нет

Фондовий ринок – це механізм ринкових взаємовідносин, де здійснюються операції з середньо - і довготерміновими цінними паперами, при яких відбувається взаємодія фінансового, кредитного та інвестиційного секторів економіки, внаслідок чого динамічно накопичуються та перерозподіляються ринкові ресурси у вигляді потоків грошових резервів між його суб'єктами.
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.
Фондовий ринок є абстрактним поняттям, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям «фондова біржа» - організацією, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.
Сутність фондового ринку дещо ґрунтовніше виражається у його функціях. Основні функції фондового ринку [8, c.32]:
- залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;
- забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;
- розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;
- забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.
Однак, крім економічної сфери, фондовий ринок відіграє важливу роль й у політичній, соціальній та духовній (морально-психологічній) сферах життя. Наприклад, в економічній сфері фондовий ринок виконує такі функції: прискорення обігу цінних паперів та їхня акумуляція для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; переміщення капіталу з однієї галузі в інші; акумуляція вільних грошових коштів населення та вилучення їх з вільного обігу; регулювання обігу цінних паперів шляхом котирування та зміни їхнього курсу, ринкової вартості; відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів. Основними функціями фондового ринку в політичній сфері є сприяння становленню економічної самостійності; сприяння створенню ринкової економічної системи; прискорення інтеграційних процесів, входження України до світового співтовариства; вихід через фондовий ринок національного капіталу на світовий ринок; розвиток взаємовигідних зв’язків із зарубіжними національними та міжнаціональними ринками.

1. Демчак Р.Є. Формування фондового ринку в Україні і умовах глобалізації фінансових процесів // Держава та регіони. Серія: Державне управління. — 2009. — №1. — С. 43-48.
2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 №2121-Ш (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14
3. Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.96р. № 448/96-ВР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/448/96-%D0%B2%D1%80
4. Закон України „Про цінні папери і фондовий ринок” вiд 23.02.2006 № 3480-IV із змінами та доповненнями / Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3480-15//
5. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2012 р. - К., 2013.
6. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку// Відомості про фондовий ринок України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua/fund/info
7. Клименко В.В. Фондовий ринок України у контексті фінансової безпеки держави. – К.: КНУДТ, 2003. – 188 c.
8. Косик С. Становлення ринку цінних паперів в Україні // Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — №3. — С. 32-33.
9. Котляров С. Фондові ринки країн, що розвиваються в умовах інтернаціоналізації та глобалізації // Ринок цінних паперів України. – 2009. – № 1 2. – С. 7 – 18.
10. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К., 2007. — 528 с.
11. Марцин В. Економічне регулювання інноваційної діяльності // Фінанси України – 2009. – № 5. – С. 44-53.
12. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. – М.: Перспектива, 2009. – 550 с.
13. Мозговий О. М. Фондовий ринок. – К.: КНЕУ, 2007. – 316 с.
14. Назарчук М.И. Фондовые биржи на рынке ценных бумаг Украины: проблемы и перспективы развития. — Донецк, 2007. — 140 с.
15. Новошинська Л., Стасюк Ф. Антологія українського ринку цінних паперів // Ринок цінних паперів України. – 2004. – № 5-6.– С. 3-16.
16. Румянцев С. Розвиток фондового ринку у світлі нового законодавства // Цінні папери України. – 2007. – № 9. – С. 6 – 7.
17. Стоян В.І. Сучасні доктрини та принципи державного фінансового регулювання // Фінанси України.— 2008. — №12. — С. 68-76.
18. Указ Президента України „Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25.05.94р. №247/94.
19. Франчик Є. Електроннний обіг цінних паперів в Україні // Ринок цінних паперів України. — 2009. — №3-4. — С. 55-59.
20. Хомуляк Н.І., Ващищин А.М. Ринок цінних паперів та його роль в розвитку економіки // Перехідні економічні системи: Зб. наук. праць / Львівська комерційна академія. — 2009. — вип. 4. — С. 120-122.
21. Ценные бумаги: Учебник / Под. ред. В.И.Колесникова, В.С. Таркановского. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 416 с.
22. Чуб А.В. Реалії і перспективи державного регулювання ринку цінних паперів на Україні / Формування ринкових відносин в Україні.— Зб. наук. праць Науково-дослідний економічний інститут МЕтаПЄІУ. — К., 2009.— С. 54-59.
23. Шаравара Р.І. Правове забезпечення діяльності фондового ринку України // Регіональні перспективи. — 2008. — №5-6 (18-19). — С. 149-151.
24. Шаров О. Тенденції розвитку європейського фондового ринку // Вісник НБУ. – 2007. – № 10. – С. 38-42.
25. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч.посіб. — 3-е вид., випр. і допов. — К.: Знання-Прес, 2008. — 535 с.

Актуальність теми. Головним аргументом на користь державного регулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативного вирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринку не забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до ділових одиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності.
Забезпечити становлення фондового ринку, уникнувши хаосу та стихійних руйнівних процесів, що відкидають економіку країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона, володіючи чіткою стратегією і програмою реформування та використовуючи весь арсенал, існуючих в її розпорядженні засобів, здатна у найкоротші терміни і з найменшими втратами створити умови для становлення цивілізованого фондового ринку.
Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються. Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується з функціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективної його діяльності.
Потребу в державному регулюванні економіки обґрунтували класики економічної науки: Дж.С. Мілль, М. Туган-Барановський, Дж. Кейнс, А. Маршал, Дж. Гікс. Вагомий внесок у розвиток методів та інструментів державного регулювання фондового ринку зробили Дж. Стігліц, Т. Кембелл, Г. Марковіц, Е. Нікбахт, Р. Тьюлз, Ю. Фама, У. Шарп та ін.
Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.
Предметом виступає механізм державного регулювання фондового ринку України.
Метою реферату є дослідження особливостей державного регулювання фінансового ринку в сучасних умовах.

Національна держава залишається найбільш важливою силою у формуванні світової економіки. Всі уряди в різній мірі регулюють операції на фінансовому ринку, що сприяє формуванню різних частин глобальної економічної системи. Тому національна держава в умовах глобалізації покликана зіграти визначну роль у відстоюванні національних інтересів, у вбудові національної економіки не лише з найменшими втратами, але й з вигодою в систему світогосподарських зв’язків. Для України це має велике значення, оскільки вона повинна відігравати активну роль в процесі інтеграції країни у світове економічне суспільство, поєднуючи різноманітні напрями, форми, методи і засоби регулювання, що забезпечують стратегічну взаємодію національного господарства з світогосподарською сферою. Якщо держава претендує на самостійний розвиток, то процес розвитку національних фінансових ринків та залучення іноземного капіталу повинні відбуватися не стихійно, під впливом глобальної конкуренції, а під національним контролем, щоб залучення транснаціонального капіталу не суперечило національним інтересам і сприяло економічному зростанню країни.
Регулювання фондового ринку лише через державні органи не зможе охопити всі функції і завдання, які потребують втручання, коригування та стимулювання. Коло завдань розширюється та ускладнюється в умовах побудови розвиненого фондового ринку, що передбачає дотримання певних стандартів світового фінансового ринку. Доцільно частину функцій регулювання та управління перекласти на саморегулівні організації. В Україні поступово формується система саморегулівних структур, які створюються за принципом “одна сфера діяльності - одна СРО". Обгрунтовано такий розподіл функцій між державними органами та СРО, щоб уникнути дублювання функцій і завдань, а також підвищити дієвість прийняття рішень. Особливу увагу слід приділити процедурам запровадження стандартів діяльності, поведінки учасників фондового ринку, документообігу, обліку прав власності тощо. Основне навантаження у вирішенні цих питань має покладатися на Національний депозитарій України, проте деякі стандарти може розробляти Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД). Діяльність СРО фондового ринку слід координувати с роботою недержавних організацій інших ринків (банківського, іпотечного).
Важливим напрямом покращення механізму державного регулювання фондового ринку України є цільові державні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Україні, котрі необхідно спрямувати передусім на створення глобальних торговельних і розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу; зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку з іншими політичними сферами.