ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЯ КОНЦЕПЦІЯ ТА ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНЦЕПТУАЛІЗМУ 6
1.1. Виникнення і поширення концептуалізму 6
1.2. Особливості концептуалізму 17
1.3. Форми і типи концептуалізму 21
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗМ В МИСТЕЦТВІ ОДЕСИ 36
2.1. Художня практика концептуалізму 36
2.2. Мистецтво Одеської концептуальної школи 41
2.3. Світоглядно-естетичні проекти одеських концептуалістів 47
2.4. Концептуальне мистецтво Одеси в ХХІ столітті 61
ВИСНОВКИ 67
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 71
ДОДАТКИ 77

РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЯ КОНЦЕПЦІЯ ТА ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНЦЕПТУАЛІЗМУ
1.1. Виникнення і поширення концептуалізму

Концептуалізм (від лат. Conceptus - думка, поняття) - напрям у культурі, літературі, мистецтві ХХ ст. Концептуалізм сформувався в руслі постмодернізму в 1960-1980-х років. Трансформація традиційного світу, де панували непорушні культурні та моральні цінності, супроводжується появою на початку ХХ ст. нових течій в мистецтві, які умовно поділяють на авангард і модернізм. До модернізму прийнято відносити символізм, акмеїзм, експресіонізм [4, с. 244].
Авангардні напрямки початку ХХ ст. - футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, почасти ОБЕРІУ. Після Другої світової війни принципи модернізму та авангарду застосовувалися в мистецтві постмодерну, зокрема, в концептуалізмі. З авангарду була запозичена маніпулятивність - схильність експериментувати з прямим впливом мистецтва на людину. З модерну - традиції стилізації, використання цитат і ремінісценцій.
Постмодерністське мистецтво ХХ ст. все більше перетворюється на арт-діяльність, функціонує як виробництво, конструюючи арт-об'єкти - якісь музичні, інформаційні, художні та літературні «продукти», що поєднують в собі інтелектуальний задум, логічну рефлексію та елементи власне художнього твору. Колишні види мистецтва - живопис, графіка, скульптура - використовуються як допоміжні поряд з дизайном, відео-артом, комп'ютерною графікою, інсталяціями, хепенінгом і т.д. Особистість художника деперсоніфікується. Суб'єкт, який породжує твір, зникає, його місце займає свого роду арт-інженер, що пропонує конструктивно-концептуальне «рішення» художнього об'єкта.
За словами критика М.Епштейна, «... занадто багато слів вилетіло на вітер в слововиверженнях ХХ ст.., щоб за ними не вивітрився ще один шар - психологічне підгрунтя, оголивши ще більш глибинний - метафізичну порожнечу. Ці мертві слова ... вимітають з мови концептуалісти, дозволяючи нам на межі обманутого слуху почути саме мовчання » [16, с. 119].
Залежно від того, якими культурними штампами «грає» художник-постмодерніст, можна позначити провідні напрямки постмодерну. Поп-арт використовує образи, теми та тексти реклами, упаковок і коміксів. Соц-арт має справу з темами, штампами, текстами і образами, запозиченими з мистецтва тоталітарних ідеологій, зокрема в Росії - з соцреалізму.
У західному мистецтвознавстві назва художнього напряму «концептуалізм» дублюється термінами: «дематеріалізоване мистецтво», «мистецтво як ідея», «постпредметне мистецтво». Концептуалізм став опозицією поп-арту з його тенденціями звести твори мистецтва до товару. Ймовірно (але точно не встановлено), учасник групи «Флюксус» (інтернаціональне об'єднання з предконцептуалістськими позиціями в мистецтві, що виник в 1962 р.) Генрі Флінт ввів в ужиток термін «концептуалізм» для позначення нового постмодерністського художнього напряму [4, с. 245].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаскіна Н. Художня теорія російського авангарду //Питання мистецтвознавства, 1993, N1 – С. 40-45
2. Андреева Е.Ю. Постмодернизм: Искусство второй половины ХХ – начала ХХI века / Е.Ю. Андреева. – СПб.: Азбука-Классика, 2007. – 284 с.
3. Антофійчук В.І. Культурологія: Термінологічний словник. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. – 159 с.
4. Багацький В.В. Культурологія: Історія і теорія світової культури ХХ століття: Навчальний посібник. – К. : Кондор, 2004. – 302 с.
5. Берг М.Ю. Литературократия. Проблема присвоения и перераспределения власти в литературе / М. Ю. Берг. – М.: Новое литературное обозрение, 2000. – 352 c.
6. Бобринская Е. ХХ век и искусство концептуализма // Двадцатый век и пути европейской культуры. Сост. и ответ. редактор И. Светлов. – Москва, 2000. – С. 180-199
7. Бобринская Е.А. Концептуализм. – М.: Галарт, 1994. – 216 с.
8. Бычков В. Естетика: [Електронний ресурс: http://lib.aldebaran.ru/author/bychkov¬_40.html
9. Вишеславський Г. АПТАРТ в Одесі. // Fine art. – 2008. – № 3 – С. 43-46
10. Вишеславський Г. Нонконформізм //Галерея. – 2008. – № 1-2. – С. 44-48
11. Вишеславський Г. Нонконформізм // Галерея. – 2007. – № 3-4 – С. 24-27
12. Герчук Ю. Комунікація з приводу свободи. Авангардні тенденції мистецтва «відлиги» / / Питання мистецтвознавства, 1993, N4 – С. 55-58
13. Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник: довідникове видання. – К. : Професіонал, 2006. – 327 с.
14. Горелов А.А. Культурология: Учеб. пособие. – М.: Юрайт-М 2001. – 399 c.
15. Греченко В.А. Чорний І. В. Кушнерук В. А. Режко В. А.Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. – К.: Літера 2000. – 431 с.
16. Эпштейн М.Н. Постмодерн в России: литература и теория. – М.: ЛИА Р. Элинина, 2000. – 367 с.
17. Ильганаева В. А. Гармонизация культурной среды в условиях информационного общества / В. А. Ильганаева. – Х.: ХДАК, 1999. – 36 с.
18. Ильин И. Постмодернизм. От истоков до конца столетия / И.Ильин. – М., 1996. – 385 с.
19. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.): Навчальний посібник. – Х.: Одісей, 2002. – 304 с.
20. Котова О.о. «Проявление» в Одессе Владимира Наумца // Дерибасовская-Ришельевская: Одесский альманах /Сост. Ф. Д. Кохрихт, Е. М. Голубовский, О. И. Губарь. – Одесса: «Печатный дом», 2007. – № 28. – С. 230-233
21. Котова О.О. Нонконформистское проявление культуры в изобразительном искусстве Одессы 1960-80-х гг. // Параллелошар / Сост. С. Ковальский, А. Пушина. – СПб.: Музей нонконформистского искусства, 2007. – № 3. – С. 131-137
22. Котова О. О. Портрет Ю. Н. Егорова с друзьями - нонконформистами в культурном пространстве Одессы / О. А. Котова, Д. Е. Горбачев // Виховання і культура. – Одеса, 2003. – №1-2. – С. 22-32
23. Котова О. О. Произведения художников-нонконформистов в музейных собраниях Одессы / Ольга Котова // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею: зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-пр. конф. «Музей. Історія. Одеса». – Одеса: Астропринт, 2006. – С. 184-189
24. Котова О. А. Скульптор Николай Степанов / Ольга Котова // Виховання і культура. – Одесса, 2004. – №1-2. – С. 51-53
25. Котова О.О. Хрущ – «легенда» //Дерибасовская-Ришельевская: Одесский альманах / Сост. Ф. Д. Кохрихт, Е. М. Голубовский, О. И. Губарь. – Одесса: «ВМВ», 2006. – № 24. – С. 235-243
26. Котова О. Неофіційна Одеса 1960-1980-х / Ольга Котова // Галерея. – 2004. – №1. – С.12–13
27. Котова О.О. Історія мистецтва нонконформізму в культурі Одеси 1960-80-х років / Ольга Котова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – №4. – С. 71-77
28. Котова О. О. Мистецтво любити Євгена Рахманіна / Ольга Котова // Галерея. – 2004. – №4. – 32 с.
29. Котова О.О. Мистецтво одеського андерграунду в україно-російському культурному контексті 60-80-х рр. ХХ ст. // Міст (Мистецтво, історія, сучасність. – 2005. – № 3. – С. 38-44
30. Котова О.О. Мистецький нонконформізм Одеси в україно- російському культурному контексті 60-80-х рр. ХХ ст. / Ольга Котова // Культура і сучасність : альманах. – К: ДАКККіМ. – 2005. – №1. – С. 99-106
31. Котова О.О. Нонконформістський рух у світовому культурному контексті: до історії питання /Ольга Котова // Київське музикознавство: культурологія та мистецтвознавство: зб. статей. – К.: Наук. видання Київ. держ. вищ. муз. училища ім. Р. М. Глієра, 2005. – № 18. – С. 33-43
32. Котова О.О. Особливості творчості художників-нонконформістів Одеси в світовому культурному контексті 60-80-х рр. ХХ ст. // Українська культура: питання історії, теорії, методики: зб. матеріалів Всеукр. наук. конф. студентів і молодих учених: у 2 ч. / Упоряд. І. М. Цуркан. – Херсон: ХДУ, 2005. – Ч.1. – С. 56-63
33. Котова О. О. Пошук нових форм у культурі Одеси 1960-80-х рр. / Ольга Котова // Вісник КНУКіМ : зб. наук. пр. – 2005. – №11. – С.74-82
34. Котова О. О. Художники-нонконформісти в культурному просторі Одеси 1960-80-х років / Ольга Котова // Культура і мистецтво в сучасному світі. – 2004. – №5. – С. 234-240
35. Котова О.А. Творчество художников-нонконформистов Одессы / Ольга Котова // Науковий вісник ПДПУ ім. К. Д. Ушинського.– Одеса. – 2002. – Ч. 2. – №10. – С.114-132
36. Кошут Джозеф. Искусство после философии. – //Искусствознание. – 2001 №1. Перевод с английского – А. А. Курбановского. – [Електронний ресурс: http://flying-fruitfox.livejournal.com/13331.html
37. Культурологія : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б. О. Парахонський, О. І. Погорілий, О. М. Йосипенко та ін.; укл.: О. І. Погорілий, М. А. Собуцький ; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". – Вид. 2-ге. – К. : Києво-Могилянська академія, 2005. – 313 с.
38. Культурологія: Навчальний посібник В. Л. Петрушенко, Л. А. Пинда, Є. А. Подольська; ред. : В. М. Пічі. – 4-е вид., стериотип. – Львів : Магнолія 2006, 2007. – 357 с.
39. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посібник / М. М. Закович [та ін.]; ред. Микола Закович. – 5-те вид., стер. – К. : Знання, 2010. – 589 с.
40. Лейдерман Н. Постреализм: теоретический очерк / Н. Лейдерман /Урал. Отд-ние Рос. Акад. Образования. - Екатеринбург: Ин-т филол. исследов. и образоват. стратегий «Словесник», 2005. – 249 с.
41. Лихачев Д. С. Искусство и наука мысли / Д. С. Лихачев // Русская литература. – 1992. – N 3. – С. 11
42. Мастеркова М. Московські перформанси / / А-Я, 1982, N4 – С. 12-13
43. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття. – К.: Знання, 2002. – 214 с.
44. Немировская Л. З. Культурология. История и теория культуры. – М. : ВСХИЗО, 1992. – 92 с.
45. Ніколова Н.І. Культурологія: культурогенез : навч. посібник / Н. І. Ніколова, М. О. Чмихов ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України. – К. : Скіф, 2012. – 438 с.
46. Основи культурології : навч. посібник / М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т ; Л. О. Сандюк [та ін.]; за ред. О. Сандюк, Н. В. Щубелки. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 399 с.
47. Поэты-концептуалисты: Избранное. Дмитрий Александрович Пригов, Лев Рубинштейн, Тимур Кибиров. – М.: МК-Периодика, 2002. – 320 с.
48. Реизов Б. Г. Вопросы периодологии в истории литературы / Б. Г. Реизов // Реизов Б. Г. История и теория литературы. – Л.: Наука, 1986. – 318 с.
49. Рославець О.М. Руйнування образу. Про деякі тенденції сучасного зарубіжного мистецтва / О.М. Рославець. – К.: Мистецтво, – 1974. – 244 с.
50. Руднев В. Энциклопедический словарь культуры ХХ века. М., Аграф, 2001. – 384 с.
51. Словарь терминов московской концептуальной школы. Сост. А. Монастырский. М., Ad Marginem, 1999: [Електронний ресурс: http://yanko.lib.ru/books/dictionary/m-k-sh/slovar-m-k-sh.htm
52. Сидоренко В. Д. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ—ХХІ століть / Ін-т проблем сучасн. мист-ва Акад. мист-в України. — К.: ВХ [студіо], 2008. – 214 с.
53. Турчін В. Нова речовинність - мистецтво втраченого покоління // Радянське мистецтвознавство, 1992, N26 – С. 67-72
54. Турчін В. У пошуках 4 виміри. Ехо часу в просторових мистецтвах ХХ століття // Питання мистецтвознавства, 1994, N1 – С. 30-36
55. Фадеева А. Мир искусства и мир перформанса. Традиции отечественного искусства ХХ века в практике московского перформанса 1970-80-х годов: [Електронний ресурс: http://azbuka.gif.ru/critics/fadeevа
56. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 2006. – 455 с.
57. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Либідь, 2002. – 405 с.
58. Хализев В. Е. Теория литературы / Валентин Евгеньевич Хализев. – М.: Высшая школа, 1999. – 397 с.
59. Эпштейн М. Постмодерн в России. Литература и теория. М., – Издательство Р.Элинина, 2000. – 368 с.
60. Неофициальное искусство или второй одесский авангард: [Електронний ресурс: http://hudpromo.livejournal.com/4982.html?thread=6774

ВСТУП

Актуальність теми. Концептуальне мистецтво є предметом дослідження численних наукових робіт. Постійний інтерес до цього явища обумовлюється його неординарністю та сучасністю. Визначна роль у появі концептуалізму належить різним модерністським течіям - конструктивізму, дадаїзму, поп-арту та ін. О. Бобринська вказує, що «концептуальне мистецтво стало, з одного боку, реалізацією ряду тенденцій, розсіяних в різних напрямках на протязі всього ХХ століття, з іншого боку - своєрідним мостом до нової постмодерністської естетики».
Провідними представниками західного концептуалізму вважаються Р. Беррі, Д. Хюблер, Д. Грехем, Б. Науман та ін. Базис вчення припадає на творчість С. Левитта та Дж. Кошута. Отже, важливішою категорією концептуалізму є «ідея», «поняття», «концепція» (Concept). Головною умовою твору стає фіксація концепції у вигляді письмового тексту. Вибір на користь фіксації тексту пояснюється тим, що в основі кожного предмету лежить смисл, для якого людство не знайшло кращого виразу, ніж слово, письмово зафіксоване. Процес відтворення задуму автора є менш важливим пунктом доктрини концептуалізму - матеріальне втілення ідеї розцінюється як доповнення до концепції.
Сучасний концептуалізм відрізняється значимістю всіх компонентів творчого процесу, починаючи від ідейної основи композиції до її виконавської інтерпретації. Матеріальне відтворення концепції набуває особливого значення. Більш того, від виконавського втілення авторської ідеї, його своєрідності та неординарності, залежить успіх та вдалість твору в цілому. Так, наприклад, в музичному мистецтві концептуалізм має прояв у вигляді розгорнутого «сценарію» в передмові до композиції, авторських коментарях в окремих частинах та ін. Такі прийоми є допоміжними для виконавців, оскільки надають можливість більш конкретного, близького до задуму автору, розуміння твору. Таким чином, застосування подібного підходу є вдалою авторською стратегією, оскільки є корисною у всіх етапах творчого процесу - від написання твору до сприйняття реципієнтом.
Іншою ознакою концептуальних творів є наявність концепт-просторів, у яких стає можливою реалізація вузлових моментів композиції - «суб'єкту сприйняття, слова (словесного тексту), зображення та самого об'єкту». Питання про умови публічності та організації огляду мистецтва акції становлять один з аспектів дослідження В. Бичкова. Науковець наголошує на тому, що «організовуються спеціальні концептуальні простори, в результаті чого створюється особо візуально та енергетично активне багатомірне просторове середовище, яке цілком поглинає у себе реципієнта, підпорядковує його своїм законам, оволодіває всією його психосоматикою».
Концептуальне мистецтво надає поштовх для розвитку різних видів арт-практик, зокрема в ньому одержують естетичне втілення хепенінги, перформанси та ін.
Таким чином, на сучасному етапі стає актуальною ідея дематеріалізації мистецтва, сутність якої полягає в переміщенні уваги «з пластичної форми на сам процес функціонування, на процес виникнення значення у витворі мистецтва і на його зв'язок з контекстом», що і дозволило нам сформулювати тему роботи: «Особливості фiлософсько-культурологiчних пiдстав концептуалізму в мистецтвi Одеси».
Об`єктом дослідження є концептуалізм як один із художніх напрямів постмодернізму.
Предмет дослідження особливості проявів концептуалізму в мистецтвi Одеси.
Мета дослідження: з`ясувати особливості фiлософсько-культурологiчних пiдстав концептуалізму в мистецтвi Одеси.
Завдання дослідження:
- визначити художню концепцію та філософсько-естетичні основи концептуалізму;
- показати естетику концептуалізму в мистецтвi Одеси.
Структура роботи: Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (60 назв), додатків та має загальний обсяг 80 сторінок друкованого тексту.

ВИСНОВКИ

Отже, відповідно до завдань дослідження − визначити художню концепцію та філософсько-естетичні основи концептуалізму та показати естетику концептуалізму в мистецтвi Одеси., можемо підвести наступні висновки.
Концептуалізм (від лат. Conceptus - думка, поняття) - напрям у культурі, літературі, мистецтві ХХ ст. Концептуалізм сформувався в руслі постмодернізму в 1960-1980-х років.
У західному мистецтвознавстві назва художнього напряму «концептуалізм» дублюється термінами: «дематеріалізоване мистецтво», «мистецтво як ідея», «постпредметне мистецтво». Концептуалізм став опозицією поп-арту.
Концептуальне мистецтво - художня діяльність, що не створює художні образи, що відтворюють реальність, а відтворює «художні ідеї» (концепти). Концептуалізм орієнтований на створення композицій, мета яких - пред'явлення якоїсь художньої ідеї. Він об'єднує процеси творчості та її дослідження.
Концептуалізм у своїй художній концепції стверджує людину, відчужену від прямого (безпосереднього) сенсу культури, яка перебуває в оточенні естетизованих продуктів інтелектуальної діяльності.
Концептуалізм - один із художніх напрямів постмодернізму з його звичайним запереченням (майже всіма постмодерністськими напрямками) не тільки класичних традицій, а й модернізму. Художники Марсель Дюшан, Ів Кляйн, Енді Уорхол, композитор Джон Кейдж були безпосередніми попередниками концептуалізму. «Класичну версію» концептуалізму заснували (1968) американські художники Т. Аткінсон, Д. Байнбридж, М. Балдуїн, X. Харрелл.
Російський концептуалізм - національна форма одного з провідних постмодерністських художніх напрямків. В основі мистецтва російського концептуалізму лежить накладення двох мов - соціально клішованої «совкової» мови і авангардної метамови, яка описує цю клішовану мову.
Московський концептуалізм виник наприкінці 70-х років. На квартирі лікаря А. Чачко збиралися молоді поети (Дмитро Пригов, Лев Рубінштейн та ін; пізніше примкнув Всеволод Некрасов), художники, мистецтвознавці, філософи. Одним з головних теоретиків «московського концептуалізму» став М. Епштейн, який мешкає нині в Америці.
У Москві концептуалізм проявив себе у творчості В. Кабакова, Р. і С. Герловіних, Монастирського А. Е. Булатова, О. Васильєва, Н. Некрасова, Н. Алексєєва і групи «Колективні дії» (КД). Московський (романтичний) концептуалізм – течія концептуалізму, для якої характерна ліричність, перевага вербального початку пластичному духу аскетизму, підвищене значення ідеології. У другій половині 70-х і на початку 80-х улюбленою темою московських концептуалістів був радянський спосіб життя.
Якщо на Заході концептуалізм виник як реакція на засилля реклами та ЗМІ, то в Радянському Союзі актуальним було створення особистого інтелектуального простору, вільного як від ідеології, так і від протистояння їй. Радянський концептуалізм, що виник як естетична реакція на мистецтво «застою», на соцреалізм, представляв за кордоном впізнавані там по художній мові арт-об'єкти, які спираються на «екзотичні» радянські штампи.
Твори концептуалістів часто являють собою всього лише жести або проекти. Проте концептуальна творчість затверджує новий тип свободи - існування людини, що не вписана в ідеологічні сюжети. Безцільна гра активізує життєву енергію, дає імпульс до сприйняття, звільненому від ідеологічних кліше. Завдання таких «ігор» - розчищення простору від останків попередніх ідеологій, повернення до початкової тиші, що передує народженню нових смислів.
Концептуалісти нерідко реалізують свої творчі задуми у формі інсталяцій.
Різновидом інсталяції є асамбляж (комбінація предметів). Створюючи незвичні, несподівані сполучення звичних речей, художник надає їм нового символічного сенсу. Естетичний зміст інсталяції полягає у грі семантичних та смислових значень, які змінюються залежно від контексту та розміщення предмета або об’єкта.
Об’єктами в концептуалізмі є різноманітні тексти, фотографії, графіки, діаграми, географічні карти тощо. До об’єкта-концепту можуть також входити телефони, комп’ютери, копіювальна техніка, відеоапаратура, тобто техніка, з допомогою якої задокументовується абстрактне. Концептами можуть стати також різноманітні природні об’єкти та навіть соціальні явища.
Одним з головних осередків нонконформізму була Одеса, «єдине місце в Україні, де андеграунд існував як усвідомлена комунікація» []. Саме в Одесі відбулася перша несанкціонована «парканна» виставка. У 1967 р. одеські художники В. Хрущ та С. Сичьов на паркані біля Одеського театру опери та балета розвісили свої роботи, підписавши крейдою «Сичик+Хрущик». Ця подія вважається початком публічної діяльності радянського нонконформізму, і саме вона стала візитною карткою одеських митців.
В 1982 році в середовищі одеського андеграунду зародився рух, який був згодом названий «одеська концептуальна школа». В кінці 80-х років в Одесі виникла плеяда молодих художників, яка орієнтувалася на трансформовані ідеї італійського трансавангарду, принесені з Києва молодим Олександром Ройтбурдом. Цитування великих попередників, синтез різних стилістичних традицій та іронічно-шанобливе ставлення до класичного живопису логічно восторжествувало в Одесі. На відміну від інших постмодерністських течій «Південно-російський» трансавангард надовго оселився в Одесі, став візитною карткою одеського мистецтва 80-х і 90-х ХХ століття, зробив істотний вплив на стилістику творів ХХI століття. Про це свідчить сучасна творчість багатьох одеських художників, у тому числі експонованих в Музеї сучасного мистецтва в Одесі.
Серед художників, які внесли значний вклад у розвиток одеської концептуальної школи, слід назвати Сергія Ануфрієва (сина Олександра і Ріти Ануфрієва), Юрія Лейдермана, Леоніда Войцехова, групи «Мартинчики» і «Перці», Ігоря Чацкіна, Ларису Резун-Звєздочотову та ін.
Таким чином, сьогодні концептуалізм використовує такі прийоми і інструменти, як форма, колір, рух, фарби, декоративний камінь, тканину, спеціалізовані лаки, медіуми, клей і т.д., це служить певним чином для передачі протесту і просто для демонстрації свого продукту творчості. Концептуальне мистецтво неповторне у своєму виконанні, змушує свого творця не зупинятися на своєму творчому шляху, йти в ногу з розвитком науково-технічного прогресу. Це мистецтво через свою скороминучість є дорогим. Воно є справжнім, завтра воно буде вже нікому не актуальним, творець цього мистецтва знаходиться у вічному пошуку нового.