ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗНАЧЕННЯ ЛОГОПЕДІЇ 5
1.1.Завдання,предмет логопедії 5
1.2. Основні принципи логопедичної роботи 7
1.3.Особистість логопеда 16
РОЗДІЛ 2.АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ЛОГОПЕДІЇ 19
2.1.Особливості сучасної логопедії 19
2.2.Понятійно-категоріальний апарат логопедії 21
ВИСНОВКИ 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26

Логопедія ― наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й попередження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання.
Логопедія є одним з розділів спеціальної педагогіки ― дефектології. Термін логопедія утворена від грецьких слів: logos (слово, мовлення), paideia (виховую, навчаю), що в перекладі позначає «виховання мовлення».
Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними від-хиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкільну й логопедію дорослих.
У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню.
1. Зовнішня форма мовлення включає наступні види: усну (діалогічну й монологічну) і письмову.
Усне мовлення.
a) діалогічне мовлення, психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками.
Репліка ― відповідь, заперечення, зауваження на слова співрозмовника ― відрізняється стислістю, наявністю питальних і спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцій.
b) монологічне мовлення ― ¬¬¬¬послідовний зв'язний виклад одною особою системи знань. Для монологічного мовлення характерні: послідовність і доказовість, які забезпечують зв’язність думки; граматично правильне оформлення; виразність голосових засобів.
Виділяються три основних види монологічного мовлення: оповідання, опис і міркування. При дефектах мовлення монологічне мовлення порушується більшою мірою, чим діалогічна.
Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на основі зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукового аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.
Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.
2. Внутрішня форма мовлення (мовлення «про себе») ― це беззвучне мовлення, що виникає, коли людина думає про що-небудь, подумки складає плани. Внутрішнє мовлення відрізняється по своїй структурі згорнутістю, відсутністю другорядних членів речення.
Внутрішнє мовлення формується в дитині на основі зовнішнього і являє собою один з основних механізмів мислення.
Переклад зовнішнього мовлення у внутрішнє спостерігається у дитини у віці близько 3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати в мовленні свої дії. Поступово таке проказування редукується й починає протікати у внутрішнім мовленні[1,c. 123].
За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється процес перетворення думки в мовлення й підготовка мовного висловлення.
Підготовка проходить кілька стадій. Вихідним є мотив або задум, що відомий мовцеві лише загалом. Потім у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія внутрішнього мовлення. Далі з більшого числа потенційних значеннєвих зв’язків виділяються самі необхідні й відбувається вибір відповідних синтаксичних структур.
Розвиток мовлення дитини може бути представлене в декількох аспектах, пов’язаних з поступовим оволодінням мовою.
Перший аспект ― розвиток фонематичного слуху й формування навичок проголошення фонем рідної мови.
Другий аспект ― оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне оволодіння лексичними й граматичними законо-мірностями починається у дитини в 2-3 р. і закінчується до 7 р. У шкільному віці відбувається вдосконалювання придбаних навичок на основі письмового мовлення.

1. Бадалян Л. О. Невропатологія. — К., 2007.-с. 456.
2. Беккер К. П., Совак М. Логопедія. — Харків., 2009.— С. 239.
3. Бєлова-Давид Р.А. До питання про медико-педагогічний комплекс / / Порушення мовлення у дошкільників / Під ред. Р.А. Бєлової-Давид і Б. М. Гриншпун. - М.: Просвещение, 2009. – 567с.
4. Власова Т.А. , Певзнер М. С. Про дітей з відхиленнями у розвитку. М., 2008р.- 456с. .
5. В. М. Синьов, Г. М. Коберник Основи дефектології: Навчальний посібник для вузів. ― К.: Вища школа,2010. ― 343 с.
6. Виявлення та подолання мовних порушень у дошкільному віці. / Укл. І.Ю. Кондратенко. - М.: Айріс - прес, 2010. – 356 сю
7. Волкова Л.С. Порушення голосу і произносительной сторони мови II частина Ринолалія. Дизартрія. М., 2008 р.-с. 567.
8. Волкова Л.С., Шаховська С.М. Логопедія підручник для вузів. М., 2009 р.-с. 345.
9. Єлагіна М.Г. Вплив деяких особливостей спілкування на виникнення активної мови в ранньому дитинстві / / Питання психології. - 1987. - № 2. –с.467.
10. Власова Т.М., Пфафенродт О.М. Фонетична ритміка. - М.: ВЛАДОС, 2006.-с. 456.
11. Жинкін Н. И. Правильне мовлення. — Харків., 2008.-с. 456.
12. Капітанове Н.К. Роль і значення логопедичного обстеження та корекції в діагностиці та лікуванні органічного ураження головного мозку. М.,2009 р.-с.234.
13. Ланцов А.А. Розлади мови. Клінічні прояви та методи корекції. СБ наук. тр.- СПб.: Наука, 2009.
14. Логопедія. / Під ред. Волкової Л. С. М.: Просвіта, 2009.-с. 456.
15. Лопатіна Л.В., Серебрякова Н.В. Логопедична робота в групах дошкільнят зі стертою формою дизартрії. - СПб.: Освіта, 2008.-с. 345.
16. Логопедична робота з дітьми дошкільного віку з мінімальними дизартрический розладами навчальний посібник. Видавництво союз СПб., 2005 р.-с. 345.
17. Лопатіна Л.В. Диференціальна діагностика стертої дизартрії і функціональних розладів звуковимови. СПб., 2000 р. –с. 456.
18. Лопатіна Л.В., Серебрякова Н.В. Подолання мовленнєвих порушень у дошкільників корекція стертою дизартрії: навчальний посібник. СПб., 2000р.
19. Ляпидевский С.С., Шаховська С.М. Розлади мови і голосу в дитячому віці. СБ праць. - М.: Просвіта, 2008.-с. 567.
20. Ляховська Ю.С. Особливості словника старших дошкільників. /Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку. - М.: Академія, 2009.-с. 456.
21. Неволіна Л.Г. Мовні і нервово-психічні розлади у дітей та дорослих. - Л.: ЛДПІ, 2007.-с. 278.
22. Основи теорії і практики логопеда // Під ред, Р. Е. Левіної. — Харків., 2008 — С. 309.
23. Панченко І.І. Особливості фонетико-фонематичного аналізу розладів звуковимови і деякі принципи лікувально-корекційних заходів при дизартричних порушеннях мови. / / Розлади мови і голосу в дитячому віці. СБ праць. - М.: Просвещение, 2010-с. 456..
24. Парамонова Л.Г. Логопедія. - СПб.: Мова, 2009.-с. 378.
Петерс В.А. Психологія і педагогіка. - М.: Велбі, Проспект, 2010.-с. 389.
25. Різдвяна В.І., Радіна Є.І. Основні принципи виховання правильної вимови у дошкільнят. / Хрестоматія по теорії й методиці розвитку мови дітей дошкільного віку. - М.: Академія, 2009. –с. 456.

На даний період відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані важливі дані про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику впроваджуються сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється зв'язок логопедії з клінічної медициною, дитячої невропатологією і психіатрією.
Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості доречевого розвитку дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної (попереджувальної розвиток дефекту) логопедії[1,c. 123].
Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.
У зв'язку з тим, що правильна мова є однією з найважливіших передумов подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається багато в чому рівнем розвитку логопедії як науки.
Вивчення логопедії є важливим для всіх працівників дитячих, особливо дошкільних, установ. Значний відсоток мовлиннєвих порушень проявляється в дошкільному віці, оскільки цей вік є сензитивним періодом розвитку мови.
Своєчасне виявлення мовних порушень сприяє більш швидкому їх усунення, попереджає негативний вплив мовних розладів на формування особистості і на весь психічний розвиток дитини.
Знання логопедії є важливим для всіх дефектологів, так як мовні порушення зустрічаються набагато частіше у аномальних дітей, ніж у нормально розвиваються.

Логопедія як наука має важливе теоретичне і практичне значення, що обумовлено соціальною сутністю мови, мовлення, тісним зв'язком розвитку мовлення, мислення та всієї психічної діяльності дитини.
Мовна функція є однією з найважливіших психічних функцій людини.
У процесі мовного розвитку формуються вищі форми пізнавальної діяльності, здатності до понятійному мисленню.
Оволодіння здатністю до мовного спілкування створює передумови для специфічно людських соціальних контактів, завдяки яким формуються і уточнюються уявлення дитини про навколишньої дійсності, удосконалюються форми її відображення.
Оволодіння дитиною мовленням сприяє усвідомленню, планування і регулювання його поведінки. Мовне спілкування створює необхідні умови для розвитку різних форм діяльності та участі в колективній праці.
Порушення мови в тій чи іншій мірі (залежно від характеру мовних розладів) негативно впливають на весь психічний розвиток дитини, відбиваються на його діяльності, поведінці. Важкі порушення мови можуть впливати на розумовий розвиток, особливо на формування вищих рівнів пізнавальної діяльності, що зумовлено тісним взаємозв'язком мови і мислення і обмеженістю соціальних, зокрема мовленнєвих, контактів, у процесі яких здійснюється пізнання дитиною навколишньої дійсності.
Порушення мови, обмеженість мовного спілкування можуть негативно впливати на формування особистості дитини, викликати психічні нашарування, специфічні особливості емоційно-вольової сфери, сприяти розвитку негативних якостей характеру (сором'язливості, нерішучості, замкнутості, негативізму, почуття неповноцінності).
Все це негативно позначається на оволодінні грамотою, на успішності в цілому, на виборі професії.