ЗМІСТ

Вступ 2

1. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІОЛОГІЇ 3

2. СОЦІОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ВИВЧЕННІ ОСОБИСТОСТІ 6

В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ''ЯЗКІВ 6

3. РІЗНІ ТОЧКИ ЗОРУ НА ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ''ЯЗКІВ 9

4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ 14

5. КОМПОНЕНТИ СТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ 21

6. СОЦІАЛЬНЕ ПОВОДЖЕННЯ 25

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 29

Поняттям «індивід» звичайно позначається людина як одиничний представник тієї чи іншої соціальної спільності. Поняття «особистість» застосовується стосовно кожної людини, оскільки він індивідуально виражає значимі риси даного суспільства. Неодмінними характеристиками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації і соціальних відносин, відносна самостійність стосовно суспільства і відповідальність за свої вчинки, а її індивідуальність – це те специфічне, що відрізняє однієї людини від інших, включаючи як біологічні, так і соціальні властивості, успадковані чи придбані.
Особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціально етичних дій, чинених у даному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично визначеного типу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер його практичної діяльності. Саме в її процесі людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з іншого боку – виробляє своє особливе відношення до зовнішнього світу. До елементів, що складають соціальні якості людини, відносяться соціально визначена мета його діяльності; займані соціальні статуси і виконувані соціальні ролі; чекання у відношенні цих статусів і ролей; норми і цінності (тобто культура), якими він керується в процесі своєї діяльності; система знаків, що він використовує; сукупність знань; рівень утворення і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

1. Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. – Харьков: 1988.
2. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М.: 1986.
3. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: 1984.
4. Краткий словарь по социологии. – М.: 1989.
5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М.: 1995.
6. Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. – К.: 1987.
7. Современная американская социология. – М.: 1994.
8. Современная западная социология: Словарь. – М.: 1990.
9. Социология: Наука об обществе. – Харьков: 1996.
10. Социология: Учебное пособие. – М.,1995.
11. Феномен человека: Антология. – М.: 1993.

ВСТУП

Елементами будь-яких соціальних систем, як говорилося, є люди. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільності, що кожна конкретна особистість персоніфікує: соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації і системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей, через культуру, У силу цього людина виявляється включеним у безліч соціальних систем, кожна з який робить на нього систематизований вплив. Людина стає, таким чином, не тільки елементом соціальної системи, але і сам він представляє систему, що має складну структуру. Соціологія не розглядає особистість по усім з різноманіть, тобто як продукт природи, а вивчає її як сукупність суспільних відносин, як продукт суспільства.

ВИСНОВКИ

Особистість – це соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Вона виявляється і формується в процесі свідомої діяльності і спілкування. Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «системою систем». Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Так, згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського, в структурі особистості можна вирізнити три складові: - внутрішньо індивідну (інтеріндивідну) підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності; - інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у спілкуванні. 3 іншими людьми і в якій особистісне виступає як вияв ґрунтовних взаємовідносин, а групове – в конкретній формі виявів особистості; - надіндивідну (метаіндивідну) підсистему, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв''язки «тут і тепер» з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається «внесками», що їх робить особистість в інших людей. К.К. Платонов у межах системно-діяльнісного підходу вирізняє в структурі особистості чотири основні підструктури. Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини. Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник. Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об''єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку. Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості. Таким чином, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.