки для вивчення процесів формування і еволюції міжнародних кордонів зовсім не було [19, c.32].
Кордони державної території не завжди мали той вид чітких ліній, якими вони є сьогодні, та й принципи встановлення кордонів були іншими – вони були засновані на застосуванні сили. Державна територія не завжди мала цілком чіткі контури, строго визначувані положенням лінії державного кордону. Лише в порівняно недавній час, коли не залишилося нічийних земель, лінія кордону, визначаюча межі державної території, стала строго фіксуватися на місцевості і в численних документах. А в минулому було інакше.
У старовину сусідні країни розділялися такими природними труднопрохідними перешкодами, як ліси, річки, пустелі, болота, гори і т.п. Кордон як лінія розмежування територій сусідніх держав не проводився. Першим відомим випадком фіксації кордону було встановлення в II столітті н.е. колони між Пелопоннесом і Аттикою. В Римській імперії прагнули чіткого розмежування земельної власності. Це прагнення було таке велике, що розмежовувалися цілі провінції усередині самої імперії, але ці кордони далеко не завжди спостерігалися на місцевості. Кордоном між Стародавнім Римом і його сусідами служила звичайно просто незаселена смуга «нічийної» землі, пустелі і степу.
Пізніше, з утворенням феодальних держав, кордони між ними стали виявлятися більш чітко. Кордони-зони поступово поступаються місцем кордонам-лініям. Першим відомим міжнародним договором, який встановив прикордонну лінію, був Піренейський договір між Францією і Іспанією 1659 року. Договір свідчив: «Піренейські гори, що відвіку відділяли галлів від іспанців, утворюють і надалі розділення двох королівств (Франції і Іспанії)... Для того, щоб погоджувати вказане розділення, обидві сторони призначають комісарів, які, діючи спільно і сумлінно, оголосять ті вершини Піренейських гір, які належним чином поділять в майбутньому два королівства, і точно встановлять їх кордони». Було погоджено, що прикордонною лінією буде гребінь гір, який створює вододіл між цими двома країнами [16, c.65].
Проте більшість договорів в період феодалізму не фіксували лінію державного кордону. Феодальна власність на землю зумовлювала приналежність земель тим або іншим землевласникам, общинам, церквам або, окремим містам, і кордони їх володінь були їм добре відомі. Тому договори звичайно містили лише згадку про те, що землі таких общин, міст або провінцій і т.п. належать такій державі, а землі інших подібних же одиниць – іншій. Ці ж міста, общини і власники повинні були піклуватися про позначення своїх кордонів на місцевості.
Лише з розвитком торгового капіталу, утворенням великих національних держав, єдиної державної влади з'являється необхідність точного визначення меж державної території. Підкорення всіх осіб єдиної юрисдикції, що живуть на державній території, і разом з тим утворення на цій території єдиного ринку, тобто «збіг політичної і митної межі, ось що додало державному кордону цілком закінчений і сучасний характер межі, до якої тягнеться суверенна влада держави».
Проте утворення чітких прикордонних ліній відбувається не відразу, а протягом довгого часу. Ще на початку XVII століття Гуго Гроцій писав, що «для розмежування володінь сусідніх держав немає нічого зручніше важко подоланих рубежів. Рідше зустрічається, що кордони держави встановлюються за допомогою штучної лінії розмежування або визначаються вимірюваннями» [16, c.65]. Поступово штучні лінії розмежування починають встановлювати не тільки там, де відсутні природні рубежі, але й уздовж них.
Основне призначення державних кордонів полягає в тому, що вони встановлюють межі державної території з усіма її ресурсами, що є матеріальною умовою існування суспільства.

1. Арбатов А.Г. Граница – это люди, а не просто черта на карте // Независимая газета. – 1997. – 15 марта. – № 10 (37).
2. Бондар А.Л., Дьогтяр А.М., Трюхан М.О. Делімітація та демаркація кордонів: проблеми, пошуки, рішення // Український географічний журнал. – 1998. – № 3. – С. 10-12.
3. Вардомский Л.Б., Голицына И.И., Самбурова Е.Н. Государственные границы и региональное развитие: политико-географический аспект // Политическая география: современное состояние и пути развития. – М., 1989.
4. Вопросы географии. Т. 122/123. Теоретические аспекты географии: География хозяйства стран-членов СЭВ в условиях интеграции. – М.: Мысль, 1984. – С. 236-248.
5. Ганжа О., Захарчук Б., Боєчко В. Кордони України: історія та проблеми формування (1917-1940 рр.) // Український історичний журнал. – 1992. – № 1.
6. География, политика и культура (Серия: Современные проблемы географии). – Л.: Наука, 1990. – С. 28-30, 69-75.
7. Голубчик М.М. Политическая география мира. Учебное пособие для вузов. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1998. – 312 с.
8. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 458 с.
9. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – 310 с.
10. Журкин В.В. США и международно-политические кризисы. – М.: Политиздат, 1975.
11. Иванов И. Европа регионов // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – № 9.
12. Киш Е. Политико-правовая основа новой европейской границы: исторический опыт и современные проблемы // Персонал. – 2004. – № 3. – С. 8-15.
13. Клименко Б.М. Государственная территория. – М.: Международные отношения, 1974.
14. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.
15. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. // ВВР України. - 1992. - № 2. - Ст. 5; 1996. - № 37. - Ст. 167.
16. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. // ВВР України. - 1991. - Ст. 617.
17. Бантышев А., Васшина М. Закон о государственной границе Украины. - Ужгород, 1994. - 70 с.
18. Боечков В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. - К.: Основи, 1994. - 168 с.
19. Волова Л.И. Принцип территориальной целостности и неприкосновенности в современном международном праве. - Ростов н/Д, 1981. - 192 с.
20. Воєнна доктрина України, затверджена постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 p. // Голос України. - 1993. - 23 жовтня.
21. Закон СССР «О государственной границе СССР»: Политико- правовой комментарий / Н.М. Атасяни др. - М.: Воениздат, 1986. - 151 с.
22. Клименко Б.М. Международное право и Закон о государственной границе СССР. Новое в советском законодательстве о государственной границе СССР / Советское государство и право. - 1983. - № 9.
23. Клименко Б.М., Порк А.А. Территория и граница СССР. - М., Междунар. отношения, 1985. - 302 с.
24. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Голос України. - 1997. - 4 лют.
25. Мостиський А.Б. Міжнародно-правова основа державних кордонів України: Автореф. дис. ... к.ю.н. / Київ. держ. ун-т. - К., 1993. - 27 с.
26. Общая теория права и государства. - М., 1994. - 486 с.
27. Павлюк Б., Шугаев В. С учетом мирового опыта // Вестник границы России. - 1998. - № 11-12. - С. 56 - 58.
28. Павлюк Б., Ярлыченко В. Пограничная и военная безопасность
29. России / Вест. границы России. - 1998. - № 2. - С. 62 - 71.
30. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - 2-е вид. - К.: Тандем, 1996. - 240 с.

Значення державних кордонів велике для кожної держави, оскільки вони позначають межі території, що належить їй, зі всіма її ресурсами, що є матеріальними умовами життя всякого суспільства. Державні кордони визначають також межі територіального верховенства держави, тобто повної і виняткової влади держави, забезпеченої всіма засобами примусу, передбаченими його законодавством. Чітке розмежування ресурсів, що належать державам, і меж їх верховної влади має істотне значення для запобігання конфліктів між ними і розвитку мирної співпраці на кордонах.
У географічному вивченні державних кордонів виділяється декілька головних напрямків. Одна з традиційних практичних задач, до рішення яких здавна притягувалися географи, у тому числі і представники фізико-географічних спеціальностей, – встановлення державних кордонів. До числа традиційних тем політико-географічних досліджень належить також класифікація і типологія державних кордонів за якою-небудь ознакою. Сучасні умови господарювання зробили актуальними такі політико-географічні проблеми, як аналіз функцій кордонів, глибини і нових особливостей розвитку прикордонних районів в умовах розширення прикордонної співпраці, у тому числі формування «транскордонних районів» і спеціальної регіональної політики по відношенню до цих районів.

Отже, державні кордони класифікуються за такими основними ознаками:
1)морфологією;
2) природними особливостями проходження;
3) походженням, історією і часом існування;
4) історичними умовами і послідовністю виникнення;
5) за виконуваними функціями.
За конфігурацією державні кордони класифікуються на:
1) геометричні;
2) астрономічні;
3) комбіновані з різними ступенем звививості.
За природними особливостями проходження державні кордони поділяються на:
1) орографічні (гірські);
2) рівнинні;
3) річкові;
4) озерні;
5) морські;
6) кордони між секторами Арктики;
7) пустельні.
За походженням, історією і часом існування виділяють державні кордони:
1) антецедентні;
2) «накладені»;
3) роздільні;
4) субсеквентні;
5) реліктові.
За історичними умовами та послідовністю їх виникнення державні кордони поділяються на:
1) колоніальні;
2) післявоєнні;
3) інтеграційні;
4) диференційні;
5) компенсаційні;
6) відновлені;
7) договірні;
8) спірні;
9) односторонні та ін.
За функціями виділяють такі державні кордони:
1) бар’єрні;
2) «буферні»;
3) контакні;
4) прозорі (проникні);
5) митні;
6) напівпрозорі;
7) штучні.
За своєю сутністю виділяють:
1) політичні;
2) адміністративно-територіальні кордони і межі;
3) етнічні кордони і межі;
4) «рухомі» кордони.
Транскордонний регіон (єврорегіон) – це контактна зона взаємодії територіально-господарських структур сусідніх держав, яка не обмежується вузькою прикордонною смугою (зоною) території, а поширюється на обширну прикордонну територію, і де здійснюються зовнішньоекономічні зв’язки в різних формах, і в якій взаємодія має свою направленість, впорядкованість, регулярність, інтенсивність, що відмінні в різних точках території. Транскордонні регіони бувають дво основних типів: локальні і територіальні. Найбільше транскордонних регіонів сформовано в країнах Західної Європи. Найбільш розвинутими є Базельський і Женевський. На прикордонних територіях України з сусідніми державами формуються транскордонні об’єднання – єврорегіони «Буг», «Карпати», «Нижній Дунай», «Верхній Прут».
Бар'єрна функція виявляється, по-перше, через обмеження умов виникнення потоків між країнами, по-друге, через обмеження умов їх проходження.
У першому випадку бар'єрна функція кордону полягає у відбитті і фільтруванні потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводяться заборони або важко здоланні формальності, встановлюються високі державні мита на візи, створюються перешкоди для маятникових міграцій через кордон – трудових поїздок так званих фронтальєрів. Пересування можуть бути обмежені межами прикордонної смуги.
В сучасних умовах, не дивлячись на збереження вогнищ військових конфліктів, спостерігається тенденція до активізації контактної функції державних кордонів, в чому знаходять відображення об'єктивні процеси інтернаціоналізації господарського життя, розвиток різносторонніх зв'язків між державами. Поблизу кордонів держав, що мають особливо тісні контакти, формуються зони зіткнення національних господарств. В цих зонах інтенсивно розширюється інфраструктура, створюються підприємства, розраховані на використання сировини, робочої сили, матеріалів із сусідніх країн і орієнтовані на експорт продукції. Тип і ширина подібних прикордонних зон залежать від типів і рівнів розвитку сусідніх країн та їх районів, від багатьох політичних, політико- і економіко-географічних, соціально-психологічних та інших чинників.
Кордон володіє виборчою проникністю, для деяких потоків (категорій людей, товарів і т.п.) він прозорий, для інших, навпаки, є непереборним бар'єром.
Наприклад, багато країн світу забороняють увезення фізичними особами рослин, насіння і навіть продовольства взагалі. Іншими словами, кордон фільтрує потоки.
Під відбиттям розуміється відтворювання у функціях кордонів особливостей політичного устрою, державного устрою, рівня економічного, соціального і культурного розвитку країни.
Функція відділення полягає в диференціації однієї етнічної, соціальної або культурної групи від іншої, збереженні і підтримці відмінностей і різноманітності.
Регулююча роль кордону полягає в підтримці певного економічного режиму, рівноваги на державній території.