Вступ…………………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Проблема виховання обдарованої дитини………………………… 5
1.1. Передумови виховання обдарованої дитини…………………. 5
1.2. Умови формування обдарованості дитини в сім’ї…………… 9
Розділ 2. Особливості педагогічної роботи з
обдарованими дітьми……………………………………………….. 13
2.1. Застосування методів стимулювання
навчальної діяльності………………………………………………. 13
2.2. Розвиток здібностей обдарованих учнів……………………… 14
Розділ 3. Наукові підходи до побудови освітнього
процесу обдарованих дітей…………………………………………………… 21
3.1. Основні завдання адміністрації і педагогічного колективу школи у плануванні роботи з обдарованими дітьми …………….. 24
Висновок ………………………………………………………………………. 27
Список літератури……………………………………………………………… 32

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка. В певні періоди людської історії вона диктувалася прагненням панівної верхівки суспільства повністю нівелювати особистість, перетворити цілі народи на слухняних маріонеток. В інші епохи в плеканні неповторної індивідуальності вбачали сенс педагогічної діяльності, перспективу поступу держав і людства в цілому. Кризові, застійні явища в українському суспільстві сьогодні, як і завжди в подібні історичні періоди, породжують попит на обдаровану особистість, котра нестандартно мислить, наділену сильною волею і колосальною працездатністю.
Тему виховання обдарованої дитини розробляли безпосередньо чи побіжно практично всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку все ж існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Зокрема, відсутні чіткі практичні рекомендації, побудовані на систематизації напрацьованого матеріалу з цієї проблеми.
Критичний аналіз наукових праць і практичного досвіду дає змогу зробити висновки, що рутинне виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану натуру. Необхідна індивідуалізація підходу. Які ж критерії визначення талановитої дитини відомі сьогодні? Теоретична педагогіка для діагностики обдарованості послуговується численними тестами. Системи тестів розроблені в усіх розвинених країнах, адаптовані для міст і сільських місцевостей. В Україні широко використовуються тести Г. Айзенка, Д.Векслера, Л. Занкова, І. Іразека, Н. Левітова, І. Максименка, А. Нечаєва та ін. Проте тести не є універсальним методом визначення обдарованості. По-перше, валідність навіть найточніших із них ніколи не перевищує 80 відсотків. По-друге, провідний вплив на виховання дитини здійснює сім’я, а батьки здебільшого не обізнані в галузі тестування. Як правило, не звертаються до нього у повсякденній роботі шкільні вчителі, вихователі дошкільних установ. Внаслідок цього для практиків придатніші критерії, які можна визначити, безпосередньо спостерігаючи за дитиною. Такі параметри були розроблені наприкінці ХIX ст. російським педагогом Г. Рукавишниковим.
Провідним завданням вихователя Г. Рукавишников вважає необхідність помітити вподобання, прагнення, схильності дитини. Дійсно обдарована дитина, як засвідчує досвід, завжди виявляє глибокий інтерес до певних явищ, наполегливість у своїх діях, нерідко наближену до самовпевненості.
Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Конфуцій у дитинстві надавав перевагу грі в церемонії та жертвоприношення. Галілей, Ньютон, Едіссон з раннього віку захоплювалися виготовленням іграшкових млинів та різних механізмів. Якщо звичайним дітям під час гри запропонувати іншу гру, вони легко захопляться нею і забудуть попередню. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатися нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність і незалежність у діяльності.

1. Б.Д. Кіндратюк С.Д. Литвин “Психологічна діагностика умов формування обдарованості учнів”.
2. Л.В. Суходольська М.М. Фіцула “Методика виховної роботи”.
3. К.Д. Ушинський Вибрані педагогічні твори.
4. І.Ф. Прокопенко “Школа і підготовка учнівської молоді”.
5. А.С. Макаренко “Методика виховної роботи” Київ, 1990 р.
6. Ю.З. Гільбух “Розумово обдарована дитина”.
7. “Обдарована дитина” (червень 2001 р.).
8. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах // Обдарована дитина. - 2000. - №5. - С.8-13.
9. Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. - К.: Дніпро, 1992. - Вип.32.
10. Барко В., Панок В., Лазаревський С. Психолого-педагогічна діагностика творчого потенціалу особистості учня в навально-виховному процесі: Методичні рекомендації. - Тернопіль, 2000. - 85 с.
11. Барко В., Тютюнников А. Як визначити творчі здібності дитини? - К., 19991. - С.79.
12. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів // Управління школою. - Харків, 2005. - 110 с.
13. Голуб Т. Виховуємо обдарованих дітей (Батьківський катехізис, або Закони розумно-організованого сімейного виховання школярів) // Завуч. - 2004. - №22. - С.47-53.
14. Серапулова Є. Виховання обдарованої дитини // Початкова школа. - 2000. - №2. - С.3-5.
15. Сігітов О. Навчання і виховання обдарованих дітей // Початкова школа. - 1993.
16. Хохліна О. Методика формування загальних інтелектуальних здібностей дитини // Практична психологія і соціальна робота. - 2000. - №6. - С.23-25; №7. - С.31-35.
17. Чернишова Д. Організація роботи з обдарованими учнями // Обдарована дитина. - 2001. - №7. - С.4-7.

Почнемо з одного, хоч і широковідомого, проте, як нам здається, недостатньо дослідженого явища. Пов’язане воно із світовим економічним розвитком. Маємо на увазі незвичайний ривок, який зробили в цій сфері за останні десятиріччя такі країни, як Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань. Цей ривок тим більше вражає уяву, що в названих країн і територія порівняно невелика, і природні ресурси дуже обмежені. У чім же річ? Дати вичерпну відповідь, звичайно, не наше завдання. Але одну обставину виділимо: всі експерти, які аналізували цей феномен, незмінно відзначали вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів. Тут і різко зрослий освітній рівень усього населення. І зразкова, заснована на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук (а також щедрих асигнуваннях) постановка системи освіти в усіх її ланках. І, нарешті, – останнє за місцем, але не за значенням – підвищена увага до тієї порівняно невеликої частини підростаючого покоління, яку називають обдарованими дітьми.
Відзначимо, що в терміна «розумова обдарованість» досить багато синонімів: «розум», «розумові здібності», «інтелект», «інтелектуальні здібності», «пізнавальна сфера», «пізнавальні здібності». У терміна «здібності»– свої синоніми: «узагальнені вміння», «можливості», «потенції», «рівень розвитку» і т. ін. На цю багату синоніміку, звичайно, доводиться зважати.
Але це тільки один бік справи. Другий бік — це багатозначність терміна «розумова обдарованість». У науковому вжитку він позначає принаймні шість понять. Ці значення такі.
Перше. Будь-який рівень розумових здібностей даної людини незалежно від місця в діапазоні міжіндивідуальних відмінностей, причому цей рівень зумовлюється переважно природженими якостями нервової системи; ці якості фактично ототожнюються із здібностями.
Друге. Рівень розумових здібностей, властивий найбільш розвиненим 2% людей; причому цей рівень знов-таки приписується в основному дії природжених якостей.
Третє й четверте значення відрізняються відповідно від першого й другого тим, що, навпаки, домінуючу роль щодо рівня обдарованості тієї чи іншої людини відводять культурно-педагогічним факторам (культурне середовище, якість освіти).
Нарешті, п’яте й шосте значення відрізняються від попередніх тим, що природжені якості розуму й нервової системи розглядаються як задатки, на базі яких залежно від культурно-педагогічних умов можуть бути сформовані розумові здібності (обдарованість) різного рівня.
У зв’язку з тим, що нас цікавлять найбільш розвинені діти, та відповідно до позиції більшості сучасних психологів ми використовуватимемо термін “обдаровані діти” в останньому з перелічених значень. Тобто розумітимемо під ним дітей, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Нині, у зв’язку із зростанням інтересу до навчання і виховання обдарованих дітей, проблема гармонійного розвитку набуває особливої актуальності. Гадаємо, що, розв’язуючи її, ми повинні виходити з палко відстоюваної П. Ф. Каптерєвим, О. М. Острогорським, Ф. С. Матвєєвим, Н. Булигіним та іншими прогресивними педагогами Росії ідеї про недопустимість «вирівнювання» здібностей (тим більше «пригальмовування» видатних якостей) та про необхідність враховувати вже сформовані нахили обдарованої дитини, пристосовуючи до них тип навчання. У першу чергу це має досягатися за допомогою диференційованих, а в деяких випадках індивідуальних навчальних планів. Такий підхід не виключає й того, що з окремих навчальних предметів обдарованому учневі буде дозволено не тільки вивчати програму в меншому обсязі (що вже практикується в старших класах деяких наших шкіл), але навіть і з меншою результативністю. (Сьогодні вже очевидно, що в багатьох обдарованих дітей структура розумової сфери, її природні основи відзначаються певною дисгармонійністю, яка погано узгоджується із стандартним навчальним планом.) І, нарешті, таким учням треба залишати більше вільного часу, яким вони могли б розпорядитися на свій розсуд для самостійних занять відповідно до їхніх нахилів.
Менш за все нам хотілося б, щоб викладені тут міркування були сприйняті як цілком сформована позиція. Скоріше їх треба розглядати як роздуми над спостережуваними в психолого-педагогічній практиці фактами, підкріплені екскурсом до глибинних джерел досліджуваної проблеми у вітчизняній педагогіці.
Рекомендації педагогам у роботі з обдарованими дітьми
1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.
2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.
3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини “вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.
4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.
Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми.
1. Бути доброзичливим і чуйним.
2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси.
3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.
4. Мати широке коло інтересів.
5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей.
6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.
7. Мати живий та активний характер.
8. Володіти почуттям гумору.
9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду свої поглядів і до постійного самовдосконалення.
10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.
11. Бути цілеспрямованим і наполегливим.
12. Володіти емоційною стабільністю.
13. Уміти переконувати.
14. Мати схильність до самоаналізу.
Існують критерії за якими можна визначити обдарованість дитини
Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:
• часто “перескакують” через послідовні етапи свого розвитку;
• у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні;
• рано починають класифікувати і категорувати інформацію, що надходить до них;
• Із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їхня мета – не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підстановках;
• мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття;
• можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них;
• дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять будь-яких обмежень свої досліджень;
• у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні висновки;
• можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально “занурюються” в своє заняття, якщо воно їм цікаве;
• мають сильно розвинуте почуття гумору;
• постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;
• визначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;
• часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;
• їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;
• У своїй діяльності я використовую творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:
• повага до бажання учнів працювати самостійно;
• вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;
• надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;
• індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;
• заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;
• виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;
• схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;
• підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;
• надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв’язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;
• добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;
• терпиме ставлення до можливого безладдя;
• заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;
• переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом.
• При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:
• неприязнь у школі часто з’являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;
• ігрові інтереси – обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;
• заглиблення у філософські проблеми – для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;
• невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком – обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;
• прагнення до досконалості – для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості – вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;
• почуття незадоволеності – вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;
• нереальні цілі – вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;
• надмірні чутливість, вразливість;
• потреба в уважному ставленні дорослих;
• нетерплячість, зневажливість у відношенні до дітей, які сточть нижче від них в інтелектуальному розвитку.