**
Для того, щоб суспільство проживало в мирі й для уникання конфронтації, воно повинно жити в гармонічних відносинах з владою. Це значить, що влада повинна дослухатися до «думки народу» через голосування й референдум. Звичайно цей процес не повинен виходити за межі закону й конституції.
Запорука ефективного співіснування народу й влади – є взаємне дотримання сторонами умовного договору, що регламентує права та обов’язки сторін. Держава потребує від громадян підтримки й признання легітимності, а натомість дає певні гарантії й забезпечує права й свободи особи. А людина, в свою чергу, задовольняє потреби держави й отримує за це свої привілеї. Права та обов’язки, з кожної сторони, дотримуються.
Сьогоднішня влада має як позитивні так і негативні особливості. З однієї сторони – ми отримали чітку владу, що було необхідним в тодішніх умовах безвладдя й хаосу. Але з іншої сторони – така влада далеко не кожним громадянином України розглядається як легітимна, що створює внутрішній конфлікт інтересів. Люди не брали участь в «створенні» влади, тому їх обурення можна зрозуміти.
Взагалі, легітимність влади характеризується ступенем довіри й бажанням громадян підкорятися владі, що існує на даний момент. Це критерій, що характеризує саме відношення суспільства до влади. Це не юридичний критерій, а скоріше – суб’єктивно-особистий.
***
Історія людства, часто й густо, сповнена війнами, державними переворотами й революціями. Такого роду події не виникають з пустого місця – вони є продуктом конкурентних рухів всередині людського соціуму. Війни, в свою чергу, бувають різними. Це не обов’язково солдати, що вбивають один одного, чи генерали, що управляють танками, ні. Війна може бути іншого типу – інформаційного. І як показують події останніх двадцяти чотирьох років – це найефективніший вид ведення воєнних дій. Адже яка суть будь-яких воєнних подій? Це захоплення ресурсів(корисних копалин, трудових ресурсів, інфраструктури тощо). Ціль війни – отримати ресурси з найменшими втратами й розрухою.
Руйнування СРСР – це наочний приклад вдалої «холодної» (інформаційної) війни, коли інша країна не на пряму, але все-таки отримала бажані ресурси. Руйнування великого, цілісного державного союзу не могло позначитися позитивно для його учасників. Україна здобувши незалежність, не тільки стала менш захищеною в збройному плані й в плані пропаганди від ворогів. Таким чином, як казав Л.Кравчук: « Маємо те, що маємо».
Україна пережила вже другий майдан, що очевидно був не вигідним народу України, але був необхідним ворогам держави й тим, хто хотів на цьому нажитися. В 2014 році, через політичний переворот до влади прийшла інша влада, що не могло не обурити частину українців. Політична нестабільність й поділ країни на два табори – зумовили й суспільний розкол й призвели до війни. Таким чином – інформаційна війна призвела до звичайної. Цього й добиваються наші вороги. Щоб ми ослабли убиваючи один-одного.
Деякі люди вважають теперішню владу легітимною, деякі люди вважають інакше, це питання лише інформаційної пропаганди. Той, хто контролює ЗМІ й інші важелі інформаційного впливу – буде управляти масовою думкою. Якщо ці особи захочуть змінити думку людей стосовно конкретного процесу – то це лише питання часу. Я не буду рекомендувати сучасним лідерам засобів і способів впливу на народ(вони їх знають і можуть використовувати).
Як на мене, то повне прийняття легітимності влади серед народу неможливе через те, що в будь-якому суспільстві знайдуться не згодні з владою люди. Але для того, щоб збільшити кількість прибічників ідеї легітимності влади – потрібно буде багато часу й інформаційні важелі впливу на народ. Їх ефективність не раз було доведено.
