ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СВІТОГЛЯД І ТВОРЧІСТЬ АЛЬБЕРА КАМЮ
1.1. Біографія і творчість письменника
1.2. Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ І ПРОБЛЕМИ АБСУРДУ, БУНТУ ТА ЛЮБОВІ У ТВОРЧОСТІ АЛЬБЕРА КАМЮ
2.1. Втілення екзистенціалістських ідей в романі “Чужий”
2.2. Філософські проблеми буття в романі А. Камю «Чума»
2.3. Образи Дон Жуана і Сізіфа в творах А.Камю
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Грунтовною спробою відшукати витоки гуманітарної катастрофи ХХ ст. став екзистенціалізм. Його специфіка постановки та вирішення проблем полягає у вкоріненості в людське існування та повсякденність. Тож філософія ставила собі за мету допомогти людині подолати всеохопний відчай та віднайти себе у світі, сповненому страждання.
Ноти абсурдності людського існування звучать у наш час особливо настирливо. Особи, які запитують про підстави власного існування та прагнуть відстояти ідеал людського образу, найчастіше зіштовхуються з опором світу, принципи буття якого видаються незрозумілими та безсенсовними. Трансформація сприйняття особою світу розпочинається із раптової “зустрічі” з абсурдом. Людина раптом починає відчувати його, в результаті чого усвідомлює себе як екзистенцію. Вона сприймає себе як окрему, смертну, закинену у світ, констатуючи відсутність сенсу в своєму житті. За такої ситуації абсурд у XX ст. не просто викристалізувався через загальні риси західноєвропейської культури, він знайшов свій вияв і в буденній свідомості. В коловерті рутинного буття особа раптово й несподівано для себе почала сприймати його як нестерпно важку ношу. Шанси пережити подібну ситуацію, яка вириває нас із буденного виміру, лише зростають у людини ХХІ ст. Як наслідок – раптове вчування нестерпної нудьги приводить у сум’яття наше монотонне, стандартизоване, впорядковане життя, позбавляючи будь-яких надій на самоздійснення, розвінчуючи ілюзії. “Почуття абсурду може вдарити в обличчя будь-кого, на закутті байдуже якої вулиці” [7, с. 78]. Цей ментальний стан “вибиває” людину зі звичної колії, вона усвідомлює безглуздість свого звичного життєвого розпорядку, запитує про сенс та починає шукати підґрунтя для продовження власного існування. Особу раптом починають турбувати запитання принципово іншого виміру: а що власне спонукає мене крокувати від народження до смерті, долаючи страждання, біль і розчарування? Тоді повсякденність стає основою філософського розуму, за допомогою якого індивід цікавиться власною екзистенцією та підставами свого буття. Таким чином, перед філософією розгортається специфічне завдання – “обґрунтувати вибір на користь життя в умовах, коли його самоцінність перестала бути безсумнівною і його сенс доводиться відшукувати, адже він невідомо куди занапастився, щез” [3, с. 38].
Ідею абсурду, як симптом хвороби свого часу, А. Камю використовує конструктивно, як відправну точку до осягнення суті свободи, а не розпачу чи зневіри. Природа абсурду передовсім розкривається через пізнавальні пошуки людини. В цьому контексті абсурд є свідченням безнадійного протистояння між особою, яка запитує, з одного боку, і мовчанням всесвіту, – з іншого. А. Камю іронічно зауважує, що розум вважає, що пізнає дійсність, коли наділяє її власними поняттями, тобто зводить її до людського раціонального й абстрактного виміру, але “всесвіт кота не є всесвітом мурахи” [7, с. 82]. А. Камю заперечує можливість суб’єкта пізнання досягти ідеалу єдності та повноти людського знання. Процес пізнання світу подібний до того, як людина намагалася б зрозуміти, що таке ваза, маючи лиш дрібні осколки від неї. “Я можу доторкнутись до речей світу…і…стверджувати, що він існує. На цьому і закінчується вся моя наука, решта конструкцій – вигадка розуму” [7, с. 83]. У зв’язку з цим надто самовпевнено буде твердити, що світ є абсурдний – він лише нерозумний. Абсурдним є зіткнення ірраціональності світу й затятого бажання ясності з боку розуму. “Світ не дуже раціональний, і не вельми ірраціональний, він безглуздий, тільки й того” [7, с. 103]. Відповідно, абсурд стосується і людини, і світу та є їхнім єдиним зв’язком. “Абсурд народжується у зіткненні між людським пориванням і нерозважливим німуванням світу” [7, с. 89].
Абсурд виявляється тоді, коли людина перестає жити майбутнім і визначає себе відносно часу, тобто “настає день, коли людина має усвідомити й проголосити, що їй 30 р. У такий спосіб вона стверджує свою молодість” [7, с. 79]. Абсурд визначає людину як істоту історичну та смертну. На противагу цьому, буденна свідомість є джерелом позиції, в межах якої “всі живуть так, ніби про смерть ніхто нічого не відає” [7, с. 81]. Абсурд є свідченням відчуженості людських стосунків, їхньої знеособленості та нещирості. “Люди теж є джерелом нелюдського… механічність їх рухів, їхня пантоміма, позбавлена сенсу, роблять безглуздим усе, що їх оточує” [7, с. 80].
Констатувавши абсурдність буття, А. Камю визнає, що “існує лише одна по-справжньому поважна філософська проблема – проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, – отже відповісти на головне питання філософії. Решта – чи має світ три виміри, існує дев’ять чи дванадцять категорій духу – випливають опісля” [7, с. 72]. Аналізуючи природу самогубства, А. Камю не акцентує на соціальних факторах, які б могли йому сприяти. А. Камю розкриває проблематику самогубства, звертаючись до екзистенційного виміру людського буття. З цього ракурсу самогубство є зізнанням, що життя не варте того, аби бути прожитим, що повсякденність безглузда та наповнена марними стражданнями, що життя – не більше, ніж звичка, і що людина чужа у цьому світі. Як наслідок, виникає питання, “чи спонукає абсурд до смерті; цій проблемі треба віддати перевагу над іншими” [7, с. 76]. Як би, на перший погляд, парадоксально це не звучало, та усвідомлення абсурду веде до осягнення індивідом сенсу власного існування. Прийняття його, як невід’ємної характеристики людського буття, є можливістю здійснення індивідуальної свободи. Відкриття абсурдності існування констатує самоцінність життя, яке “саме собою є ціннісним міркуванням. Дихати – отже міркувати” [6, с. 186]. Абсурд є свідченням безсенсовності світу, але водночас він стверджує цінність життя через те, що уможливлює протистояння до самої безсенсовності. Абсурд – безкінечна боротьба з усвідомленням її принципової незавершуваності. У ній відсутня будь-яка надія на досягнення остаточного результату. “Останньою з ящика Пандори, де кишіли біди людства, греки випустили саме надію як найгіршу зі всіх бід, ... адже надія рівносильна … смиренню, а жити – значить не миритися” [3, с. 47]. Тобто, обґрунтовуючи цінність життя, А. Камю відкидає надію на життя вічне. Не апелюючи до майбуття, А. Камю зосереджується на цінності скороминущих миттєвостей земного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрос Є. Інтелект у структурі людського буття. К.: Стилос, 2010. − 284 с.
2. Болабольченко А. А. На п’єдесталах вічності : біографічні нариси / Анатолій Болабольченко. − К.: Щек. − 2010. − 294 с.
3. Великовский С. Грани “несчастного сознания”. Театр, проза, философская эссеистика Альбера Камю. М.: Искусство, 1973. − 194 с.
4. Великовский С. Философия “Смерти Бога” и пантрагическое во французкой культуре XX века. // Великовский С. Умозрение и словесность. Очерки французской культуры. М.-СПб.: Университетская книга, 1999. − 332 с.
5. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник ; Мін-во освіти і науки України, Глухівський держ. педагог. ун-т ім. С. М. Сєргєєва-Ценського. − 2-ге вид., перероб. та доп. − К. : Центр учбової літератури, 2009. − 487 с.
6. Долгов К. От Киркегора до Камю. Философия. Эстетика. Культура. М.: Иcкуcство, 1990. − 372 с.
7. Зингерман Б. И. Очерки истории драмы 20 века / Борис Зингерман ; АН СССР, ВНИИ искусствознания. − М. : Наука, 1979. − 392 с.
8. Зотов А., Мельвиль Ю. Западная философия XX века. М.: Проспект, 1998. − 464 с.
9. Камю А. Бунтівна людина // Камю А. Вибрані твори: у 3-х т. Т. 3. Есе. Х.: Фоліо − 1996. − C. 181–439
10. Камю А. Міф про Сізіфа // Камю А. Вибрані твори: у 3-х т. Т. 3. Есе. Х.: Фоліо. − 1996. − C. 72–163
11. Камю А. Шведські бесіди // Камю А. Вибрані твори: у 3-х т. Т. 3, Есе. Х.: Фоліо. − 1996. − C. 532–554
12. Киселев Г. “Кризис нашего времени” как проблема человека // Вопросы философии. − 1999. − № 1. − С. 40–53
13. Конох М., Бабічева Т. Філософія екзистенціалізму. Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2009. − 152 с.
14. Кузьмина Т. Экзистенциальный опыт и философия // Вопросы философии. − 2007. − № 12. − С. 16–27
15. Культурологія : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б. О. Парахонський, О. І. Погорілий, О. М. Йосипенко та ін.; укл.: О. І. Погорілий, М. А. Собуцький ; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". - Вид. 2-ге. - К. : Києво-Могилянська академія, 2005. - 313 с.
16. Пронкевич О. В. Зарубіжна література ХІХ століття / Олександр Пронкевич, Стендаль та ін. − 3-є вид., перероб. і доп. − К. : Педагогічна преса. − 2001. − 447 с.
17. Стайн Джон Л. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці : в 3 кн. / Джон Л. Стайн. − Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003 – 2004. − Кн. 2 : Символізм, сюрреалізм і абсурд. − 2003. − 271 с.
18. Стайн Джон Л. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці : в 3 кн. / Джон Л. Стайн. − Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003 – 2004. − Кн. 2 : Символізм, сюрреалізм і абсурд. − 2003. − 271 с.
19. Хамітов Н. Майбутнє екзистенціалу “свобода”: гендерні виміри // Людина в цивілізації XXI століття: проблема свободи. К.: Наукова думка, 2005. − 198 с.
20. Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. − К. : Грамота, 2006. − 502 с.

ВСТУП


Актуальність теми роботи. Суперечливість світу і буття, сенс усього життя, ставлення до свободи, неоднозначна оцінка місця та ролі людини у світі й у суспільстві, − ці питання завжди були відкритими й залучали мислителів в усі часи. Та особливо актуальними вони стали саме у ХХ столітті, який увійшов в історію як епоха бурхливого розвитку техніки і появи техногенного середовища проживання, епоха драматичних політичних змін і глобальних війн, епоха становлення і краху небачених доти тоталітарних режимів.
Розглядаючи поняття абсурду, бунту і любові Камю аналізував ідеї сучасних йому філософських шкіл, і деякими думками і висновками полемізував із нею. Камю висунув власну думку ці проблеми, і тим цікавіше для сучасного читача його творчості.
Індивід ХХ ст. не є ідентичним класичному суб’єкту європейської антропології й метафізики. Він шукає підстав для обґрунтування власної життєвої позиції. Така необхідність виникає через те, що невідворотним фактом стає втрата сенсу людського існування.
Сенс зникає, адже вихолощуються засоби раціонального розуму, раніше здатні пояснити підвалини людської присутності у світі. Звичною стає ситуація, в якій результат особової діяльності суперечить власне людським цілям, коли індивід жертвує свободою заради повсякденних благ .
У 70–80-ті роки XX ст. на теренах колишнього СРСР творчий здобуток А. Камю вивчали С. Веліковський, Е. Кушкін, Б. Карпушин, І. Кутасова, Н. Маньковська. В 90-х рр. ХХ ст. з’являються розвідки російських філософів: С. Фокіна, К. Долгова, А. Руткевича. Серед сучасних українських дослідників творчості А. Камю слід відзначити Д. Наливайка.
Аналіз спадщини А. Камю в сучасному соціокультурному контексті набуває нового звучання. Це пов’язано з необхідністю переосмислення ідей автора стосовно критики ідеологічної свідомості та недемократичних практик життя, а не лише тоталітарних режимів.
Тема курсової роботи: «Абсурд, бунт та любов у творчості А. Камю».
Мета курсової роботи – на основі філософської позиції А. Камю дослідити характер взаємозв’язку концептів абсурду, бунту та любові у творчості письменника.
Завдання роботи:
- охарактеризувати світогляд та творчість А. Камю;
- з`ясувати вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю;
- показати втілення екзистенціалістських ідей в романі “Чужий”;
- окреслити філософські проблеми буття в романі А. Камю «Чума»;
- розкрити образи Дон Жуана і Сізіфа в творах А.Камю.
Об`єктом дослідження є творчість Альбера Камю.
Предмет дослідження поняття та проблеми абсурду, бунту та любові у творчості Альбера Камю.
Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (20 джерел) та має загальний обсяг 34 сторінки друкованого тексту.

ВИСНОВКИ

Метою курсової роботи було розкрити поняття та проблеми абсурду, бунту та любові у творчості Альбера Камю. Отже, ми можемо зробити наступні висновки.
Альбер Камю − одна з найсуперечливіших постатей сучасної літератури. Саме ця суперечливість надихала письменника бунтівною силою, перетворювала на бунтівника, який завжди прагнув сонця і не завжди знаходив шлях до нього. Це і примушувало його замислюватися над сенсом буття не тільки окремої людини, а й усього людства.
Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття («абсурд є метафізичним станом людини у світі»,- говориться у «Міфі про Сізіфа»), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі «Сторонній» У годину вирішального випробовування людина залишається наодинці з собою, зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з'являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Суспільство потребує віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій — армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п'єс письменника-екзистенціаліста. Водночас А. Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання.
Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалась переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами. У 1947 році вийшов у світ роман «Чума», який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Письменник працював також у жанрі філософської етеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступив у ролі літературного критика.
Викриваючи вади буржуазного суспільства Франції та Заходу, Альберт Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті. Книга «Бунтівна людина» значною мірою була реакцією на злочини сталінізму, на сталінські масові репресії та терор. На великому історичному матеріалі Альбер Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів. На думку автора, це універсальний і фатальний закон історії, її абсурд. Протистояти йому може тільки постійне бунтарство, опозиція влади, яка є неминучим насильством і несправедливістю.