ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ НАРОДНО СЦЕНІЧНОГО-ТАНЦЮ 5
1.1. Народно-сценічний танець та його основи 5
1.2. Український народно-сценічний танець у системі професійної освіти 8
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ФОРМ ТА ЖАНРІВ НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ 16
2.1. Музично-хореографічна форма та зміст у народно-сценічному танці 16
2.2. Композиція українського народно-сценічного танцю поняття композиції та архітектоніки у народно-сценічній хореографії 25
2.3. Сюжет. Композиційно-сюжетні елементи в українському танці 27
2.4. Класифікація рухів українського народно-сценічного танцю 31
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 38
Народно-сценічний танець, джерелом якого є народна творчість, пройшов довгий і складний шлях розвитку. Першоджерелом танцю були різноманітні рухи, жести, що пов’язувались з трудовими процесами, спостереженнями людини над природою, враженнями від навколишнього світу.[1, с.43]
На формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали умови життя і побут народу.
З давніх примітивних форм танцю, які видозмінювались протягом тривалого часу, піддавшись художньому узагальненню, виникла одна з найбільш поетичних і, разом з тим, найпростіших форм танцю - хороводи.
З часом хороводи трансформувались у побутовий і сюжетно-ілюстративний танець. А на їх основі виникли і утвердились український класичний балет і сучасний сюжетний народно-сценічний танець.
Народно-сценічний танець – це не тільки твір народної хореографії, що зазнав певної художньої обробки і виконується зі сцени, але й заново створений балетмейстером-постановником, або творчою групою професіоналів чи самодіяльного колективу, новий танець, що нерідко поєднує в собі ознаки й властивості кількох жанрів.
Сприйняття танцю глядачем – суттєвий фактор для народно-сценічної хореографії. [2, с.49]
Переважна більшість творів саме цього жанру – сюжетні композиції, де за незначний відрізок часу балетмейстер відтворює якісь явища, події, підказані самим життям. Тематична своєрідність і оригінальність, різноманітність вирішення цих тем засобами танцювального мистецтва, виразність національного колориту та ін. – усе це риси, притаманні народно-сценічному сюжетному танцю.
Герой у народному танці подається не в послідовних драматичних ситуаціях, з яких складається еволюція образу, а в якомусь одному прояві, в його певних конкретних переживаннях. Це зумовлює і засоби виразності хореографії.
Лексика народного танцю лаконічна, напружена і у кожній структурній частці вагома; крім того вона має яскраво виражений національний колорит. Глядач без спеціальної підготовки може визначити, надбанням якого народу є той чи інший танець. [2, с.55]
Кожна національна хореографічна культура відзначається певним комплексом рухів і своєрідною специфічною манерою їх виконання («бігунці», кроки, біги у кожного народу виконуються по різному).
В балетах же використовуються узагальнені пластичні елементи.
Українській танцювальній чоловічій лексиці притаманні характерні ознаки elevation (підняття) – природний дар танцівника до стрибків, зльотів та віртуозність низових рухів (присядок, повзунців, закладок ).
Грузинському чоловічому танцю властиві рухи на пальцях («ціртелебі»), на колінах («мухлітелебі»), стрибки («хтомебі»).
Стрімкі українські жіночі рухи типу «бігунців» та російські «ходи-біги» зовсім не схожі на просування в жіночих танцях: грузинському – «свла», азербайджанському – «хирдалик», узбецькому – «гюль-оін», вірменському – «двель».
Навіть манера виконання рухів з подібними структурними основами (деякі з перерахованих рухів в якійсь мірі схожі на перемінний крок) у кожного народу своєрідна («бігунець» в українському «гопаку» та в болгарських танцях не схожі).
Народна танцювальна лексика не обтяжена канонічними нормами класичної школи в положеннях голови, кистей рук, а також поз при виконанні турів піруетів, хоч принцип обертання єдиний. [3, с.32]
Реформатор балету Ж.Новерр (1727 - 1810) вважав, що вдихнути життя у канонічно-застигле мистецтво класичного балету може тільки народне мистецтво. Починаючи з Ж.Новерра, термін «характерний танець» використовується для визначення сценічної обробки народних танців у балетних виставах.
1. Антипова І. М. Характерні рухи українського народного танцю . – К. : Мистецтво, 1972.
2. Бенещук Р. Хореографія як засіб гармонізації розвитку молодших школярів / Р. Бенещук // Обдарована дитина. - 2011. - № 5. - С. 44 - 47.
3. Бондаренко Л. Методика хореографічної роботи в школі / Л. Бондаренко. - К. : Музична Україна, 1971. - 266 с.
4. Бондаренко Л.А. Дорогою батьків. Збірка танців. –– К. : Музична Україна, 1990.
5. Бубела О. Розвиток координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку засобами хореографії / О. Бубела, К. Петренко //Молода спортивна наука України : зб. наук. праць Львівського державного університету фізичної культури. - Львів, 2012. - Т. 2. - С. 45 - 48.
6. Бугаєць Н. А., Пінчук О. І. , Пінчук С. І. Методика роботи з дитячим хореографічним колективом сучасного бального танцю [Навчально-методичний посібник для студентів. Спеціальність «Хореографія». Ч. 1]. – Харків, 2009.
7. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / К. Ю. Василенко. – К. : Мистецтво, 1996. – С. 25-35, 58-62, 71-76.
8. Василенко К. Ю. Український танець : підруч. / К. Ю. Василенко. – К. : ІПК ПК, 1997. – С. 193-197, 203-210.
9. Василенко К. Ю. Композиція українського народно-сценічного танцю. – К. : Музична Україна, 1985.
10. Василенко К. Ю. Українські народні танці для дітей. – К. : Музична Україна, 1985.
11. Верховинець В. Теорія українського народного танцю / В. Верховинець. - К. : Музична Україна, 1990. - 149 с.
12. Верховинець А. М. Теорія українського народного танцю. – К. : Музична Україна, 1990.
13. Вітрянський Ю. Художньо-естетичне виховання учнів в умовах мистецького закладу / Ю. Вітрянський // Мистецтво та освіта. - 2010. - № 1. - С. 16 - 18.
14. Галузинський В. М., Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.
15. Голдрич О. Методика викладання хореографії / О. Голдрич. - Львів : Світ, 2006. - 73 с.
16. Голдрич О.С. Хореографія / О. С. Голдрич. – Л. : Край, 2003. – С.33-42.
17. Голдрич О. Барви Карпат. – Львів, 1999.
18. Гончаренко Ю. Моніторинг процесу викладання хореографії у системі загальноосвітніх закладів України / Ю. Гончаренко // Вища школа. - 2011. - № 4. - С. 33 - 37.
19. Гуменюк А. Українські народні танці / А. Гуменюк. – К.,1969. – С. 6-24
20. Гусев Г. Методика преподавания народного танца / Г. Гусев. - М. : Владос, 2004. - 327 с.
21. Зайцев Є. Народно-сценічний танець. Ч. ІІ / Є. Зайцев. – К. : Мистецтво, 1975.– С. 8-55.
22. Зайцев Є. В., Колесниченко Ю.В. Основи народно-сценічного танцю: [Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури та мистецтв I–IV рівнів акредитації / Видання друге, доопрацьоване і доповнене]. – Вінниця : Нова книга, 2007. – 416 с.
23. Класичний танець. Програма для хореографічної школи, хореографічного відділення початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школи естетичного виховання). Напрямок «Класичний танець» / Укл. Михайловська З.Н. – К. : Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв України, 2008.
24. Коваль П. Педагогічні засади розвитку особистісних якостей молодших школярів засобами ритміки та хореографії / П. Коваль // Обдарована дитина. - 2011. - № 12. - С. 44 - 47.
25. Колногузенко Б. М. Методика роботи з хореографічним колективом. Частина I. Хореографічна робота з дітьми. – Харків : ХДАК, 2005.
26. Литвиненко В. Зразки народної хореографії : підручник / В. Литвиненко. - К. : Альтерпрес, 2007. - 468 с.
27. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання : [Навчальний посібник / ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2-е вид., випр. і доп.]. – Харків : ОВС, 2002.
28. Максименко А. Становлення народно-сценічного танцю в системі хореографічної та педагогічної освіти / А. Максименко // Мистецтво та освіта. - 2012. - № 5. - С. 14 - 17.
29. Народносценічний танець. Програма для хореографічних відділень дитячих шкіл та ліцеїв мистецтв, дитячих хореографічних шкіл. / Укл. Цвєткова Л.Ю. – К. : ІПКПК, Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв України, 2001.
30. Нечитайло В. Хореографічна культура як показник світоглядних інновацій / В. Нечитайло // Мистецтво та освіта. - 2009. - № 5. - С. 31 - 33.
31. Нілов В. Хореографія в системі художнього виховання молодших школярів : теорія і практика / В. Нілов. - М. : Астропрінт, 1998. - 214 c.
32. Островська К. Український народно-сценічний танець у системі освіти / К. Островська // Культура України. - 2010. - Вип. 30. - С. 26 - 29.
33. Попик О. Виховання творчої особистості молодшого школяра засобами хореографічного мистецтва в позашкільних навчальних закладах / О. Попик // Педагогічний дискурс. - 2012. - № 13. - С. 281 - 284.
34. Савчин Л. Методика роботи з хореографічним колективом : орієнтовний курс лекцій / Л. Савчин. - Рівне : РДГУ, 2010. - 47 с.
35. Спортивний бальний танець. Програма для хореографічної школи, хореографічного відділення початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школи естетичного виховання). Напрямок «Спортивний бальний танець» / Укл. Мірошник І.О. – К. : Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв України, 2006.
36. Тараканова А. Танцюйте з нами. Навчально-методичний посібник для вчителів хореографії (1-4 кл.) і керівників хореографічних гуртків (початковий рівень) загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів. – Вінниця : Нова книга, 2010.
37. Філь Л. Основи професійності, що закладаються в дитячому хореографічному колективі / Л. Філь // Рідна школа. - 2010. - № 8. - С. 6 - 8.
38. Фріз П. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини / П. Фріз // Мистецтво та освіта. - 2008. - № 5. - С. 16 - 19.
39. Чашечнікова Н. Народний танець як фактор формування особистості молодшого школяра / Н. Чашечнікова // Педагогічний дискурс. - 2012. - № 13. - С. 391 - 394.
Актуальність дослідження. З проголошенням самостійної соборної України підвищилось використання культурної спадщини, як основи для розвитку національної свідомості українського народу. Особливо це помітно у розвитку українського фольклорного та народно-сценічного танцю. Перед фахівцями постало завдання вирішення цілої низки проблемних питань, пов’язаних з подальшим розвитком хореографічного мистецтва, теорії та практики балетмейстерської майстерності, спеціальної освіти тощо.
Цьому сприяє і прийнятий урядом в серпні 1996 року Закон України «Про освіту», в якому визначено стратегічну мету освіти, спрямованої на формування національної самосвідомості, створення умов для творчого росту особистості, її потенційних можливостей, активізації.
У конкретному відтворенні дійсності засобами танцю на перший план виходить пластика і рух, котрі у єдності з музикою складають основу хореографічного твору, його поетичну мову - лексику, своєрідну образно-дієву, ідейно-емоційну систему рухів та їх комплексів. Звідси випливає одна з головних дослідницьких проблем - вивчення історичного розвитку форм та жанрів народно-сценічного танцю.
Багаторічні спостереження показали, що більшість балетмейстерів, працюючи над обробкою фольклорного танцю чи постановкою власного твору на основі народних обрядів, звичаїв, традицій, найчастіше використовують танцювальний фольклор як суто прикладний, зовнішньо- ілюстративний матеріал, без врахування його соціально-історичної та культурно-естетичної природи, композиції, музики, дії тощо.
У всіх перелічених роботах форма та жанр танцю розглядається в зв’язку з аналізом більш узагальнених проблем - історії танцю, його зв’язок з музикою, балетмейстерською та виконавською майстерністю танцю.
Оскільки в практиці не тільки вітчизняної, але й світової мистецтвознавчої літератури спеціальної, цілісної та фундаментальної теоретичної роботи по формам і жанрам народного танцю немає, то у вивченні тих чи інших явищ сценічної хореографічної культури дослідники зустрічаються з помітними труднощами.
Методиці дослідження народного танцю, вивченню його історії, зв’язків з суміжними мистецтвами приділено надзвичайно мало місця, в роботах яких поруч з іншими проблемами розглядаються, хоча і побіжно, питання народного-сценічного танцю. Це дослідження Ж.Новера, І.Вальберга, А. Бурнонвіля, К.Блазіса, М.Фокіна, Ф. Лопухова, В.Богданова-Березовського, Р.Захарова, Ю. Сломінського, М. Ельяша, Ю.Станішевського, М.Загайкевич, О.Лопухова, О.Ширяєва, О.Бочарова, Я.Волинського, А.Ваганової, Н.Базарової, М.Тарасова, Г.Березової, Н.Стуколкіної, В.Верховинця, В.Авраменка, Р.Герасимчука, А.Гуменюка, Г.Боримської, М.Шатульського.
Мета дослідження: розглянути основні форми та жанри творів народно – сценічного танцю та систематизувати шляхи їх збагачення.
Виходячи з мети нашого дослідження, перед нами постають наступні завдання:
1) Проаналізувати літературні джерела з питання історії народно-сценічного танцю.
2) Дослідити основні форми та жанри народно-сценічного танцю.
Об’єкт дослідження народно-сценічний танець як вид хореографії.
Предметом дослідження виступають форми та жанри народно-сценічного танцю.
Методи дослідження: формально-структурний, історично-порівняльний, образно-порівняльний.
Розбудова незалежної соборної України, формування сучасного суспільства на взірець європейської демократії, ускладнене соціально-економічними обставинами. У формуванні нового світогляду людини, її духовності значне місце відводиться культурі та мистецтву, в тому числі і хореографії.
Народний танець надзвичайно багатий і різноманітний. Мистецтво танцю народилося в глибокій старовині. Здавна людина звикла в рухах передавати хвилюючі його почуття. Мовою танцю може бути розкритий духовний світ людини, показано його ставлення до праці, до людей, до різних подій.
Народно-сценічний танець був створений на основі народного танцю.
Народно-сценічний танець – це художній твір, який опрацював балетмейстер. Це танець, що побудований за сценічними та драматургічними законами.
У час постановки народно-сценічного танцю потрібно виконати необхідну мелодію і делікатно зберегти характерні особливості народного танцю.
Народно-сценічний танець повинен мати виразну сюжетну лінію. Це значний набуток розвитку хореографічного мистецтва. Пантоміма тут поступається розгорнутій лексиці, а елементи акторської гри мають глибокий підтекст, бо часом зміст танцю необхідно розкрити без тексту. Сюжетні танці збагатилися завдяки побутовим – гопакам, полькам, гуцулкам та ін.
Сюжетні танці – це вершина здобутку народу і вони найдосконаліші за формою (музикою, лексикою та композицією).
У сюжетних танцях відображаються явища природи, звички, характер, темперамент звірів, птахів, тварин, трудові процеси, використання знарядь праці, сімейний побут, громадське життя, чітко окреслюється характер людини у її вчинках, у взаєминах з довкіллям (ліричні, жартівливі, героїчні).
Творче взаємозбагачення класичного і народного танців розширює межі пластичної мови, надає їй багатоплановості. У цьому процесі значну роль відіграє на лише кількість, а і якість. Скажімо, народні танцюристи удосконалили партерні тури – піруети. Істотною відмінністю є підготовка до руху (в українському танці – це непомітний затактовий рух, на якому здебільшого не фіксується увага глядача) та кульмінація (тобто традиційна поза після закінчення класичного). Відмінний і темп виконання.
Народно-сценічний танець вважається своєрідним різновидом народного танцю з ускладненою лексикою і доволі складною композиційною побудовою. Безперечно, класичний танець впливає на його розвиток. У багатьох творах П.Вірського відчувається філігранне поєднання класичного та народного танців. Саме у цьому виявляється стильовий напрям творчості видатного майстра народно-сценічного танцю. Він досконало володів двома хореограффічними мовами. Крім того, він добре розумів закономірність та розвиток його форм.
Найбільше розвинену, узагальнену і закінчену систему екзерсису має класичний танець в який входять рухи «...не в емпірично поданій формі, а в абстрагованому до форми виді». Саме ця основна особливість класичного танцю має великий вплив на створення і розвиток характерного танцю, вона служить фундаментом для театралізації і узагальнення фольклорного матеріалу, формування стилістичних особливостей танців різних народів.
