Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Диплом

"Роль занять танцями в розвитку координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку"

Предмет:

Фізкультура та спорт

Мова:

Українська

Рік здачі:

2016

Сторінки:

900 грн.

Вступ.
Розділ 1. Огляд літератури.
1.1. Координаційні здібності дітей молодшого шкільного віку та специфіка їх розвитку.
1.1.1. Координаційні здібності: види, критерії оцінки, показники, цілі й засоби розвитку.
1.1.2. Вікові особливості молодшого шкільного віку.
1.1.3. Специфіка і методика розвитку координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку.
1.2. Заняття танцями з дітьми молодшого шкільного віку.
1.2.1. Сучасні бальні та спортивні танці: види, танцювальні рухи, особливості дитячого танцювання.
1.2.2. Методика навчання дітей молодшого шкільного віку танцям.
Розділ 2. Методи та організація дослідження.
2.1. Методи дослідження.
2.2. Організація дослідження.
Розділ 3. Результати дослідження.
3.1. Програма занять для танцювальної групи молодших школярів.
3.2. Контрольні тести на визначення рівня розвитку координаційних здібностей.
3.3. Результати педагогічного експерименту.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.

Фрагмент підрозділу 1.2.1.
Бальні танці визначають, з одного боку, як засіб масової розваги [43], з іншого, як оздоровчу систему фізичних вправ, що може бути корисною для осіб будь-яких вікових категорій [3]. Сучасні бальні танці інтегрують у собі величезне число різних видів хореографії. Значну роль у них відіграють фізичні тренування, розвиток уяви та емпатії, сприйняття музики, мистецтво перевтілення, тонке відчуття характеру музичного ритму, танцювальних рухів і свого місця у програмі, внутрішній стан і зовнішній вигляд танцюристів. Основними інструментами сучасного танцю є тіло чоловіка й жінки, що виконує роль пластичного матеріалу, краса звука й ритму, відчуття й рухи, в яких проявляються сила, швидкість, напруження і розслаблення тощо [6].
З певної точки зору сучасні танці – це кульмінація творчої діяльності людини, в якій об'єднуються мистецтво і фізична культура, відбивається вся краса світу. Як підтверджують фахівці, справжній танцюрист удосконалює своє тіло фізичними вправами (часто з арсеналу фітнеса), вивчає акторську майстерність, режисуру, стилістику як мистецтво створення образу, аналізує музику, психологію міжстатевих стосунків, прояви емоційності у творчому образі. Важливу роль відіграють психологія творчого процесу, стосунки з тренером (учителем, інструктором), атмосфера танцювального колективу, створення образу танцювальної пари, сценічна майстерність танцюристів [36].
Фахівці відзначають чимало переваг бальних танців порівняно з іншими видами фізичної культури з точки зору як фізіології, так і теорії та методики фізичного виховання: вони дозволяють займатися в будь-якому віці, майже не шкодять здоров'ю, не вимагають форсованих навантажень (швидкі вправи чергуються з повільними), добре розвивають координацію рухів, покращують рухливість суглобів, розвивають моторну пам'ять, сприяють розвитку гарної постави та красивої ходи, розвивають дихальну систему організму, сприяють підтримці загального тонусу, підвищенню опірності організму різним захворюванням. Крім того, заняття танцями підвищують рівень комунікабельності та психологічної впевненості людини [44]. ...

Актуальність поставленої проблеми. Підвищення і збереження рівня здоров'я підростаючого покоління належить до однієї з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства, особливо з огляду на тривожну ситуацію, що склалася зі станом здоров'я українських дітей. Для вирішення цього завдання, а також забезпечення необхідних умов гармонійного розвитку школярів необхідно підвищити рівень їхньої рухової активності, адже постійний дефіцит рухів у режимі дня зумовлює появу гіпокінезії, яка може викликати ряд серйозних змін в організмі [11; 24].
Крім того, одним із головних завдань фізичного виховання дітей є розвиток у них рухових функцій та вміння керувати своїми рухами. Навчання руховим діям у шкільному віці спрямоване перш за все на формування, поглиблення і розширення спеціальних знань у вигляді уявлень, узагальнень і понять, закономірностей, принципів і правил рухової діяльності. У поєднанні з навчанням руховим діям удосконалюються інтелектуальні вміння, здатність спостерігати, аналізувати, порівнювати, оцінювати рухи тощо. Чим більш великим запасом рухових умінь володіє учень, тим багатшим є його руховий досвід, ширшою – база для опанування нових форм рухової діяльності. Але починати закладати цю базу у школярів необхідно ще в молодшому шкільному віці, у початкових класах.
При цьому слід пам'ятати, що будь-які оригінальні напрями й методики фізичного виховання в молодшому шкільному віці сприятимуть підвищенню мотивації та посиленню активності у відношенні занять фізичною культурою, адже найсуттєвішим моментом у фізичному вихованні дітей різного шкільного віку є формування позитивного особистісного ставлення до таких занять [8].
Серед оригінальних напрямів – використання у фізичному вихованні засобів танцювальних дисциплін. На жаль, на відміну від музики та співів, малювання, які посіли гідне місце в ряду предметів початкових класів, танець, попри численні зусилля майстерних педагогів, хореографів, психологів, мистецтвознавців, так і не зміг увійти в число основних освітніх предметів школяра. І це при тому, що серед різноманітних форм художньо-етичного виховання дитини танець посідає особливе місце, оскільки здатен паралельно виконувати й функцію фізичного виховання. З одного боку, танці представляють емоційну сторону мистецтва, приносять радість, а отже, здатні підвищити мотивацію до занять ними. З іншого, вони виховують художній смак і любов до прекрасного.
Але в контексті поставленої нами проблеми найбільш цінним є те, що, вирішуючи фактично ті ж завдання естетичного розвитку і виховання дітей, що й музика, танець дає можливість сприяти фізичного розвитку, покращувати стан здоров'я. Танцювальні вправи при вміло організованих заняттях стають одними з найбільш емоційних, доступних та улюблених видів рухової діяльності. Заняття танцями допомагають зрозуміти красу правильних, легких, виразних рухів, виробляють правильну поставу, впевнену, легку ходу, спритність і витонченість рухів. Тренування найтонших рухових якостей, яке відбувається у процесі навчання танцям, пов'язане з мобілізацією та активним розвитком багатьох фізіологічних функцій людського організму – кровообігу, дихання, нервово-м'язової діяльності. Зрештою, навчання дітей танцювальним рухам важливе з точки зору підвищення їх координації, що може розвинути загальні координаційні здібності дітей молодшого шкільного віку.
Мета роботи – дослідження ролі занять танцями в розвитку координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку.
Завдання:
• визначити поняття координації та координаційних здібностей, окреслити їх види, показники, критерії оцінки, цілі, завдання, засоби й методи розвитку;
• ознайомитися з віковими особливостями молодшого шкільного віку, розглянути специфіку розвитку координаційних здібностей у цьому віці;
• дослідити існуючий досвід щодо методики навчання дітей молодшого шкільного віку танцям, окремим їх елементам, побудови, проведення й аналізу занять у дитячих танцювальних групах і гуртках;
• розробити програму занять для танцювальної групи молодших школярів, виявити найтиповіші технічні помилки, яких припускаються молодші школярі на заняттях за даною програмою;
• розробити контрольні тести на визначення рівня розвитку різних координаційних здібностей у молодшому шкільному віці, виявити необхідні критерії та на їхній основі розробити механізм оцінювання координаційних здібностей школярів за кожним із тестів;
• на базі конкретних навчально-виховних закладів провести педагогічний експеримент для визначення рівня координаційних здібностей молодших школярів, виявлення засобів їх удосконалення у процесі занять танцями, розкриття ролі занять танцями в розвитку їхніх координаційних здібностей.
Об'єкт дослідження – розвиток координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку.
Предмет дослідження – навчально-виховний процес у молодшому шкільному віці, зокрема процес фізичної підготовки й місце в ньому танцювальних занять.
Гіпотеза дослідження: заняття танцями в молодшому шкільному віці за науково обґрунтованими програмами з дотриманням усіх необхідних методичних вимог сприяють пришвидшенню процесу розвитку координаційних здібностей дітей і відіграють у ньому позитивну роль.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі синтезовано накопичені знання з теорії фізичної культури і спорту, дитячої фізіології та психології, що стосуються обраної теми; на основі опрацювання літератури та проведення педагогічного спостереження засвоєно й узагальнено багатий досвід в області теорії різних видів танців, виконання танцювальних рухів та елементів, а також пласт методичних надбань щодо навчання танцям дітей молодшого шкільного віку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше досліджено роль занять танцями в розвитку різних координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку, в порівняльному аспекті проаналізовано специфіку впливу цих занять на розвиток рівноваги, спритності, ритмічності, точності та пластичності рухів, уміння дітей орієнтуватися у просторі.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що підтвердження висунутої гіпотези дозволяє застосовувати розроблену програму у практиці діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, танцювальних гуртків і клубів. Отримані результати слугуватимуть фундаментом для розробки нових програм і методичних рекомендацій щодо використання танцювальних занять у системі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Вона містить 3 таблиці, один рисунок. У роботі використано 45 джерел літератури. До роботи додається 3 додатки.

1. Координаційні здібності – це можливості індивіда, що визначають його готовність до оптимального керування та регулювання рухової дії; вони можуть бути спеціальними, специфічними, загальними. Основні критерії їхньої оцінки – правильність, швидкість, раціональність, винахідливість, основні показники – час на засвоєння нових рухів чи перебудову рухової діяльності, координаційна складність виконуваних рухових завдань, точність виконання рухових дій, збереження стійкості при порушенні рівноваги, стабільність виконання координаційно складних рухів. Основними засобами розвитку координаційних здібностей є координаційні вправи – вправи, пов'язані з подоланням труднощів у координації рухів; серед них виділяють вправи загальної та спеціальної підготовки, які використовують, як правило, в різних поєднаннях.
2. Через інтенсивне зростання рівня координаційних здібностей у молодшому шкільному віці існують сприятливі соціальні, психічно-інтелектуальні, анатомо-фізіологічні й моторні передумови для їх швидкого розвитку і вдосконалення. У цьому віці більшою мірою виявляється загальна координаційна готовність. На показники деяких координаційних здібностей, що можуть проявлятися потенційно або реально, істотно впливають статеві відмінності. Основні методи розвитку цих здібностей – методи суворо регламентованої вправи, стандартно-повторної вправи, варіативної вправи; останні поділяються на методи суворо регламентованого та не суворо регламентованого варіювання. Також застосовуються ігровий і змагальний методи, деякі спеціалізовані засоби, методи й методичні прийоми.
3. Сучасні бальні танці, виступаючи засобом масової розваги, водночас є корисною для осіб будь-яких вікових категорій оздоровчою системою фізичних вправ, що має чимало переваг порівняно з іншими видами фізичної культури. Бальні танці як вид спорту (спортивні танці) передбачають змагання танцювальних пар у техніці, мистецтві, артистичності виконання танців, що належать до двох груп (програм) – європейської та латиноамериканської. У спортивних танцях розроблено складну систему класів майстерності, вони включають велике розмаїття складних технічних дій, існують різні класифікації танцювальних фігур та їхніх варіацій у кожному танці. Специфіка дитячого танцювання у молодшому шкільному віці пов'язана насамперед із психологічним сприйняттям міжстатевих стосунків, а також з іншими антропометричними, фізіологічними, психологічними та іншими особливостями молодшого шкільного віку.
4. Загальні методи навчання дітей танцювальним рухам – методи пояснення, практичного показу, виконання вправ та елементів під рахунок, самостійного виконання елементів. Складовими навчання базовим елементам хореографії є засвоєння елементів партерної хореографії та виконання вправ у опори. Навчання основам музики включає переважно виконання вправ на узгодження рухів із музикою та участь у музичних іграх. При виборі музики для танцювальних занять слід звертати увагу на її мелодію, регістри, ритм, такт, темп і динамічні відтінки. При заняттях спортивними танцями на початкових етапах важливого значення набуває поступове усунення технічних помилок, яких припускаються діти. Невід'ємною складовою методики навчання дітей танцям є безпосередня організація педагогічної роботи на кожному занятті (уроці, тренуванні), побудова його структури, визначення завдань і змістове наповнення, аналіз проведеного заняття.
5. Результати педагогічного спостереження під час занять у танцювальній групі показали, що найтиповішими технічними помилками дітей є (в порядку частоти виявлення): 1) помилки ритмічної інтерпретації; 2) помилки переносу маси тіла вперед або назад; 3) робоча нога не виворітна; 4) зігнуте коліно опорної ноги; 5) помилки позиції корпуса; 6) робоча нога відривається від підлоги;
7) опорна нога не виворітна. При виконанні різних танців частіше зустрічаються різні помилки, але загалом розповсюджені помилки ритму, переносу маси тіла, відсутності контролю підлоги робочою ногою, позицій стоп опорної та робочої ніг, роботи коліна.
6. Розроблену Програму занять для танцювальної групи молодших школярів розраховано на проведення регулярних занять протягом 6-12 місяців тричі на тиждень, тривалість одного заняття – близько години. Основна мета виконання Програми – сприяння всебічному розвиткові особистості молодших школярів засобами танців; нами її використано переважно для дослідження впливу занять танцями на вдосконалення фізичних координаційних якостей дітей, які займалися. Програмою передбачено включення до структури кожного заняття підготовчої, основної, заключної частин. Загальними головними елементами основної частини є знайомство дітей з базовими елементами музичної грамоти (із застосуванням музичних ігор), спеціальні ритмічні вправи на узгодженість рухів із музикою, в т. ч. ігри на розвиток відчуття ритму та закріплення навичок виконання рухів відповідно до темпу музичного твору, виконання спрощених елементів художньої гімнастики та хореографії в партері та біля опори, тренувальні допоміжні вправи на розвиток різних фізичних якостей. Програмою також передбачено здійснення регулярного контролю технічної підготовленості дітей за допомогою суб'єктивного оцінювання за десятьма критеріями, виявлення найбільш типових помилок у техніці виконання базових танцювальних фігур, для чого складено їхній список з наведенням основних причин припущення; розроблено та в ході педагогічного експерименту в танцювальній групі апробовано механізм усунення технічних помилок.
7. Розроблено дев'ять контрольних тестів на визначення рівня розвитку координаційних здібностей дітей для проведення первинного і контрольного тестування: тести призначені для визначення рівноваги, індивідуальної та колективної ритмічності, спритності, точності, пластичності, вміння орієнтуватися у просторі. Для кожного тесту розроблено відповідну шкалу оцінювання здібностей, яка складається з трьох оцінок ("5", "4", "3" бали) і включає критерії оцінювання для кожного балу.
8. Результати проведеного педагогічного експерименту виявили динаміку якісних змін як загального рівня координаційних здібностей, так і окремих здібностей у школярів, які займалися танцями і які займалися у групі загальної фізичної підготовки. Показники координаційних здібностей у цілому покращилися в обох групах, але якщо загальний приріст у загальній групі склав 0,1 бал, то в танцювальній – 0,5 балів. За конкретними тестами в загальній групі приріст у жодному з тестів не перевищив 0,2 бали. Натомість у танцювальній групі в усіх тестах, крім стрибкового тесту на рівновагу й тесту на пластичність, зафіксовано відчутну позитивну динаміку: загальний середній бал у них збільшено на 0,4-0,5, в тесті на індивідуальну ритмічність рухів – на 0,3, на точність – на 0,5, а найбільшою мірою заняття танцями сприяють розвитку колективної ритмічності рухів, спритності та вміння орієнтуватися у просторі – приріст середнього балу в тестах на визначення цих здібностей становив 0,7 балів.
9. Для визначення загальної динаміки якісних змін у розвитку різних координаційних здібностей дітей ми ввели 4 умовних рівні розвитку координаційних здібностей. До проведення експерименту відносна більшість дітей (46,7%) належала до третього рівня, 33,3% – до другого рівня, 16,7% – до четвертого. Серед дітей, які займалися в загальній групі, питома вага з другим рівнем розвитку координаційних здібностей незначно зросла (на 5,6%) за рахунок незначного зменшення питомої ваги дітей із третім рівнем (на 7,8%). Натомість у танцювальній групі питома вага дітей із другим рівнем зросла на 25%, з першим – на 13,3%; питома вага дітей із третім рівнем зменшилася на 21,7%; дітей з четвертим рівнем після експерименту в танцювальній групі не було.
10. У процесі проведення педагогічного спостереження та педагогічного експерименту було визначено рівні різних координаційних здібностей молодших школярів, виявлено оптимальні засоби їх удосконалення у процесі занять танцями, розкрито значення занять танцями для розвитку координаційних здібностей дітей. Доведено, що в молодшому шкільному віці діти швидко опановують нові рухові й зокрема розвивають координаційні здібності, причому заняття танцями можуть значно прискорити розвиток координаційних здібностей, особливо спритності, ритмічності рухів, орієнтації у просторі. Таким чином, у цілому результати педагогічного експерименту підтвердили правильність висунутої нами перед проведенням дослідження гіпотези, згідно з якою заняття танцями в молодшому шкільному віці за науково обґрунтованими програмами з дотриманням усіх необхідних методичних вимог сприяють пришвидшенню процесу розвитку координаційних здібностей дітей і відіграють у ньому позитивну роль.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 900.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Домбровський Анатолій (anatala)

(4.97)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Роль занять танцями в розвитку координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку"

0 (800) 357-234