ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Загальні засади дослідження регламентації кримінальної відповідальності за насильницьке донорство
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ "НАСИЛЬНИЦЬКЕ ДОНОРСТВО"
1. ОБЄКТ ЗЛОЧИНУ
2. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ
3. СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ
4. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ
РОЗДІЛ 4. Кваліфікація насильницького донорства та призначення покарання за цей злочин
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Донорство крові та її компонентів - добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях [4].
Донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає протипоказань, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів виключно для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам [4].
Можна погодитися з думкою М. Малєїной, що «з правової точки зору донорство крові (її компонентів) – це договір про вилучення крові у лю¬дини за плату або безоплатно» [3, с.12]. У такому випадку сторонами договору є донор і заклад охорони здоров’я [12, c. 12].
Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди [4].
За особистим визначенням донора давання крові та (або) її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється Кабінетом Міністрів України [4].
За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, за її рахунок може здійснюватися заготівля та зберігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, з метою використання їх у необхідних випадках для подання медичної допомоги такій особі, членам її сім'ї або іншим особам [4].
Проаналізувавши норми законодавства, можна діти висновку, що донорство – це лише добровільний акт волевиявлення людини, яка є повнолітньою та дієздатною, а також що пройшла відповідне медичне обстеження і в неї не повинно бути протипоказань, визначених МОЗ України.
ЗУ «Про донорство крові та її компонентів» у статті 8 зазначає, що держава гарантує захист прав донора та охорону його здоров'я, а також надає йому пільги [4].
1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua
3. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12
4. Про донорство крові та її компонентів: Закон України № 239/95–ВР від 23 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 23. – Ст. 183.
5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.
6. Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua
7. Іващенко В. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми у законодавстві України // Юридичний журнал. - 2005. - № 8. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1845
8. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 3-е вид. – К.: Атіка, 2008. – 640 с.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрін¬ком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
10. Кримінальне право України: Загальна частина : Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов [та ін.] . – 2-ге вид., перероб. та доп . – Київ : Юрінком Інтер, 2005 . – 479 с.
11. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І.Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – X.: Право, 2010. – 456 с.
12. Малеина M. Правовое регулирование донорства крови // Советская юстиция. – 1993. – № 24. – С. 12-13. – С. 12.
13. Науково–практичний коментар до Кримінального кодексу України / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк та ін. / під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка: у 2–х ч. – К.: «Форум», 2001. – Ч. 2. Особлива частина коментарі до статей 109–447 Кримінального кодексу. – 944 с
14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.- М.І. Мельника, М.І. Хавронюка - К.: Юридична думка, 2010 - 1288 с.
15. Науково–практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с. – С. 338.
16. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: постанова Пленуму Верхо¬вного Суду України № 5 від 30.05.2008 // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1963-2009 рр. / упоряд. Н.О. Гуторова, О.О. Житний. – Видання шосте, зі змінами та доповненнями. – Х.: «Одіссей», 2010. – С. 105-118.
17. Сапронов О. Про відповідальність за порушення порядку вилучення та використання донорської крові, її компонентів чи препа¬ратів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. – С. 142-143.
18. Сапронов О.В. Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство: автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». – К., 2005. – 16 с.
19. Сапронов О.В. Мета продажу як особливо кваліфікуюча обставина насильницького донорства // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №11. – С. 157-160.
20. Сапронов О.В. Насильницьке донорство та суміжні злочини // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 2004. – №3. – ч. 2. – С. 99-103.
21. Сапронов О.В. Предмет насильницького донорства // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 35. – С. 21-26.
22. Селецький, С. І. Кримінальне право України. Загальна частина : посібник / С. І. Селецький ; Юрид. ф-т Ін-ту економіки і упр. – К. : Центр учб. л-ри, 2008. – 496 с.
23. Сенюта І. Законодавче забезпечення донорства в Україні // Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. – 2008. – Вип. 46. – С. 26-32. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/15393-2011-01-23-02-35-57.html
24. Статистична інформація про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html
25. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. – 507 с.
26. Тихонова С.С. Уголовно-правовое регулирование посмертного и прижизненного донорства в Российской Федерации: монографія / С.С. Тихонова. – Н-Новгород: Изд-во Нижегородского гуманитарного центра, 2002. – 128 с. – С. 114.
27. Чеботарьова Г.В. Проблеми визначення об’єктивної сторони насильницького донорства крові // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. - № 4. – С. 277 – 279.
Актуальність теми дослідження. З розвитком України як незалежної правової держави відбувається перегляд системи цінностей, що існували раніше. На конституційному рівні закріплено, що людина, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканості та безпека є найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров’я людини набувала особливого значення.
Зі стрімким розвитком медицини, появи нових методів лікування, у тому числі з використанням крові людини, її компонентів, виникає потреба сучасної медицини в донорській крові. Донорство крові завжди пов’язано з порушенням тілесної недоторканості донора, а також з ризиком заподіяння шкоди його здоров’ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. 23 червня 1995 року було прийнято Закон України «Про донорство крові та її компонентів», яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів з метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров’я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги [4].
До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому, не випадково в ст. 144 Кримінального кодексу (далі - КК) України встановлено відповідальність за насильницьке донорство [2].
Тому обрана тема дослідження є досить актуальною, адже в наш час примусове вилучення крові здійснюється, на жаль, доволі в непоодиноких випадках. Деякі питання з цього приводу були ви¬світлені у монографії Г. В. Чеботарьової в 2003 році та в 2005 році була захищена кандидатська дисертація О.В. Сапроновим «Кримінальна відповідальність за насильницьке донор¬ство». Оскільки ряд положень, які виносилися на захист є дискусійними, тому існує необхідність подальшого до¬слідження цієї теми.
Метою даного дослідження є аналіз елементів складу насильницького донорства, його кваліфікуючих ознак, з’ясування співвідношення із суміжними складами злочинів та розробка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства.
Для досягнення цієї мети в роботі поставлені такі завдання:
• дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства, його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, а також визначити момент закінчення даного злочину;
• встановити співвідношення між нормою про насильницьке донорство та суміжними кримінально-правовими нормами;
• виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони особи, пов’язані з донорством крові, та запропонувати їх вирішення.
Об’єктом вивчення в роботі є суспільні відносини, що виникають у сфері донорства й використання крові людини та її компонентів.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 144 КК України, насильницьке донорство.
Використана методика дослідження головним чином виявляється в конструктивному та детальному аналізі складу злочину насильницьке донорство. В курсовій роботі використана значна кількість спеціальних джерел, на основі яких була здійснена спроба проаналізувати передбачену КК України кримінально-правову відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 144 КК України.
У курсовій роботі були використані такі методи наукового дослідження як аналіз,
Донорство, тобто добровільне вилучення крові у людини з метою використання крові для лікування хворих є справою гідності і честі, проявом гуманізму.
Взяття крові та (або) її компонентів у донора повинно проводитися лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди.
Насильницьке, примусом чи обманом вилучення крові у людини визнається злочином і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 144 КК України.
Родовим об’єктом насильницького донорства є суспільні відносини, що забезпечують здоров’я особи. Основним обов’язковим безпосереднім об’єктом насильницького донорства є такий вид тілесної недоторканності людини, як її тілесна цілісність. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом насильницького донорства є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові. Предметом насильницького донорства виступає кров живої людини.
Загальною влас¬тивістю суспільно небезпечного діяння як ознаки, передбаченого ст. 144 КК України злочину, є протиправне примусове вилучення крові людини.
Суб’єкт насильницького донорства є загальним.
З суб'єктивної сторони злочин насильницьке донорство характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Під метою насильницького донорства потрібно розуміти використання вилученої з організму людини крові для лікування інших людей, отримання компонентів крові або виготовлення медичних препаратів.
Для правильної кваліфікації потрібно чітко розібратися зі складами злочинів, передбаченими різними статтями Кримінального кодексу України.
З проведених досліджень можна зробити висновок, що порушення кримінальних проваджень за ст. 144 КК України «насильницьке донорство» майже не відбувається. Це свідчить про те, що або в Україні не скоюються злочини, передбачені даною статтею, або існує велика латентність таких злочинів. Тому неможливо проаналізувати рішення по злочинам насильницьке донорство, що негативно впливає на подальші наукові дослідження стосовно даного злочину.