Вступ ………………………………………………………………………….3

1. Основні правила правопису іншомовних слів …………………………..5

2. Уживання іншомовних слів у ділових паперах, узгодження невідмінюваних іншомовних

одиниць у роді, числі, відмінку ……………………………………………..12

3. Відмінювання слів іншомовного походження …………………………..14

Висновок ……………………………………………………………………...15

Список використаних джерел ……………………………………………….16

Джерелом поповнення лексики сучасної української мови, зокрема її ділового мовлення, є іншомовні слова. Одні з них, що давно вже засвоєні або означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер, ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, вишня, огірок, агроном, юрист, суфікс, академія, буква, м’ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів. Наприклад: агроном - агрономія, агрономічний, агро-максимум, агромінімум; гарбуз - гарбузиння, гарбузовий. Інші запозичені слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних. Наприклад: адажіо, женофоб, мольберт, ландтаг, ландшафт, вуаль, фрікасе, фенолфталеїн, ланцет і т. д.
До складу української лексики входить багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів російської мови. Наприклад: укр. втілення - відповідно до рос. воплощение; укр. відродження - відповідно до рос. возрождение і т. д.
У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження - грецизми.

1. Ганич Д.И., Олейник И.С. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – 5-е изд., стер. – К.: Рад. Шк., 1991.-560с.
2. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищих та середніх навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк та ін. - К.:А.С.К, 1998. - 174 с.
3. Діденко А. Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1998. - 258 с.
4. Мацько Л. І. , Мацько О. М., Українська мова: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1998. - 416.
5. Мельничук О.С. Словник іншомовних слів.- К.:Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР, 1995.
6. Мочерний С.В. «Економічний словник-довідник» з серії “Nota bene!”.
7. Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либіль, 2000.
8. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1996 – 496с.
9. Російсько-український словник для ділових людей / Тараненко О.О., Брицин В.М.; за редакцією О.О. Тараненка. – К.: Укр. Письменник, 1992. – 214с.
10. С. В. Глущик. Сучасні ділові папери – К.: “А.С.К.”, 2000.
11. С. В. Шевчук. Українське ділове мовлення – К.: “Вища школа”, 2000.
12. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів та ін. - К.: Либідь, 1998. - 400с.

Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені). До власне української лексики належать слова, народжені самою мовою на будь-якому етапі її розвитку. Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв''язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м''ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат, секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер, цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем''єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель, пальто, університет, корабель, театр, курорт, бухгалтер. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, слово джем означає різновид варення, десерт – це солодощі, які подають після обіду: бар – невеликий ресторан або закусочна, госпіталь – медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер велике – швидкохідне судно, імпорт – ввіз товарів з-за кордону, спринтер – бігун на короткі дистанції, стаєр – бігун на довгі дистанції. Третьою причиною запозичення є прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт – замість «засоби пересування», мотель – замість «готель для автотуристів», круїз – замість «подорож на пароплаві», турне – замість «подорож по круговому маршруту», вакансія – замість «вільна посада».

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам''ятник – монумент, обмежувати – лімітувати, передовий – прогресивний тощо.

Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв''язки певного народу з іншими. Запозичення – закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості. Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. «Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні – і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...» (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-за-позиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення.

Дехто вважає, що вживання іншомовних слів підкреслює освіченість, інтелектуальні здібності людини. Таку думку спростовують як мовознавці, так і майстри слова. Зокрема, письменник О. Югов пише: «Чим освіченіша людина, тим глибше вона зобов''язана знати мову свого народу. А отже, і потреба хапатися за іншомовне слівце у того, хто зважується писати статті й книги, має виникати значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою».