Вступ.
Розділ 1. Загальне поняття власних назв, їх семантики, структури, функціональних особливостей.
Розділ 2. Використання антропонімів в основних творах І. Чендея.
2.1. Семантика та структура прізвищ.
2.2. Семантика та структура імен.
2.3. Функціонально-стилістичні особливості антропонімів.
Розділ 3. Використання топонімів та інших власних назв в основних творах І. Чендея.
Висновки.
Список використаних джерел.

... В українській літературно-художній антропонімії ЛХА, особливо номінативні, можуть бути як простими, так і складеними. Слід, однак, відзначити, що у переважній більшості випадків письменники віддають перевагу однослівним, як правило, іменним варіантам, що пояснюється потребою стисло ідентифікувати денотата-персонажа. За структурою переважну більшість прізвищ, що використовуються І. Чендеєм, складають прості прізвища, утворені суфіксальним способом. Як відомо, морфологічними способами словотворення можуть бути суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладення і словоскладення, лексико-синтаксичним способом утворюються зрощення слів або словосполучення, а лексико-семантичним способом нові слова творяться унаслідок розщеплення значення слова на два самостійних значення, утворюючи тим самим омонімію. Що стосується реальної ситуації в антропонімійному просторі Закарпаття, як і України в цілому, слід зазначити, що нові прізвища через словотвірні засоби зараз майже не утворюються, тобто до готових лексем вже не додаються генесіонімні суфікси, коли вони приєднуються до батькового або материного актуального іменування (наприклад: Попадя – Попадин – Попадинець ("Терен цвіте")). Проте, у деяких закарпатських селах продовжує реалізовуватися давній неофіційний спосіб позначення родинності – закріплювати пам'ять про предків в іменуванні їх нащадків (наприклад: Семенишин, ("Скрип колиски")). Зауважимо, однак, що розмовні варіанти на кшталт "Петрунякова" не означають фіксації нового прізвища (Петруняк).
Наведемо та охарактеризуємо окремі суфікси, за допомогою яких утворював прізвища І. Чендей. ЛХА Смеречина (не плутати з ЛХА Калина) утворений за допомогою форманта –ина, первісна функція якого була здрібніло-зневажальна, а тепер виражає патронімність. Суфікс –ич (Білич, Нуждич, Воронич, Парасич, Тимкович) – типово закарпатський формант, його не слід відносити до суфіксів південнослов’янського походження. Формант –ак (–як) (Свистак, Дзвеняк) загальноукраїнський, широко представлений і у загальних назвах. Патронімна функція суфіксу –ей (Бугрей) розвинулася на основі східнонорманської флексії родового відмінку іменників на –а. Первісна функція утворень із суфіксом –ець (Попадинець, Веклинець) демінутивна, з часом ці суфікси почали фіксуватися при іменах. Суфікс –ук (–юк) (Порадюк, Манзюк, Головчук) – давній український демінутивний суфікс, здатний виражати, крім об’єктивної здрібнілості, суб’єктивну оцінку, зокрема, пестливість, іронію, зневагу. Його вибір у ЛХА часто диктується фонетичною структурою твірної основи. Формант –ун (–юн) (Вертун, Вовцюн) – малопродуктивний суфікс з первісною атрибутивною та агентивною функціями. Зустрічаються й інші суфікси: –ик (Бережник, Лісник), -ка (Вервечка, Перепілка, Кривулька), –ко (Зорянко, Пилипенко) та інші ...

1. Белей Л. О. Ім'я для дитини в українській родині: словник-довідник. [Ред.
С. Рошко]. Ужгород: Просвіта, 1993. 117 с.
2. Белей Л. О. Функціонально-стилістичні можливості української літератур-
но-художньої антропонімії ХІХ-ХХ ст. Ужгород, 1995. 120 с.
3. Буслов К. Тропами полонин, или Ищу трембиту. Москва: Мысль, 1971.
229 с.
4. Вегеш А. Літературно-художні антропоніми в творах Івана Чендея. У кн.: Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті". Вип. 11. Ужгород: Говерла, 2007. С. 204-208.
5. Горпинич В. О. Словник географічних назв України: топоніми та відтопонімні прикметники. Близько 25000 слів. Київ: Довіра, 2001. 526 с.
6. Дзендзелівський Й. О. Спостереження над народною етимологією в українській мові. У кн.: Дослідження з української діалектології: збірник наукових праць. АН України. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. [Редкол.: П. Ю. Грищенко (відп. ред.) та ін.]. Київ: Наукова думка, 1991. С. 6-46.
7. Жулинський М. Г. Іван Чендей: художнє формування національного образу світу. У кн.: Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті". Вип. 11. Ужгород: Говерла, 2007. С. 11-13.
8. Жулинський М. Г. Наближення. Літературні діалоги. Київ: Дніпро, 1986. 278 с.
9. Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2002 рік. Рекомендаційний бібліографічний посібник. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2001. С. 37-40.
10. Світ героїв Івана Чендея. Розмова А. Печкевич з І. Чендеєм. Молодь Закарпаття. – Реформа. 1997. № 20 (6192), 24 травня. С. 4.
11. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. Г. Власні імена людей: словник-довідник. [За ред. В. М. Русанівського]. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Наукова думка, 1996. 335 с.
12. Сучасна українська мова. [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева]. 2-ге вид., перероб. Київ: Либідь, 2001. 400 с.
13. Українська мова. Енциклопедія. [Редкол.: Русанівський М. В., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. Київ: "Укр. енцикл.", 2000. 752 с.
14. Украинские Карпаты: атлас туриста. Москва: Главное управление геодезии и картографии, 1987. 151 с.
15. Худаш М. Л., Демчук М. О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). АН УРСР. Львів: видання Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. [Відп. ред. Л. М. Полюга]. Київ: Наукова думка, 1991. 268 с.
16. Чендей І. М. Птахи полишають гнізда…: Повісті, роман. [Редкол.: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Вступ. ст. та приміт. Д. М. Федаки]. Ужгород: Карпати, 1984. 600 с.
17. Чендей І. М. Скрип колиски: роман. Ужгород: Карпати, 1987. 412 с.
18. Чижмар О. Про специфіку онімійного почерку Івана Чендея. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2012. Вип. 28. С. 195-198.
19. Чорі Ю. С. Землі до лиця її околиця: легенди, перекази та оповіді про гори, скелі, пагорби, полонини, пам'ятні камені, шляхи-стежини, перевали, озера, болота, криниці, колодязі, печери-пивниці, звори, урочища Закарпаття. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. 224 с.
20. Чорі Ю. С. Що не сільце – своє лице: легенди, перекази та оповіді про закарпатські міста, села й присілки. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2004. 248 с.
21. Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття (вступ та імена): конспект лекцій. Ужгород: УжДУ, 1970. 103 с.
22. Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців: історико-етимологічний словник. Львів: Світ, 2005. 704+XLVIII с.
23. Щока Л. Діалектика національного та регіонального в онімній семантиці літературно-художніх антропонімів І. Чендея. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Вип. 7. Ужгород, 2003. С. 40-43.
24. Щока Л. Структура онімійного простору оповідань Івана Чендея. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Вип. 12. Ужгород, 2005. С. 79-81.

Іван Михайлович Чендей – уродженець селища Дубового Тячівського району Закарпатської області, відомий журналіст і письменник, у минулому голова закарпатської обласної спілки письменників. Як справедливо зазначає О. Чижмар, багато сучасних літературознавців визнають літературну творчість І. Чендея вагомим здобутком української літератури, що підтверджується, крім іншого, й тим, що І. Чендей є лауреатом державної премії Т. Шевченка в галузі літератури. Основою цього здобутку вважаються значні успіхи письменника у розкритті морально-етичних проблем, зокрема, проблеми моральної звироднілості в пізній період радянської доби на Закарпатті. Десятки творів І. Чендея радували і продовжують радувати українського читача, хоча й нерідко викликають суперечливі судження в колах літературної критики.
Дану роботу присвячено використанню власних назв у творчості письменника. Для текстового аналізу нами обрані три твори І. Чендея, що вважаються основними, тобто такими, які найбільше видаються і зібрали найбільше відгуків. Це повість "Терен цвіте" і романи "Птахи полишають гнізда" та "Скрип колиски".
Тема повісті "Терен цвіте" (1966 р.) – земельна реформа, здійснювана на Закарпатті чехословацьким урядом у 20-і роки минулого століття за умов тотального безземелля сілян-горців. Оскільки землею наділяли за гроші, кращі наділи нерідко отримували чужі колоністи або місцеві багатії, реформа викликала зловживання з боку аграрників та державних службовців.
Імпульс для написання роману "Птахи полишають гнізда" (1966 р.) надало будівництво Теребля-Ріцької (Закарпатської) ГЕС, якому І. Чендей присвятив чимало журналістських нарисів, новелу "Тривожна ніч". Це відносно нова і оригінальна ідейно-тематична проекція, що утверджує аналітичний стиль літературного письма, містить в собі нові аналітико-синтетичні струмені, багатоплановий і надзвичайно проблемний твір, в якому письменник максимально скрупульозно досліджує внутрішній світ людини, діалектику її душі, світовідчуття закарпатського верховинця, поставленого у складні умови зламу епох, а отже і зламу суб'єктивного світорозуміння.
Гостросоціальний роман гуманістично-сатиричного спрямування "Скрип колиски" (1987 р.) розкриває драматичність і трагічність людських доль, показує, як пристрасть до алкоголю руйнує особистість, скалічує людські душі, зводить нанівець таланти, руйнує сім'ї.
Тема використання І. Чендеєм у своїй творчості власних назв досліджена дуже слабо, причому існуючі дослідження стосуються переважно творів малих жанрів (оповідань) письменника. Отже, вона є особливо актуальною і вимагає ретельного підходу.
Мета роботи – дослідити застосування власних назв (переважно літературно-художніх антропонімів і топонімів) у зазначених творах, визначити їх семантику, структуру та функціональні особливості. Для досягнення цієї мети ми ставимо низку завдань, від вирішення яких залежить структурна будова курсової роботи.
Огляд використаних джерел. В роботі використані енциклопедія української мови, наукові дослідження П. Чучки з антропонімії Закарпаття, В. Горпинича з топонімії України, Л. Белея з теорії української літературно-художньої антропонімії, Й. Дзендзелівського з української народної етимології, Ю. Чорі з етимології закарпатських топонімів. Особливе місце посідають дослідницькі матеріали, присвячені системі власних назв у творчості І. Чендея. Заслуговують на увагу статті "Літературно-художні антропоніми в творах Івана Чендея" (автор А. Вегеш), "Про специфіку онімійного почерку Івана Чендея" (автор О. Чижмар), "Діалектика національного та регіонального в онімній семантиці літературно-художніх антропонімів І. Чендея" та "Структура онімійного простору оповідань Івана Чендея" (автор Л. Щока). В якості першоджерел використані видання творів І. Чендея зі вступом та примітками
Д. Федаки (1984 р.) та окреме видання роману "Скрип колиски" (1987 р.).
Структура роботи. Робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений з'ясуванню загальних понять, визначенню термінології. Ядром роботи є другий і третій розділи, що побудовані на результатах текстового аналізу художніх творів, етимологічного аналізу словникових та довідникових даних, попередньої класифікації та узагальнення фактичного матеріалу. У другому розділі розглядаються літературно-художні антропоніми (насамперед прізвища, імена), у третьому – топоніми (географічні назви) та інші власні назви.

Власні назви – це індивідуальні найменування окремих одиничних об’єктів, їх головною ознакою, за якою вони відрізняються від загальних назв (апелятивів), є належність до певної визначеної одиниці. До власних назв відносять антропоніми (особові імена, прізвища людей), топоніми (назви географічних об'єктів), а також імена божеств, клички тварин, назви організацій та об'єднань тощо. Звичайні антропоніми з функціонально-стилістичної точки зору слід відрізняти від літературно-художніх антропонімів, оскільки в реальній антропонімії імена тільки називають, а в літературно-художній – ще й характеризують або виявляють до їх носія емоційне ставлення. Тому з функціонально-стилістичної точки зору виділяють нейтральні (номінативні), дейктичні (вказівні), характеристичні та іноді ідеологічні літературно-художні антропоніми.
Сучасні прізвища практично не мають лексичного значення, проте мають етимологічну семантику, з точки зору якої бувають прозорі й непрозорі. Більшість українських прізвищ, що використовуються І. Чендеєм, є прозорими і мають в тій чи іншій мірі поширення на Закарпатті. Частина з них означає рід діяльності (Бережник), частина походить від старих антропооснов (Манзюк) або давньослов’янських імен (Дідиканич), частина – від простих апелятивів (Славинець, Порадюк), частина – від імен (Тимкович, Катрин). Зустрічаються й іншомовні прізвища (Шумільлейб, Шенкігазі). Більшість прізвищ – однослівні, утворені суфіксальним способом за допомогою формантів –ина (Смеречина), –ич (Парасич), –ак (–як) (Дзвеняк), –ей (Бугрей), –ець (Веклинець), –ук (–юк) (Порадюк), –ун (–юн) (Вертун).
Найхарактернішою спільною рисою особового імені є індивідуалізація. У творах І. Чендея використовуються переважно прості українські імена у різних місцевих варіантах (Василько, Петро, Юрко, Михайло, Федір, Митро, Маріка, Василина, Гафія). Майже всі імена мають грецьке, давньоєврейське або латинське походження. У вживанні деяких загальнонаціональних імен можуть відображатися відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси (Митро, Маріка). Зустрічається також чимало єврейських імен ("Терен цвіте") або угорських аналогів українських імен (Іштван, Ондраш).
Більшість літературно-художніх антропонімів виконують номінативну та диференційну функції, проте деякі виконують певну характеристичну функцію. Так, ціла низка антропонімів підтримує український антропонімійний фон, протиставляючи його чужомовним, інші імена виражають діалектну специфіку (Одотя, Йолана). Окремі літературно-художні антропоніми мають соціальну значущість (отець Пафнутій, Гошта-Вишибайло, Куглицький). Інші виражають емоційно-експресивну оцінку (Головчук – "розумний", Бугрей – "брутальний"
і т. п.).
Найважливіші топоніми, що використовуються автором у проаналізованих творах, – Забереж, Нижнє Бистре, Згариця-Пригариця, Ясенова. Семантика цих назв, як правило, не ставить жодних наукових запитань, за структурою вони прості. Окрім Згариці-Пригариці, це реальні географічні назви, що відносяться переважно до Закарпатського регіону. Існує, однак, і певне авторське трактування: так, топонім Забереж (приселок селища Дубового) використовується письменником для позначення рідного селища, у назві річки Ріки І. Чендей віддає перевагу місцевому топоніму Бистра, назва гори Ясенової (таких топонімів на Закарпатті декілька) слугує типологізації верховинської полонини.
Тема використання І. Чендеєм власних назв має широку перспективу для подальших досліджень. Йдеться, зокрема, про ґрунтовне дослідження літературно-художніх антропонімів чужомовного походження, їх семантики і функціональних особливостей. Крім того, перспективність полягає у більш широкому охопленні художнього матеріалу, у зверненні до інших, менш відомих творів письменника. Таким чином, остаточні, узагальнені висновки з даної теми ще попереду.