Вступ 3
Розділ 1. Поняття правової охорони та засобів 9
захисту речових прав 9
1.1. Поняття речових прав 9
1.2. Зміст правової охорони та захисту речових прав 31
Розділ 2. Речово-правові засоби захисту речових прав 42
2.1. Основні речово-правові засоби захисту 42
2.1.1. Витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) 42
2.1.2. Усунення перешкод, що заважають здійсненню права власності (негаторний позов) 58
2.2. Допоміжні речово-правові засоби захисту 68
Розділ 3. Зобов’язально-правові 76
засоби захисту речових прав 76
3.1. Захист речових прав у договірних відносинах 76
3.2. Захист права власності у деліктних зобов’язаннях 83
3.3. Повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна 90
Висновки 97
Список використаних джерел 101

У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, котрі визначають засади, підстави та порядок захисту речових прав, належить Конституції. Відповідно до ст. 13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права влас¬ності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправ¬но позбавлений права власності (ст. 41 Конституції).
Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення речових прав та їх захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту речових прав. Це пов'яза¬но з тим, що вони спрямовані, насамперед, на відновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, котрими порушується речове право. Тим самим ці норми покликані відновити порушене речове право, а також ліквідува¬ти наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, заподіяні інтересам власника [77, с. 337-348, 724].
Цивільно-правові засоби захисту речових прав, звичайно, поділяють на дві групи: речово-правові і зобов'язально-правові. Засади цивільно-правового захисту речових прав визначені ст. 300 ЦК, котра в розвиток положень ст. 13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності [77, с. 337-348, 724].
Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту речових прав є:
1) його гарантованість державою;
2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для
усіх суб'єктів права власності (на це вказує і ст. 13 Конституції).
3) його рівність для усіх суб'єктів;
4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має право не лише вимагати відновлення стану, який існував до порушення
та припинення порушення, але також й право на відшкодування
завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст. 22, 23 ЦК).
Єдності позицій науковців щодо пі¬дстав та детальності класифікації засобів захисту речових прав не існує. Так, деякі автори виокремлюють лише два види способів захи¬сту права власності: речово-правові та зо¬бов'язально-правові [82, с.527]. Інші назива¬ють речово-правові, зобов'язально-правові та інші способи захисту [32, с.3]. Дехто з пра¬вознавців виокремлює ще більшу кількість видів засобів захисту права власності: 1) ос¬новні речово-правові; 2) допоміжні речово-правові; 3) спеціальні; 4) зобов'язально-пра¬вові [40, с.130].
Деякі науковці, спеціально не проводячи загальну класифікацію способів захисту права власності, разом із тим конста¬тують закріплення у ЦК України окремого способу захисту права власності - превенти¬вного (ч.2 ст.386 ЦК) [16, с.111-112].
Цивільно-правові засоби захисту речових прав можуть бути по¬ділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) — це ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а самоврядні (приват¬ні) — це ті, що здійснюються самими власниками без звернення до суду та інших державних органів — самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо.
Найбільше практичне значення мають легітимовані засоби захисту речових прав. Вони поділяються на судові та адміністра¬тивні.
Цивільно-правові легітимовані (судові) засоби захисту речових прав у вітчизняній цивілістиці у свою чергу поділяють на 2 групи: речово-правові та зобов'язально-правові [77, с. 337-348, 724].
Але найбільш поширеним є поділ цивіль¬но-правових засобів захисту права власності на речово-правові та зобов'язально-правові. Суть речово-правових засобів захисту речових прав по¬лягає в тому, що вони спрямовані безпосередньо на захист речових прав як абсолютного суб'єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника — володіння, користуван¬ня, розпорядження — відносно речі, що йому належать.
До них відносяться: позов власника про витребування май¬на з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), по¬зов власника про усунення перешкод, що заважають нормаль¬ному здійсненню права власності (негаторний позов), позов про визнання права власності (деякі автори відносять позови про визнання до негаторних або віндикаційних, але більшість вва¬жає, що це самостійні речово-правові позови — Рясенцев В.А., Толстой Ю.К.). Зобов'язально-правові засоби захисту речових прав характеризуються тим, що спрямовані проти порушення прав вла¬сника певною особою. При цьому самої речі в натурі вже не існує або вона пошкоджена і існує потреба у відновленні її яко¬сті. До таких засобів захисту відносяться, наприклад, вимоги по відшкодуванню заподіяної майнової шкоди; вимоги про виконання договору і передачу боржником кредитору (власни¬ку) речі, що йому належить; вимоги про повернення необгрун¬товано отриманого за рахунок власника майна тощо [76, с. 226-232].
Оскільки цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують речові права, не лише з боку суб'єктів цивільного, але й публічного права (наприклад, при визнанні недій¬сним правового акту органу державної влади), очевидно, логічним буде вести мову не лише про "зобов'язально-правові засоби захис¬ту", а взагалі про "інші засоби захисту права власності". Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення речових прав.
Недоліком терміна "інші засоби захисту речових прав" є те що він не несе в собі змістовного навантаження, характеризуючи лише засоби захисту, котрі належать до цієї групи, як "такі, що не є речовими". У зв'язку з цим доцільним здається використання ідеї римського права про поділ позовів на позов щодо речі або "речовий позов" та позов щодо персони або "персональний позов". Поділ засобів захисту права власності на "речові" та "персональні" є виправданим з тих міркувань, що, по-перше, віддзеркалює провід¬не значення наявності речі, яка є предметом позову, або особи, до якої можна подати позов, а, по-друге, дозволяє об'єднати в цих категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права власності.

42) Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / за заг. ред. П.І. Шевчука. – К.: Ін Юре. - 2002. – 416 с.
43) Иванов А. А. Правовые средства защиты права частной собственности // Правоведение. - 2001. - № 6. - С. 71-86.
44) Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. - Л.: Ленинградск. ун-т. - 1949. - 144 с.
45) Кант И. Критика чистого разума / И. Кант; [пер. с нем. Н. Лосского]. — М. : Мысль. - 1994. — С. 22.
46) Кант И. Основы метафизики нравственности. Критика практического разума. Метафизика нравов - Спб.: Наука. - 1995. — С. 106, 111—113.
47) Кулагин М. Я. Избранные труды. — М.: Статут. — 1997. — С. 285, 289-290.
48) Кулик О. Крим: закономірний крок / О. Кулик // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 15. - С. 2.
49) Кучер В.О. Окремі способи захисту права власності: проблемні питання // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2009. - №1. – с.97-105.
50) Ломакин Д. В. Очерки теории акционерного права и практики применения акционерного законодательства. - М. : Статут. - 2005. - 221 с.
51) Мамутов В. Розподіл повноважень: є варіанти // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 15. - С. 10-14.
52) Мандрика Л. М. Цивільно-правові засоби захисту права власності політичних партій // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2010. - № 2 (49). – // Сайт бібліотеки ім. В.І. Вернадського - http://www.nbuv.gov.ua
53) Маркс К. Капитал. Критика политической экономии / К. Маркс; под ред. Ф. Энгельса. – М.: Политиздат. - 1970. – 1084 с.
54) Мейер Д. И. Русское гражданское право: в 2 ч.; [по испр. и доп. 8-му изд. 1902]. — М. : Статут. - 1997. — Ч. 2. — С. 225.
55) Мельник О. Брюховичі - львівський аналог Пущі-Водиці // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 34. - С. 11.
56) Минц Б. И. Понятие и роль правових средств в хозяйственных отношениях // Правоведение. - 1983. - №2. - С. 67-70.
57) Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (теоретико-правовий аспект): монографія / Є. О. Мічурін. - Х.: Юрсвіт. - НДІ Приватного права та підприємництва АПрН України. -2008. - 482 с.
58) Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. -К.: Істина. - 2004. - 976 с.
59) Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання. - 2005. — 583 с.
60) Печений О. Захист права власності: здобутки і прорахунки нового Цивільного кодексу України // Українське комерційне право. – 2004. – № 5. – с.72-76.
61) Печорина Н. Повернення ...та ще й помахав крилом / Печорина Н., Чирва А. // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 18. - С. 8.
62) Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 2. – Ч. 1. – С. 42–44.
63) Пугинский Б.И. Правовые средства обеспечения эффективности производства. - М.: Юрид. лит. - 1980. - 144 с.
64) Римское частное право: учебник / под. ред. И. Б. Новицкого и И.С. Перетерского. — М.: Юристь. - 2004. — С.148.
65) Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. - Львов. - 1985. - 179 с.
66) Руссо. Ж. Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Ж. Ж. Руссо; [пер. с фр.]. — М.: «КАНОН-пресс», «Кучково поле». - 1998. — С. 240—241.
67) Сенщев В. И. Обьект гражданского правоотношения // Актуальные проблеми гражданского права / под ред. М. И. Брагинского. - М.: Статут. - 1999. - 464 с.
68) Скловский К. И. Собственность в гражданском праве / К. И. Скловский. — М.: Дело. - 2002. — 512 с.
69) Советское гражданское право. Т. 1 / Под ред. Рясенцева В.А. - М.: Юрид. лит. - 1965. -560 с.
70) Соловьев А. Н. Право собс¬твенности профессиональных союзов Украины: монография / А. Н. Соловьев. -X.: Райдер. - 2003. - 208 с.
71) Спиноза Б. Трактаты / Бенедикт Спиноза; [предисл. Е. И. Темнова]. — М. : Мысль. - 1998. — С. 271.
72) Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. - М.: Юрид. лит. - 1991. - 240 с.
73) Темнов Е. И. Звучащая юриспруденция. — М.: Волтерс Клувер. - 2010. — С. 275.

Науковий інтерес до об'єктів цивільного права і зокрема речей спричинений їх особливою роллю у формуванні змісту правовідносин, появою низки нових та доволі складних об'єктів цивільного права, подальшим розвитком доктрин цивільного права на засадах приватного права. Зокрема, з’явились речі, що мають подвійне правове значення: цінні папери та акумульовані в них права, боргові документи, дискети, чіпи, зйомні диски («флешки») тощо. Все більшого обігу та застосування набувають так звані розумні речі, поглиблюється правове регулювання відносин стосовно речей на рівні спеціальних законів. Судова практика останнім часом стикається із низкою проблем при вирішенні спорів щодо встановлення прав на речі.
Актуальність теми дослідження. Таким чином, оскільки йдеться про забез¬печення одного з найважливіших прав лю¬дини – речового права - то природно, що дослідження пов'язаних з цим проблем є ва¬жливим як з теоретичної, так і з практичної точок зору.
Речові права були широко відомі римському праву. За обсягом повноважень, які надає суб’єктивне речове право його носію, всі речові права можна поділити на дві групи: 1) право власності; 2) право на чужу річ. Саме за таким критерієм викладена Книга третя Цивільного кодексу “Право власності та інші речові права”, яка включає два розділи: Р. І – Право власності; Р. ІІ – Речові права на чуже майно.
Законодавча “доля” речових прав досить складна. За Цивільним кодексом УРСР 1922 р. до розділу “Речові права” були поміщені право власності, право забудови, застава. Політико-економічні чинники призвели з часом до різкої зміни структури власності. З цивільного обігу фактично були вилучені земля, її надра, засоби виробництва та багато інших об’єктів. Державна власність, яку помилково чи умисно ототожнювали із загальнонародною, охоплювала майже 95% загального обсягу. Щодо права забудови, то Указом Президії Верховної ради УРСР від 14 травня 1949 р. визнані такими, що втратили чинність, відповідні норми ЦК УРСР про право забудови. Кожному громадянину надавалося право купити або збудувати для власних потреб і потреб сім’ї на праві особистої власності житловий будинок. Земельні ділянки для таких потреб надавалися у безстрокове користування.
Щодо застави, то в науці переважали погляди, що застава тяжіє до зобов’язальних прав, виступаючи одним із способів забезпечення виконання зобов’язань.
Таким чином, коло речових прав значно звузилося, фактично залишилося лише право власності. За таких умов відпала потреба в законодавчому їх закріпленні. Уже в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. і в Цивільному кодексу УРСР 1963 р. немає правових норм, які б визначали поняття, зміст та види речових прав. Інститут “право власності” йде безпосередньо за “загальними положеннями”.
Відродження поняття “речові права” на законодавчому рівні відбулося в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 р. (не набрали чинності на території України), в яких був спеціальний розділ “Право власності і інші речові права”.
Найбільш істотне значення в тому, що володіння річчю само по собі, незалежно від права власності на неї, часто користується юридичним захистом. Володілець речі може вимагати, щоб ніхто інший самоуправно не перешкоджав йому у здійсненні володіння; він може відповідати насильством на насильство; він може повернути своє володіння назад, якщо воно було самоуправно відібране.
Такі особливості права володіння і його захисту викликали неоднозначні оцінки і навіть здивування. Чому власне володілець, а не власник користується таким захистом? Чому суди, розглядаючи спори про захист володіння, не допускали, виключали спір про право на володіння? Трактування цих проблем вченими різних періодів історії права так і не стало довершеним, переконливим. Одним із пояснень є таке: якщо особа володіє річчю, а інша оспорює це право, то суду логічніше визнати право володіння за тим, у кого така річ уже є, а не за тією особою, яка лише на неї претендує. Фактичний володілець у переважній більшості випадків є власником речі. Однак зрозуміло, що такий аргумент не є вичерпним і достатнім.
Цивільний кодекс не розкриває змісту поняття “речове право”. Видами речових прав є: право володіння, право обмеженого користування (сервітут), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Законодавчо пропонований перелік не є вичерпним, оскільки законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно.

.....................................................................................

Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.
Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.
Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів.
Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу.
Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника.
Слід зазначити, що погляди вчених на поняття та засоби цивіль¬но-правового захисту речових прав вияви¬лися надто неоднорідними, що викликано відмінністю цивільно-правових засобів захи¬сту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять «правовий захист» та «правова охорона» та іншими обставинами.
Механізм захисту інституту права власно¬сті був центральним інститутом в системі римського права, і охороні цього інституту римське суспільство приділяло виключно велику увагу. Найбільш важливими цивіль¬но-правовими засобами охорони права влас¬ності були речові позови.
На захист права власності були направлені ряд позовів, як речових, яких римське право знало декілька видів: віндикаційний (rei vindicatio), негаторный (actio negatoria), позов Публіциана (actio Publiciana), позов про заборону (actio рrоhibitoria), так і особисті. Окрім позовів, які могли пред'являтися проти будь-якого порушника права власності, вона захи¬щалася і рядом позовів, направлених особис¬то проти порушника відповідно до особливо¬го характеру його дій. Сюди відносилися численні позови з правопорушень – actio furti, actio legis Aguiliae, actio iniuriarum та інші Сучасний механізм захисту прав вла¬сності, прийнятий в більшості провідних держав, будується на принципах трьохтисячолітньої давності, розроблених в Римській імперії, і Україна тут не є виключенням.
Необхідно зазначити, що дослідження по¬няття «захист речового права» завжди за¬ймало важливе місце в юридичній науці вза¬галі і в цивілістичній, зокрема, адже на захист речового права прямо чи опосередко¬вано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адмініст¬ративного та ін.).
Найбільш поширеним є поділ цивіль¬но-правових засобів захисту права власності на речово-правові та зобов'язально-правові. Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як аб¬солютного цивільного права громадян чи ор¬ганізацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зо¬бов'язальних відносинах з порушником.

.........................................................................