Вступ ……………………………………………………………………………3
Розділ 1. Теоретичні основи виразності читання
1.1. Зміст виразного читання у навчальній діяльності
молодших школярів …………………………………………………..5
1.2. Значення виразного читання у навчальній діяльності
молодших школярів …………………………………………………..8
Розділ 2. Шляхи формування і вдосконалення навичок виразного
читання в учнів початкової школи
2.1. Компоненти читання ……………………………………………...13
2.2. Експериментальне підтвердження ефективності
формування умінь і навичок виразності читання в
учнів початкової школи ……………………………………………….18
Висновки ………………………………………………………………………..34
Список використаних джерел ………………………………………………...37
Додатки …………………………………………………………………………40

Виразного читання ми починаємо навчатись у школі, насамперед на уроках з розвитку мовлення, але засвоюємо його впродовж усього життя. Виразне читання обов’язково повинно бути якісною ознакою культури мовлення кожної людини. Якість мовлення прямопропорційна розумовому, духовному, етичному й естетичному, емоційному розвиткові. Виразність мовлення формується мовленням середовища та авторитетів, художньою літературою. Таким чином виробляється чуття мови, образу, емоцій. Адже з допомогою мови люди передають свої почуття і переживання, захоплення і здивування, радість, горе, які передбачають комунікативні цілі, служать засобом самовираження. Найважливішою практичною основою виразного мовлення є виразне читання, тому навчитися його повинен кожен, чия професійна діяльність пов’язана з усним словом. А оскільки живе слово здатне творити чудеса, то варто докладати зусиль, щоб творилася краса людського мовного спілкування.
Тепер співіснують різні визначення сутності поняття «виразне читання у школі». Одні автори ототожнюють його з художнім читанням (декламаційним мистецтвом), інші – розуміють як читання, що вимагає спеціальних умінь, треті – звужують це поняття лише до використання інтонаційних засобів виразності. Ці розходження зумовлені різним розумінням співвідношення у читанні логічного, образно-емоційного та естетичного аспектів. Ще К.Д. Ушинський пропонував учителям поєднувати у навчанні молодших школярів виразному читанню логічну та емоційну сторони. На становлення методики виразного читання помітно вплинула методика К.С. Станіславського, за якої існуючі підходи доповнювались такими важливими вимогами як залучення творчої уяви читача, необхідність природного звучання мовлення, співпереживання героям, вияв авторської позиції.
Виразне читання – мистецтво складне і синтетичне. Складне тому, що визначається взаємозв’язаністю багатьох розділів і підрозділів теоретичних і методичних положень, які в цілому спираються на мовознавство (граматику), літературознавство, психологію, логіку, естетику, фізіологію і педагогіку; складне ще й тому, що не легко у засвоєнні положень, а для використання їх як основного засобу впливу на особистість через твори художньої літератури і власне слово треба виробити певні навички й уміння, які теж даються не легко.
Вироблення навички виразного читання базується на знаннях теорії виразного читання.
Потрібно добре знати техніку мовлення у єдності її елементів як необхідну передумову словесної дії і правильно нею користуватися (управляти диханням у процесі мовлення, читання, володіти правильною і чіткою дикцією, силою, чистотою і висотою голосу, орфоепічними нормами вимови).
Високому результату словесної дії мають передувати добрі знання техніки мовлення. Якщо не мати відповідно підготовленого, розвиненого мовленнєвого механізму, то високих результатів словесної дії не досягти.
Техніка мовлення складається з таких елементів:
– дихання-фізіологічної основи мовлення;
– голосу-головного інструмента читця;
– дикції-чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;
– орфоепії-правильної літературної вимови.
Основу розвитку техніки мовлення створює правильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, зміст і краса мовлення. Дихання безпосередньо пов’язане з паузами, а паузи диктуються змістом і членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.
У керованого дихання вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вдихання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря. В процесі такого дихання повітрям слід наповнювати всі ділянки легень. Найбільше доцільний при цьому комбінований тип дихання.
Розмовному голосу будь-якої людини властиві такі якості: сила – певний ступінь гучності його звучання; висота – тональні можливості або діапазон (його звуковий обсяг); тембр – певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів. Природних даних цих якостей голосу для читця без постановки голосу замало. Якщо сила голосу й від природи забезпечує добру гучність, то не зможе забезпечити довготривалої словесної дії.
Забезпечити рухливість, якої вимагає експресивність художнього тексту в процесі читання, може лише поставлений голос. Поставити голос – це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення. Якщо голос розвинений, то його якості набувають нових відтінків. Сила голосу надає читцю можливість посилати його на далеку відстань без особливого напруження голосових зв’язок, довго не втомлюватись, тобто значно зростають гучність і тривалість голосу. Висота голосу характеризується розширенням діапазону, дає можливість читцю вільно й легко користуватися тональними змінами в межах півтори і більше октави. Тембр голосу позбавляється вад (гугнявості, хриплості, верескливості), набуває чистого, дзвінкого, приємного звучання. Крім цього, поставлений голос відзначається гнучкістю, рухливістю – читець може легко сповільнювати чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр (гучніше-тихіше, сильніше-слабше, нижче-вище, різкіше-м’якше, ніжніше).

1. Антощук Є. Швидка педагогічна допомога. Чи варто швидко читати
у початкових класах, або секрети швидкого читання // Початкова
освіта // -2006. – №11. – С. 14–17.
2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990.-230 с.
3. Березіна О.М., Поплавська Т.О. Мовні ігри та забави. – Тернопіль: Мальва ОСО, 2002.-С. 104.
4. Бєляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М. І., Передній Г.Р., Рожило Л.П. Методика вивчення української мови в школі. – К.: Рад. шк., 1987.-245 с.
5. Біденко В.В. Аналіз тексту твору на основі його багаторазового перечитування // Рідна школа. – 2000. – №12. – С. 39–42.
6. Бойченко С. Варава Л. Розвиток активного словника учнів початкової школи // Початкова школа. – 2001. – №3. – С. 41–46.
7. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К.: Рад. школа, 1990.-255 с.
8. Варзацька Л.О., Шевченко Л.М. Методика розвитку зв’язного мовлення молодших школярів. – К.:РНМК, 1992. – 127 с.
9. Василевська О.Л. Закріплення читацьких умінь // Розкажіть онуку. – 2005. – №13–14. – С. 30–35.
10. Вашуленко М.С. Про співвідношення знань і вмінь у мовній освіті молодших школярів // Початк. шк., 1995. – №9.-С. 4–8.
11. Вихрущ В.О. Методологія та методика наукового дослідження. – Тернопіль: ТАЙП, 2007. – 222 с.
12. Воронцова Г.О. Формування творчої особистості засобами слова // Початкове навчання і виховання. – 2006. – №31.-С. 7–10.
13. Гапоненко Л.М. Як удосконалити навички читання // Розкажіть онуку. – 2004. – №7–8. – С. – 79–80.
14. Гац Н.А. Ознайомлення молодших школярів із засобами зв’язності тексту. – Тернопіль, Горлиця: 1995. – 64 с.
15. Григорчук А. Вивчення художнього твору // Початкова школа. – 2005. – №11. – С. 11–14.
16. Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К.: Освіта, 2005. -145 с.
17. Гудзик І. Розвиток комунікативної компетенції на уроках читання // Початкова школа. – 2004. – №11. – С. 25–28.
18. Дмитришин К.В. Види роботи над текстом на уроках читання // Початкове навчання та виховання. – 2006. – №31. – С. 3–6.
19. Довженко Т. Як допомогти дитині навчитися читати. // Початкова школа. – 2006. – №7. – С. 13–16.
20. Едігей В.Б. Вчися читати, малюче! – К.: Гранд, 1995.-254 с.
21. Ігнатенко Н. Особливості розуміння навчальних текстів молодшими школярами // Світло. – 2002. – №4.-С. 40–43.
22. Каба В.І. Розвиток навичок читання, уміння працювати з книгою як засіб розумового виховання учнів // Спецвипуск. Навчання читанню. – 2005. – №29–30.-С. 3–14.
23. Карнаух Т. Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання // Початкова школа. – 2005. – №11. – С. 5–8.
24. Карпенко Л.Г. Види роботи над текстом // Початкове навчання та виховання. – 2007. – №29 С. 10–17.
25. Кодлюк Я.П., Одинцова Г. Ознайомлення школярів з бібліографічними відомостями про письменників // Початкова школа. – 1998. – №3.-С. 17–22.
26. Козачок Л.Віршовані тексти – стимул до навчання // Початкова школа. – 1999. – №12. – С59–64.
27. Котух Н. Навчальна комунікація як засіб мовленнєвої саморегуляції учня // Початкова школа. – 2006. – №5. – С. 6–9.
28. Кримовська М.С. Цікаві завдання з читання // Розкажіть онуку. – 2004. – №7–8. – С. 80–82.
29. Куріпта В.І. Дидактична гра як метод формування навички читання у дітей 6-річного віку // Початкове навчання і виховання. – 2005. – №29–30. – С. 49–66.
30. Куріпта В.І. Ефективні методи і прийоми удосконалення навички читання // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №29–30. – С. 38–48.
31. Куріпта В.І. Нестандартні уроки читання 1–2 клас. – Харків: Основа, 2007. – 203 с.
32. Куріпта В.І. Нестандартні уроки читання 3–4 клас. – Харків: Основа, 2007. – 160 с.
33. Лаптєва Л. Читання – віконце у світ // Початкова школа. – 1997. – №11. – С. 11–13.
34. Мартиненко В. Робота з дитячою книжкою у першому класі // Початкова школа. -2004. – №11.-С. 11–13.
35. Машталер О. Художні описи та оповідання школярів // Початкова школа. – 1998. – №4. – С. 7–9.
36. Мельничайко В.Я., Добрянська І.В. Про культуру нашого мовлення. –
Тернопіль: Астон. – 2004. – №4. – С. 36–38.
37. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі. – Тернопіль: Астон, 2005.-352 с.
38. Огієнко Т., Богданова Л., Коробкіна О. Вивчаємо українську мову // Початкова школа. – 2006. – №6. – С. 33–37.
39. Олійник Г.А. Виразне читання. – К.: Вища школа, 1995.-207 с.
40. Омельченко С. Розвиток мислення та фантазії на уроках читання // Початкова освіта. – 2005. – №41. – С. 5–9.

Виразному читанню, як одному з основних видів мовленнєвої діяльності, притаманні всі її функції: виховна, комунікативна, пізнавальна, естетична. Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, а й важливим засобом виховання і розвитку мовленнєвої та естетичної культури учнів. Уміння виразно читати розглядається як комплексне інтелектуально-емоційне утворення, яке охоплює низку інших умінь. Оволодіння ним є складним і поступовим процесом.
Тепер співіснують різні визначення сутності поняття «виразне читання у школі». Одні автори ототожнюють його з художнім читанням, інші – звужують це поняття до використання інтонаційних засобів виразності. Ці розходження зумовлені різним розумінням співвідношень у читанні логічного, образно-емоційного та естетичного аспектів. Ще К.Д. Ушинський пропонував учителям поєднувати у навчанні виразному читанню логічну та емоційну сторони.
На розвиток навички виразного читання вплинула методика К. Станіславського, у якій вже існуючі підходи доповнювались залученням творчої уяви читача, необхідністю природного звучання мовлення, виявом авторської позиції.
Виразне читання школярів об’єднує такі напрямки – розвиток техніки мовлення, підвищення культури мовлення та оволодіння емоційно-логічними засобами виразності. Вироблення навички виразного читання базується на знаннях теорії виразного читання: техніки мовлення, засобів логіко-емоційної виразності читання, позамовних засобів виразності в процесі читання; на вміннях підготувати твір для читання та аналізу.
Уміння і навичка виразного читання мають загальнонавчальний характер, є засобом вивчення практично всіх навчальних предметів, сприяють саморозвитку і самовираженню особистості дитини.
Актуальність дослідження зумовлена обмеженістю вивчення проблеми формування і розвитку уміння і навички виразного читання в учнів початкової школи в теоретичному і практичному аспектах.
Проблема дослідження Вдосконалення уміння і навички виразності голосного читання в учнів початкової школи шляхом впливу на фактори, що підвищують якість читання.
Мета дослідження Вивчення вимог до формування і розвитку читацьких умінь і навичок молодших школярів, спрямованих на вдосконалення виразності читання як основного компоненту навички читання.
Об’єкт дослідження – формування уміння і навички голосного читання.
Предмет дослідження – шляхи формування і вдосконалення уміння і навички виразності голосного читання.
Завдання дослідження
I. Розробка методичних основ дослідження теорії виразного читання.
II. Обгрунтування критеріїв ефективності, які будуть використані під час методики опрацювання та в процесі розгляду особливостей читання творів різних жанрів.
III. Розробка авторських підходів щодо використання матеріалу для формування і вдосконалення навички голосного читання.
IV. Обгрунтування їх раціональності.
V. Вивчення системи умов, які будуть запорукою ефективності.
Гіпотеза дослідження Вдосконалення уміння і навички виразності голосного читання буде більш ефективним, якщо воно відбуватиметься у процесі систематичного, цілеспрямованого використання практичних завдань, які підвищують якість читання.

Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. У цьому складному процесі беруть участь зір, мислення, мовлення, сприйняття, пам’ять, уява, слухові та звукові аналізатори. Дітям непросто поєднувати водночас зорове сприйняття букв і вимову звуків, слів, речень, усвідомлювати прочитане, визначати ставлення до нього. Не володіючи навичкою читання, дитина втрачає до нього інтерес, погано розуміє і засвоює зміст, швидко стомлюється. Тому компоненти навички читання повинні бути взаємопов’язані, а їх розвиток має здійснюватися одночасно. Формуючи якості читання, не варто надавати перевагу якійсь одній із них. Усвідомленість залежить від правильності і виразності читання, правильність – від темпу й усвідомленості, виразність – від усвідомленості, правильності, темпу. Роботу над виразністю читання можна починати тільки тоді, коли в класі зникне поскладове читання взагалі, коли помилки стануть одиничними, а темп читання наблизиться до темпу розмовної мови.
На якість читання впливають: рівень розвитку аналізаторів, рівень розвитку кута зору, вміння артикулювати, правильно поставити дихання, робити паузи, логічні наголоси, змінювати темп, мелодику, користуватися позамовними засобами виразності, розвиток пильності зору і антиципації, систематичний облік рівня розвитку навички читання. Якщо цим факторам приділяти належну увагу на уроках читання, то швидкість і якість читання значно збільшаться, учні краще розумітимуть завдання читання: що саме потрібно донести до слухача своїм читанням і як це зробити.
У процесі виразного читання здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формується ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодших школярів.
Під час підготовки до виразного читання відбувається літературний розвиток учнів: ознайомлення, закріплення і систематизація літературознавчих термінів, понять, засвоєння відомостей про письменників. Учні за завданнями до творів визначають тему, аналізують сюжет, виділяють головного героя, характеризують дійових осіб, встановлюють зв’язок між автором твору і тематикою його творчості. Різнобічне опрацювання твору передбачає сприймання і усвідомлення учнями змісту у взаємозв’язку із аналізом його форми, тобто засобами відображення дійсності, позиції автора. Метою будь-якого аналізу твору є залучення дітей до цікавого, емоційно насиченого художнього пізнання, образного мислення, зміцнення навички та інтересу до самостійного читання.
Коли дитина багато читає, то в неї збільшується словниковий запас – а він є «будівельним матеріалом» будь-якого висловлювання. Тому збагачення запасу слів на всіх уроках читання сприяє переведенню їх із пасивного словника учня до активного. Таким чином, у школярів виробляються уміння добирати слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку.
Виразне читання художніх творів, у яких розкривається внутрішній світ переживань, думок, мрій людини, розширює життєвий досвід, сприяє усвідомленню ними цінностей, норм поведінки, які підтримуються суспільством. Осмислення змісту творів, у яких описано почуття і вчинки дійових осіб, викликає у дітей глибоке співпереживання, що є своєрідним особистісним засобом пізнання дійсності, дозволяє їм зрозуміти внутрішній світ інших людей.
Виразне читання стимулює розвиток в учнів особливого вміння бачити і чути те, чого не помічають інші, тонше відчувати, яскравіше висловлюватися. Діти вчаться бачити навколо себе дива, уявляти невидимі і непочуті дійства, складати казки, вірші, загадки. Розвиток літературних творчих здібностей учнів є складним багатоплановим процесом.
Виразне читання – важливий засіб впливу на учнів, засіб розвитку літературної творчості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів виразність читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.
Набута учнями у початкових класах навичка читання, особистісні якості, пов’язані із формуванням мовної культури особистості, стануть фундаментом для подальшого навчання, виховання, розвитку, самовираження, значною мірою зумовлять практичну, громадянську, професійну діяльність у майбутньому. А головне – допоможуть дитині опанувати найвище мистецтво – мистецтво життя.