Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ 1. Поняття вибору і збалансування стратегічних зон господарювання

1.1. Теоретичні засади стратегії підприємств………………………………....5

1.2. Методи стратегічних зон господарювання……………………………...10

1.3. Методика вибору стратегічних позицій підприємства …………...........15

Розділ 2. Аналіз стратегічних зон господарювання СТОВ “Україна”

2.1. Характеристика досліджуваного підприємства………………………….18

2.2. Оцінка стратегічних зон господарювання………………………………24

2.3. Збалансування стратегічних зон господарювання на основі результатів виробничої діяльності…………………………………………………………..27

Розділ 3. Розвиток стратегічних зон господарювання

3.1. Економічне обґрунтування збалансування стратегічних зон господарювання ………………………………………………………….33

3.2 Вдосконалення діяльності підприємства СТОВ “Україна”……………34

Висновки і пропозиції…………………………………………………………...37

Список використаної літератури………………………………………………..40

Стратегія підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів.
Термін "стратегія" у первісному своєму значенні стосувався військового мистецтва і означав уміння складати загальний план військової кампанії, битви або визначати напрямок головного удару, розподіляти ресурси, розробляти схеми їх використання за можливих варіантів перебігу подій. Отже, у складних ситуаціях стратег повинен був уміти передбачити можливий розвиток процесів, подій, стан вірогідних ситуацій, оскільки будь-які значущі, масштабні події об'єктивно вимагають стратегічного підходу до управління ними. В економічній практиці стратегія постає як система правил і способів реалізації концепції розвитку підприємства. Добре продумана, правильно сформульована стратегія окреслює найраціональніший шлях, найпродуктивніші способи досягнення мети, забезпечує підприємству вибір перспективних видів діяльності, високий попит на його продукцію (послуги), вигідну, нерідко унікальну позицію на ринку.
В економічній сфері проблеми стратегії підприємств почали системно розглядати у 1911 р., коли у навчальну програму Гарвардського університету було включено курс бізнесової політики. Однак протягом наступних майже 40 років ця робота зводилася лише до формулювання правил і тлумачення термінології,

1. Ансофф Игорь. Новая корпоративная стратегия / Эдвард Дж. Макдоннелл (при содействии) С. Жильцов (пер.с англ.). – С.Пб. : Питер, 1999. – 416с.
2. Афанасьєв М.В., Селезньова Г.О. Стратегія підприємства: Навч.-метод. посібник. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2007. – 272 с.
3. Байе Майкл Р. Управленческая экономика и стратегия бизнеса: Учеб. пособие для студ. вузов / В.Н. Егоров (пер.с англ.). – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 743с.
4. Боумэн Клифф. Основы стратегического менеджмента: Пер.с англ.. – М. : Банки и биржи, 1997. – 175с.
5. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. – К. : ЦУЛ, 2003. – 395с.
6. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. – М.: Центр экономики и маркетинга, І996.
7. Виханский О.С. Стратегическое управление. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995.
8. Гарретт Бернард, Дюссож Пьер. Стратегические альянсы: Пер. с англ.. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 331с.
9. Градов А.П. Стратегия экономического управления предприятием. Учебное пособие. – СПб.: СПб ГТУ, 1993.
10. Грейсон Дж. (мл.), О'Дел К.Л. Американский менеджмент на пороге XXI столетия. – М., 1991.
11. Гусев Ю.В. Стратегия развития предприятий. – СПб., 1992.
12. Игнатьев А.М. Рынок и стратегия развития предприятия. – М., І993.
13. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственное управление. – М., 1982.
14. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.: Прогресс, 1990.
15. Кредисов А.И., Березовченко С.Н., Волошин В.В. и др. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие / Под общ. ред. А.И. Кредисова. – К., 1996.
16. Лобанова Е. Стратегическое планирование и прогнозирование на предприятии // Российский экономический журнал. – 1992. – №3.
17. Лэнд Питер Э. Менеджмент – искусство управлять. – М., 1995.
18. ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие для вузов. – М., 2000.
19. Менеджмент и рынок: немецкая модель: Учеб. пособие: Пер. с нем. / Под ред. проф. У. Рора и проф. С. Долгова. – М., 1995.
20. Мескон М, Альберт М, Хедоури Ф. Основы менеджмента.-М.: Дело, І992.
21. Назаренко О.В. Стратегія підприємства: Навч. посіб. / Національний фармацевтичний ун-т. – Х. : Видавництво НФаУ, 2003. – 142с.
22. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку / Київський національний економічний ун-т. – К. : КНЕУ, 2001. – 228с.
23. Оберемчук В.Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К. : МАУП, 2000. – 127с.
24. Пахомов С.Б. Международный маркетинг: опыт работы заграничных фирм. – Г., 1993.
25. Платов О.К., Жильцова Ю.В. Организация, модели и методы разработки стратегии предприятия: Учеб. пособие / Ярославский гос. ун-т им. П.Г.Демидова. Экономический факультет. – Ярославль, 2000. – 110с.
26. Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга: Учеб. пособие. – М., 1997.
27. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ, Под ред. Щетинина. – М.: Междунар. отнош., 1993.
28. Савченко В.Д., Байдик М.І., Шелудько Р.М. Стратегія підприємства: Навч.посіб. / Харківський національний аграрний ун- т ім. В.В.Докучаєва. – Х., 2004. – 206с.
29. Стратегія підприємства: Навч. посібник до самост. вивчення курсу / Укоопспілка; Львівська комерційна академія / О.І. Ковтун (уклад.) – Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. – 336с.
30. Томпсон А. Стратегический менеджмент. – М.: ЮНИТИ, 1998, 576 с.
31. Чесноков А – .С. Инвестиционная стратегия, опционы и фьючерсы. – М.: НИИ УМЭ, І993.

Уміння бачити перспективу підприємства з урахуванням різноманітних факторів його внутрішнього і зовнішнього середовищ є однією із найважливіших умов ефективного управління ним. Адже будь-якому суб''єкту господарювання доводиться діяти у досить динамічному конкурентному середовищі, в якому змінюються пріоритети держави, оновлюються технології, асортимент продукції, потреби, інтереси і смаки споживачів, набирають сили і множаться конкуренти або, навпаки, економічно слабнуть і переорієнтовуються на інші ринки.

За таких умов підприємство повинно мати мобільний та ефективний набір видів діяльності, асортимент продукції, форм і методів поведінки, які б вигідно позиціонували його в конкурентному середовищі, завдяки якому воно б досягало близьких і віддалених цілей. Як правило, цей набір формується на основі концепції розвитку підприємства і називається його стратегією.

Кожне підприємство розробляє власну стратегію з огляду на свою мету та особливості ринку. Однак стратегія, як правило, допомагає підприємству досягти наміченого, але не гарантує його, адже в конкурентному середовищі взаємодіє багато факторів, зміст і спрямування впливу яких важко передбачити.

Виходячи з цього, особливого значення починає набувати основане на виділенні стратегічних зон господарювання управління, яке дозволяє комплексно відбивати поточний стан організації в різноманітних сферах попиту, оцінювати його щодо основних конкурентів і визначати та забезпечувати рівновагу між стратегіями розвитку кожної стратегічної зони господарювання.

За сучасних умов навіть невелике підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність у різних сегментах економічного простору, які називаються стратегічними зонами господарювання (СЗГ). Іншими словами, СЗГ — це сегмент на ринку підприємства, на якому воно присутнє або на який планує вийти. Стратегічна зона може визначатися потребами ринку, технологією, типом клієнта або географічним регіоном. Перспективи розвитку СЗГ оцінюються з погляду зростання ринку та його нестабільності, норми рентабельності, ключових факторів успіху бізнесу.

Мета і завдання даної курсової роботи. Метою курсової роботи є вибір і збалансування стратегічних зон господарювання.

В курсовій роботі поставлено й вирішено такі завдання:

 дослідити теоретичні аспекти використання концепції стратегічних зон господарювання у стратегічному управлінні організацією;

 розглянути методи збалансування стратегічних зон господарювання;

 дослідити процедуру розробки стратегії для організації з урахуванням впливу культурного клімату;

 розробити розвиток стратегічних зон господарювання.

Об''єктом даної курсової роботи є підприємство СТОВ “Україна”

СЗГ або СОБ були введені в практику бізнесу як новий спосіб сегментування ділового середовища організації. Цей термін вперше був застосований фірмою “General Electrik”. Під СЗГ розуміють певний сегмент середовища організації, на якому фірма здійснює свою діяльність ( або хоче здійснювати) і яка є об''єктом аналізу з точки зору виявлення окремих тенденцій, загроз, можливостей для подальшого здійснення діяльності фірмою.

У розробці варіантів базової стратегії на підприємстві широко використовується методичний прийом, пов''язаний із стратегічною сегментацією діяльності організації і виділенням стратегічних зон господарювання (СЗГ). Цей прийом є своєрідним поглядом збоку на об''єкт управління, пов''язаний з аналізом зовнішнього оточення і врахуванням окремих тенденцій, загроз і нових можливостей.

Аналіз продуктового портфеля (портфельний аналіз) заснований на побудові матриць шахового типу, у яких стратегії класифікуються за визначеними критеріями. Найбільшого поширення набула матриця "портфеля продукції", вперше запропонована Бостонською консультативною групою.

Колективне сільськогосподарське підприємство “ Україна ” згідно Указу Президента України від 3 грудня 1999 року за № 1529/99 „Про невідкладні заходи щодо прискореного реформування аграрного сектора економіки ” було реформовано в колективне сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю “ Україна ”, підприємство на приватних засадах, створене шляхом реорганізації у формі перетворення з Тягунського колективного сільськогосподарського підприємства і є його правонаступником на засадах угоди громадян, в частині що визначається чинним законодавством, шляхом об''єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

При аналізі досліджуваного підприємства, при побудові матриці БКГ, було зроблено наступні висновки:

Собака – 4,5 Цукровий буряк та ВРХ- Темп зростання низький, частина ринку низька, продукт як правило низького рівня рентабельності і вимагає великої уваги з боку керуючого. Від «Собак» треба позбавлятися.

Дійні корови – 1,2 Пшениця, жито - Висока частка на ринку, але низький темп зростання обсягу продажів. «Дійних корів» необхідно берегти і максимально контролювати. Їх привабливість пояснюється тим, що вони не вимагають додаткових інвестицій і самі при цьому забезпечують хороший грошовий прибуток. Кошти від продажів можна спрямовувати на розвиток «Важких дітей» та на підтримку «Зірок».

Зірки – 3 Ячмінь - Високе зростання обсягу продажів і висока частка ринку. Частку ринку необхідно зберігати і збільшувати. «Зірки» приносять дуже великий прибуток. Але, незважаючи на привабливість даного товару, його чистий грошовий потік достатньо низький, тому що вимагає значних інвестицій для забезпечення високого темпу зростання.

Використання підходу портфельного аналізу при побудові матриці Бостонської Консультаційної групи ( БКГ), дає можливість підприємствам із широким асортиментним рядом здійснювати ефективне стратегічне управління, збалансовувати ресурсні можливості (в межах підприємства та його структурних підрозділів здійснювати перерозподіл грошових, матеріальних, сировинних потоків) та забезпечувати оптимізацію використання виробних потужностей.

При визначенні стратегічних напрямів розвитку організації, кожна із СЗГ має власні позиції на локальному ринку, які визначаються відносними характеристиками цього ринку:

 перспективи росту (фаза розвитку попиту, місткість ринку, покупна спроможність споживачів та можливі зміни, традиції споживання, наявність бар''єрів входження в галузь);

 перспективи відносної ефективності (рівень конкуренції та інтенсивність конкурентної боротьби, канали розподілу продукції; рівень – державного регулювання);

 рівень нестабільності (економічної, політичної, соціальної, економічної).

Лише врахування всіх цих особливостей дозволяє чітко окреслити напрям стратегічного розвитку окремих ЗСГ та передбачити можливі ризики.