Курсова робота з соціальної роботи.

Вступ.
Розділ 1. Соціальна робота в умовах сьогодення.
Розділ 2. Професійна етика соціального працівника.
Розділ 3. Основні етичні вимоги до соціального працівника.
3.1. Етика спілкування як основа взаємодії з клієнтами.
3.2. Етичні вимоги як фундамент кодексу етики соціального працівника.
Розділ 4. Етичні особливості соціальної роботи з різними групами населення.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 3. Основні етичні вимоги до соціального працівника (фрагмент).

3.2. Етичні вимоги як фундамент кодексу етики соціального працівника (фрагмент).

Насамперед розглянемо три чесноти, що мають бути покладені в основу фундаменту неписаного кодексу етики соціального працівника:
• співпереживання;
• неухильне прагнення допомоги;
• чесність.
Повноцінна професійна взаємодія з населенням неможлива без співпереживання з приводу тих проблем, які необхідно вирішити, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів клієнта. Коли ми співпереживаємо з клієнтом, у нас немає нагальної потреби викликати в себе штучне бажання надати будь-яку можливу допомогу. Отже, співпереживання тісно пов'язане з неухильним прагненням допомоги. Останнє ж вимагає постійної готовності поставити себе на місце іншого, навчитися бачити себе немов би зі сторони, очима іншого.
Основною етичною вимогою є також вимога чесності; чесним необхідно бути однаковою мірою з усіма клієнтами. В жодному разі діяльність соціального працівника не може бути спрямована на отримання незаконної винагороди за рахунок коштів, призначених для надання соціальної допомоги клієнтові. Неприпустимо вступати з клієнтом в угоди поза межами сфери основної діяльності. Необхідно пам'ятати, що взагалі в житті тільки шляхом дотримання чесності (стосовно всіх людей) можна завоювати реальну довіру і авторитет, а також і підвищити свій професійний імідж.
При роботі у групах слід уникати упередженості, протекціонізму чи будь-яких виявів дискримінації, але при цьому враховувати індивідуальні особливості кожного. Чесність і відданість не можуть бути проігноровані навіть за умови несправедливої оцінки зусиль і результатів праці соціального працівника. Додамо, що чесність як така не може регулюватися жодними етичними писаними правилами і повинна виходити безпосередньо із совісті.
Дотримуючись останньої чесноти, не можна припускати дій або використовувати методи, які можуть ввести в оману клієнта на шкоду йому. Вимога чесності тісно пов'язана з вимогою добропорядності і, фактично, випливає з неї.
Наступна низка чеснот продиктована етикетними вимогами – це ввічливість і тактовність. Для їх постійного дотримання необхідно володіння собою, адже у практиці взаємодії можуть траплятися різні ситуації. Володіння ж собою, у свою чергу, вимагає постійної роботи над собою.
Якщо ми хочемо бути ввічливими і тактовними в нашій професійній діяльності, ми повинні вміти уникати конфліктів, що можуть виникнути з різних причин, в тому числі й суб'єктивних. На наше переконання, при взаємодії з клієнтами неприпустимо допускати конфлікти, тому слід обов'язково бути обізнаним в основах конфліктології – науки про технології попередження і вирішення конфліктів (формулювання В. Шепеля). Для попередження конфліктів необхідна культура спілкування, володіння собою, повага до особистості, вміння використовувати психологічні методи впливу. Однією із суб'єктивних причин виникнення конфлікту при взаємодії з клієнтами може бути порушення соціальним працівником вимог професійної етики.
Основу неписаного кодексу етики соціального працівника складають також наступні чесноти:
• оптимізм;
• товариськість;
• уважність;
• турбота.
Клієнти соціальних служб рідко налаштовані оптимістично, цьому причина – їхні соціальні, а нерідко й психологічні проблеми. Крім іншого, від соціального працівника вимагається подарувати їм надію, надихнути віру в те, що вони знову посядуть гідне місце в суспільстві, що їхній внутрішній соціальний потенціал буде розкритий повною мірою. Дотримання інших чеснот необхідне для виконання цієї мети. Крім того, при взаємодії з клієнтами слід виявляти розсудливість. Це дасть можливість уникнути помилок і постійно контролювати себе.
Від соціального працівника вимагається старанно і ретельно використати весь свій професійний потенціал виключно на користь клієнта, застосовуючи об'єктивні та зважені методи і підходи до здійснення своїх обов'язків. Така вимога включає в себе надання інтересам клієнта і справі допомоги пріоритету порівняно з менш важливими, хоча і професійними, обов'язками. Будь-які інтереси, в тому числі й професійні (наприклад, робота над банком даних), не повинні негативно впливати на вирішення соціальних проблем клієнта, шкодити його інтересам.
Обов'язком соціального працівника є своєчасне інформування клієнта про результати своєї праці, що його стосуються, а також про зміни в діяльності соціальної служби. Крім того, в роботі він повинен користуватися тільки об'єктивною і зваженою інформацію щодо можливостей надання послуг і допомоги з метою уникнути ризику погіршення соціального становища клієнта і втрати з його боку довіри. Неприпустимим є приховування інформації про обсяг і характер допомоги, що надається, намагання порушити налагоджене порозуміння.
В ході взаємодії слід вжити всіх заходів для забезпечення правдивого, акуратного, детального представлення інформації.
Виявленням довіри з боку клієнта слід приділяти особливу увагу, для чого необхідно зважувати на будь-які інтереси клієнта. Інтереси клієнта для соціального працівника завжди мають бути попереду його власних інтересів. Для забезпечення збереження довіри клієнта необхідно дотримуватися своїх обіцянок і взаємних зобов'язань, усвідомлювати самому і пояснювати клієнту реальну ситуацію, з повагою ставитися до потреб клієнта, уникати конфліктів, не розповсюджувати проблем клієнта, зберігати чемність і відданість справі соціальної допомоги.
Від соціального працівника вимагається збереження конфіденційності інформації про клієнта, яку він отримав для надання соціальної допомоги чи послуг, скориставшись довірою. Ця інформація не підлягає розголошенню, в тому числі й після завершення конкретної роботи.
Інформуючи клієнта про власні можливості, можливості соціальної служби і перспективи надання допомоги, не допускається викривлення фактичних даних з метою штучного підвищення свого іміджу. З іншого боку, слід вчасно попереджати клієнта про всі можливі випадки, які об'єктивно можуть стати на перешкоді наданню ефективної соціальної допомоги.
За умови довготривалої роботи з клієнтом (групою) інформацію про його матеріальний, психологічний, сімейний стан, стан здоров'я і т. п. бажано регулярно фіксувати й поновлювати, вносячи при необхідності корективи в методи роботи...

(Посилання - на сторінках курсової роботи).

1. Архипова С. П. Соціальна педагогіка / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 268 с.
3. Бабкин Н. И. Социальная педагогика: методические рекомендации / Н. И. Бабкин. – М.: Социально-технологический институт, 1998. – 125 с.
4. Богат Е. М. Понимание / Е. М. Богат. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 359 с.
5. Василькова Ю. В. Лекции по социальной педагогике / Ю. В. Василько-ва. – В 2-х т. – Т. 1, 2. – М.: Социально-технологический институт, 1997.
6. Гуслякова Л. Г. Основы теории социальной работы / Л. Г. Гуслякова, Е. И. Холостова. – М.: Социально-технологический институт, 1997. – 187 с.
7. Де Джордж Р. Т. Деловая этика / Ричард Т. де Джордж. – Пер. с англ. Р. И. Столпера. – М.: ИГ "Прогресс"; ПД "Рипол Классик", 2003. – 736 с.
8. Детская и подростковая психотерапия / Под ред. Д. Лэйна, Э. Миллера. – СПб: Питер, 2001. – 448 с.
9. Етика / Т. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. – К.: Либідь, 1992. – 328 с.
10. Зубенко Л. Г., Нємцов В. Д. Культура ділового спілкування / Л. Г. Зубенко, В. Д. Нємцов. – К.: Видавництво "ЕксОБ", 2000. – 197 с.
11. Имиджелогия. Как нравиться людям. – М.: Народное образование, 2002. – 576 с.
12. Ковалев С. В. Психология семейных отношений / С. В. Ковалев. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.
13. Кодекс етики та збірник стандартів професійної діяльності. Сьоме видання. – К.: Київський Інститут Інвестиційного Менеджменту, 1999. – 268 с.
14. Ночевник М. Н. Культура и этика общения / М. Н. Ночевник. – М.: Наука, 1985. – 243 с.
15. Опачко М. В. Теорія і практика профорієнтаційної діяльності педагога / М. В. Опачко, В. В. Сагарда. – Ужгород: Видавництво УжДУ, 2000. – 114 с.
16. Павленок П. Д. Введение в профессию “Социальная работа” / П. Д. Павленок. – М.: Инфра-М, 1998. – 173 с.
17. Посібник для слухачів 10-тижневих курсів підготовки соціальних працівників базового рівня. – К.: Нац. центр розвитку навчання соціальній роботі в Україні. – 323 с.
18. Правила адвокатської етики: Протокол Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури № 6/VI від 1-2 жовтня 1999 р. // Юридичний вісник України. – 18-24 листопада. – 1999. – № 46.
19. Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції: В 2 частинах / За ред. І. В. Козубовської, І. І. Миговича. – Ужгород: Ужгородський державний університет, 1999. – Ч. 1, 2.

Останніми десятиліттями мільйони людей в Україні – пенсіонерів та інвалідів, малозабезпечених і безробітних, дітей та молоді, осіб із функціональними обмеженнями та психічними вадами тощо – опинилися в ситуації, за якої вони потребують соціальної допомоги та захисту. Досі не подолано проблему масової бідності, певна частина населення продовжує перебувати на рівні злиденного існування, залишаються гострими проблеми злочинності, алкоголізму і наркоманії. Тому сучасна соціальна ситуація в Україні вимагає адекватного осмислення, аналізу, узагальнення, а це, у свою чергу, потребує підготовки професійних соціальних працівників – осіб, які володіють знаннями і навичками педагога, лікаря, адвоката, психолога-консультанта, соціолога-практика. Таким чином, важливість соціальної допомоги в умовах сьогодення не піддається сумніву.
Соціальна робота вже давно розглядається різними групами суспільства, державою, теоретиками і практиками як об'єктивно необхідне явище, як професійна діяльність, спрямована на забезпечення нагальних суспільних потреб. В центрі її уваги все більш рельєфно постає особистість з проблемами її життєдіяльності, а також сім'я і різноманітні соціальні групи зі специфічними умовами життя. Вимоги до рівня підготовки й фахової майстерності фахівців у галузі соціальної роботи підвищуються з кожним роком. З огляду на це необхідне вирішення питання про дотримання фахівцями у галузі соціальної роботи певних професійних етичних вимог.
Мета курсової роботи – охарактеризувати етичні вимоги до соціального працівника та етичні аспекти взаємодії з клієнтами у галузі соціальної роботи з перспективою створення в майбутньому Кодексу етики соціального працівника.
Завдання дослідження:
• показати особливості соціальної роботи як практичної діяльності з населенням на сучасному етапі;
• визначити поняття загальної і професійної етики, моралі й моральної культури;
• довести необхідність і актуальність професійної етики соціального працівника;
• показати етичні вимоги до соціального працівника, що можуть бути покладені в основу Кодексу етики соціального працівника;
• охарактеризувати етичні аспекти соціальної роботи з тими групами населення, при роботі з якими дотримання етичних вимог набуває особливої актуальності.
Об'єкт дослідження – взаємодія соціального працівника з різними групами населення.
Предмет дослідження – моральні норми та етичні постулати, яких необхідно дотримуватися при здійсненні соціальної роботи.
Структура роботи. Відповідно до поставлених завдань робота складається з чотирьох розділів. Перший розділ "Соціальна робота в умовах сьогодення" є ввідним. У другому розділі "Професійна етика соціального працівника" визначаються сутність і особливості професійної етики соціального працівника. Третій розділ "Основні етичні вимоги до соціального працівника" присвячений тим моральним чеснотам, що мають супроводжувати соціальну роботу. В четвертому розділі "Етичні особливості соціальної роботи з різними групами населення" розкриваються етичні аспекти взаємодії при роботі в сім'ї, з малозабезпеченими і безробітними особами, з особами похилого віку та з функціональними обмеженнями, а також з хворими на СНІД.

Соціальна робота як прикладна дисципліна – це здебільшого професійна діяльність, спрямована на гарантовану підтримку населення, надання соціальної допомоги і соціальних послуг. Соціальна робота здійснюється соціальними працівниками, які повинні дотримуватися вимог професійної етики. Професійну етику необхідно відрізняти від загальної етики як науки про мораль та її природу, про сутність, специфіку, роль і місце моралі в житті і розвитку людини, хоча професійна мораль не протистоїть загальнолюдській моралі. Необхідність професійної етики пояснюється особливо високими моральними вимогами до осіб, які займаються певними видами професійної діяльності (лікарі, педагоги, юристи). Одним із видів такої діяльності є соціальна робота.
Соціальний працівник повинен бути гуманним і справедливим, альтруїстом у своїй душі, який готовий будь-якої миті прийти на допомогу клієнтові. Але основу етичних вимог до нього складає етика спілкування, а спілкування виступає головною складовою будь-якої взаємодії між людьми. Моральна культура спілкування вимагає дотримання основних вимог загальної культури, вміння доводити свої аргументи, поводитися скромно, не використовувати негативні слова й жести, поважати індивідуальність співрозмовника, вміння чути його, бути до нього гуманним і людяним. Для моральної культури спілкування повинно бути характерним прагнення до взаємності, душевної спорідненості, вірності та постійності.
Серед головних етичних вимог до соціального працівника слід відзначити співпереживання, неухильне прагнення надати допомогу, чесність за будь-яких обставин і відданість своїй справі, ввічливість і тактовність, уникнення конфліктів, оптимізм, товариськість, уважність і постійну турботу про своїх клієнтів. Від соціального працівника вимагається старанно і ретельно використовувати свій професійний потенціал на користь клієнта, застосовуючи об'єктивні та зважені підходи при взаємодії з населенням. Інтересам клієнта повинен надаватися авторитет. Соціальний працівник не має жодних прав зловживати отриманою інформацією про клієнта, як і не повинен приховувати інформацію, необхідну клієнтові. Не припускається викривлення фактичних даних з метою штучного підвищення свого іміджу. З іншого боку, слід вчасно попереджати клієнта про всі можливі випадки, які об'єктивно можуть стати на перешкоді наданню ефективної соціальної допомоги. Соціальний працівник не повинен також зловживати професійними можливостями при роботі з документами клієнтів. Загальним принципом соціальної роботи і гаслом соціального працівника повинен стати принцип відмежування від будь-якої неетичної діяльності.
При роботі в сім'ї слід поважати інтимні стосунки, що в ній існують, особливо поважно і тактовно ставитися до дітей і підлітків. При роботі з групами малозабезпечених і безробітних осіб слід виявляти насамперед чесність, добропорядність і оптимізм, підкреслювати досягнуті позитивні результати, не забувати про моральне стимулювання. Взаємодія з особами похилого віку потребує поваги до їхнього світогляду і моральних цінностей та орієнтирів, шанобливого ставлення до особистості з огляду на її вік, яке не повинно залежати від можливих негативних рис характеру чи звичок. Спілкування з особами похилого віку повинно сприяти позбавленню їх почуття самотності та моральної ізольованості. При роботі з особами з функціональними обмеженнями неприпустимо підкреслювати або навіть натякати на сам факт існування функціонального обмеження.
Вважаємо за необхідне створення Кодексу етики соціального працівника, який регулював би основні етичні вимоги до нього. Крім того, проблему етичного регулювання соціальної роботи могло б частково вирішити і створення в Україні професійної асоціації соціальних працівників, проведення форумів і презентацій з етики та етичної освіти. З іншого боку, для того щоб соціальний працівник гідно “ніс своє звання”, звання це повинно бути високим і престижним, користуватися довірою у населення і відповідно оплачуватися державою або спонсорами. Сама професійна належність має стати запорукою дотримання етичних норм.