Вступ…………………………………………………………………………………3

1. Поняття та значення необхідної оборони…………………………………..4

2. Підстави необхідної оборони……………………………………………….9

3. Ознаки необхідної оборони…………………………………………………13

4. Перевищення меж необхідної оборони……………………………………18

5. Спеціальні види необхідної оборони, передбачені
ч. 5 ст. 36 КК України………………………………………………………22

Висновок…………………………………………………………………………….28

Список використаної літератури

Питання права на необхідну оборону з давніх-давен вивчали філософи, юристи. Римські юристи, зокрема Цицерон, вважали, що необхідна оборона є не писаним, а природним законом. У середні віки ідеологи феодального суспільства обґрунтовували необхідну оборону Священним Писанням, вони в ній вбачали не право людини, а релігійний обов’язок боротьби з гріхом. Французький філософ Ж.-Ж. Руссо в інституті необхідної оборони вбачав повернення людині її природного права на захист, яке вона мала в додержавному суспільстві, а потім віддала його державі. [9, c. 117]
Спершу в межах інституту необхідної оборони ще не розрізняли захист особистості та захист власності. Свідомо чи ні, це ґрунтувалося на принципі римського права “Dominium”, де будь-який напад на членів сім’ї чи майно особи був особистим випадом проти “Pater Familias” – голови родини, єдиного власника всього майна.
Філософ Т. Гоббс запропонував основу політичної теорії, згідно з якою визначається різниця між станом природи, де немає влади, та чинним для нього суспільним станом. Учений стверджує, що, хоча деякі з людей можуть бути сильнішими чи розумнішими за інших у їх природному стані, ніхто не сильний настільки, щоб не мати страху перед насильницькою смертю, яка виправдовує самооборону як вищу необхідність.
Напад на сім’ю був прирівняний до нападу на добробут, позбавлення житла та/або засобів виробництва. Цей зв’язок між нападами полягав у спільній загрозі насильства. А ця загроза була одним з аспектів суверенітету влади. 1918 року в своїй праці “Політика як покликання” М. Вебер визначав державу як орган влади, що володіє монополією на законний засіб організованого насильства в певних територіальних кордонах. Відповідно, інститут необхідної оборони розглядався як певний інститут захисту суверенітету держави та її майна (громадян).

1. Мельник М.І. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України 4-те вид., переробл. та доповн. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с;
2. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 №1[Електронний ресурс]/Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-02;
3. Бажанов М. Кримінальне право України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.;
4. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.-488 с;
5. Кузнєцов В.О., Гіжевський В.К - Кримінальне право України (повний курс в схемах і таблицях). Навчальний посібник. К.: Кондор, 2005. - 459 с.;
6. Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна част. 2-ге видання. Навчальний Поcібник Київ 2008 Вид: ЦУЛ, - 248с.;
7. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. - Кримінальне право України (Загальне частина) : Навчальний посібник. - Київ: ЦНЛ 2006. - 272с.;
8. Вереша Р.В., Туркевич І.К. - Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: ЦУЛ, 2007 - 208с.;
9. Ю.М.Дьомін, С.О. Юлдашев - Кримінальне право України: (у питаннях і відповідях). Видавництво: Мауп. 2005р. - 340с.;
10. Аніщук В.В. Відмежування уявної та необхідної оборони//Держава і право. – Вип. 50. – С. 582 – 587;
11. Орловський Б.М. Інститут необхідної оборони: порівянльно-правовий аналіз//Держава і право. – Вип. 53. – С. 569 -573;
12. Горбачевський В.Я. Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони//Науковий вісник. – 2008. - №3. – С. 1 – 7;
13. Орловський Б.М. Уявна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння//Вісник Академії адвокатури України. – 2010. - №3. – С. 92 – 96;
14. Орловський Б.М. Проблеми кримінально-правового регулювання перевищення меж необхідної оборони//Вісник Академії адвокатури України. – 2011. - №2. – С. 107 – 112;
15. Бондарук О. Правова регламентація необхідної оборони за кримінальним законодавством США//Вісник Національної академії прокуратури України. – 2011. - №2. – С. 115 – 120;
16. Параниця С.П. Самозахист як самостійне суб’єктивне право особи//Часопис Київського університету права. – 2011. - №2. – С. 33 – 36;
17. Горбачова Г.М. Суспільно небезпечне посягання як підстава необхідної оборони//Часопис Київського університету права. – 2009. - №2. – С. 245 – 249;
18. Поляков В.Ю. Правова природа поняття «необхідна оборона»//Вісник Донецького університету, сер. В.: Економіка і право. – 2007. – Вип. 1. – С. 548 - 552

Необхідна оборона – важливий і дієвий засіб у боротьбі зі злочинністю. Його використання може бути успішним лише тоді, коли кожна людина буде усвідомлювати зміст права на необхідну оборону. Боротьба зі злочинністю – одна з найважливіших задач держави. Це не тільки обов'язок міліції, прокуратури, суду та інших державних органів і посадових осіб, але і справа всієї громадськості, всіх громадян. Тільки в результаті спільних зусиль всіх вказаних суб’єктів можуть бути досягнуті гарантовані успіхи у вирішенні цієї важливої задачі.
Закріплене у законі право на необхідну оборону від суспільно-небезпечних посягань дає можливість людям активно брати участь у боротьбі зі злочинними елементами, злісними порушниками суспільного порядку. Саме тому актуальність теми цієї статті обумовлена, насамперед, найважливішими функціями необхідної оборони в умовах становлення в Україні громадянського суспільства і правової демократичної держави.
Аналізованим питанням займались такі вчені, як Орловський Б.М., Горбачова В.М., Поляков В.Ю., Бондарук О., Аніщук В.В., Вереша Р.В., Кузнєцов В.О. та інші, наукові напрацювання яких використані для написання даної роботи.
Метою роботи є дослідження необхідної оборони і всіх її специфічних рис, з огляду на підстави виникнення та законодавчі ознаки. Обєктом роботи є власне сама необхідна оборона, як обставина, що звільняє особу від кримінальної відповідальності, а підстави її встановлення, ознаки, поняття і значення є предметом даної роботи.

Необхідна оборона - найбільш поширена на практиці обставина, що виключає злочинність діяння. Вона є дійовим засобом боротьби зі злочинністю, який закон дає можливість застосовувати кожній людині, незалежно від її соціального статусу, професії, освіти і спеціальної підготовки.
Слід підкреслити, що закріплене Конституцією та КК України право кожного на необхідну оборону від суспільно-небезпечних посягань є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємність права кожної людини на життя, про недоторканність її житла і майна, а також забезпечує умови для захисту громадських і державних інтересів.
Право на необхідну оборону є абсолютним: кожна особа має право застосувати заходи оборони від суспільно-небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання (втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб. Правила про необхідну оборону, встановлені ст. 36 КК України, поширюються не тільки на звичайних громадян, але з певними особливостями, що стосуються правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили, і на працівників правоохоронних, розвідувальних органів, військовослужбовців.