Вступ
1. Політичний режим німецької імперії
2. Конституція Німеччини 1871 року
Висновки
Список використаних джерел

Політичний режим кайзерівської Німеччини відрізнявся нестійкістю. Безпосередній вплив на часті зміни політичного режиму надавали складні соціально-економічні процеси історичного розвитку об'єднаної Німеччини. Канцлер (раніше - міністр-президент Пруссії) О. Бісмарк грав в цих процесах особливу роль. З його ім'ям пов'язується проведення політики, яка визначається суперечливими поняттями: «революція згори», «державний соціалізм», «реакційний мілітаризм», «бонапартизм» і пр. Для перших років канцлерства Бісмарка характерна перевага ліберальних методів і засобів здійснення державної влади. У цей час не тільки знімається безліч феодальних перепон для розвитку підприємництва та торгівлі, але й створюється загальноімперська партійна система, зростають робочі організації, партійна преса.
Об'єднання Німеччини дало сильний поштовх її економічному та політичному розвитку. Промислова революція в Німеччині в цілому почалася порівняно пізно, але при цьому збіглася з великими науково-технічними відкриттями і широким впровадженням в виробництво прогресивних технологічних процесів. Індустріалізація в Німеччині проходила з урахуванням передового досвіду розвинених країн, а промисловість будувалася на базі сучасних технологій. Незабаром Німеччина стане переганяти Англію. Разом з тим швидко зростала чисельність німецького робітничого класу. Разом із зростанням промислового пролетаріату в 1869 році виникає і перша робоча Соціал-демократична партія (СДРП). У 1875 році в результаті об'єднання в Готі СДРП і Всенімецького робочого союзу (езенахцев і лассальянцев) формується реформістська Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).
Німецька соціал-демократія стає найбільшою з соціалістичних партій Європи. Соціалістична ідеологія стає панівною серед робочого класу, розширюється коло соціалістичних партійних видань, представництво соціал-демократів в Рейхстазі з часом все більше зростає [4, с. 341].
В ситуації, що створилася Бісмарк вдався до заходів кримінальної та адміністративної репресії. У 1878 році, який став віхою настання кінця «ліберальної ери» канцлерства Бісмарка, рейхстаг, за його наполяганням, проводить так званий винятковий закон проти соціалістів. Тюремне ув'язнення і великий штраф погрожували кожному за стан в організації, що бажає «повалення існуючого державного або суспільного ладу шляхом соціал-демократичних, соціалістичних чи комуністичних прагнень». Заборонялися також зборів і друковані видання, що пропагують «подібні прагнення», збір коштів з цією метою. Поліції і місцевій владі за їхнім розсудом надавалося право забороняти збори і розповсюдження політичної літератури, оголошувати «малий стан облоги і висилати осіб, небезпечних для суспільної безпеки», з місць їх «шкідливої діяльності» [4, с. 342].

Список використаних джерел

1. Гринюк Р. Ф. Конституційне право зарубіжних країн. - К.: Істина, 2009. - 373 с.
2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: ТК Велби: Проспект, 2007. – 560 с.
3. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. правн. фундація : Право, 1996. – 544 с.
4. Конституційне (державне) право зарубіжних країн /Віктор Бесчастний та ін.; за ред. В. М. Бесчастного. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2008. - 467 с.
5. Конституційне право зарубіжних країн / За заг. ред. В.О. Ріяки ; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 543 с.
6. Лапка О. Я. Конституційне (державне) право зарубіжних країн. - К.: Атіка, 2008. - 214, с.
7. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 461, с.

Вступ

Возз'єднання Німеччини в єдину Німецьку імперію відбулося, незважаючи на те, що спроби об'єднання, такі як Рейнський союз (1806 - 1813 рр.), утворений Наполеоном I, і Німецький союз, який проіснував з 1815 по 1866 рік, були не дуже вдалими. Величезну роль у цьому об'єднанні зіграв Отто фон Бісмарк.
В 1861 прусським королем став Вільгельм I. Незабаром він привів до влади людину, яка зіграла важливу роль в історії об'єднання Німеччини. Це був прусський поміщик Отто фон Бісмарк. Він допускав тільки один шлях до об'єднання Німеччини - війну Пруссії з іншими державами і придушення демократичного руху. Його програма була короткою і ясною: «Не словами, а залізом і кров'ю буде об'єднана Німеччина». В серпні 1866 року, в результаті війни між Австрією і Пруссією, в Центральній Європі, під іменем Північно-німецького союзу, виникла нова держава. Управління віддавалося прусському королю («президенту»), канцлеру і двом палатам, нижня з яких обиралася на основі загального виборчого права. Поза Союзу залишалися південні німецькі держави: Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Баден та інші. В 1870 Бісмарк спровокував Францію на оголошення війни і виставив її агресором. В ході тієї війни, відомої під назвою франко-пруської, Франція була розгромлена і перед Північно-Німецьким союзом, перед Пруссією постало давно заплановане завдання приєднання південно-німецьких держав. 18 січня 1871 року в Версальському палаці, який служив місцеперебуванням французьких королів, прусський король Вільгельм I був проголошений імператором Німеччини. Об'єднання Німеччини завершилося. Приєднання південних держав було оформлено договорами, ратифікованими відповідними парламентами. Таким чином, в центрі Європи виникла нова держава, яка отримала назву Німецької імперії. 16 квітня 1871 рейхстаг затвердив нову конституцію.
Тема: «Конституція Німеччини 1871 р.»

Висновки

Конституція німецької імперії набула чинності 1 квітня 1871 р. З невеликими змінами вона діяла до початку 1919 р. До складу імперії входили 22 монархії (з них 4 королівства,11 великих герцогств, 7 князівств), а також 3 вільних міста.
Конституція визначила склад і повноваження загальноімперських органів влади та управління, встановила єдине для всіх підданих право займатись ремеслом, мати доступ до суспільних посад, мати майно, користуватись громадянською правоздатністю та ін.
До відання загальноімперських органів було віднесено законодавство про армію і флот, про податки і митні збори, систему міри і ваги, карбування монет, залізничні, водні шляхи сполучення, пошту й телеграф, загальне законодавство з цивільного та кримінального права, судочинство, про пресу й союзи, загальні положення про банки, патенти на винаходи, охорону авторських прав, боротьбу з контрабандою тощо.
Король Пруссії одночасно був імператором (кайзером) Німеччини, носієм верховної влади. Кайзер наділявся вищими атрибутами влади, частина його повноважень здійснювалась через канцлера. Імператор призначав канцлера, вищих чиновників та офіцерів, був головнокомандуючим збройними силами. Йому належали широкі права в галузі зовнішніх зв’язків, за згодою бундесрату він міг оголосити війну.
Імператор міг скликати і достроково розпускати обидві палати парламенту, йому належало право розробляти й видавати закони, контролювати їх виконання. Був закріплений принцип контрасигнагури: укази імператора потребували підпису канцлера. Якщо в бундесраті (союзній раді) розділялись думки з важливих загальноімперських питань, то голос імператора був вирішальним.
За обсягом прав друге місце після кайзера займав бундесрат. Цей орган мав законодавчі й адміністративні повноваження. Він був органом представництва держав (в особі міністрів або уповноважених), що увійшли до складу імперії, а також імперським судом з особливо важливих злочинів і розглядав конфлікти між членами союзу.
Члени нижньої палати обирались загальним таємним голосуванням з підданих чоловічої статі, що досягли 25-річного віку, крім військових. Один депутат обирався від 100 тис. жителів. Строк легіслатури спочатку був три роки, а з 1888 р. — п’ять років. Депутати у своїх діях не були зв’язані ніякими інструкціями і наказами виборців; до 1906 р. вони не одержували платні. Проголошувалась парламентська недоторканість депутатів. Рішення рейхстагу приймались абсолютною більшістю голосів. Однак право видання законів було обмежене. Рейхстаг мав право пропонувати закони, а направлені йому петиції передавати союзній раді й імперському канцлеру. Для прийняття імперських законів потрібна була згода союзної ради (бундесрату) і палати депутатів (рейхстагу).
Рейхстаг затверджував бюджет. Глава уряду — канцлер не ніс відповідальності перед рейхстагом, за свої дії він відповідав лише перед кайзером. Звання міністра мав лише канцлер, інші імперські чиновники називались державними секретарями.
Імперська конституція 1871 р. несла на собі риси прусської поліцейської держави, закріплюючи будову влади, вигідну для юнкерів і великої буржуазії. З її прийняттям німецька буржуазія дістала простір для підприємницької діяльності на території всіх держав, що увійшли до складу імперії.
За формою правління об’єднана Німеччина була монархією, а за державним устроєм — наближалась до федерації. Однак імперські повноваження тут були набагато ширшими, ніж у старих федераціях. Держави, які увійшли до складу Рейху, мали різний правовий статус. Тут були монархії, республіки, вільні міста.
Делегати союзної ради по суті були уповноваженими урядів земель і діяли в межах імперативного мандата.