Вступ.
Розділ 1. Огляд літератури.
1.1. Спортивний травматизм і типові травми у футболі.
1.2. Дитячо-юнацький футбол і профілактика травматизму в його системі.
1.3. Фізична реабілітація та її застосування у спорті.
1.4. Напрями, методи і форми фізичної реабілітації юних футболістів при різних травмах.
Розділ 2. Методи та організація дослідження.
2.1. Методи дослідження.
2.2. Організація дослідження.
Розділ 3. Результати дослідження.
3.1. Методи, програми і комплекси вправ фізичної реабілітації для юних футболістів при різних травмах.
3.2. Результати проходження юними футболістами програм фізичної реабілітації.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додаток.
Фрагмент підрозділу 1.1.
... До найбільш типових травм юних футболістів належать травми колінних, гомілкостопних, кульшових суглобів у різних різновидах, розтягнення м'язів спини, травми плеча. Розповсюдженість травм колінних суглобів пояснюється складними анатомічними та біохімічними умовами їх функціонування і значними фізичними навантаженнями, які вони витримують. Стійкість колінного суглоба залежить від стану зв'язок і м'язів, які його оточують; хоча колінний суглоб стабільний при повному розгинанні, він найчастіше зазнає травм саме в розігнутому стані або під час згинання. Основу коліна становить суглоб і м'язи, які до нього прикріплені і забезпечують його функціональну рухливість. Колінний суглоб утворює три кістки – стегнову, великоберцову і надколінник (чашечку), поверхні яких, обернені одна до одної, вкриті хрящем. Кістки пов'язані зовнішньою та внутрішньою боковими зв'язками, які не дозволяють коліну вільно ходити вправо-вліво. На глибині, посередині суглоба, розташовані передня й задня хрестоподібні зв'язки, які не дозволяють коліну зміщуватися вперед-назад більше, ніж це необхідно; вони поділяють суглоб на зовнішній і внутрішній відділи. В кожному з відділів знаходяться хрящеві прокладки – меніски. Серед травм колінних суглобів розрізняють удари, вивихи й переломи, які можуть призвести до серйозних порушень рухової функції, зокрема внутрішньосуглобні переломи, що характеризуються порушенням функцій та деформацією всієї кінцівки, а також переломи надколінника; ушкодження менісків; розриви зв'язок [5].
Переломи надколінника виникають унаслідок прямих ударів, падінь на зігнуте коліно чи форсованих скорочень чотириглавого м'яза стегна. Такі переломи можуть бути поперековими, роздробленими та авульсійними (коли чотириглавий м'яз відриває невелику частину надколінника). Будь-який перелом може бути відкритим чи закритим. Поперекові переломи надколінника без зміщень лікують за допомогою циркулярної гіпсової пов'язки, яка накладається над мищелками стегна. Роздроблені переломи потребують хірургічного втручання з видаленням фрагментів і зшиванням сухожиль чотириглавого м'язу і зв'язок надколінника. Вивих надколінника зазвичай відбувається внаслідок обертового ушкодження при розігнутому колінному суглобі; надколінник зміщується в бік над латеральним мищелком, що призводить до деформації колінного суглоба. Вивих усувається при розгинанні коліна, згинанні стегна і вправленні надколінника.
Причиною переломів мищелків стегна футболістів, яких є декілька різновидів, є прямі травми при падіннях чи тупі травми дистального відділу стегна; такі травми супроводжуються болями, набряками, деформацією, ротацією та укороченням стегна. Переломи бугристості великоберцової кістки трапляються відносно нечасто, але призводять до ушкодження хрестоподібних зв'язок. Переломи суглобних поверхонь проксимального кінця великоберцової кістки виникають при повному впливі сили, яка "вбиває" мищелки стегна в суглобну поверхню великоберцової кістки. Обидві суглобні поверхні (медіальна і латеральна) можуть ушкоджуватися одночасно, частіше зустрічається перелом латеральної поверхні. Пряма травма бокової поверхні колінного суглоба переважає саме при таких переломах [10].
Травми меніска відносять до найбільш розповсюджених ушкоджень колінного суглоба, при цьому може статися розрив або повний відрив меніска. При повному відриві меніска виникає його підворочення, внаслідок чого коліно не може до кінця розгинатися. Часто підвернута частина меніска може самостійно вправлятися, але не приростає на місце, тому такі підвернення можуть повторюватися будь-якої миті. При невдалому виконанні повороту чи глибокого присіду коліно блокується ("вилітає"), що супроводжується відчутним болем. При частковому розриві коліно не "вилітає", але біль залишається. При ушкодженні меніску для відновлення попереднього рівня фізичних навантажень необхідне хірургічне втручання [21].
Частими є й розриви зв'язок колінного суглоба – зв'язки надколінника, зовнішньої та внутрішньої бокових зв'язок, передньої та задньої хрестоподібних зв'язок – залежно від виду уражених тканин. Така травма передбачає повний або частковий розрив у волокнах зв'язки, а також її можливий відрив від місця кріплення. Найбільш часто трапляється ушкодження передньої хрестоподібної зв'язки, як правило, внаслідок підвертання коліна всередину; такі травми нерідко супроводжуються додатковим ушкодженням меніска. При ізольованих ушкодженнях больовий синдром, як правило, не виражений. Характерним симптомом є нестійкість у колінному суглобі. Розрив задньої хрестоподібної зв'язки пов'язаний з різким розгинанням колінного суглоба або прямим ударом по гомілці при зігнутій нозі. Підвертання ноги всередину або назовні може викликати розриви відповідно зовнішніх та внутрішніх бокових зв'язок. Виділяють три ступеня таких розривів; при найважчому третьому ступені суглоб повністю втрачає стабільність і рухливість, оскільки зв'язка розірвана чи відірвана від місця кріплення. Різні типи зв'язок можуть травмуватися через неправильні рухи або рухи, зроблені з надмірною силою: так, розрив передніх хрестоподібних зв'язок трапляється, коли гомілка зігнута, а сила прикладається на задню поверхню колінного суглоба; задніх хрестоподібних зв'язок – при різкому розгинанні колінного суглоба або прямому ударі по гомілці при зігнутій нозі; зовнішніх бокових зв'язок – при підвертанні ноги; внутрішніх бокових зв'язок – так само, але якщо гомілка відхиляється назовні [5; 10]. ...
1. Апанасенко Г. Л. Физическое развитие детей и подростков. Київ: Здоров'я, 1985. 80 с.
2. Атаев З. М. Лечебная физкультура при травмах коленного сустава. Москва: Физкультура и спорт, 1970. 230 с.
3. Базилевич О. П. Оптимизация подготовки футболистов на основе моделирования тренировочного процесса. Футбол: Ежегодник. Москва: Физкультура и спорт, 1980. С. 39-42.
4. Бахрах И. И., Г. Н. Грец. Организационные, методические и правовые основы физической реабилитации: учеб. пособие. Смоленск: СГИФК, 2003. 151 с.
5. Башкиров В. Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. Москва: Физкультура и спорт, 1981. 81 с.
6. Березкина К. В. Лечебная физическая культура при заболеваниях в ортопедии и травматологии. Москва: Медицина, 1986. 220 с.
7. Бирюков А. А. Лечебный массаж: учебник для студентов высших учебных заведений, обучающихся по специальности "физическая культура". Москва: Советский спорт, 2000. 296 с.
8. Бурова М. Ю., Усманова Э. М. Профилактика травматизма в юношеском футболе. URL:
http://www.footballmed.com/articles/97-injury-prevention-in-youth-football.html.
9. Вайнбаум Я. С. Дозирование физических нагрузок школьников. Москва: Просвещение, 1991. 64 с.
10. Валеев Н. М. Основные причины и механизмы травматических повреждений у футболистов. Теория и практика футбола. 2000. № 3. С. 16-20.
11. Валеев Н. М. Проблема реабилитации спортивной работоспособности футболистов после травматических повреждений. Теория и практика футбола. 2002. № 1 (13). С. 23-28.
12. Введение в оздоровительную реабилитацию. [Сост. В. П. Зотов и др]. Київ: Здоров'я, 1998. 654 с.
13. Велитченко В. К. Физкультура без травм. Москва: Просвещение, 1993. 127 с.
14. Вихров К., Догадайло В. Педагогический контроль в процессе тренировки. Киев: Научно-методический отдел Федерации футбола Украины, 2000. 65 с.
15. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта. Киев: Олимпийская литература, 2002. 296 с.
16. Гаевская Н. Д., Шафеева Н. Г. Врачебные наблюдения над футболистами. Москва: Физкультура и спорт, 1957. 176 с.
17. Готовцев П. И., Субботин А. Д., Селиванов В. П. Лечебная физическая культура и массаж. Москва: Медицина, 1987. 304 с.
18. Грейда В. П., Столяр В. А., Валецький Ю. М., Грейда Н. Б. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. Луцьк: Вид-во "Волинська обласна друкарня", 2003. 310 с.
19. Дембо А. Г. Причины и профилактика отклонений в состоянии здоровья спортсменов. Москва: Физкультура и спорт, 1981. 120 с.
20. Дубровский В. И. Лечебная физическая культура (кинезотерапия). 3-е изд., испр. и доп. Москва: Гуманитарный издательский центр "ВЛАДОС", 2004. 607 с.
21. Дубровский В. И. Повреждения менисков коленного сустава. Физкультура и спорт. 1993. № 4. С. 128-130.
22. Дубровский В. И. Реабилитация в спорте. – Москва: Физкультура и спорт, 1991. 203 с.
23. Евсеев С. П., Шапкова Л. В. Адаптивная физическая культура: учеб. пособие. Москва: Советский спорт, 2000. 240 с.
24. Епифанов В. А. Восстановительная медицина: справочник. Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2007. 592 с.
25. Зотов В. П. Введение в оздоровительную реабилитацию. В 2-х кн. Київ: Здоров'я, 1998. 654 с.
26. Клиническая физиотерапия. [Оржешковский В. В., Волков Е. С., Демедюк И. А. и др.; Под ред. В. В. Оржешковского]. Київ: Здоров'я, 1984. 448 с.
27. Козловский В. И. Юный футболист. Москва: Физкультура и спорт, 1974. 157 с.
28. Костюкевич В. Т. Футбол: навч. посібник для студ. спеціалізованих ЗВС. Київ: Ін-т фіз. виховання і спорту; Вінниця: пед. ун-т ім. М. Коцюбинського, 2000. 162 с.
29. Краснов А. Ф., Аршин В. М., Цейтлин М. Д. Справочник по травматологии. Москва: Медицина, 1984. 400 с.
30. Кузьменко В. В., Журавлев С. М. Травматологическая и ортопедическая помощь. Москва: Медицина, 1992. 176 с.
31. Курортология и физиотерапия: руководство. [Под ред. В. М. Боголюбова]. В 2-х т. Москва: Медицина, 1985. Т. 1: 560 с.; Т. 2: 640 с.
32. Лечебная физическая культура: справочник. [Под ред. проф. В. А. Епифанова]. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Медицина, 2001. 592 с.
33. Лечебная физическая культура: учебник для студ. высш. учеб. заведений. [С. Н. Попов, Н. М. Валеев, Т. С. Гарасева и др.; Под ред. С. Н. Попова]. 7-е изд., стер. Москва: Издательский центр "Академия", 2009. 416 с.
34. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации: руководство для врачей. [Под ред. А. Ф. Каптелина, И. П. Лебедевой]. Москва: Медицина, 1995. 395 с.
35. Лисенчук Г. А. Програмування, моделювання та контроль в управлінні тренуванням футболістів. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2001. № 2-3. С. 14-17.
36. Лисенчук Г. А. Управление подготовкой футболистов. Киев: Олимпийская литература, 2003. 271 с.
37. Лук'янова О. М. Наукові аспекти реабілітації порушень здоров'я дітей. Педіатрія, акушерство та гінекологія. 1996. № 1. С. 3-6.
38. Макарова Г. А. Система подготовки специалистов по физической реабилитации (физиотерапии). Теория и практика физической культуры. 2004.
№ 8. С. 13-15.
39. Марков Л. Н. Физическая реабилитация спортсменов после оперативного лечения ахиллова сухожилия. Теория и практика физической культуры. 1997.
№ 9. С. 17.
40. Медична реабілітація в санаторно-курортних закладах ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". [За ред. Е. О. Колесника]. Київ: "Купріянова", 2004.
304 с.
41. Милюкова И. В., Евдокимова Т. А. Лечебная физкультура: новейший справочник. Москва: Изд-во "Эксмо", 2003. 862 с.
42. Мухін В. М., Маґльований А. В., Маґльована Г. П. Основи фізичної реабілітації. Львів, 1999. 118 с.
43. Мухін В. М. Фізична реабілітація. Київ: Олімпійська література, 2000.
424 с.
44. М'ялук С. Порушення постави у юних футболістів. Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць. Вип. 10. Т. 4. Кн. 2. Львів: НВФ "Українські технології", 2006. С. 229-234.
45. Неотложная медицинская помощь. [Под ред. Дж. Э. Тинтиналли, Р. Кроума, Э. Руиза]. Пер. с англ. Москва: Медицина, 2001. 1000 с.
46. Окамото Г. Основи фізичної реабілітації. Пер. з англ. Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. 325 с.
47. Павлов С. Е. Восстановление в спорте. Теоретические и практические аспекты. Теория и практика физ. культуры. 2000. № 1. С. 23-26.
48. Полишкис М. С., Выжгин В. А. Футбол: учебник для ин-тов физ. культуры. Москва: Физкультура, образование и наука, 1999. 254 с.
49. Полуструев А. В. Теоретические и методические основы восстановления физической работоспособности травматологических больных с переломами верхних и нижних конечностей: учеб. пособие. Омск: ОГАФК, 1999. 150 с.
50. Руководство по физиотерапии и физиопрофилактике детских заболеваний [А. Н. Обросов, Т. В. Карачевцева, В. Г. Ясногородский и др.]. 3-е изд., перераб. и доп. Москва: Медицина, 1987. 384 с.
51. Слободян Л. М., Лобода В. Ф., Процайло Н. Б. Діагностика захворювань та реабілітація дітей. Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. 614 с.
52. Солопов И. Н., Герасименко А. П. Физиология футбола: учеб. пособие. Волгоград, 1998. 96 с.
53. Спортивные травмы. Основные принципы профилактики и лечения. [Под ред. П. Ренстрема]. Киев: Олимпийская литература, 2002. 379 с.
54. Физическая реабилитация детей с нарушением функций опорно-двигательного аппарата. [Под ред. Н. А. Гросс]. Москва: Советский спорт, 2000. 224 с.
55. Физическая реабилитация: учебник для студентов ВУЗов. [Под ред. С. Н. Попова]. 3-е изд., перераб. и доп. Ростов-на-Дону; Москва: Феникс, 2005. 608 с.
56. Шамардин В. Н. Медико-биологические основы спортивной тренировки футболистов. Днепропетровск, 1998. 133 с.
57. Юмашев Г. С., Епифанов В. А. Оперативная травматология и реабилитация больных с повреждениями опорно-двигательного аппарата. Москва: Медицина, 1983. 384 с.
Актуальність проблеми. Сучасний футбол – це спортивна гра, пов'язана з тривалими фізичними навантаженнями, які найбільшою мірою припадають на нижні кінцівки. Особливу небезпеку наслідки таких навантажень можуть становити для підлітків та юнаків, які ще перебувають у критичному віці щодо остаточного формування організму. Між тим, у підготовці сучасного спортивного резерву, незалежно від виду спорту, існує тенденція "натаскування" молодих спортсменів на високі спортивні результати. Така гонитва за спортивними показниками нерідко призводить до переоцінки фізичної і технічної підготовленості юнаків, і, як наслідок, до перенапруження, неправильного виконання прийомів та отримання травм. У юнацькому футболі цей ризик пов'язаний не тільки з потенційно надмірними фізичними навантаженнями, а й з безпосередніми наслідками тренувальної і змагальної діяльності. Доведено, що максимальний пік травматизму у футболістів спостерігається в періоди інтенсивної змагальної діяльності, а число травм, на жаль, зростає пропорційно до зростання спортивної майстерності юних футболістів.
З огляду на це в системі спортивної підготовки юних футболістів особлива увага повинна приділятися роботі з профілактики, лікування та реабілітації травм, що має здійснюватися планомірно і комплексно, з використанням найширшого спектру різноманітних засобів і вправ. Як профілактика, так і фізична реабілітація травм повинні включати використання традиційних засобів і сучасних технологій. Сьогодні у зазначених напрямах роботи відповідних дитячо-юнацьких закладів існує чимало проблем, пов'язаних з різними чинниками. Серед них не тільки фінансові проблеми, а й відсутність чіткої системи організації лікування і комплексної реабілітації травмованих юнаків, які тренуються у футбольних секціях дитячо-юнацьких спортивних шкіл, налагодженої взаємодії систем підготовки юних спортсменів та охорони здоров'я. Зважаючи на ці проблеми, дослідження питань лікування травм юних футболістів засобами фізичної реабілітації є важливим і актуальним.
Мета дослідження – визначити типові травми в юнацькому футболі та можливості й ефективність застосування програм фізичної реабілітації для усунення наслідків травмування.
Завдання дослідження:
• окреслити загальні особливості і структуру спортивного травматизму, його основні причини, охарактеризувати типові травми у футболі, специфіку моніторингу стану здоров'я, профілактики травматизму в системі дитячо-юнацького футболу;
• розкрити сутність і види фізичної реабілітації, застосування її способів та адаптивної фізичної культури у спорті при отриманні травм;
• дослідити напрями, методи й форми фізичної реабілітації юних футболістів при отриманні найбільш типових травм;
• розробити програми фізичної реабілітації для юних футболістів залежно від отриманих травм;
• з'ясувати ефективність використання таких програм для відновлення здоров'я і спортивної форми в системі дитячо-юнацького футболу.
Об'єкт дослідження – процес спортивної підготовки в системі дитячо-юнацького футболу.
Предмет дослідження – практичне застосування програм фізичної реабілітації юних футболістів.
Методи дослідження: 1) аналіз літературних джерел; 2) психологічний аналіз; 3) облік спортивного травматизму в базовій СДЮСШОР; 4) усне опитування юних футболістів; 5) педагогічне спостереження; 6) педагогічний контроль. Більш докладно використані методи розглянуто в підрозділі 2.1.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, згідно з яким правильно організована фізична реабілітація після травм юних футболістів, яка здійснюється за методично грамотно розробленими програмами, з урахуванням відповідної патології, дозволяє скоротити терміни відновлення клінічних і функціональних можливостей травмованого сегмента, гарантувати відновлення спортивної форми і психологічного стану юнака в максимально короткі терміни.
Огляд літератури ... (в роботі).
Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні й комплексному викладі результатів вивчення проблем отримання юними футболістами травм, їхньої типології, причин, моніторингу стану здоров'я і профілактики травматизму в дитячо-юнацькому футболі, організації, напрямів, методів і форм лікування юних футболістів засобами фізичної реабілітації при отриманні ними різних видів спортивних травм.
Практичне значення дослідження полягає в комплексному аналізі результатів проходження юними футболістами програм фізичної реабілітації, що дозволяє оцінити ефективність фізичної реабілітації при отриманні тих чи інших видів травм, а також у тому, що методи і програми фізичної реабілітації для юних футболістів можуть бути використані у практиці роботи дитячо-спортивних юнацьких шкіл, футбольних секцій і клубів, організації їхньої співпраці з медичними та санаторно-реабілітаційними закладами.
Структура та обсяг роботи. Структура роботи включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, додаток. Перший розділ є теоретичним і включає в себе 4 підрозділи: 1) "Спортивний травматизм і типові травми у футболі"; 2) "Дитячо-юнацький футбол і профілактика травматизму в його системі"; 3) "Фізична реабілітація та її застосування у спорті"; 4) "Напрями, методи і форми фізичної реабілітації юних футболістів при різних травмах". У другому розділі охарактеризовано методи дослідження і представлено зміст послідовних етапів його організації. У третьому розділі відображені результати практичної роботи на базі спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву - - - , до нього включені підрозділи, в яких викладені методи, програми і результати фізичної реабілітації юних футболістів із різними травмами. Робота містить 4 таблиці, до неї додається один Додаток, список використаних джерел включає 57 позицій.
1. Як було з'ясовано в ході дослідження, причини спортивного травматизму можуть бути інформаційного і методичного характеру, а також пов'язаними з індивідуальними особливостями спортсмена. До найбільш типових травм юних футболістів належать травми колінних, гомілкостопних, кульшових суглобів у різних різновидах, розтягнення м'язів спини, травми плеча. Для попередження травматизму у футбольних ДЮСШ має бути налагоджений моніторинг стану здоров'я юнаків, повинна працювати медична служба, яка разом із тренерським складом забезпечує профілактику травматизму. Необхідними її умовами є належний стан майданчиків і полів, методично правильне навчання технічним прийомам, своєчасний допуск до тренувань юнаків, які перенесли ту чи іншу травму, самоконтроль і гігієнічні чинники – раціональний режим дня, загартування, харчування й питний режим, одяг і взуття.
2. Фізична реабілітація передбачає застосування фізичних методів і чинників, вона покликана повернути юнака до початкового здорового стану, виявити та активізувати його функціональні резерви, забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Основними її складовими є лікувальна фізична культура (ЛФК) і застосування природних чинників. Основу фізичної реабілітації становить дозоване фізичне тренування в рамках ЛФК. Дієвість сучасних методик ЛФК визначається широтою впливу лікувальних фізичних вправ на різні системи організму, а також їхнім тренуючим та відновлювальним ефектом. Основними її засобами є гігієнічна і лікувальна гімнастика, масаж, фізіотерапія, а використання природних чинників – фізіологічних подразників, зі збільшенням сили впливу яких виникають послідовні фазні зміни функціональної активності організму – включає кліматотерапію, бальнеотерапію (вживання мінеральних вод, прийняття мінеральних ванн), грязелікування й т. п.
3. Реабілітаційні програми після отримання травм передбачають послідовність дій, які необхідно виконати для відновлення втрачених рухових функцій. В основу реабілітації травмованого юного футболіста, незалежно від виду травми, покладене розмаїття різних методів, засобів і форм відновлення. На всіх етапах фізичної реабілітації повинен бути забезпечений фаховий медико-педагогічний контроль, адже футбольне тренування є по суті педагогічним процесом управління станом юного футболіста.
4. Автором розроблені методи, програми та окремі комплекси вправ фізичної реабілітації для юних футболістів при різних травмах з орієнтацією на останні досягнення в медико-реабілітаційній галузі – зокрема імперативно-коригуючу гімнастику, онтогенетичну кінезіотерапію, пропріоцептивне нервово-м'язове спрощення (PNF-метод), войта-терапію, кінезіотейпування, мануальну терапію.
5. Результати проходження юними футболістами програм фізичної реабілітації наведені на підставі результатів опитування, педагогічного спостереження і контролю, вивчення медичних карток і карток травм досліджуваних юнаків. Так, основними результатами успішного проходження юними футболістами програм фізичної реабілітації після травми колінного суглоба є повне відновлення активної і пасивної рухливості травмованого суглоба. Наслідками фізичної реабілітації після травми меніска є можливість безпроблемно присідати з повною амплітудою, ходити в повному присіді, присідати на травмованій нозі стільки разів, скільки складає не менш ніж 75% від кількості присідань на здоровій нозі, безперервно бігти протягом 30 хв, без виникнення болів. Основними чинниками, які свідчать про успішну реабілітацію після травми гомілкостопного суглоба, є приведення в норму показників суглоба, основних параметрів ходьби і бігу, виконання гімнастичних вправ, усіх локомоцій переміщення. Відповідно до отриманих результатів зроблено висновок, згідно з яким правильно організована фізична реабілітація після травм юних футболістів, яка здійснюється за методично грамотно розробленими програмами, з урахуванням відповідної патології, дозволяє скоротити терміни відновлення клінічних і функціональних можливостей травмованого сегмента, гарантувати відновлення спортивної форми і психологічного стану юнака в максимально стислі терміни.