Вступ 3
Розділ 1. Загальна характеристика правових систем традиційного типу 4
Розділ 2. Правові системи країн Далекого Сходу 6
2.1. Правова система Китаю 6
2.2. Правова система Японії 12
2.3. Правові системи держав Африки 13
Висновки 21
Список використаної літератури 22
Традиційна правова сім'я поділяється на два підтипи правових систем – держав Далекого Сходу і країн Африки. До далекосхідної підсистеми належать насамперед правові системи Китаю і Японії, а також деяких інших країн, що розвивалися під їх впливом, – Монголії, Кореї, Малайзії, Індонезії, Бірми. До другої підсистеми належать понад 40 держав, розташованих на африканському континенті, і Мадагаскар.
Характерні особливості традиційних правових систем:
1. Провідним джерелом права є звичай. На відміну від правових систем країн Заходу, що визнали головну роль держави у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), у традиційних правових системах у формуванні норм права пріоритет належить самому суспільству. Протягом багатьох століть підвалини правового регулювання цих країн становили норми звичаєвого права, що базувалися на традиціях і морально-етичних уявленнях народу. Звичай, який є правилом поведінки, що ввійшло у звичку внаслідок багаторазового застосування протягом тривалого часу, регулював практично всі сторони життя суспільства.
2. Негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як законодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем. Негативне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося упродовж багатьох століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У XX столітті після широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку законодавства й кодифікації склалася ситуація, коли досить велика частина населення стала ігнорувати ці норми права, а реальні суспільні відносини, як і раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.
3. Ігнорування державних структур в процесі реалізації норм права. Визнання звичаєвого права й ігнорування законодавчого спричинило особливості і в процесі реалізації норм права, зокрема при розгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечувалися здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі судів, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на правопорушників. Люди уникали звертатися до судів за захистом своїх прав. Переважна більшість суперечок вирішувалася у процесі примирливих процедур за посередництвом шанованих членів суспільства на основі норм звичаєвого права.
4. Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці країни не знали юридичних професій – суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підготовки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених – носіїв правових знань.
1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій «Право для України». - Львів, 2007. - 200с.
2. Байтин М.И. Сущность и типы государства // Теория государства и права. Курс лекций. - М., 2005 - 366 с.
3. Жегуров Р.Т. Теория государства и права: Учебное пособие.- М.,2005. - 397 с.
4. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М.. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / - К.: Юрінком Інтер, 2006. - с. 688.
5. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В. Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - Стер. вид.. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 317 с
6. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592с.
7. Общая теория государства и права: Учебник /Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 2007. - 475 с.
8. Самолюк В., Філіпєв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. - 253с.
9. Скакун О.Ф. Правова система України на правовій карті світу. - Харків, 2004. - С. 88
10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / пер. з рос. - Харків.: Консул, 2001. - 655 с.
11. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2002. - 776с.
Сім''я традиційного права включає найдавніші правові системи, пов''язані з поняттям традиційного суспільства з його устроєм життя і своєрідним поглядом на право в системі регуляторів суспільного життя.
Звичаєве право – це правове утворення, яке складається із сукупності соціальних норм, що мають форму звичаїв і діють не тільки в ранньокласових, але й у сучасному суспільстві, де формується спосіб мислення і поведінка населення. Звичаєве право вважається правом общин, а не правом індивідів, оскільки всі права і обов''язки належать соціальним общинам. У цю правову сім''ю входять: південно-східне азіатське звичаєве право, звичаєве племінне право американських індіанців. Проте традиційне право найповніше відобразилося в африканському звичаєвому праві.
Сім''я африканського звичаєвого права представляє собою форми регламентації суспільних відносин, що існують у країнах Африки і на Мадагаскарі, які ґрунтуються на державному визнанні соціальних норм, що склалися природним чином, і звичаїв, що перетворилися на звичку населення.
Оскільки протягом тривалого часу норми звичаєвого права мали усний характер у формі приказок, прислів''їв, міфів, то запис цих звичаїв є першим кроком до його уніфікації і систематизації. Африканське звичаєве право зазнало сильного впливу в колоніальний період. Вибір африканськими державами тієї чи іншої моделі правового розвитку був продиктований правовими системами колишніх держав метрополії.
Однією з перших класифікацій правових систем уважається класифікація, запропонована на початку XX ст. А. Есмайном, основними критеріями якої були історія розвитку правових систем, їх структура та відмінні особливості. На цій основі ним були виділені такі правові сім''ї: романська, німецька, англосаксонська, слов''янська та ісламська.
Автором наступної класифікації був А. Леві-Ульман. В основу його класифікації було покладено критерій – правові джерела. На підставі ролі правових джерел у правовій системі він виділив континентально-європейську, англо-американську і мусульманську правові сім''ї.
У порівняльно-правовій літературі є класифікація правових систем, в основу якої покладено расовий і мовний критерії. Зокрема, Н. Созер-Холл на підставі цих критеріїв виділив: індоєвропейську (що поділяється на греко-римську, германську, англосаксонську, слов''янську, іранську й інші підгрупи), семітську і монголоїдну, а також право нецивілізованих народів.
При класифікації правових систем деякі дослідники виділяли і виділяють соціалістичну правову сім''ю як самостійну. На думку К. Осакве, у теперішній час соціалістична правова сім''я об''єднує Китай, Лаос, КНДР, Камбоджу, Анголу, Кубу, Ефіопію, Мозамбік та ін.3
Причини існування соціалістичної правової сім''ї зумовлюються не особливостями юридичного мислення, правової доктрини, джерел і структури права, а пануючою марксистсько-ленінською ідеологією, принципами політичного устрою суспільства.
