Вступ 3
Винаходи для вдосконалення введення та виготовлення різних лікарських форм що з’явилися у кінці 18-19 століття 4
Висновок 22
Список літератури 25

Кінець XVIII і початок XIX століття характеризується зростанням науково-технічної революції, що позитивно впливає на рівень виробничих сил. Про це свідчить впровадження в промислове виробництво пару, винахід силових машин, станків. Ці зрушення відбулися внаслідок прогресу в області точних наук, фізики, хімії, природничих наук. Особливий вплив на розвиток природознавства, медицини і фармації справили три великі природничо-наукові відкриття.
1. Закон про збереження і перетворення енергії. Він посприяв більш повному розумінню питань обміну речовин, їх механізму та ролі в живих організмах за їхнього різного стану (Лавуазьє, 1773).
2. Єдність клітковової будови тваринного і рослинного організму. (Закон сформований ботаніком Теодором Шлейдером та лікарем Томасом Шванном, 1859).
3. Еволюційне вчення Чарльза Дарвіна. Праця «Про походження видів», 1859 р., розкрила причини різноманітності організмів, пристосування їх до умов існування.
Медицина і фармація все більш набуває характеру природничо-наукових дисциплін. Їхній розвиток набуває експериментального характеру.
Особлива увага надається дослідженням з анатомії людини. Після праць середньовічного вченого Андреаса Везалія та його методики наочного викладання анатомії значно зростає авторитет предмета та тих, хто його викладає. Про це свідчать картини видатних художників, на яких змальовують анатомів за роботою. На кафедрах анатомії споруджують спеціальні лекційні приміщення у вигляді амфітеатрів. На основі проведених досліджень анатоми описують раніше невідомі морфологічні структури.
В Лейденському університеті (Нідерланди) проф. Альбінус збагатив анатомію людини малюнками, виконаними з виключною художньою досконалістю (перший анатомічний атлас). Професор Амстердамського університету Фредерік Рюйш особисто підготував унікальну колекцію музейних експонатів і створив перший анатомічний музей.
Як наука і предмет викладання, анатомія виділилась в окрему самостійну дисципліну на початку XIX століття. До того вона об'єднувалась з фізіологією, патологією і вивчалась в тісному зв'язку з хірургією. Про значення, яке надавалось знанням з анатомії, свідчить вислів видатного російського анатома проф. Е. Мухіна, (випускника Єлізаветградської медико-хірургічної школи). «Лікар – не анатом – не тільки безкорисний, але й шкідливий».
Ще Уільям Гарвей та Френсіс Бекон (англійські вчені ХVІIст.) висловлювали думку про необхідність співставлення явищ, які спостерігаються у хворих під час хвороби, зі змінами, які можливо виявити після смерті на трупах людей. Початок цього напрямку розвитку медицини був покладений талановитим професором-анатомом Падуанського університету Джованні Моргань (1688-1771). Він протягом 60 років вів записи всіх відхилень, які він бачив в організмі померлих хворих.

1. Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІΙΙ-ХХ ст.). – Львів: Б., 1999.
2. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини., 1991. – 432 с.
3. Ганіткевич Я.В. Історія української медицини в датах та іменах. – Л.: Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, 2004.
4. Голяченко О.М., Ганіткевич Я.В. Історія медицини. – Тернопіль: Лілея, 2004.
5. Заблудовський П.Е Історія медицини. / Заблудовський П.Е Методичний посібник - М.: Медицина, 1998. -113с. -Бібліогр: с.18-35.
Чернявський М.Н Латинська та основи термінології. / Чернявський М.Н підручник - М.: Медицина, 2000. - 336 с.-Бібліогр: с.6-23.
6. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник / Під заг. ред. Ю. Вороненка, В. Ф. Москаленка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.
7. Ступак Ф.Я. Вступ до історії медицини. Медицина і первісне суспільство. – К.: НМУ, 2002.
8. Томілін С.А. Анотований покажчик, скорочені варіанти статей та інші матеріали. – 2002.
9. Шегедин М. Б. Історія медицини та медсестринства. – Т.: Укрмедкнига, 2003.

Значення фармацевтичної технології ліків в охороні здоров’я надзвичайно велике, тому що при наданні медичної допомоги хворим у 90 % випадків фахівці використовують ліки. Підкреслюючи значення фармакотерапії,І. П. Павлов відзначав, що ліки є універсальним знаряддям медика, і ніякі втручання, хірургічні або інші, не обходяться без використання лікарських препаратів . Майже всі відомі на сьогоднішній день лікарські засоби є певною дисперсною (фармацевтичною, лікарською)системою, яка складається з активних фармацевтичних інгредієнтів (АФІ) та різних допоміжних речовин.
Відповідно до державного нормування виробництва ліків їхні основні властивості(терапевтична дія, безпечність), перш за все, залежать від якості складових фармацевтичної системи, що потребує чіткого розуміння їхньої ролі у формуванні якості ліків у цілому. Значне розширення асортименту активних і допоміжних речовин у виробництві ліків, зростання ролі допоміжних речовин у моделюванні ліків примусило наприкінці ХХ століття дещо змінити концепцію створення нових фармацевтичних препаратів. З’являється нове поняття – фармацевтична розробка ліків, яка передбачає обґрунтування оптимального складу та вибору технології виробництва, забезпечення якості ліків і створення умов взаємного визнання реєстраційних досьє на міжнародному рівні.
Значно розширюються біофармацевтичні, клінічні та аналітичні дослідження у фармацевтичній лузі, зростають інвестиції в розробку нових фармацевтичних препаратів, що створюються з використанням новітніх біоматеріалів та біотехнологій.
Бурхливий розвиток наук, що мають відношення до фармації, дозволив фармакотехнологам у співпраці з іншими фахівцями створювати ліки принципово нового типу, що мають спрямовану лікувальну дію та задані етичні властивості.

Умови для теоретичних узагальнень в області медицини були створені прогресом фізики, хімії і біології на рубежі XVIII-XIX ст.: Відкриття ролі кисню в горінні і подиху, закону збереження і перетворення енергії, початок синтезу органічних речовин (1-я половина XIX ст.) , розробка навчання про повноцінне харчування, вивчення хімічних процесів у живому організмі, що привело до виникнення біохімії «і т. д.
Розвитку клінічної медицини сприяла розробка в 2-ій половині XVIII - 1-й половині XIX ст. методів об'єктивного дослідження хворого: вистукування (Л. Ауенбруггер, Ж. Корвізар тощо) «вислуховування (Р. Лаеннек та ін), обмацування, лабораторної діагностики. Метод зіставлення клінічних спостережень з результатами посмертних розтинів, застосований у XVIII ст. Дж. Морганьї, а потім М. Ф. Д. Біша, Р. Вірхова, К. Рокитанського, Н. І. Пироговим і багатьма іншими, а також розробка клітинної теорії будови організмів породили нові дисципліни - гістологію і патологічну анатомію, які дозволили встановити локалізацію (місце) хвороби і матеріальний субстрат багатьох хвороб.
Винятковий вплив на розвиток медицини зробило використання в багатьох країнах методу вівісекції - експерименту на тваринах - для вивчення нормальних і порушених функцій. Ф. Мажанді (1783-1855) відкрив епоху послідовного застосування експерименту як природничо-наукового методу пізнання законів діяльності здорового і хворого організму. К. Бернар (1813-1878) в середині XIX ст. продовжив цю лінію і вказав ті шляхи, якими експериментальна медицина успішно просувалася і століття тому. Дослідженням дії лікарських речовин і отрут на організм К. Бернар заклав основи експериментальної фармакології і токсикології. Щоб оцінити значення розвитку науки про ліки, досить згадати, який грубий емпіризм панував тут в той час. І в XVI, і в XVIII ст. арсенал лікувальних засобів незалежно від того, яких поглядів дотримувався лікар, обмежувався кровопусканнями, клістирами, проносними, блювотними засобами та ще деякими, однак досить ефективними ліками. Про прихильника нескінченних кровопускань відомого французького лікаря Ф. Бруссе (1772-1838) говорили, що він пролив більше крові, ніж наполеонівські війни разом узяті.
У Росії основний внесок у розвиток експериментальної фармакології внесли праці Н. П. Кравкова. Фізіологія та її експериментальний метод разом з патологічною анатомією перетворили на наукових засадах різні галузі клінічної медицини. Німецький учений Г. Гельмгольц (1821-1894) блискучими дослідами показав значення фізико-хімічних методів як основи фізіології, його роботи з фізіології очі і винахід їм очного дзеркала, поряд з попередніми фізіологічними дослідженнями чеського біолога Я. Пуркіньє, сприяли швидкому прогресу офтальмології (вчення про очні хвороби) і виділенню її з хірургії в якості самостійного розділу медицини.
Ще в 1-ій половині XIX ст. працями Є. О. Мухіна, І. Є. Дядьковского, А. М. Філомафітскій та інших були закладені теоретичні та експериментальні основи розвитку фізіологічного напрямку у вітчизняній медицині, але особливий розквіт його припадає на 2-у половину XIX і XX ст. Книга І. М. Сєченова «Рефлекси головного мозку» (1863) зробила вирішальний вплив на формування матеріалістичних поглядів лікарів і фізіологів. Найбільш повно і послідовно фізіологічний підхід та ідеї нервизма були використані в клінічній медицині С. П. Боткіним, основоположником наукового напряму вітчизняної внутрішньої медицини, і А. А. Остроумова. Поряд з ними світову славу російської терапії принесла клінічна школа Г. А. Захар 'їна, яка довела до досконалості метод розпитування хворого. У свою чергу погляди С. П. Боткіна глибоко вплинули на І. П. Павлова, праці, якого з фізіології травлення були удостоєні Нобелівської премії, а створене їм вчення про вищу нервову діяльність визначило шляхи вирішення багатьох проблем як теоретичної, так і клінічної медицини .
Численні учні та ідейні продовжувачі І. М. Сеченова (Н. Є. Введенський, І. Р. Тарханов, В. В. Пашутін, М. Н. Шатерник тощо) і І. П. Павлова розвивали передові принципи матеріалістичної фізіології в різних медико-біологічних дисциплінах.
Медицина криє в собі внутрішні протиріччя, до яких вона періодично повертається у своєму діалектичному розвитку, кожен раз збагачуючись новим змістом. Це, з одного боку, прагнення створити раціональні основи лікування, засновані на певних теоретичних передумовах і неминуче пов'язані з експериментуванням над хворими об'єктами, з іншого - практична медицина з детальним клінічним вивченням хворого і обережним застосуванням випробуваних - іноді століттями - лікарських засобів та лікарського режиму.
Це - боротьба теорії та емпірії, медицини як науки і медицини як мистецтва.