ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………..
Розділ 1. Утвердження інституту омбудсмана в світі: історико-теоретичний аналіз ………………………………………………………..
Розділ 2. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ………………………………………………………………………
2.1. Особливості української моделі омбудсмана …………………………
2.2. Повноваження українського омбудсмана ……………………………..
Висновки …………………………………………………………………….
Список використаних джерел …………………………………………….

РОЗДІЛ 1. УТВЕРДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА В СВІТІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

До останнього часу інститут омбудсмана, як і сам термін “омбудсман”, в Україні були відомі лише порівняно вузькому колу фахівців-правників. І це не дивно. Адже ця інституція виникла й розвивалася на основі західноєвропейських демократичних цінностей, що ґрунтуються на засадах поділу влади та верховенства права, і тому до кінця 80-х років не викликав особливої зацікавленості офіційної радянської правової доктрини. З посиленням процесів демократизації у країнах Східної Європи на початку 90-х років зростає інтерес до нових демократичних механізмів захисту прав людини, зокрема інституту омбудсмана, його витоків та історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховною Радою України 28 червня 1996 р.. – К., 2000.
2. Коментар до Конституції України. – К.: Наукова думка, 1999.
3. Закон України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. // Відомості верховної Ради № 20. – 1998. – С.99.
4. Європейська конвенція з прав людини // Український часопис з прав людини № 2. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.104 - 143.
5. Денисов В., Євінтов В. Міжнародна система захисту прав людини – новий етап розвитку // Права людини в Україні. Щорічник, 1994. – К., 1996. – С. 16 – 22.
6. Дженіс М., Кей Р., Бредні Е. Європейська право у галузі прав людини. Джерела і практика. – К.: АртЕк, 1999.
7. Заблоцька Л. Виникнення та формування міжнародних стандартів у галузі прав людини // Український часопис з прав людини № 1. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.37 – 43.
8. Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис з прав людини № 1. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.23 – 29.
9. Ковальська Н. Коментар до міжнародного пакту про громадські та політичні права // Український часопис з прав людини № 1. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.114 – 117.
10. Колодій М., Олійник А. Державне будівництво та місцеве самоврядування: Навчальний посібник. – К., 2000.
11. Конституційне право України / Під ред. проф. В.Ф.Погорілко. – К.: Наукова думка, 2000.
12. Основи конституційного ладу України: Навчальний посібник / А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997.
13. Основи конституційного права України. Підручник / За ред. В.В.Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
14. Пащенко О.Європейські стандарти у галузі прав людини: Реалії та проблеми українського законодавства // Право України. - № 4. – 2006. – С.35 – 37.
15. Права человека: Ученик для вузов / Под ред.. Е.А.Лукашева. – М.: Норма, 2000.
16. Рабінович П. Основні права людини: Поняття, класифікація, тенденції // Український часопис з прав людини № 1. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.14 – 23.
17. Світова конференція ООН з прав людини: Віденська декларація та програма дій // Права людини в Україні. Щорічник, 1994. – К., 1996. – С. 128 – 155.
18. Тодік Ю., Марцеляк О. Про створення інституту уповноваженого з прав людини в Україні // Український часопис з прав людини № 2. – 1995. – К.: Право, 1995. – С.8 - 16.
19. Слюсар К. Методи гарантування і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина // Право України. - № 4.–2006. – С.38–41.
20. http://www. rada.gov.ua/
21. http://www. ombudsman.kiev.com/
22. http://www. liga.net/zakon/

ВСТУП

Актуальність дослідження: з набуття Україною незалежності було проголошено необхідність її побудови як правової держави, орієнтованої на загальнолюдські цінності. Це стало принциповим напрямом розвитку України на засадах демократичної держави і необхідною умовою входження України до світової та європейської спільноти.
З прийняттям Конституції України 1996 року докорінно змінила роль та місце, які відводяться людині, її правам та свободам і ієрархії соціальних цінностей. Увібравши кращі традиції українського державотворення, а також світові стандарти у сфері прав і свобод людини, Конституція України визнана певним взірцем сучасного конституціоналізму у сфері прав людини.
Основний Закон України значно розширив коло конституційних прав і свобод, передбачивши низку нових та істотно збагатив їх за змістом, закріпивши гарантії їхньої реалізації. Крім матеріального закріплення прав і свобод, у Конституції України у ст.. 55 уперше було закладено, правові засади для реформування діючих і запровадження нових механізмів конституційної системи захисту прав і свобод, яка включала в себе насамперед систему судів України як центральну ланку в системі захисту прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна.
Створення в Україні конституційної інституції Уповноваженого з прав людини стало новацією в державно-правовій системі захисту прав і свобод людини. При розробці української моделі Уповноваженого, чи як прийнято називати цю посаду в усьому світі – омбудсмана, урахувалися національні правові і культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, досвід функціонування так5их інституцій в інших країнах (Польщі, Угорщини та ін.).
Об’єкт дослідження: процеси, які передбачають створення в Україні сильної моделі омбудсмана.
Предмет дослідження: Уповноважений є незалежним конституційним, контрольним, субсидіарним органом позасудового захисту, який сприяє поновленню прав людини, порушених органами державної влади, так і на органи місцевого самоврядування.
Мета дослідження: дослідити і науково обґрунтувати Українську модель омбудсмана та утвердження її у світі.
Завдання дослідження:
- розглянути утвердження інституту омбудсмана в світі;
- визначити Українську модель омбудсмана;
- дослідити, що сприяють поновленню прав людини;
- довести роль Уповноваженого як незалежного конституційного органу позасудового захисту.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

ВИСНОВКИ

Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, проголошених у Конституції, законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі. Важливого значення в сучасних умовах набуває діяльність Уповноваженого щодо приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов’язань України. Саме виконання цього завдання є принциповою передумовою комплексу заходів щодо дотримання прав і свобод людини в нашій країні.
У процесі практичної діяльності Уповноваженого щодо контролю за дотриманням прав і свобод людини в Україні в ряді сфер виявляється невідповідність норм українського законодавства міжнародним стандартам прав людини. У кожному такому конкретному випадку готуються узагальнені висновки у формі подань, які включаються до щорічної або спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини. Вони мають стати рекомендаціями для органів державної влади.
Важливим завданням Уповноваженого є контроль за забезпеченням безпосередньої реалізації міжнародних зобов’язань України шляхом дотримання законодавства України в сфері захисту прав і свобод людини.
З набуттям Україною незалежності було проголошено необхідність її побудови як правової держави, орієнтованої на загальнолюдські цінності. Це стало принциповим напрямом розвитку України на засадах демократичної держави і необхідною умовою входження України до світової та європейської спільноти.
Проте для того щоб Україна дійсно стала демократичною, соціальною і правовою державою, як це встановлено в Конституції України, потрібно, щоб людина, її життя і здоров’я, недоторканість і безпека були не тільки проголошені найвищою соціальною цінністю, а й стали реальністю нашого життя. Правовий порядок в Україні необхідно реально підтримувати на засадах, відповідно до яких ніхто не міг би бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування діяли б на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому відповідність національного законодавства міжнародним стандартам прав людини є необхідною умовою втілення в життя наведених конституційних норм.
Норми Конституції України є нормами прямої дії, і суди, як і інші державні органи, в процесі захисту прав і свобод людини зобов’язані забезпечити цю конституційну вимогу.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. А закріпленні в чинних міжнародних договорах стандарти прав і свобод людини мають бути доведені до відома широких верств населення.
В Конституції закріплено важливий конституційний принцип згідно з яким встановленні в ній права і свободи людини і громадянина, не є вичерпними. Уповноважений вважає, що стандарти прав і свобод людини, що мають забезпечувати в Україні, необхідно розширити, приєднавшись до низки універсальних та європейських конвенцій з прав людини, а також зняти застереження до вже ратифікованих Україною конвенцій.