Вступ……………………………………………………………………….……… 3

Розділ 1. Життя і творчість Івана Франка………………………………..……… 4

Розділ 2. Літературна казка у творчому доробку Івана Франка …………… 11

2.1. Казка – поняття ширше, ніж жанр………………………..……. 11

2.2. Твори Івана Франка для дітей……………………………..…… 18

Розділ 3. Світове значення літературної спадщини.

Вшанування пам`яті письменника…………………………………… 25

Висновок………………………………………………………………..……….. 33

Список використаних джерел………………………………………..………… 34

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.
Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876р.).

1. Басе І.І. Художня проза Івана Франка. – К.: Наук, думка, 1965. – 131с.
2. Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. – К.: Вид-во худ. літ., 1956. – 253с.
3. Горак Р. “Маловідоме про родину Франка” // Літературна Україна. – 2005. № 8.
4. Жук Н.И. Проза Івана Франка. – К.: Вища школа, 1977. – 173с.
5. Каспрук А.А. Філософські поеми Івана Франка. – К.: Наук, думка, 1965. – 189с.
6. Кирилюк Є.П. Вічний революціонер. – К.: Дніпро, 1966. – 422с.
7. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752с.
8. Пархоменко М. Драматургія Івана Франка. – Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – 128с.
9. Походзіло М.І. Іван Франко в школі. – К.: Рад. школа, 1970. – 231с.
10. Степанишин Б.І. Вивчення творчості Івана Франка в школі. – К.: Рад. школа, 1966. – 224с.
11. Тихолоз Н. “Від казки до анти-казки: казковість як компонент паратексту у творчості Івана Франка” // Слово і час. – 2005. - №4.
12. Тихолоз Н. “Як дітям мати, з любові..” (Етика і поетика Франкових казок)// Дивослово. – 2003. - № 11. – С. 2-6.
13. Франко І. Зібрані твори. : У 3 т. – К. 1973.
14. Франкова криниця: Вивчення творчості І.Я.Франка в школі: Посібник для вчителя / За ред. Л.М.Кіліченко. – К.: Рад. школа, 1991. – 288с.

Всіма своїми критичними працями Франко підкреслював, що виховна цінність художніх творів визначається їх високим ідейним і художнім рівнем. Так само й від дитячої літератури він вимагав реалізму, народності, глибокої ідейності. Зокрема, в «Передньому слові» до видання «Дрібної бібліотеки» (яка видавалася головно для молоді та юнацтва) Франко писав, що ця серія книг включає в себе «повісті видатно реального напрямку», «взірці новішої поезії з соціальною, научною та політичною підкладкою», а також популярні наукові праці. Ця література має сприяти виробленню передових переконань і власних поглядів на речі та явища, широких поглядів на життя, а не «слимачного горизонту».

Отже, загальні вимоги до дитячої літератури мусять бути тими самими, що й до літератури для дорослих.

Але Франко завжди підкреслював велике значення специфічних рис і якостей дитячої літератури. Вона має бути максимально дохідливою, цікавою, веселою. У творах дитячої літератури цілком правомірною є вигадка, домисел, фантастика. Неабияке значення має в дитячій літературі й сила емоційного впливу на читача, вміння викликати естетичні переживання, давати відчуття насолоди, викликати напруження, хвилювання.

Народні казки являють собою, на думку Івана Франка, не заміниму цінність у вихованні дітей, зокрема в розвитку естетичних сприймань і любові до рідної мови: «Оті простенькі-сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті». Великого значення надавав І.Франко педагогічному керівництву дитячим читанням. У читанні треба забезпечити систему, яка передбачала б ознайомлення саме з найкращими творами, усвідомлення їх ідейного багатства й художньої сили. Зразком такого вдумливого керівника є образ учителя Міхонського з оповідання «Борис Граб», який добре знає індивідуальні схильності й запити учнів, палко любить літературу. Рекомендуючи в певному порядку читати кращі книги, ведучи розмови про прочитане, він прагне виробляти в учнів власні погляди й переконання. «Власна думка! Власна духовна праця – ось у чім властива ціль гімназії!» – говорить Міхонський.

Майстерність Івана Франка така ж багатопланова, як і його талант та діяльність.

Як видатний майстер слова, Франко створив оригінальний індивідуальний стиль лірики – повностороннього освітлення дум і почувань свого сучасника.

Як видатний майстер слова, він набагато розвинув течію громадянської інтелектуальної лірики, був одним із видатніших на Україні поетів-мислителів.

Як видатний майстер, він оновив образність і техніку поезії; він височить, як дороговказ, на магістральному шляху розвитку українського художнього слова. Саме тому його майстерність існує не тільки як внутрішня якість творів, але й як дійова традиція, що живить уже кілька поколінь українських поетів.