ВСТУП 3

1. Категоричне судження: поняття, структура та типи 5

2. Види та відношення суджень 7

3. Складні категоричні судження 12

ВИСНОВОК 14

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 15

Більш складною порівняно з поняттям формою мислення виступає судження. Воно включає поняття, але не зводиться до нього, є якісно особливою формою, що виконує свої функції в мисленні.
Щоб проаналізувати дану форму, необхідно спочатку з’ясувати, що таке всяке судження взагалі, незалежно від форм його прояву; потім класифікувати судження; далі установити, які існують відношення між судженнями, і, нарешті, показати, які можливі логічні операції із судженнями.
Зв’язки і відношення між предметами носять найрізноманітніший характер. Вони можуть бути між двома окремими предметами, між предметом і групою предметів, між групами предметів і т. п. Розмаїття таких реальних зв’язків і відносин знаходить своє відображення в судженнях.
У судженнях розкривається наявність або відсутність чого-небудь у чомусь. Наприклад, залізо має ковкість. Наявність цього зв’язку між предметом і окремою властивістю уможливлює судження «Залізо ковке».
Найважливіша відмітна ознака судження – твердження або заперечення чого-небудь про що-небудь. У понятті, власне кажучи, ніщо не стверджується і не заперечується. У ньому лише виділяється сам предмет думки. Наприклад, «день», «ніч», «сонячний день» або «несонячний день». У судженні ж акцентується увага на самому співвідношенні між якими-небудь предметами думки: «День сонячний» або «День не сонячний», «День пройшов», «Ніч настала». Причому робиться це у формі твердження або заперечення.

1. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 2006. – С. 332
2. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 2003. – С. 386
3. Конверський А.С. Логіка. – К., 2008. – С. 266
4. Кондаков И.В. Логика. – М., 2007. – С. 68
5. Бузук Г.Л., Ивин А.А., Панов М.І. Наука переконувати: логіка і риторика у питаннях і відповідях. М., 2003.
6. Гжегорчик А. Популярна логіка. М., 2005.
7. Зегет В. Елементарна логіка. М., 2011.
8. Гетманова А.Д. Підручник з логіки. М., 2000.
9. Івін А.А. За законами логіки. М., 2003.
10. Кириллов В.І., Старченко А.А. Логіка. Підручник. М., 2009.
11. Короткий словник по логіці. М., 2005.

Судження – форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв''язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Так, у судженні «Ця троянда червона» розкривається належність відповідної ознаки троянді, а в судженні «Ця троянда не червона», навпаки, заперечується наявність у неї названої ознаки. В судженні «Ссавці належать до хребетних» множина ссавців включається до ширшої множини – «хребетних», а в судженні «Комахи не належать до ссавців» обсяг першого поняття виключається з обсягу другого. В усіх цих випадках судження можна розглядати і як форму мислення, яка відображає відношення між обсягами понять – сумісні вони чи несумісні, а якщо сумісні, то в якій формі сумісності перебувають – у відношенні тотожності, перехресності чи підпорядкування. У першому випадку троянду включають до множини червоних, а в другому, навпаки, виключають із цієї множини.

Відображаючи належність чи неналежність певної ознаки предметові думки (належність чи неналежність однієї множини предметів до іншої), судження тим самим співвідноситься з відповідною об''єктивною реальністю, а тому воно неодмінно є або істинним, або хибним1. В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов''язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов''язані в дійсності. В хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв''язку, роз''єднується, а те, що в дійсності є роз''єднаним, поєднується. Так, у судженні «Сталін – великий гуманіст» поєднується непоєднуване, оскільки Сталін причетний до знищення мільйонів людей. А заперечне судження, в якому суб''єкт і предикат проголошуються несумісними поняттями «Українці не нація», теж не відповідає дійсності.

Істинність і хибність судження називають їх логічними значеннями. Кожне судження має логічне (істинне) значення, тобто неодмінно є або істинним, або хибним. Перевіркою істинності змісту суджень займаються науки, до предметної сфери яких належать предмети того чи іншого судження. Так, істинність чи хибність судження «Сума кутів трикутника дорівнює ста вісімдесяти градусам» належить до компетенції геометрії, а істинне значення судження «Б. Хмельницький – видатний політичний діяч українського народу» – до компетенції історичної науки.

Кожне судження має певну структуру (будову, зв''язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає – властивості чи відношення між предметами.

Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутивними. Наприклад: «Ссавці – хребетні»; «"Три" – просте число».

Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: «Сім менше дев''яти»; «Рівне знаходиться західніше від Києва».

Просте атрибутивне судження містить суб''єкт, предикат і зв''язку.

Суб''єкт судження – поняття про предмет думки.

Предикат судження – поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

Суб''єкт судження позначається буквою S, предикат судження – Р.

Суб''єкт і предикат називаються термінами судження. Зв''язка в судженні є відображенням зв''язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Зв''язка виражається словами «є», «належить», «не є», «не належить» тощо.

Предмет судження – Це реальний предмет, про який ідеться в судженні, а суб''єкт судження – поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження.

Пізнаючи об''єктивний світ, людина стверджує чи заперечує факт існування певних предметів, розкриває зв''язки між предметами та їхніми ознаками, встановлює відношення між предметами. Ці зв''язки та відношення відображаються в мисленні у формі суджень, що являють собою зв''язок понять. Наприклад, у судженні «У деяких країнах існує смертна кара» зв''язок понять стверджує факт існування смертної кари у деяких країнах.

Зв''язки та відношення виражаються у судженні за допомогою ствердження чи заперечення. У судженні «Громадяни України мають право на самозахист» і зв''язок між громадянами України та їхнім правом на самозахист стверджується; у судженні «Деякі злочини не є навмисними» зв''язок між певною частиною злочинних діянь та їхнім навмисним характером заперечується.

Існує декілька визначень суджень, але фактично всі вони при їх різних мовних відмінностей ідентичні. Судження – це думка, в якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв''язків між ситуаціями. Будь-яке судження може бути оцінене як істинне або хибне. Якщо в ньому говориться про те положення справ, яке має місце в дійсності, то таке судження буде істинним, у противному разі воно є хибним. Наприклад, судження «Самосуд є суспільно небезпечним діянням, що тягне за собою покарання конкретних учасників залежно від характеру вчинених ними протиправних дій» – істинне, тому що воно відповідає дійсності, а судження «Крадіжка не є злочином» – хибне, оскільки воно суперечить реальному стану справ.