Вступ……………………………………………………………………………...3
1. Центральна рада ………………………………..…………………………….4
2. Тимчасове управління в Україні……………………………………………..8
3. Українська Народна Республіка…………………………………………….12
Висновок……………………………………………………………...…………16
Список літератури……………………………………….……………………..17

Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії, ліквідувавши самодержавство, відкрила перспективи перетворення російської феодальної абсолютистської монархії на цивілізовану демократичну державу європейського типу. Внутрішні державні колонії, якими були національні околиці Росії, дістали унікальні можливості державотворення.
В Україні розвій подій був оригінальний: разом із ліберально-реформаторською (Тимчасовий уряд) та пролетарсько-революційною (більшовики) силами на політичну арену вийшла третя сила - національно-демократична, що виступала за відродження української національної державності. Державне будівництво в Україні дещо спонтанно вели в напрямі формування демократичної, республіканської форми правління, про що яскраво свідчить організація та діяльність Української Центральної Ради як революційного українського парламенту.
Становлення і розвиток Центральної Ради, її трансформування з громадсько-політичного об'єднання у представницький орган нації - важливий етап в історії українського державотворення. Центральна Рада як організаційний осередок українського національно-державного відродження від самого початку своєї діяльності ставила за мету скликання широкого представницького форуму, який зробив би її репрезентантом усіх прошарків населення України. Ці прагнення реалізував Всеукраїнський національний з'їзд (6-8 квітня 1917 р.) при обранні нового складу Центральної Ради. До неї ввійшли 118 представників як територій, так і громадських організацій. Зважаючи на це, варто погодитися з думкою О. Мироненко про те, що днем народження Центральної Ради як представницького органу всієї української людності треба вважати 8 квітня 1917року.
Національний з'їзд надав право Центральній Раді кооптувати до свого складу нових членів, якими вона невдовзі скористалася. Навесні-влітку 1917 р. було скликано всеукраїнські селянський, два військових та робітничий з'їзди, що висловилися на підтримку Центральної Ради і ввели до ЇЇ складу своїх представників. Загалом на кінець червня 1917 р. Центральна Рада була представлена 588 мандатами. її склад відбирав національну структуру українського суспільства: українцям належало 75% мандатів, росіянам - 14%, євреям - 6%, полякам - 2,5% місць у парламенті.

1. Верстюк В. Історія України: нове бачення . [Текст] / В. Верстюк – К.: Україна, 1996. – 494 с.
2. Винниченко В. Відродження нації. [Текст] / В.Винниченко – К.: Відень, 1920. – С.110.
3. Гнатюк А.Історія встановлення української державності. [Текст] / А.Гнатюк – К.:Львів, 1995. С.320
4. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX – XX століття. [Текст] / Я.Грицак – К. «Генеза» 1996. - С.217
5. Грушевский М. Нарис історії українського народу. [Текст] / М.Грушевський – К., 1991. – С. 512
6. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії. [Текст] / Т.Гунчак – К. «Либідь», 1993. – С. 420
7. Дорошенко Д. Історія України 1917 – 1923, т. І. Доба Центральної Ради. Т. І- С.437 8. [Текст] / Д.Дорошенко. Нарис історії України. – Т. 1 – 2. – К. «Глобус», 1991. т. І- С.437; т. ІІ- С.423
8. Жуковський А., [Текст] / А.Жуковський,О. Субтельний. Нарис історії України. – Львів « Глобус», 1993.
9. Копеленко О. “Сто днів” Центральної Ради. [Текст] / О.Копнленко– К.: ”України”, 1992. – С. 204

Історичний шлях розвитку України і української державності надзвичайно складний і тернистий. Державотворчі процеси в Україні мають свої багатовікові корені і продовжуються досі. Проте в різні історичні епохи вони мали характерні властивості, які слід враховувати на сучасному етапі. Зокрема значний інтерес представляють особливості державного будівництва за часів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії і радянської влади в Україні.
У процесі боротьби за утвердження державності протягом 1917-1920 рр. недооцінювалися соціальні аспекти. А відсутність національної єдності серед населення Наддніпрянської України і, передусім, серед політичної еліти Української держави, суперечки тощо спричинили послаблення Центральної Ради, чим і скористалися інші держави – Німеччина та Росія. Це сприяло утвердженню влади гетьмана при підтримці Німеччини та подекуди встановлення радянської влади, ініційованою “червоною” Росією. Конфронтація представників влади всередині країни, які керувалися різними принципами державотворення й мали різні політичні цілі, переросла у збройну боротьбу за владу. Вже за часів Директорії, в умовах поглиблення кризи, внаслідок відсутності єдності українських сил у справі державного будівництва республіка парламентського типу еволюціонувала до президентської. Директорія фактично набула рис воєнного режиму.
Досвід минулого, що вміщував як позитивні, так і негативні аспекти змін у державі, необхідно враховувати при здійсненні реформування сучасних державних структур і визначенні повноважень, завдань, взаємовідносин різних гілок влади. Між тим, державотворчі процеси протягом 1917-1920 рр. мало досліджені, хоча досягнення і прорахунки українського державотворення революційної доби сприяли б більш критичному та об’єктивному оцінюванню розбудови держави на сучасному етапі історії України.

Розглядаючи цей трагічний і водночас героїчний період історії Української державності, можна дійти висновків, що боротьба за волю народу і обстоювання його права на власну державу потребують не лише самопожертви, а й умілого визначення єдиної мети нації та стратегічного курсу на її досягнення. Чи не всі уряди новонароджених українських держав безмежно, іноді сліпо вірили у справедливість і демократизм сусідніх країн, розраховували на допомогу тимчасових союзників та військових партнерів.
Оцінюючи власні прорахунки у національно-визвольній борні та намагаючись застерегти від помилок нових борців за волю України, лідер ЗУНР Є. Петрушевич у своєму виступі на засіданні Ліги Націй у 1923 р. зазначив: "Самими голослівними заявами і протестами, самим пасивним чеканням на ласку світу український народ нічого не осягне, коли не докаже своєї волі до державної незалежності активною боротьбою".
Аналіз нормативно-правових актів дає нам можливість констатувати, що економічна політика Центральної Ради була мало ефективною у відношенні фінансів та промисловості, економічна політика гетьманського уряду носила вузький класовий характер і не мала підтримки серед трудових класів.
Одночасне існування та непримиренні протиріччя між національно-державними утвореннями, орієнтованими на побудову незалежної української держави та радянською державністю, мета якої полягала у збереженні фактично унітарної форми державного устрою колишньої Російської імперії, призвели до втрати української національної державності.
Таким чином, початок формування державності був покладений, але недостатньо ефективна організація показала на слабкі сили будівників державності на той час.