Зміст

Вступ ……………………………………………………………………….3

Античні філософи про душу ……………………………………………...5

Висновок …………………………………………………………………...25

Список використаної літератури …………………………………………26

Фiлософiя піфагорійців
Найчастіше називається ‘‘пiфагореїзм’‘. Така назва похо¬дить від iменi засновника - Піфагора (YI ст. до н.е.).
Спочатку пiфагорейство виникло як релiгiйний рух, що сформувався у релiгiйну громаду в мiстi Кротон (південна Iталiя - колонія Греції). Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогненне куле видне тіло - міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу i Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос із його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релiгiйна громада була пере¬конана в переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот.

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович... Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
5. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

Вступ

Перші філософи стародавньої Греції визначили фундамен¬тальну філософську проблему виникнення порядку, Логосу із Хаосу. Існування Логосу поряд із Хаосом суперечить визначен¬ням цих термінів. Вирішення даної суперечності було здійснене Гераклітом завдяки створенню першого вчення про розвиток, зміни в світі шляхом боротьби протилежностей.

Виникла в YI ст. до н.е. в м.Мiлетi, була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представ¬никами були Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.).

Вчення мiлетцiв про природний початок світу протистав¬ляється міфологічним уявленням про створення світу богами із хаосу. Міфи про богів мiлетцi вважають зайвим припущенням про сторонні сили, які світові не потрібні для його виник¬нення та існування. Мiфологiчно-теогонiчне тлумачення світу у мiлетцiв замінюється Логосом (у значенні ‘‘слово''‘‘‘,''‘смисл''‘, ‘‘судження''‘, ‘‘задум''‘, ‘‘порядок''‘, ‘‘гармонiя''‘, ‘‘закон''‘). Даний термін мiлетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактич¬но вiдповiдає головним визначенням поняття ‘‘Логос''‘. Вперше цей термін ввів послідовник мiлетської філософії Геракліт, маючи на увазі космічний порядок, який забезпечується неза¬лежним від людей i богів законом буття. В спробах визначити першопочаток ці філософи повністю ще не відмежувалися від міфологічної традиції використовувати чуттєво-наочнi образи, тому ззовні їх тексти нагадують міф, а не аналітичну систему понять.

Уподоблення першопочатку особливій природній стихії, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода - Фалес, повітря - Анаксiмен, вогонь - Геракліт) продовжує традиції саме мiфологiчного опису. Проте вже у Анаксiмандра поняття про ‘‘апейрон''‘, який не дається безпосередньо чуттям, а може бути осягнутий лише розумом, являє собою крок до суто поняттєвого відображення світу. Апейрон, однак, ще не уявляється як по¬няття взагалі, він визначається як найменша частинка, першо¬речовина, яка з причин мікроскопічності своїх розмірів не може бути відчутною.

Визначальна тенденція цієї школи - намагання знайти не¬видиму простим оком єдність у видимій багатоманітності ре¬чей. Ця єдність може бути опанована тільки розумом. Причому вона розглядається як завжди існуюча в безмежному Космосі. Першопочаток породжує всю багатоманітність речей, обіймає все існуюче, оформлюючи його в упорядкований Космос, i керує рухом та розвитком Космосу.

Висновок

В людині, за Платоном, завжди панує войовниче напруження не тільки між душею та тілом, внутрішнім і зовнішнім, але у самій душі, яка складається із пристрасті, мужності та духу. Дух - божественна частка душі. Тільки панування духу забезпечує належне існування людини. Як і орфіки, Платон розцінює захоплення душі у сумний полон земного тілесного буття як покарання. Тільки бездоганним життям душа може знову піднестися від земного існування до справжнього безтілесного.

Платонівський дуалізм душі і тіла став визначальною ідеєю для розуміння людини в ідеалістичній філософії Заходу і зберігся у модифікованому вигляді аж до XIX ст. Основний недолік ідеї полягає в тому, що обстоює не вище у людині, а позалюдське та нелюдське вище. Платон вважав, що призначення людини - пізнавати, наслідувати, додержуватись абсолютних та незмінних зразків, що в світі ідей. Там, де людина відхиляється від призначення та здійснює творчу самостійність, народжує щось негативне, недобре. Жива людська душа втрачає внутрішні життєві джерела, творчість, стає безособовим виразом заздалегідь наданих абсолютних початків.

Дуалізм душі та тіла прагне подолати Арістотель, який поєднує космологічно-натуралістичний та релігійно-етичний підходи та обґрунтовує неможливість існування душі без тіла. Душі людини властиве мислення. На відміну від рослинної та тваринної часток душі, є і вищий її елемент - Розум, який не є органічною функцією тіла, а надається ззовні та не руйнується разом з тілом. Розум - це також і Бог, вища форма, до якої, як до мети, прагне усе в світі. Людина внутрішньо пов''язана з природою, а з іншого - протистоїть їй, оскільки має душу, яка хоча і є формою тіла, але визначається вищою формою. Людина - соціальна тварина і проявляє цю свою якість лише в державі.