Вступ.
Розділ 1. Огляд літератури.
1.1. Сутність і негативні наслідки гіпокінезії, основи її профілактики.
1.2. Процеси, що відбуваються в організмі осіб другого зрілого та літнього віку, і специфіка оздоровчої фізичної культури в ці вікові періоди.
1.3. Оздоровча ходьба, її позитивні оздоровчі впливи і досвід використання для профілактики гіпокінезії.
1.4. Оздоровчий біг, його позитивні оздоровчі впливи і досвід використання для профілактики гіпокінезії.
Розділ 2. Методи та організація дослідження.
2.1. Методи дослідження.
2.2. Організація дослідження.
Розділ 3. Результати дослідження.
3.1. Програми занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом для осіб другого зрілого та літнього віку.
3.2. Результати дослідження функціонального стану та визначення життєвого індексу учасників педагогічного експерименту.
Висновки.
Summary.
Список використаних джерел.
Додатки.
Фрагмент із підрозділу 1.4.
... Вивчення досвіду використання бігу для загального оздоровлення організму осіб другого зрілого та літнього віку і профілактики гіпокінезії показало, що організація занять повинна бути заснована на принципах повторності, поступовості, індивідуалізації. Основними методами на заняттях оздоровчим бігом є метод рівномірного безперервного бігу та метод рівномірного перемінного бігу. В першому випадку дистанція долається у вираженому темпі з приблизно постійною швидкістю; у другому швидкість пересування змінюється. Відповідно, різновидами перемінного бігу є як біг у чергуванні з ходьбою, так і біг із прискореннями. Рівномірний безперервний біг суттєво розвиває витривалість, сприяє підвищенню аеробних здібностей організму. Тренувальний ефект при застосуванні цього методу досягається за рахунок безперервного бігу в рівномірному темпі (тривалість, як правило, 30-60 хв при заняттях двічі на тиждень і 90-120 хв при одному занятті на тиждень). Такий біг найбільш економічний щодо енергетичних витрат, ефективний для підвищення скорочувальної функції серцевого м'язу, при ньому знижується ризик перенапруження. Перемінний метод із чергуванням бігу та швидкої ходьби корисний для початківців. Спочатку біг займає короткі відрізки, потім поступово збільшується. Коли ходьба припиняється, перемінний метод переходить у безперервний. Ще одним методом є метод інтервального бігу, який має різні різновиди залежно від навантаження: 1) зі стандартним навантаженням (долання однакових за довжиною відрізків з однаковою швидкістю через рівні інтервали відпочинку); 2) з перемінним навантаженням (після кожного інтервалу відпочинку змінюються швидкість і довжина відрізку, а також тривалість самого відпочинку). Інтервальний біг з перемінним навантаженням поділяється на біг із навантаженням, що прогресує (після кожного інтервалу відпочинку довжина відрізку або швидкість бігу збільшуються), навантаженням, що зменшується (навпаки), навантаженням, що варіюється (після кожного інтервалу відпочинку довжина відрізку або швидкість бігу почергово збільшуються та зменшуються). Застосування названих методів може комбінуватися в рамках одного заняття [29; 33; 42; 44].
Вправи дозованого бігу починають, як правило, після виконання невеликого комплексу загальнорозвиваючих вправ. При розробці таких комплексів основна увага приділяється підготовці суглобних зв'язок. Не потрібно ставити дуже високі цілі й намагатися будь-що виконати заздалегідь обумовлений план. Досвід засвідчує, що з суб'єктивної точки зору заняття повинно проходити га грані приємного з важким, особливо коли мова йде про початківців [34; 42].
Навантаження під час занять оздоровчим бігом мають аеробний характер, який підтримується всіма циклічними вправами. Дозування навантажень здійснюють за такими показниками: довжина дистанції або тривалість пробігу, інтенсивність (швидкість), тривалість пауз для відпочинку, його характер (активний чи пасивний), кількість повторів (забігів на відносно короткі дистанції), координаційна складність рухів. Загалом навантаження можуть бути відносно високої, середньої, відносно низької інтенсивності. На вибір розміру навантажень можуть впливати такі основні внутрішні й зовнішні фактори: внутрішні – вік і стать бігуна, рівень його (її) фізичного стану та фізичної підготовленості, маса тіла, рівень функціонального стану, наявність чи відсутність певних захворювань; зовнішні – рельєф місцевості, особливості ґрунту (покриття), пора року, клімат і погода (температура повітря, вологість, атмосферний тиск). Для диференційованого вибору навантажень тих, хто займається, особливо при заняттях у групах, доцільно поділити на декілька категорій (груп) (наприклад першу, другу, третю) [24; 44].
Етапи освоєння оздоровчого бігу пов'язані з необхідністю плавного і поступового переходу від одного виду навантажень до іншого, постійного контролю свого фізичного стану. Вважається, що незначні бігові навантаження можуть бути доступними будь-яким здоровим особам другого зрілого віку, причому з різним рівнем фізичного стану. Початківці можуть розпочинати заняття оздоровчим бігом з дозованої, а потім оздоровчої ходьби, поступово підвищуючи її інтенсивність з огляду на рівень адаптації організму до навантажень. Для них рекомендується чергувати відрізки бігу й ходьби, застосовуючи проміжкові дистанції 50-100 м. На початковому етапі занять бігом психологічно краще будувати заняття, орієнтуючись на затрачений час, а не на подолання відстані. Не так важливо, скільки часу витрачено на подолання одного кілометру, значно важливіше, скільки часу біг проходить у комфортному стані. З кожним заняттям інтервали ходьби поступово скорочуються, а тривалість актів безперервного бігу зростає [35].
На заняттях необхідно постійно пам'ятати про те, що навантаження в бігу значно підвищуються порівняно з навантаженнями при заняттях оздоровчою ходьбою. Особливо актуально це для осіб з надлишковою масою тіла чи з окремими захворюваннями. Іноді виникає ситуація, за якої на заваді збільшенню навантажень стоїть не функціональний стан, а больові відчуття у м'язах і суглобах ніг. Значення на заняттях мають психологічне навантаження, емоційний комфорт. ...
1. Акопян В. П. Гипокинезия и мозговое кровообращение. Москва: Медицина, 1999. 238 с.
2. Амосов А. М. Преодоление старости. Москва: Физкультура и спорт, 1996. 73 с.
3. Амосов Н. М., Бендет Я. А. Физическая активность и сердце. 3-е изд., перераб. и доп. Киев: Здоров'я, 1989. 214 с.
4. Артамонов В. Н., Мотылянская Р. Е. Роль оздоровительного бега в снижении фактора риска развития патологии сердечно-сосудистой системы. Москва: РГАФК, 1995. 55 с.
5. Архангородский З. С., Вострокнутов Л. Д., Еременко В. В., Канунова Л. В. Физическая культура как составляющая здорового образа жизни. Слобожанський науково-спортивний вісник. Харків: ХДАФК, 2010. № 1. С. 173-175.
6. Аршавский И. А. Физиологические механизмы и закономерности индивидуального развития. Москва: Наука, 1982. 270 с.
7. Бальсевич В. К., Запорожанов В. А. Фізична активність людини. Київ: Здоров'я, 1987. 224 с.
8. Белов В. И. Энциклопедия здоровья. Молодость до ста лет. Москва: Химия, 1993. 400 с.
9. Бондаренко С. К. Спортивная и оздоровительная ходьба: учеб. пособие. Санкт-Петербург: НИИ Химии СПбГУ, 2001. 111 с.
10. Булич Е. Г., Муравов И. В. Здоровье человека. Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в ее стимуляции. Київ: Олімпійська література, 2003. 420 с.
11. Варварук Н., Презлята Г. Методика оцінки рівня сформованості особистісної компетентності до здорового способу життя. Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. Вип. ХII. 2010. С. 3-9.
12. Вилькин Я. Р., Кановец Т. М. Организация работы по массовой физической культуре и спорту: учеб. пособие для ин-тов физ. культуры. Москва: Физкультура и спорт, 1985. 176 с.
13. Виру А. А., Юримаз Г. А., Смирнова Т. А. Аэробные упражнения. Москва: Физкультура и спорт, 1988. 142 с.
14. Войтенко В. П. Здоров'я здорових. Київ: Здоров'я, 1991. 245 с.
15. Волков В. М., Мильнер Е. Г. Медико-биологические основы оздоровительного бега. Москва: Физкультура и спорт, 1987. 145 с.
16. Воложин А. И., Субботин Ю. К., Чикин С. Я. Путь к здоровью. Москва: Знание, 1990. 160 с.
17. Выдрин В. П. Особенности физической культуры взрослых. В кн.: Теория и методика физической культуры. [Под ред. Ю. Ф. Курамшина]. 2-е изд. Москва: Советский спорт, 2004. С. 295-310.
18. Гайс И. А. Оздоровительная ходьба. Москва: Советский спорт, 1990. 48 с.
19. Гилмор Гарт. Бег ради жизни. 3-е изд. Москва: Физкультура и спорт, 1973. 120 с.
20. Готовцев П. И. Долголетие и физическая культура. Москва: Физкультура и спорт, 1985. 96 с.
21. Донской Д. Д. Ходить и бегать для здоровья. Москва: Знание, 1985. 64 с.
22. Ермолаев Ю. А. Возрастная физиология: учеб. пособие для студентов пед. вузов. Москва: Высшая школа, 1985. 384 с.
23. Жданова О. М., Тучак А. М., Поляковський В. І., Котова І. В. Організація та методика оздоровчої фізкультури і рекреаційного туризму. Луцьк: Вежа, 2000. 248 с.
24. Зациорский В. М. Секреты оздоровительного бега. Легкая атлетика. 1983. № 12. С. 21-22.
25. Иващенко Л. Я., Круцевич Т. Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. Киев: УГУФВС, 1994. 126 с.
26. Иващенко Л. Я., Благий А. Л., Усачев Ю. А. Программирование занятий оздоровительным фитнессом. Київ: Науковий світ, 2008. 198 с.
27. Ильин А. Б. Использование физических упражнений для коррекции психического состояния и личности человека. Здоровье, обучение, воспитание детей и молодежи в XXI веке: материалы Международного конгресса. Москва: НЦЗД РАМН, 2004. С. 437-439.
28. Ильин Е. П. Психомоторная организация человека: учебник для вузов. Санкт-Петербург: Питер, 2003. 384 с.
29. Ионов Д. П. Бег во всех измерениях. [Сост. А. М. Кондратов]. Ленинград: Лениздат, 1984. 80 с.
30. Казин Э. М., Блинова Н. Г., Литвинова Н. А. Основы индивидуального здоровья человека: Введение в общую и прикладную валеологию. Москва: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2000. 192 с.
31. Коваленко Е. А., Гуровский Н. Н. Гипокинезия. Москва: Медицина, 1980. 320 с.
32. Коробов А. Н. О беге – почти всё. Москва: Физкультура и спорт, 1986.
64 с.
33. Костюченко В. Ф. Бег оздоровительный, бег спортивный: учеб. пособие для студентов вузов физ. культуры. Санкт-Петербург: СПбГАФК, 1994. 123 с.
34. Криволапчук И. А. Оздоровительные эффекты физических упражнений и их место в системе средств оптимизации функционального состояния человека. Физическая культура. 2004. № 5. С. 8-14.
35. Круцевич Т. Ю., Безверхня Г. В. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посібник. Київ: Олімпійська література, 2010. 248 с.
36. Купер К. Аэробика для хорошего самочувствия. [Пер. с англ.]. 2-е изд., доп., перераб. Москва: Физкультура и спорт, 1989. 224 с.
37. Лидьярд А., Гилмор Г. Бег с Лидьярдом [Пер. с англ.]. Москва: Физкультура и спорт, 1987. 256 с.
38. Лобзин В. С., Михайленко А. А., Панов А. Г. Клиническая нейрофизиология и патология гипокинезии. Ленинград: Медицина, 1979. 215 с.
39. Лотоненко А. В. Потребность в физической культуре как области деятельности. Теория и практика физической культуры. 2002. № 5. С. 23-26.
40. Микулин А. А. Активное долголетие: Моя система борьбы со старостью. Москва: Физкультура и спорт, 1977. 112 с.
41. Мильнер Е. Разные пути к здоровью: О своей системе оздоровления бегом. Физкультура и спорт. 2003. № 5. С. 10-11; № 6. С. 14-15.
42. Мильнер Е. Г. Формула бега. Москва: Физкультура и спорт, 2000. 192 с.
43. Мильнер Е. Г. Ходьба вместо лекарств. Москва: АСТ, Астрель, Полиграфиздат, 2010. 256 с.
44. Организация и методика проведения занятий оздоровительным бегом: метод. рекомендации. [Под ред. Е. Г. Мильнера]. Смоленск, 1984. 39 с.
45. Панферова Н. Е. Гиподинамия и сердечно-сосудистая система. [Ред. Г. И. Косицкий]. Москва, 1977. 259 с.
46. Паффенбергер Р. С., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. [Пер. с англ.]. Киев: Олимпийская литература, 1999. 320 с.
47. Потемкин Н. С., Крутько В. Н. Возможность увеличения продолжительности здоровой жизни. Физиология человека. 1996. Т. 22. № 5.
С. 123-127.
48. Родионов А. В. Психология физического воспитания и спорта. Москва: Академический проект, 2004. 576 с.
49. Рыбковский А. Г. Управление двигательной активностью человека (системный анализ). Донецк: ДонГУ, 1998. 300 с.
50. Смирнов В. М., Дубровский В. И. Физиология физического воспитания и спорта: учебник для студентов. Москва: Владос-пресс, 2002. 608 с.
51. Солодков А. С., Сологуб Е. Б. Физиология человека. Москва: СААМ, 2001. 156 с.
52. Теорія і методика фізичного виховання: підручник. [Під ред. В. П. Іващенко]. Т. 2. Черкаси: Вид-во ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2002. 272 с.
53. Теория и методика физического воспитания. [Под ред. Т. Ю. Круцевич]. В 2-х т. Т. 2: Методика физического воспитания различных групп населения. Киев: Олимпийская литература, 2003. 392 с.
54. Уваров Е. А. Самореализация в процессе двигательной активности как основа развития здоровой личности. Олімпійський спорт і спорт для всіх: тези доповідей ІХ Міжнародного наукового конгресу. Київ: Олімпійська література, 2005. С. 204.
55. Физическая культура и здоровье: учебник. [Под ред. В. В. Пономаревой]. Москва: ГОУВУНМЦ МЗРФ, 2008. 320 с.
56. Фізична рекреація: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів фіз. виховання і спорту. [Є. Н. Приступа, О. М. Жданова, О. М. Линець та ін.]. Дрогобич: Коло, 2010. 243 с.
57. Фомин Н. А., Вавилов Ю. Н. Физиологические основы двигательной активности. Москва: Физкультура и спорт, 1991. 224 с.
58. Фомин Н. А. Физиология человека. Москва: Просвещение; Владос, 1995. 231 с.
59. Френсис Л., Френсис Г. Ваш личный путь к здоровью. [Пер. с англ.; Худ. обл. Н. В. Драко]. Минск: ООО "Попурри", 1998. 224 с.
60. Фурман Ю. Н. Физиология оздоровительного бега. Київ: Здоров'я, 1994. 208 с.
61. Фурманов А. Г., Юспа М. Б. Оздоровительная физическая культура. Минск: Тесей, 2003. 528 с.
62. Чермит К. Д. Теория и методика физической культуры: опорные схемы: учеб. пособие. Москва: Советский спорт, 2005. 272 с.
63. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання: навч. посібник. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001.272 с.
64. Юшкевич Т. П. Движение и здоровье: Оздоровительный бег и ходьба. Мир спорта. 2001. № 1. С. 56-58; № 3. С. 62-65.
65. Юшкевич Т. П. Оздоровительный бег. Минск: Полымя, 1985. 111 с.
Актуальність теми. Здоров'я відіграє найважливіше значення для життя будь-якої людини, визначаючи всі аспекти її соціального буття. Воно тісно пов'язане з руховою активністю. Формування людини на всіх етапах еволюційного розвитку людства відбувалося у невід'ємному зв'язку з активною м'язовою діяльністю, але умови, в яких жили наші далекі предки, суттєво відрізняються від умов, в яких живе сучасна людина – насамперед обсягами виконуваних рухів. Ці обсяги диктувалися необхідністю виживання організму, яке залежало від добування їжі, ухиляння від небезпеки, пошуків більш комфортних умов життя. Нормальне функціонування серцево-судинної, дихальної, гормональної та інших систем організму тисячоліттями підтримувалося в умовах значних обсягів рухової діяльності та м'язової активності, що досягалися, крім іншого, за рахунок посиленої роботи нервових центрів, гуморальною регуляцією. Значні напруження супроводжувалися виділенням значної кількості адреналіну та інших гормонів, що забезпечувало активну роботу серця, легенів, інших органів, достатнє постачання м'язів глюкозою, киснем та інші необхідними речовинами. Проте на останньому відрізку еволюції, який охоплює лише сотню-півтори років, такі обсяги рухової активності стали людині непотрібні, втратили своє пряме функціональне значення. Закріплена тисячоліттями в геномі людини норма рухової активності перетворилася на анахронізм, що зумовило необхідність змін базових програм життєдіяльності. Але темпи цих змін відстають від темпів змін умов життя, і кількість та якість природних рухових дій сьогодні аж ніяк не забезпечують потребу в руховій активності переважної більшості дорослого населення.
Природа не прощає цього людині, і гіпокінезія – це одне з її покарань. Дефіцит рухової активності призводить до порушення злагодженості в роботі м'язового апарату і внутрішніх органів унаслідок зменшення інтенсивності пропріоцептивної імпульсації з кістякових м'язів до центрального апарату нейрогуморальної регуляції. Проблема поглиблюється тим, що за сучасних умов праці для багатьох людей зменшення обсягів фізичних навантажень супроводжується посиленням нервового напруження. А це є причиною не лише неврозів, це опосередковано викликає й тілесні захворювання. З іншого боку, достатня фізична активність сприяє покращенню внутрішнього настрою, підвищенню життєвого тонусу. Особливо важливо це для людей вже немолодих поколінь, підтримування повноцінного життя яких потребує вжиття заходів щодо оздоровлення організму, деактивізації природних процесів старіння.
Для безпечних фізичних тренувань таких осіб, особливо за наявності тих чи інших захворювань, важко запропонувати більш вдалі види фізичної активності, ніж оздоровча ходьба та оздоровчий біг. Ще в стародавні часи ходьбу прописували хворим літнім людям для збереження здоров'я та покращення функціонального стану. Чимало видатних діячів минулого використовували ходьбу як основний засіб підтримання здоров'я і гарного настрою, зробивши її обов'язковим елементом свого режиму дня. Оздоровчий біг у сучасних умовах впевнено завойовує все більшу популярність серед людей різного віку в більшості країн світу. Ці види оздоровлення фактично є природними локомоторними актами, вони не потребують спеціальної підготовки, легко дозуються, не потребують приміщення та обладнання, грошових витрат, не займають багато часу й залишаються доступними будь-якої пори року. Все це робить їх надзвичайно популярними серед різних категорій населення.
Мета дослідження – довести позитивну роль виконання спеціально розроблених для різних категорій осіб другого зрілого та літнього віку програм оздоровчої ходьби та оздоровчого бігу у покращенні функціонального стану і життєвого тонусу, профілактиці гіпокінезії таких осіб.
Завдання дослідження:
• дати наукове визначення поняття гіпокінезії, окреслити її негативні наслідки і роль фізичної активності в її профілактиці;
• описати процеси та функціональні вікові зміни, що відбуваються в організмі осіб другого зрілого та літнього віку, охарактеризувати завдання, специфіку, організаційні аспекти занять фізичною культурою з особами даних вікових категорій;
• розглянути ходьбу як вид оздоровчої фізичної культури, її механізм і техніку, переваги й види, позитивні оздоровчі впливи, проаналізувати досвід її використання для профілактики гіпокінезії (форми і програми занять з особами другого зрілого та літнього віку, контроль і регулювання навантажень тощо);
• розглянути біг як вид оздоровчої фізичної культури, його механізм і техніку, види і позитивні оздоровчі впливи, найбільш відомі авторські методики оздоровчого бігу, проаналізувати досвід його використання для профілактики гіпокінезії (методи проведення занять з особами другого зрілого та літнього віку, комплекси вправ, регулювання навантажень, медичні протипоказання тощо);
• розробити авторські експериментальні програми занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом для осіб окремо другого зрілого та літнього віку з використанням диференційованого підходу за критерієм стану здоров'я та іншими критеріями;
• за допомогою експериментального методу перевірити ефективність розроблених програм для покращення функціонального стану і життєвого тонусу, профілактики гіпокінезії осіб другого зрілого та літнього віку різної статі.
Об'єкт дослідження – процес фізичного виховання осіб зрілого та літнього віку засобами рекреації та оздоровчої фізичної культури.
Предмет дослідження – заняття оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом у групах здоров'я з особами другого зрілого та літнього віку.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, згідно з яким регулярні заняття оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом за науково розробленими методиками і програмами позитивно впливають на функціональний стан і життєвий тонус осіб другого зрілого та літнього віку незалежно від статі, сприяють профілактиці та допомагають у лікуванні гіпокінезії, в уповільненні природних процесів інволюції в організмі.
Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні теорії і методики занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом. Аналіз значної кількості науково-методичних джерел дозволив виокремити важливі теоретичні положення щодо сутності гіпокінезії та природних процесів, що відбуваються в організмі у другому зрілому та літньому віці, переваг і недоліків різних форм організації фізкультурних оздоровчих занять, їхнього впливу на різні системи й функції організму осіб даних вікових категорій, дозування навантажень тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даній роботі отримані результати експериментального дослідження, які переконливо доводять, що регулярні заняття оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом, які проводяться за науково розробленими методиками і програмами, справляють суттєвий позитивний вплив на функціональний стан осіб другого зрілого та літнього віку різної статі, сприяють профілактиці, попередженню розвитку та лікування різних проявів і хвороб, пов'язаних із гіпокінезією.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені автором експериментальні програми занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом для осіб другого зрілого та літнього віку можуть бути використані в діяльності груп здоров'я та фізкультурно-оздоровчих закладів для підтримання і зміцнення здоров'я різних категорій дорослих осіб із різним станом здоров'я та рівнем функціональної підготовленості.
Структура роботи включає вступ, три розділи, висновки, резюме англійською мовою, список використаних джерел, додатки. Робота містить графічний матеріал: а) 17 таблиць, із яких 13 вміщено в основній частині і 4 – у додатках; б) 2 рисунки. Список використаних джерел включає 65 позицій.
1. Аналіз науково-методичної літератури дозволив зробити висновок про те, що під гіпокінезією слід розуміти низьку фізичну активність людини, яка може бути пов'язана з пасивним способом життя, роботою у статичних позах, виникати на фоні інших захворювань, включаючи і депресивні стани. На рівні внутрішньоклітинного обміну гіпокінезія призводить до зниження відтворення білкових структур у клітинах, зміни структур кісткових м'язів, міокарду тощо. Гіпокінезія справляє негативний вплив на функціональну активність внутрішніх органів і систем організму. Основа профілактики гіпокінезії – це дотримання принципів правильного харчування і регулярні заняття фізичними вправами.
2. Як з'ясовано в ході дослідження, другий зрілий вік характеризується початком процесів інволюції в організмі людини, зокрема зменшенням функціональних можливостей серцево-судинної системи, функціональними і морфологічними змінами органів дихання, зниженням усіх видів обміну речовин, рівня метаболізму. В літньому віці пришвидшується процес старіння, який характеризується незворотністю змін у системах і органах. Ентропійний характер старіння проявляється в руйнації впорядкованої взаємоузгодженої роботи елементів живої системи організму. Специфіка оздоровчої фізичної культури у другому зрілому та літньому віці полягає насамперед у тому, що серед усіх типів фізичних вправ рекомендується робити акцент на аеробних вправах, які повинні бути доступними, чітко дозованими.
3. На основі результатів дослідження зроблено висновок про те, що оздоровча ходьба є найбільш доступним видом оздоровчої фізичної культури, здатним при цьому забезпечити порівняно високе функціональне навантаження. Переваги оздоровчої ходьби визначаються її доступністю, травмобезпечністю, можливістю регулювати навантаження за допомогою самоконтролю. Оздоровча ходьба істотно підвищує аеробні можливості осіб другого зрілого та літнього віку, покращуючи функції дихання і кровообігу, обміну речовин, нормалізуючи артеріальний тиск; вона позитивно впливає на центральну нервову систему осіб похилого віку. При конкретизації завдань і регулюванні навантажень у контексті організації занять ходьбою необхідно дотримуватися принципів доступності, індивідуалізації, поступовості. Для здорових осіб доцільно забезпечити навантаження помірної інтенсивності, що вираховується на основі показника ЧСС. При здійсненні самоконтролю слід використовувати як об'єктивні, так і суб'єктивні методи.
4. Біг за своєю сутністю є циклічною руховою вправою, в якій цикл рухів складається з подвійного кроку. Раціонально збалансовані за обсягом бігові навантаження є одним із найбільш ефективних способів боротьби з гіпокінезією, підвищення функціональних резервів організму. Завдяки заняттям оздоровчим бігом розвиваються адаптаційні механізми серцево-судинної системи, відбуваються позитивні зміни у м'язах, що полягають у збільшенні їхньої механічної ефективності. Оздоровчий біг є дуже корисним для боротьби з надлишковою масою тіла, це ефективний засіб профілактики багатьох захворювань. Основними методами на заняттях оздоровчим бігом є метод рівномірного безперервного бігу та метод рівномірного перемінного бігу. Етапи освоєння оздоровчого бігу пов'язані з необхідністю плавного і поступового переходу від одного виду навантажень до іншого, постійного контролю свого фізичного стану.
5. В ході дослідження розроблено програми занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом для осіб окремо другого зрілого та літнього віку з використанням диференційованого підходу за критеріями загального стану здоров'я, маси тіла, стану серцево-судинної системи. При розробці програм використано принцип К. Купера. Для занять оздоровчою ходьбою розроблено п'ять основних програм: для здорових осіб другого зрілого та літнього віку, осіб з надлишковою масою тіла другого зрілого та літнього віку, осіб другого зрілого віку з легкою формою ішемічної хвороби серця; у цих програмах регламентуються тривалість проведення розминки, дистанція ходьби, її загальний час, час на активний відпочинок, інтенсивність ходьби в межах максимальної ЧСС і кількість занять на тиждень на різних етапах виконання програм. Передбачено методику індивідуального коригування темпу і швидкості ходьби. Основний принцип програм оздоровчого бігу – безперервне і поступове підвищення навантажень у п'ятимісячному циклі. Для осіб, які мають проблеми з диханням, запропоновано підготовчу програму, в якій ходьба чергується з біговими вправами, до якої додається метод індивідуального визначення тривалості кожної вправи. У загальній програмі оздоровчого бігу регламентуються тривалість та швидкість безперервного бігу. До програм додані також протипоказання до занять оздоровчим бігом і різні методики самоконтролю стану здоров'я і рівня працездатності організму.
6. В ході педагогічного експерименту досліджено вплив регулярних занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом на функціональний стан і життєвий індекс осіб другого зрілого та літнього віку різної статі. Зміни в організмі досліджуваних засвідчили, що за 5 місяців регулярних занять оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом у цілому досягнуто суттєве покращення функціонального стану організму досліджуваних, що слугує запорукою ефективної профілактики гіпокінезії. Отже, люди другого зрілого та літнього віку різної статі, які регулярно займаються оздоровчою ходьбою та бігом, здатні певною мірою деактивізувати руйнівні процеси старіння і перебороти негативні тенденції розвитку гіпокінезії. Результати експерименту підтвердили правильність висунутої на початку дослідження робочої гіпотези, за якою регулярні заняття оздоровчою ходьбою та оздоровчим бігом за науково розробленими методиками і програмами позитивно впливають на функціональний стан і життєвий тонус осіб другого зрілого та літнього віку незалежно від статі, сприяють профілактиці та допомагають у лікуванні гіпокінезії, в уповільненні природних процесів інволюції в організмі.