Вступ 3
1. Сукупність масової комунікації 4
2 Археокультурна словесність 15
Висновок 18
Список використаних джерел: 20
Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи.
Є цікава думка у Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її – у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі. Це те, про що ми говорили у першій лекції: виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумовлений самою структурою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.
Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні – це:
1. виробництво інформації як продукції;
2. використання технічних засобів для виробництва інформації;
3. масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;
4. специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.
Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато. Сучасне інформаційне виробництво характеризується розгалуженою й складною системою виробників: інформаційних агентств, редакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.
1. Аналогічна ситуація вплинула на назви підручників та дисциплін в іншій сфері - згадаємо, наприклад, «Соціологію реклами» і «Соціологію рекламної діяльності».
2. Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика. - Киев; Донецк: Вища шк., 2013. - 171 с.
3. Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2014. - 60 с.
4. Див.: Громадська думка - 2013. Щорічник. М.: Аналітичний центр вивчення громадської думки Юрія Левади, 2013. С. 108-109.
5. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 2009. - 351 с.
6. Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. - К.: Либідь, 2012. - 216 с.
7. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2009. - 634 с.
8. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. - К.: Видавничий центр «Київський університет», 2009. - 308 с.
9. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем / Інститут системних досліджень освіти; Інститут журналістики Київського університету. - К., 2015. - 200 с.
10. Різун В. В. Основи комп’ютерного набору і коректури: Підручник. - К.: Либідь, 2013. - 172 с.
11. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2012. - 96 с.
Перш ніж аналізувати основні складові масово-комунікаційного процесу, безумовно, треба розібратися, що ж таке масова комунікація та як вона функціонує. Це потрібно насамперед тому, що й досі у вітчизняній науці про журналістику тривають суперечки стосовно поняття «Масова комунікація». Ці суперечки спричинені колишнім протистоянням Сходу й Заходу, яке позначилося не лише на політиці чи гонитві озброєнь, а й на науці. Вважається, що термін «Масова комунікація» виник на початку XX ст. у США. Його автор – видатний психолог Ч. Кулі. − Дослідник В. Терин так описує історію створення та розробки терміна. У 1909 р. Ч. Кулі, автор теорії «залучення» індивідів до «більшої свідомості» як сукупності накопичених соціально значимих «станів відчування» і «відображень (ітадіпаїіопз)», виділяє комунікацію як засіб актуалізації «органічно цілого світу людської думки».
У 30-х рр. XX ст. Дж. Г. Мид розглядав суспільство як сукупність процесів взаємодії між окремими індивідами. Він зауважив, що тотожність значень актів взаємодії, які утворюються у свідомості індивідів, дає кожному з них змогу брати на себе роль «іншого», в тому числі й «узагальненого іншого», коли надбаний ними досвід редукується так, що стає стосовно них загальнозначущим і загальнодоступним. Звідси походить уявлення про «комунікацію», або спілкування комунікатора й аудиторії, як про відносини «соціальних акторів», яких телеологічно поєднує однаковий зміст, вкладений ними в розповсюджувані при цьому повідомлення.
Масова комунікація – особливий вид соціального спілкування, яке відбувається в масштабах усього суспільства і є найважливішою умовою суспільного розвитку та організації. Особливістю масової комунікації є, насамперед, її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її в системі соціальних відносин як певний вид таких відносин.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи масової комунікації у своєму розвитку проходять шлях від звичайної системи масової комунікації, коли є людина-комунікант, через дисперсію функції мовлення й дивергенцію комуніканта та виникнення розгалуженої системи виконавців ролі комуніканта аж до глобальної системи масової комунікації.
У науковій практиці існують спроби змоделювати глобальні системи масової комунікації. Такою спробою є системна модель, або модель ДеФлоєра (2), а мериканського соціолога Мелвіна ДеФлоєра у книзі «Теорія масової комунікації»:
На завершення розмови про глобальні системи масової комунікації розглянемо приклади зарубіжних медіа-імперій.
80-ті – 90-ті роки ХХ століття є тим благодатним часом, коли «глобальне село» було взяте у руки «хазяїв глобального села», за визначенням американського професора комунікації Б. Бегдекіена,– медіа-магнатів. Як зауважує О. В. Зернецька, «сфери інтересів «хазяїв глобального села» шалено розширюються. Головною ознакою цих змін є посилена тенденція до конгломерації мультимедіа-імперій з велетнями комп''ютерної сфери і індустрії телекомунікацій». У 90-х роках з подачі американського вченого Н. Негропонте (завідувача лабораторії медіа Массачусетського технологічного інституту) виникає поняття інформаційної супермагістралі. Це нескінченне павутиння комунікацій та інформаційних послуг. Через систему елементів інформаційної інфраструктури (комп''ютери, бази даних, побутова електротехніка) відбуватиметься постачання нескінченної кількості інформації її споживачам [там само].
Ще в травні 1995 року корпорація Microsoft на чолі з магнатом Білом Гейтсом і корпорація NBC оголосили зближення комп''ютерних і телевізійних технологій. Відбулося об''єднання найбільшої в світі комп''ютерної компанії з одним із найбільших у світі телевізійних конгломератів для виробництва програмного продукту, що поширюється комп''ютерними мережами, компакт-дисків, цифрового відео, інтерактивного телебачення і традиційних медіа. Найбільшим виграшем від цього партнерства є створення у серпні 1995 року «Мережі Microsoft» – нової онлайнової послуги, яка пропонує своїм користувачам розваги, фільми, шоу, спорт, новини компанії NBC. Конгломерація цих двох компаній – це перший крок до лідерства у конвергенції телебачення і комп''ютерів.
«Мережа Microsoft» притягує до себе інших виробників інформаційного продукту. Так, у травні 1995 року до конгломерату звернулися ESPN (телевізійна спортивна мережа), C-SPAN, Court TV (телетрансляції із залів суду), Home Shopping Network (телемережа для замовлення продуктів не виходячи з дому) та American Greeting («Американські вітання»).
Археокультурна словесність, незважаючи на своє панівне становище в ГКС, ніколи не витісняла іконічне мистецтво. Правда, останнє трансформувалося із сюжетно-образного в абстрактно-орнаментальне. Орнаменталізації документального каналу мала два важливі наслідки:
замість мисливських емоцій гармонійно сплетений орнамент поволі впроваджував в первісну психіку відчуття краси форми, кольору, пропорції, створюючи тим самим передумови для появи естетичної свідомості і, отже, виникнення власне мистецтва, а не утилітарних зображень;
орнамент і схематизованій малюнок – прямі попередники піктограм і ієрогліфів. У найдавніших пам''ятниках єгипетського і шумерського письма не можна визначити, де закінчується графіка і починається письмо.
Таким чином, у надрах панівної усної словесності визрівав реванш документних каналів за втрачену першість. Реванш полягав у відкритті нового документного каналу – писемності.
