Вступ ……………………………………………………………………………3

Розділ І. Загальна характеристика злочинів проти власності

1.1. Поняття і види злочинів проти власності ………………………..4

1.2. Корисливі злочини, пов''язані з незаконним обертанням

чужого майна на користь винного або інших осіб …………………..7

Розділ ІІ. Характеристика грабежу та кримінальна

відповідальність за нього

2.1. Грабіж - одна з форм викрадення ……………………………….. 9

2.2. Відмежування грабежу від розбою ………………………………13

2.3. Застосування насильства як специфічна ознака

кваліфікованого грабежу ………………………………………………17

2.4.Кваліфікуючі ознаки грабежу по

Кримінальному кодексу та відповідальність за нього ………………18

2.5. Покарання за грабіж ………………………………………………21

Розділ ІІІ. Особливості початкового та наступного

етапів розслідування грабежів

3.1. Початковий етап розслідування грабежів ……………………….24

3.2. Організаційно-тактичні основи провадження окремих

слідчих дій при розслідуванні грабежів ………………………………28

3.3. Провадження деяких складних слідчих дій

на другому етапі досудового слідства ………………………………..33

Висновки ……………………………………………………………………….36

Список використаних джерел ……………………………………………….. ..38

Злочини проти власності в Кримінальному Кодексі України об’єднані в окремий розділ Особливої частини. Такий злочин, як грабіж, є різновидом окремої групи злочинів проти власності. Отже, цей розділ потребує загальної характеристики.
Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність» юридичним вираженням відносин власності є право власності [1], врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна та державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають: держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

1. Відомості Верховної Ради України. —1991. — № 20.
2. Дьоменко С.В Відмежування грабежу від розбойного нападу та вимагання // Актуальны проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів: матеріали конференції 28-29 травня 2004р, част.1, Запоріжжя 2004, с. 103-106;
3. Загородніков Н.И. Радянське кримінальне право. Загальна та Особлива частини. – М.: Юрид. літ., 1976. – 568с.
4. Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції від 22 червня 1993 р. ;
5. Закон України “Провласність” від 7лютого 1991 р. ;
6. Закон України Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995р.
7. Збірник Постанов Пленуму ВСУ (1963—1995). Ч. ІІ. — К., 1995. — 565с.
8. Конституція України ;
9. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 503с.
10. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов. – К. – Х.: «Юрінком Інтер- право», 2002. – 496с.
11. Кримінальне право. Загальна та Особлива частина: Підручник / Е.Л. Стрельцов. – Х.: ООО «Одисей», 2006. – 720с.
12. Кримінальний Кодекс з постатейними матеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. – Х.: «Одисей», 2005. – 384с.
13. Кримінальний Кодекс РСФСР від 27.10.1960.
14. Кримінальний Кодекс України від 05. 04. 2001.
15. Кримінальний кодекс України. Коментар. За ред. Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Х., Одисей, 2001. – 960с.
16. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. – Київ: ТОВ «Знання», 2000. – 589с.
17. Панов Н.И. Спосіб скоєння злочину та кримінальна відповідальність. – Х.: «Вища школа», 1982. – 298с.
18. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затверджений постановою КМ від №11622 січня 1996р.
19. Постанова КМ № 1464 від 5 грудня 1996 р. “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству”;
20. Постанова КМ № 559 від 8 квітня 1999 р. “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів ;
21. Постанова КМ№ 521 від 21 квітня 1998р. “ Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України”;
22. Постанова ПВС № 1 від 26 січня 1990 р. “Про практику розгляду судами слеш» про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” ;
23. Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987р. “ Про практику застосування судаки України законодавства у справах про розкрадання державного або колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу” ;
24. Постанова ПВС № 3 від 31 березня 1989 року “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяне-‘ злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна” ;
25. Постанова ПВС № 6 від 8 липня 1994 р, “Про судову практику в справах лро розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинам;
26. Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах л?” корисливі злочини проти приватної’власності” ;
27. Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. “Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна” ;
28. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків, Украю, 1994. – 354с.

Актуальність теми полягає в тому, що злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності. Воно безпосередньо захищається Конституцією - так відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Грабіж являється одним з найпоширеніших злочинів проти власності.

Мета курсового дослідження – надати кримінально-правову характеристику злочинів проти власності, зокрема грабежу. Схарактеризувати усі необхідні та достатні, для кваліфікації діяння як грабежу, ознаки.

Завдання курсової роботи розкриті в розділах роботи. Це:

1. загальна характеристика злочинів проти власності;

2. дослідження різних точок зору на розуміння поняття розбій. Його тлумачення науковцями;

3. визначити основні (об''єктивні та суб''єктивні ) ознаки діяння передбаченого статтею 186 КК України;

4. фізична взаємодія між злочинцем та потерпілим, як кваліфікуюча ознака;

5. розмежування грабежу, поєднаного з насильством, від так зва¬ного грабіжу-ривку;

6. розбити злочин на стадії та їх ізольована характеристика;

7. відмежування грабежу від розбою.

Кримінальний кодекс України в ч.1 статті 186 визначає грабіж як - відкрите викрадення чужого майна.

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправне заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців

З суб''єктивної сторони грабіж вчиню¬ється з прямим умислом і є злочином корисли¬вим. Винний усвідомлює, що він обертає майно на свою користь відкритим способом і бажає та¬ких наслідків, керуючись при цьому корисливими мотивами. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — подій мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому питній і тору г цю обставину.

Суб''єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

З об''єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном. Це буде і у разі, коли заволодіння майном почалося таємно, а закінчи¬лося з застосуванням насильства, що і дало мо¬жливість заволодіти майном. Наприклад, якщо злочинець вилучив майно з прилавка магазину, але при виході з нього був затриманий продав¬цем, якому з метою утримання викраденого майна наніс удари, то він буде відповідати за грабіж (ч. 2 ст. 186). Якщо ж у вказаному випадку злочинець залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він буде відповідати за замах на крадіжку за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 та за ч. 2 ст. 350.