Вступ.
Розділ 1. Самооцінка в системі психологічних категорій.
Розділ 2. Рівні та засоби самооцінки. Загальні аспекти становлення самооцінки в підлітковому та юнацькому віці.
Розділ 3. Особливості становлення самооцінки залежно від віку.
3.1. Особливості становлення самооцінки в підлітковому віці.
3.2. Особливості становлення самооцінки в юнацькому віці.
Розділ 4. Нереалізовані можливості самооцінки і девіантна поведінка.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 2. Рівні та засоби самооцінки. Загальні аспекти становлення самооцінки в підлітковому та юнацькому віці (фрагмент).

В психології розрізняють декілька рівнів розвитку самооцінки як послідовно висхідних, спадково взаємопов’язаних ступенів її генезису. Кожний генетично більш пізній рівень самооцінки формується не шляхом знищення попереднього, а на підставі його перетворення. Таким чином, генетично більш ранні рівні самооцінки у процесі її становлення в перетвореному вигляді входять до структури більш пізніх рівнів, і ця багатоступеневість рівнів зумовлює складний характер їх функціонування. Тому доцільно казати лише про домінування того чи іншого рівня самооцінки.
На першому, процесуально-ситуативному рівні розвитку самооцінки людина не встановлює зв’язку між вчинками та якостями особистості, оцінює своє “Я” лише за окремими безпосередніми зовнішніми результатами діяльності. На цьому рівні самооцінка, як правило, перебуває у маленьких дітей. У підлітків вона переходить на якісно-ситуативний рівень розвитку, для якого характерно встановлення прямолінійних зв’язків між своїми вчинками і якостями. Підліток ще не абстрагує якість від вчинку, не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато складніше, ніж окремий акт поведінки. Самооцінці обох цих рівнів притаманні необ’єктивність та нестійкість. У ранньому юнацтві відбувається перехід до якісно-консервативного рівня розвитку самооцінки, для якого характерно руйнування прямолінійних, формальних зв’язків між вчинками та якостями особистості. Це призводить до відриву внутрішнього світу від безпосередньої практичної поведінки, але самооцінка ще залишається консервативною і недостатньо об’єктивною. Останній, якісно-динамічний рівень розвитку характеризується усвідомленням складних зв’язків між якостями особистості й вчинками; самооцінка стає об’єктивною і динамічною у відповідності із змінами внутрішнього світу, вона стійко відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Звичайно, ми не повинні забувати, що можливості певного віку у самооцінці не завжди виявляються реалізованими; саме тому цій проблемі ми присвятили останній розділ нашої роботи.
Звичайно, засоби самооцінки найбільш повно використовуються саме на якісно-динамічному рівні. Охарактеризуємо деякі з них.
Самоспостереження (безпосереднє або ретроспективне) обирає своїм об’єктом вчинки, поведінку, діяльність, почуття і переживання, психічні стани й дії суб’єкта спостереження. Самоаналіз – це аналіз, з одного боку, власних почуттів і думок, з іншого – фактичних явищ і результатів власної діяльності. Самоаналіз завжди передбачає використання самоспостереження. Досконалий самоаналіз супроводжується свідомою установкою аналізувати власні вчинки, що характеризують ті чи інші якості або психічні процеси: це підвищує систематичність та цілеспрямованість самоаналізу. Самозвіт звітує перед самим собою про процеси й результати власної діяльності, про те, як у певних вчинках проявилися певні якості особистості. Самоконтроль, про який вже йшлося, передбачає здатність людини встановлювати відхилення програми діяльності, що реалізується, від поставлених завдань, вносити корективи до плану діяльності. Використовується також повне, часткове (наприклад, окремих рис характеру), презентне (порівняння у певний момент часу) або ретроспективне (в минулому) співставлення; самооцінка фактично є результатом постійного співставлення того, що людина в собі спостерігає, з тим, що вона бачить в інших, а також з тим, що, як вона вважає, вбачають в ній самій інші люди...

(Посилання на джерела - в тексті роботи).

1. Бондарчук О. І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.
2. Детская и подростковая психотерапия / Под ред. Д. Лэйна, Э. Миллера. – СПб: Питер, 2001. – 448 с.
3. Ковалев С. В. Психология семейных отношений. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.
4. Козубовська І. В., Горват В. А., Стецюра О. В. Соціально-психологічний аналіз девіантної поведінки профтехучилищ та їх профілактика. – Ужгород: УжНУ, 2003. – 211 с.
5. Колесніченко Л. А., Борисенко Л. Л. Основи психології та педагогіки. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.
6. Кон И. С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.
7. Кон И. С. Психология старшеклассника. – М.: Просвещение, 1982. – 207 с.
8. Кузин В. С. Психология / Под ред. Ломова Б. Ф. – М.: Высшая школа, 1982. – 256 с.
9. Мнацаканян Л. И. Личность и оценочные способности старшеклассников. – М.: Просвещение, 1991. – 191 с.
10. М’ясоїд П. А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2001. – 487 с.
11. Психологический словарь / Под ред. Зинченко В. П., Мещерякова Б. Г. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.
12. Психология современного подростка / Под ред. Фельдштейна Д. И. – М.: Педагогика, 1987. – 240 с.
13. Рувинский Л. И., Соловьева А. Е. Психология самовоспитания. – М.: Просвещение, 1982. – 143 с.
14. Словарь-справочник по возрастной и педагогической психологии / Под ред. Гамезо М. В. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 128 с.

В сучасних умовах виховання гармонійно розвиненої особистості, потенційно здатної здійснювати професійну діяльність на благо суспільства, є одним із основних обов’язків соціальної держави. Комплексне виховання майбутніх громадян є необхідною умовою подальшого поступового розвитку нашого суспільства, підвищення його загальної культури. Становлення ж повноцінної особистості неможливе без психічного виховання, розвитку самосвідомості, самовиховання підлітків і юнацтва. В цьому контексті підвищується актуальність вивчення процесу становлення та розвитку самооцінки підлітків і юнаків. Це безпосередньо пов’язано також із тенденцією до поглиблення вивчення й комплексного розгляду особистості, аналізу ролі об’єктивних і суб’єктивних чинників в її розвитку, ролі самооцінки у взаємовідносинах особистості з іншими членами соціуму.
Метою нашого дослідження є становлення та розвиток самооцінки у підлітків та юнацтва, адже саме на ці вікові категорії припадає завершення формування світогляду і початок цілеспрямованого самовиховання. Перш за все ми розглядаємо становлення самооцінки як єдиний процес із врахуванням його рівнів, а також конкретних засобів самооцінки і тієї функції, яку повинна відігравати адекватна самооцінка в майбутньому. Але існує необхідність вікового розмежування певних проблем, пов’язаних зі становленням самооцінки, тому надалі зазначені проблеми підліткового та юнацького віку розглядаються вже окремо. Крім того, процес розвитку самооцінки у підлітковому віці та вікові особливості самооцінки підлітків вивчені у психології більш ретельно, ніж вікові особливості усвідомлення якостей власної особистості юнацтвом, формування самооцінки в юнацькому віці. Тому розділ 3 нашої роботи, який у сукупності з розділом 2 фактично складає її ядро, дає можливість порівняти деякі особливості становлення самооцінки на цих двох етапах розвитку особистості.
Аналізу зазначених питань передує розгляд самооцінки як психологічної категорії в системі інших категорій, з якими вона найбільш пов’язана. Роз’яснення окремих аспектів адекватної самооцінки зумовлене протиставленням її самооцінці неправильній. Необхідність цього пояснюється наявністю ще одного завдання, що поставлене перед роботою: розкрити можливий зв’язок ненормального розвитку особистості в підлітковому і юнацькому віці, який часто призводить до девіантної поведінки підлітків і юнаків, з неправильною (неадекватною) самооцінкою, а також розкрити найпоширеніші причини і можливі заходи усунення цих негативних як для особистості, так і для суспільства явищ.
Розгляд психологічних аспектів проблеми становлення самооцінки підлітків та юнаків доповнюється в дослідженні окремими питаннями підліткової педагогіки. Це пояснюється тим, що соціальний працівник дивиться на окреслені психологічні проблеми перш за все з точки зору виховного процесу і самовиховних аспектів, тобто виступає як соціальний педагог, який в одному із своїх завдань вбачає розвиток у вихованця саме правильної, адекватної самооцінки. Цим досягається й інша мета соціального працівника – допомогти вихованцю у розвитку його самосвідомості, в його самоствердженні, що допоможе йому в майбутньому максимально реалізувати себе в суспільному житті, стати повноправним членом соціуму.

Як ми з’ясували в ході проведеного дослідження, самооцінка розглядається в системі інших психологічних категорій – самосвідомості й самоконтролю, самовиховання, самоствердження, рівня домагань особистості, системи особистісних смислів; вона органічно входить до структури Я-концепції як динамічної системи уявлень людини про саму себе. Під самооцінкою розуміють усвідомлення та оцінку власних особистісних особливостей, цінність, значимість, якими людина наділяє себе в цілому або окремі аспекти своєї особистості. Самооцінку підлітка (юнака) можна охарактеризувати як уяву про свої здібності, можливості, особливості, недоліки, позитивні й негативні якості. Здатність до саморегуляції, тобто цілеспрямованого планування, побудови й перетворення власних дій у відповідності зі значущими цілями потребує становлення адекватної самооцінки.
Ми розрізнили декілька рівнів розвитку самооцінки як послідовно висхідних, спадково взаємопов’язаних ступенів її генезису – процесуально-ситуативний, якісно-ситуативний, якісно-консервативний та якісно-динамічний, причому кожен рівень відповідає певному віковому періоду. Засобами самооцінки є самоспостереження і самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння, а головними її функціями – захисна та регуляторна.
В залежності від форми (адекватна, занижена, завищена) самооцінка або стимулює, або придушує активність людини, причому різні форми самооцінки мають свій ступінь стійкості. Характер самооцінки тісно пов’язаний з упевненістю підлітків та юнаків у собі. Крім того, їхня самооцінка тісно пов’язана з наявністю усвідомленого ідеалу. Особливий вплив на формування самооцінки мають колектив однолітків, в тому числі й малі неформальні групи, батьки, педагоги. Для становлення адекватної самооцінки важливе спілкування: чим більше досвіду спілкування, чим більше підліток (юнак) отримує інформації про самого себе як особистість, тим більше він має можливостей зіставляти свої судження про самого себе з думками інших, тим активніше розвивається в нього здатність правильно сприймати й оцінювати свою поведінку, вчинки, особистісні якості. З іншого боку, дефіцит спілкування породжує недорозвинення оціночних здібностей, що може призвести до суттєвих відхилень у характері самооцінки.
В даній роботі ми дотримувалися традиційної періодизації психічного розвитку, згідно з якою отроцтво поділяється на підлітковий та юнацький вік. Центральним чинником психологічного розвитку в підлітковому віці є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я-концепції, намагання зрозуміти себе, що викликає різкі коливання у відношенні до себе й нестійкі самооцінки. У підлітків відбувається становлення різних форм ідентичності – характеристики самосвідомості, пов’язаної з відчуттям стабільності свого “Я”. В цей період ціннісні орієнтації часто суперечать внутрішнім мотивам, спостерігається невміння відокремити певну рису певної особистості від конкретної людини, що призводить до панування так званих синтетичних ідеалів. В юнацькому віці виникають інші проблеми: відбувається зміна внутрішньої позиції, зверненість у майбутнє стає головною спрямованістю особистості, самовизначення, знаходження своєї ідентичності, провідною характеристикою свідомості; крім того, в юнацькому віці більш інтенсивно відбувається процес соціалізації, збільшується кількість соціальних ролей. Самооцінка юнака часто має ніби два плани: ідеальний і реальний – для довколишніх і для себе. Ці та інші аспекти становлення самооцінки в підлітковому та юнацькому віці повинен враховувати соціальний педагог у виховній роботі.
За умови ненормативного розвитку підлітка (юнака), що може бути викликаний різними причинами, можливості підліткового та юнацького віку у становленні самооцінки не завжди виявляються реалізованими; іноді це призводить до девіантної поведінки, потребує психолого-педагогічної профілактики, а іноді й психотерапевтичного втручання.