ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА 6

1.1. Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці 6

1.2. Сутність девіантної поведінки та причини її виникнення 9

1.3. Складові системи чинників девіантної поведінки підлітків 16

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ 23

2.1. Методи діагностики девіантної поведінки та застосування їх на практиці 23

2.2. Результати проведеного дослідження 25

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ДОДАТКИ 32

Психологічні традиції вивчення девіантної поведінки складалися в основному в соціологічних школах (статистичний аналіз аномальних проявів Ж. Кетле та Е. Дюркгейма; теорія аномії Р. Мертона; теорія стигматизації Ф. Танненбаума та І. Гофмана; теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна та ін). Психологічні школи представлені теоріями соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер), деструктивного впливу соціального конфлікту на особистість (Д. Кретч, Р. Кратчфілд), фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович) та ін. Звичайно, що єдності у поясненні детермінант девіантної поведінки немає, і це цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену “особистість». [19, с.39]
Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості. Серед останніх найбільш значимими є емоційно-вольові порушення (імпульсивність, дратівливість, конфліктність тощо), дефектність ціннісно-нормативної сфери (цілі і смисл життя), що, у свою чергу, ускладнює спілкування з оточуючими та призводить до виникнення емоціогенних зон із негативною забарвленістю (Максимова Н.Ю., Малкова Т.М. та ін). Отже, девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує, направляє й забезпечує реалізацію девіантної поведінки (Казміренко Л.І., Максименко С.Д., Максимова Н.Ю., Рибалка В.В., Синьов В.М., Татенко В.О., Яковенко С.І. та ін).

1. Андрущенко В.П. Соціальна робота/ В.П. Андрущенко. – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. з'єд
2. Апетик Н.М. та ін. Психокорекційні техніки як засіб формування адекватного образу Я і саморегуляції неповнолітніх з поведінковими девіаціями. - Чернівці: Рута, 2000. - 41 с.;
3. Балакірєва О.М. Диференціація життєвих шляхів молодого покоління залежно від факторів соціального середовища/ О.М. Балакірєва// Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. – 2007. – №13. – С. 6-9.
4. Балута Л.І. Психолого-педагогічний аналіз формування особистості учнів та профілактика їх соціальної поведінки/ Л.І. Балута// Нові технології навчання. – 2001. – № 30. – С. 22-29.
5. Баранов В. В., Похлебна І. О. Дослідження автобіографії девіатного підлітка як один з прийомів виявлення його де соціалізації. - Практична психологія і соціальна робота. - 2001. №9.
6. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки. - К.: МАУП, 2006.;
7. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї/ О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.
8. Городяненко В.Г. Соціологія/ В.Г. Городяненко. – К.: Знання, 2005. – 560 с.
9. Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи „за»/ Т.С. Гурлєва// Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – №9. – С. 64-68.
10. Девиантность и социальный контроль в России (XIX—XX вв.): Тен-денции и социологическое осмысление. — СПб., 2000.
11. Денисов І.Г. Біологічні чинники девіантної поведінки та профілактика їх виявлень у вихованні громадської спрямованості у підлітковому віці // Пост методика. – 2002. – №7-8 (45-46). – С.207-212.
12. Денисов І.Г. Біологічні чинники девіантної поведінки та профілактика їх виявлень у вихованні громадської спрямованості у підлітковому віці // Пост методика. – 2002. – №7-8 (45-46). – С.207-212.
13. Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навч. посіб. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. - 156 с.;
14. Зайцева З.Г. Школа і важковиховувані підлітки/ З.Г. Зайцева. – К.: Знання, 2001. – 297 с.
15. Капська А.Й. Соціальна педагогіка/ А.Й. Капська. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.
16. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. – К. : Вища школа, 1997. – 234 с.
17. Кобзар Б.С. Запобігання відхилень у поведінці школярів/ Б.С. Кобзар. – К.: Знання, 2002. – 361 с.
18. Кобильченко В.В. Методологічні принципи становлення особистості/ В.В. Кобильченко. – К.: Либідь, 2001. – 211 с.
19. Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування. - Ужгород: Патент, 1998. - 195 с.;
20. Левина С. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання/ С. Левина. – К.: УІМ, 2003. – С. 101-114.
21. Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посіб. - К.: ВПУ Київ. у-нт, 2002. - 308 с.;
22. Маліхіна Т. Психолого - педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 9. -.50-53с.
23. Немченко С.Г. Асертивні права особистості. Психологічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: Методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. - Запоріжжя: «Прем’єр», 2004. - 86 с.;
24. Оржехівська В.М. Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх/ В.М. Оржехівська. – К.: Знання, 2000. – 264 с.
25. Оржеховська В. Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх: навч. посіб. / В. Оржеховська, Т. Федорченко. − Черкаси: Вид-во Чабаненко Ю., 2008.
26. Панок В. Г., Титаренко Т. М., Чепелєва Н. В. Основи практичної психології. – К. : Либідь, 2001.
27. Пихтіна Н. П. Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004.
28. Підласий І.П., Шарапова О.В. Корекція девіантної поведінки молодших школярів: Експериментальні матеріали. - Черкаси: ЧДГУ, 2002. - 44 с.;
29. Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: Матеріали Всеукр. наук. -практ. конф., 25-27 листоп. 2002 р. / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України; Українська секція міжнародного товариства прав людини; Інформаційно-методичний центр «Дебати»; Комітет сприяння захисту прав дитини – К. : Міленіум, 2002.
30. Саранулова С. «Неординарна та девіантна поведінка дітей» //Світло. - 2001. - №1. -43-45с.
31. Тарновська О. С. Девіантна поведінка підлітків і превентивна робота: Навч. -метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута, 2003.
32. Толчініна О. І., Саванчук Т. О. Корекція девіантної поведінки підлітків: Профілактика правопорушень: Посібник / Українсько-канадський проект «Молодь за здоров'я-2»; Шполянська районна держ. адміністрація. Служба у справах неповнолітніх. – Черкаси: Ваш Дім, 2005.
33. Удалова О.А. Профілактика асоціальної поведінки серед учнівської та студентської молоді/ О.А. Удалова// Проблеми освіти. – 2001. – № 25. – С. 11-18.

Актуальність теми курсової роботи. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, - все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється від норми. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп.

Особливо важко в цей період прийшлося підліткам. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З''являється все новий вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з щонайгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому турбує факт збільшення числа злочинів проти особи, що спричиняють за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської.

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об''єктивних та суб''єктивних чинників, причому до об''єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина - людина» і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як школярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема курсового дослідження «Девіантна поведінка в підлітковому віці. Причини та методи корекції».

Мета дослідження: актуальніші проблеми девіантної поведінки у підлітковому віці

Об''єкт дослідження: підлітки з девіантною поведінкою.

Предмет дослідження: особливості проявів девіантної поведінки.

Завдання дослідження:

1. Аналіз наукових джерел літератури з питань дослідження;

2. Вивчення особливості розвитку підлітків з девіантною поведінкою;

3. Обґрунтування методик дослідження;

4. Підведення підсумків дослідження.

Основними методами дослідження є аналіз психологічної, педагогічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв''ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності особи.

Експериментальна база дослідження: експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі шкіл міста Миколаєва (№3, №7, №15).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що уточнено характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки особистості; узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги особам зі схильністю та проявами девіантної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики та психологічної корекції схильності до девіантності особистості.

Матеріали дослідження можуть використовуватися при вивченні навчальних дисциплін «Психологія» «Конфліктологія», «Основи вікової психології»; а також при подальшому дослідженні даної проблематики, або суміжних тем.

Структура курсової роботи: Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 33 найменування та додатків.

Велике значення у вихованні підлітків має профілактика негативних явищ, соціальне середовище, сімейне виховання.

Залучення підлітків до профілактичної взаємодії узгоджуватись з певною системою принципів, які знижують ризик провалу профілактичної діяльності.

Перший принцип випливає з відмови від авторитетного, директивного, примусового втягування підлітка до профілактичної взаємодії. Саме практика свідчить про доцільність ненав''язливої допомоги. Для підлітка можливість вільного рішення про зміну власної поведінки може стати вирішальним. Настанова на прийняття вільного рішення про включення в профілактичну взаємодію реформується опосередковано.

Другий принцип обумовлює орієнтацію в профілактичній діяльності на потреби підлітка. цінності орієнтації, характерологічні реакції поведінки. Фактор який найбільш вдало протидіє адекватній поведінці, це вміння зацікавити. Важливо психолізувати роботу, створити позитивний еволюційний фонд спілкування, давати стимули.

Третій принцип полягає в над конфліктності впровадження профілактичного впливу. З практики відомо, що різні протиставлення радикальної думки про вживання наркотичних засобів і підліткову субкультуру утворюють загрозу виникнення таких підліткових реакцій в поведінки – емансипація, опозиція, протест.

Відомо, що сім''я не тільки відтворює своє середовище в життєдіяльності в теперішньому часі, але і проектує долю своїх дітей вже в їхніх майбутніх родинах, тому робота з батьками по вихованню дітей має велике значення.

Якщо в родинному спілкуванні домінує байдужість, зневажання потребами й чуттями кожного, неадекватна вимогливість, виховання без любові, то у дитини закладаються психічні відчуття відчаю, образи, низької самооцінки, ізоляції, неповноцінності.

Слід звернути увагу батьків на характер надзвичайних проявів у поведінці дитини: збудженість, порушення координації, сонливість і т.д.. З''ясувати, чи не вдалася дитина до негативних проявів.

Консультантами для батьків, в першу чергу повинні стати педагоги, психологи. У бесіді з батьками слід вияснити їхні особисті ставлення до негативних явищ, розглядати проблеми статевого розвитку, культури підлітків і т.д..

О.Е. Личко вважає: головне при адекватній поведінці підлітків, не медичні, а педагогічні заходи.

Педагогам слід тісно підтримувати зв''язок з дільничним інспектором у справах неповнолітніх. Доповнюючи власні спостереження даними інспектора про спосіб проведення вільного часу неповнолітнього за місцем проживання, спрямовувати поведінку лідерів підліткових угрупувань, рівень і вплив на підлітків загальної злочинності регіону.