ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЄВОГО ЕТИКЕТУ НА МАТЕРІАЛИ ЕПІСТОЛЯРНИХ ТВОРІВ

1.1. Поняття мовленнєвого етикету та особливості мовленнєвого етикету України

1.2. Основні ознаки епістолярного тексту та його специфічність

1.3. Особливості українського мовленнєвого етикету в епістолярії видатних українців 19 – 20 століть

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЄВОГО ЕТИКЕТУ В ЕПІСТОЛЯРНОМУ СТИЛІ НА ОСНОВІ ТВОРІВ ВИДАТНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2.1. Аналіз епістолярію П. Куліша та його вклад в формування українського мовленнєвого етикету

2.2.Аналіз епістолярію Т. Шевченка і мовленнєвий етикет українського народу

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МОВЛЕННЄВОГО ЕТИКЕТУ З УРАХУВАННЯМ ЛІТЕРАТУРНОГО НАДБАННЯ 19 – 20 СТОЛІТЬ

ВИСНОВКИ

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття «етикет». [26, c.32]
Слово «етикет» запозичене із французької мови, в якій воно має два значення: «церемоніал» і «етикетка». У сучасному вживанні слово етикет розширило своє значення: від «зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах», до «усталені норми поведінки й правила ввічливості в будь-якому товаристві». [25, c.50]
Зрозуміло, що мовлення, як одна зі складових, є важливою частиною усталеної системи правил.
Доцільно розрізняти три близьких, але не однакових за змістом і обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет і спілкувальний етикет.
Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) у ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Мовленнєвий етикет – це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Якщо мовний етикет – набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет – це вибір цих засобів, засобів у реалізації. Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів великого теоретика мови Фердінанда де Соссюри: одна річ – ноти музичного твору, інша – його виконання. У другому випадку важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця і т.д. [24, c.47]
Поняття мовленнєвий етикет ширше за поняття мовний етикет тому, що мовлення може бути етикетним (або не етикетним) і тоді, коли воно стосується ситуації, яка не потребує уживання формул мовного етикету. Скажімо, коли мовець, розповідаючи нефахівцеві про досягнення мікробіології, уживатиме без пояснень вузькоспеціальні слова, час від часу переходитиме на іноземні мови й не з’ясовуватиме, чи співрозмовник його розуміє, це буде порушення мовленнєвого етикету, хоч і не стосуватиметься мовного етикету.
Український мовленнєвий етикет, на думку М.І. Стельмаховича, – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості.«Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократичного духу. Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів». [22, c. 57]
Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою, ввічливість. Доречним буде з’ясування значень окремих слів. Так, обхідливість – увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязнь – це дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність – вихованість, ввічливість, уважність до кого, чого-небудь, делікатність.

1. Антошкіна Л., Красовська Г., Сигеда П., Сухомлинов О. Соціолінгвістика: навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток Лтд», 2007.
2. Богдан С. Формули етикету в українському епістолярії // Урок української; 2005.
3. Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. – Тернопіль, 2005.
4. Волошук В. І. Індивідуальний авторський стиль, ідіолект, ідіостиль: питання термінології / В. І. Волошук // Науково-методичний журнал. Філологія. Мовознавство / ред. Н. П. Матвєєва. – Миколаїв .: МДГУ ім. П. Могили. – 2008.
5. Гриценко П. Ю. Ідіолект і текст / П. Ю. Гриценко // Лінгвостилістика : об’єкт – стиль, мета – оцінка : збірник наукових праць. – К. : Наук. думка, 2007.
6. Ґрещук В. В. Лінгвістичний аспект листування / В. В. Ґрещук. – Івано-Франківськ: Плай. – 2008.
7. Должикова Т. І. Мовна особистість Пантелеймона Куліша : дис. канд. філол. наук : 10.02.01»Українська мова» / Т. І. Должикова. – К., 2005.
8. Дудик П.С. Мовленнєвий етикет. К., 2005
9. Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. – К.: Вид. центр «Академія», 2005.
10. Журавльова Н. М. Культура мовлення епістолярної спадщини Т.Г.Шевченка / Н. М. Журавльова // Мовний етикет української епістолярії: навч. посіб. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2007.
11. Зіновська А.М. Жанрово-стильові особливості відкритого листування письменників // Вісник Київського славістичного університету. Серія «Філологія». – 2006.
12. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 2005.
13. Коцюбинська М. «Зафіксоване і нетлінне»: Роздуми про епістолярну творчість. – К.: Дух і література. Харківська правозахисна група, 2006.
14. Кузьменко В. Г. Письменницький епістолярій в українській літературі процесі ХХ ст. — К.: Інститут літератури України, 2005.
15. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.
16. Ляхова Ж. Історія української епістології: дослідження та видання епістолярної спадщини // «Слово і час». – 2006.
17. Ляхова Ж. Теоретичні питання дослідження епістолярію українського письменства // Третій Міжнародний конгрес україністів. – Харків, 2005.
18. Мазоха Г. Письменницький епістолярій як теоретико-літературна проблема // «Київська старовина». – 2006.
19. Мазоха Г. С. Теоретичні аспекти дослідження письменницького епістолярію / Г. С. Мазоха // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2013.
20. Мазоха Г.С. Український письменницький епістолярій першої половини ХХ століття: жанрово-стильові модифікації: / Мазоха Г.С. – К.: Міленіум, 2006.
21. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика і культура української мови К., Видавництво «Вища школа» 2005.
22. Основи мовленнєвої діяльності. Автори – А. П. Загнітко, І.Р.Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2004. – Донецьк, Український культурологічний центр, 2005.
23. Пантелеймон Куліш. Повне зібрання творів. Листи. – К.: Критика, 2005.
24. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль. Навчальна книга «Богдан», 2007 .
25. Реформатский A.A. Введение в языковедение. — M., 2005.
26. Селіванова О. Сучасна лінгвістика. – Полтава: Довкілля – К., 2006.
27. Словник-довідник української лінгво-дидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2006.
28. Сучасна українська літературна мова /за редакцією А.П. Грищенка. - 3-є видання. – К.: «Вища школа», 2005.
29. Федорук О. Пантелеймон Куліш: бібліографія літератури (1989–2005) // Відкритий архів: Щорічник матеріалів та досліджень культури. – К., 2005.
30. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч. посібник. – К.: Літера, 2005.

Актуальність представленої теми курсової роботи визначається важливістю вивчення мовних стереотипів поведінки, які відображають самобутність кожного народу, його традиції, цінності та культуру. Мовні стереотипи визначають риси національної вдачі та характеру, сформовані протягом століть. У суспільстві, життя людини підпорядковане різноманітним правилам і законам, які можуть бути писаними або неписаними, звичаєво-традиційними, культурними, економічними, політичними, юридичними тощо. Дотримання або порушення цих правил визначає соціальну поведінку кожного індивіда від моменту усвідомлення свого "я".

Культура мовлення суспільства виступає яскравим вказівником стану його моральності, духовності та загальної культури. Занепад словесної культури, вульгарність та словесний примітивізм вказують на тривожні ознаки духовного нестатку у народі.

Вивчення епістолярної спадщини відомих українців є актуальним викликом нашої епохи та необхідністю в україністиці. Дослідження листування та творів епістолярного напрямку українських письменників викликає значний інтерес серед науковців. Кореспонденція та твори, де використовуються елементи епістолярії від Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Грушевського, І. Франка, О. Кобилянської, В. Стефаника та інших, передають моральні настанови та дух епохи, у якій жили та творили ці автори.

Дослідження мовно-культурної особистості та мовно-мовленнєвого етикету стає важливою темою у працях таких вчених, як Б. Антоненко-Давидович, Н. Бабич, М. Волощак, А. Богуш, Т. Гриценко, Д. Гричишина, А. Капелюшний, Г. Кисіль, А. Коваль, І. Кочан, М. Кочерган, Л. Кравець, З. Мацюк, Л. Мацько, О. Ожегова, Л. Паламар, О. Пономарев, О. Семеног, О. Сербенська та інших.

Об'єктом дослідження цієї курсової роботи є епістолярні твори видатних українських письменників. Предметом дослідження є мовленнєвий етикет у епістолярному стилі на рубежі 19-20 століть. Основною метою цієї роботи є розкриття особливостей епістолярного стилю та мовленнєвого етикету на основі творів відомих письменників.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішуються такі завдання:

- визначення поняття мовленнєвого етикету;

- визначення основних ознак епістолярного тексту та його специфічності;

- висвітлення сутності українського мовленнєвого етикету в епістолярному стилі;

- аналіз епістолярних творів П. Куліша;

- аналіз епістолярних творів Т. Шевченка;

- надання пропозицій щодо розвитку сучасного мовленнєвого етикету з урахуванням його розвитку у 19-20 століттях.

Структура курсової роботи включає вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел, який включає 30 найменувань. Загальний обсяг тексту курсової роботи становить 35 сторінок.

Мовленнєвий етикет слушно розглядають як культурне відображення нації. Цей етикет втілює найтиповіші риси мовленнєвої поведінки людини в різноманітних ситуаціях. Усміхнувшись давнім традиціям та звичаям, мовленнєвий етикет українців є унікальною та універсальною моделлю мовленнєвої діяльності, виявляючи себе в системі стійких мовних висловів. Розуміння цієї системи, а ще більше – повсякденна її реалізація, яка гармонізує знання та внутрішній світ людини, слугує своєрідним барометром духовної зрілості нації. Навпаки, ігнорування законів мовленнєвого етикету та виявлення зневаги до його правил – це ознака глибоких корозійних процесів, які, на жаль, прогресують у реальності сучасного життя.

Самобутність кожного народу, поряд із традиціями, цінностями та культурою, виявляється передусім у мовленнєвих стереотипах поведінки, де концентруються риси національного характеру та вдачі, які формувалися століттями. Український мовленнєвий етикет, за словами М.І. Стельмаховича, є національним кодексом словесної добропристойності та правил ввічливості, сформованим історично в культурних верствах народу та переданим від покоління до покоління. Він є еталоном порядної мовленнєвої поведінки українця, виражає гідність та честь, українську шляхетність та аристократичний дух, а виховання застерігає від вживання грубих, лайливих та образливих слів.

Український мовленнєвий етикет історично характеризується ввічливістю, ґречністю, чемністю, вихованістю, тактовністю, обхідливістю, коректністю, делікатністю, приязністю та звичайністю. Всі ці слова, що визначають мовленнєвий етикет, утворюють синонімічний ряд з домінантою – ввічливістю.

Епістолярний стиль використовує основні мовні засоби, такі як поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Цей стиль може входити до складу інших стилів, таких як художня література, публіцистика (наприклад, "Посланія" І. Вишенського, "Листи з хутора" П. Куліша та інші). Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним, зменшивши обсяг обов'язкових вступних та заключних формул увічливості, набувши телеграфного характеру.

Етикетні вирази в епістолярії видатних особистостей та письменників свідчать не лише про характер епохи, ситуації та настрій автора під час написання листа, але й про особисті взаємини з адресатом, мету листа тощо. Етикетні формули є показником високої культури видатних осіб. Їхні індивідуальність і виразність виявляються не лише у словесному оформленні кожного листа, але і у його змісті. Згідно з дослідженнями, загальний тон листа визначають саме етикетні формули, такі як вступ та заключення.

Епістолярні жанри включають твори у формі послань, листування дійових осіб, щоденники, записники, мемуари, які, так само як і листи, відображають особистість автора та не завжди призначені для публікації.

Нині в українському мовознавстві відсутнє комплексне дослідження ідіолекту П. О. Куліша, яке б вичерпно описало мову творів письменника як самостійний об'єкт вивчення, а також в контексті формування та розвитку літературної мови.

Мова творів П. О. Куліша свідчить про його двоспрямовані мовні орієнтири, які включають в себе спрямованість на варіативне народне мовлення оточуючого мовного середовища, а також свідомий вибір "орієнтирів-норм" з-поза східно-поліського діалектного оточення.

Для розвитку мовленнєвого етикету в суспільстві та у кожної особи важливо вивчати літературні українські та світові надбання, особливо в умовах сучасної глобалізації у всіх сферах життя. Епістолярний стиль є найкращим прикладом для цього, оскільки в ньому відображено реальний стан культури мовлення в оточенні автора.

Центральною пропозицією є включення більшої кількості зразків мовленнєвого етикету сучасності та відносної давнини на всіх рівнях навчання. Особливий акцент має бути зроблений на твори та листування письменників на межі 19-20 століть, які одночасно представляють малу кількість анахронізмів (рідко вживаних у сучасному мовленні) та відображають колорит українського мовлення.