Курсова робота з соціальної роботи.

Вступ.
Розділ 1. Загальна характеристика виховної діяльності соціального працівника.
1.1. Соціальна робота; загальні методи її здійснення.
1.2. Співвідношення понять "соціальний працівник" і "соціальний педагог".
Розділ 2. Методи соціального виховання, їх застосування у практичній роботі.
2.1. Загальна характеристика методів соціального виховання.
2.2. Соціальне виховання як складова діяльності соціального працівника.
Розділ 3. Нові методичні аспекти виховання в сучасній соціальній роботі.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 2. Методи соціального виховання, їх застосування у практичній роботі (фрагмент).

2.1. Загальна характеристика методів соціального виховання (фрагмент).

...Соціальний працівник на практиці використовує цілу систему методів і засобів, операцій та дій. При цьому варто сказати про розробку соціально-педагогічної технології – особливої програми діяльності вихователя. При розробці методик такої технології враховуються особистісні якості людини, які можуть забезпечити ідентифікацію (ступінь усвідомлення соціальних норм, адекватне самовизначення, напруженість внутрішнього життя), індивідуалізація (емоційна замкнутість, здатність до контролю, відповідальність), персоналізація (організаційні здібності, самостійність). Методики можуть різнитись у залежності від відносин “суб’єкт-суб’єкт”, “суб’єкт-процес”, “суб’єкт-засоби”, “суб’єкт-умови”, “суб’єкт-результати”, “суб’єкт-система” і т. п.
Типовими групами методів соціально-виховної роботи вважаються індивідуальні й колективні, загальні та спеціальні, часткові та інтегральні, корекційні й рекреаційні, й усі вони повинні застосовуватися в типових умовах. Але слід враховувати і специфіку роботи з окремим індивідом чи групою. У першому випадку іноді застосовуються колективні (соборні) методи, а в другому – засоби індивідуальної роботи. Методика і засоби соціально-виховної роботи залежать від виховної мети, особливостей людини або групи. На особливу увагу заслуговує методика роботи з особами, які мають суттєве відхилення в соціальному розвитку. Крім того, у процесі виховання соціальний працівник працює над розробкою нових методів і засобів виховання, вчиться застосовувати їх конкретно або комбіновано залежно від обставин.
Вільні дискусії і обговорення, аналіз і вирішення конфліктних ситуацій сприяють впливу на свідомість клієнта. Окреслення нових перспектив, заохочення до активної діяльності стимулюють соціальну активність, змінюють поведінку. Створення спеціальних виховних ситуацій допомагає організації пізнавальної та практичної діяльності. Метод закріплення і збагачення набутих позитивних якостей передбачає виховання самоконтролю, вміння робити самооцінки і коректувати власні дії.
Методика виховання підлітків та молоді визначається певними особливостями. Вона повинна включати методи і засоби розумового виховання, і насамперед виховання творчого мислення, фізичного, морального, патріотичного, трудового, сексуального, естетичного виховання. Шкільне та сімейне виховання має доповнюватися організацією художніх, драматичних, наукових гуртків, проведенням видовищних заходів, індивідуальними консультаціями з різних питань. Надзвичайно важливу роль у роботі соціального працівника відіграє виховна робота в сім’ї, тому методиці соціального сімейного виховання присвячений окремий підрозділ даної роботи...
До основних технологій роботи соціального працівника із сім’єю належать дослідження ситуації в сім’ї (її вивчення, складання карти, дослідження виховання дітей), звернення до програм допомоги, орієнтація на стабілізацію і дослідження функціональних зв’язків у сім’ї, психокорекційні заходи (зміна самооцінок дорослих і дітей, відучення від негативних стереотипів, напрацювання позитивних навичок, доброзичливого ставлення один до одного, пошук роботи для батьків, покращення побутових умов), у конфліктних сім’ях сімейна терапія (бесіди, корекція стереотипів, навчання конфліктного спілкування). Крім того, виховна робота соціального працівника із сім’єю передбачає консультації з питань спілкування з дітьми, організацію сімейного дозвілля, пропаганду моральних цінностей та надбань сімейної педагогіки тощо...
Соціальний працівник використовує метод порівняльного аналізу сприймання сім’ї, в якій певна особистість виховується, і тієї, про яку вона мріє, за рисами стосунків у сім’ї та за віком дитини. Використовуючи загальні педагогічні знання і знання про різні моделі виховання, спеціальні знання про вплив психологічного клімату, особливості стосунків, роль матері чи батька у вихованні дитини, соціальний працівник проводить діагностику рівня розвитку дитини, спрямовану на усвідомлення сутності її психічного, розумового, емоційного розвитку, з включенням інтерпретації отриманих даних і моделюванням шляхів ефективного впливу на розвиток особистості...
Коли соціальний працівник має справу з важкими дітьми й підлітками, доцільніше говорити вже про перевиховання, спрямоване на попередження та подолання відхилень у поведінці клієнта. Перед перевихованням іноді розуміють перебудову всієї структури особистості, а іноді лише подолання окремих недоліків. Метою перевиховання може бути відновлення позитивних якостей, створення позитивного досвіду, вміння аналізувати власні вчинки. Соціальний працівник повинен вміло заповнити час клієнта, який раніше використовувався для антисуспільних дій, стимулювати кожний позитивний вчинок підлітка, звільнити його від негативних якостей.
Одним із методів перевиховання в соціальній роботі є переконання; його застосування передбачає вміле оперування заздалегідь підготовленими переконливими аргументами. Метод переключення включає об’єкта в нову суспільну діяльність через спорт, туризм, суспільно корисну працю і т. п. Застосуванню метода перенавчання передує організаторська робота з метою заповнити дозвілля об’єкта новим моральним досвідом. Іноді використовується і так званий метод "вибуху", який полягає у сильному і швидкому психологічному впливу на об’єкт перевиховання: опинившись у критичній ситуації, підліток починає розуміти свою безвихідність, іноді відчуває огиду до власних вчинків і, як наслідок, потребу змінюватися на краще. Крім того, соціальний працівник може використати метод включення важкого підлітка до групи (колективу) звичайних підлітків. При перевихованні обов’язково треба складати психологічну карту з метою визначення, який саме вид діяльності обрати для свого клієнта, адже ця діяльність повинна допомогти підліткові бути витриманим і терпеливим під час конфлікту...
Соціальне виховання осіб похилого віку, які часто неадаптовані до сучасного суспільного життя, вимагає від соціального працівника розширити коло знань щодо особливостей старіння. Найкращими методами для цього є навчання за спеціальними програмами, курси лекцій, консультації висококваліфікованих фахівців і т. д. Для осіб похилого віку можна організовувати тематичні лекції чи серії лекцій, вести просвітницькі бесіди (індивідуальні та групові), видавати та розповсюджувати різноманітні інформаційні брошури, але при цьому потрібно дозувати і систематизовувати інформацію, спираючись на ті види сприймання, мислення і пам’яті, які найкраще функціонують у цьому віці, враховувати індивідуальні особливості та індивідуальний тезаурус. Розвитку комунікативних навичок осіб похилого віку можуть допомогти тренінги спілкування, навчальні і терапевтичні групи, групи підтримки. Оволодіти конкретними техніками спілкування можна, починаючи з активного слухання, і особистий приклад соціальних працівників та ненав’язливі рекомендації, як і участь у різних групах, можуть стати методами роботи в цьому руслі. Соціальний працівник повинен активізувати суб’єктну позицію осіб похилого віку, допомогти їм реалізувати одержані знання і вміння для більш осмисленого та повноцінного життя. Це можна назвати актуалізацією латентних потенціалів особистості. При виховній роботі з особами похилого віку важливим є творчий підхід: або мистецька, літературна чи суспільна діяльність, або нова парадигма спілкування та поведінки. Не слід забувати й про організацію культурного дозвілля клієнтів цієї групи. Соціально-виховна робота повинна проводитися паралельно з юридичною допомогою, а іноді і закупівлею продуктів, промтоварів, ліків, обробкою білизни та дрібних особистих речей, супроводжуванням до поліклініки, фізичною допомогою лежачим та хворим і т. п. ...

(Посилання - на сторінках курсової роботи).

1. Про внесення змін до Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні": Закон України від 23 березня 2000 р. № 1613-ІІІ, із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 26 грудня 2002 р. № 380-IV.
2. Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003 р. № 966-IV, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 24 червня 2004 р. № 189-IV.
3. Архипова С. П. Соціальна педагогіка / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 268 с.
4. Бабкин Н. И. Социальная педагогика: методические рекомендации / Н. И. Бабкин. – М.: Социально-технологический институт, 1998. – 125 с.
5. Василькова Ю. В. Лекции по социальной педагогике / Ю. В. Василько-ва. – В 2-х т. – М.: Социально-технологический институт, 1997. – Т. 1, 2.
6. Гунда Г. В. Практикум з основ загальної і соціальної педагогіки / Г. В. Гунда, В. В. Сагарда. – Ужгород: Ужгородський державний університет, 1999. – 94 с.
7. Колесніченко Л. А. Основи психології та педагогіки / Л. А. Колесніченко, Л. Л. Борисенко. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.
8. Луценко Н. Соціальний захист дитини у прийомній сім’ї / Н. Луценко, Л. Касапчук // Соціальний захист. – 2004. – № 4. – С. 47-48.
9. Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О. О. Яременко та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 128 с.
10. Мигович І. І. Основи соціології / І. І. Мигович. – Ужгород: Поличка "Карпатського краю", 1996. – 167 с.
11. Никитин В. А. Начала социальной педагогики / В. А. Никитин. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998. – 72 с.
12. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2003. – 328 с.
13. Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції: В 2-х частинах / За ред. І. В. Козубовської, І. І. Миговича. – Ужгород: Ужгородський державний університет, 1999. – Ч. 1, 2.
14. Трубавіна І. М. Соціальна робота з сім’єю за новим сімейним кодексом / І. М. Трубавіна // Соціальний захист. – 2004. – № 3. – С. 39-40.
15. Яркина Т. Ф. Человек как объект социальной педагогики и социальной работы: теоретико-методологический аспект (в контексте мирового опыта) /
Т. Ф. Яркина. – М., 1996. – 81 с.

В наш час Україна демонструє прагнення наблизитися до світових критеріїв існування соціальної демократичної держави. Одним із визначальних понять, яке характеризує таку державу, є громадське суспільство, під яким ми розуміємо суспільство з максимально розвиненою політичною, економічною та правовою свідомістю його членів. А питанням виховання такої свідомості повинен, окрім інших, займатись і соціальний працівник. Історія розвитку людства підтверджує, що виховна діяльність є буттєвою характеристикою життя людини, без неї існування і розвиток суспільства були б неможливі. З ускладненням суспільного життя, накопиченням знань та соціокультурного досвіду людства значення виховання людини, окремих груп людей підвищується. Ми вже не сприймаємо виховання тільки як практику підготовки дітей до дорослого життя: в наш час його можна трактувати як комплексно-інтегративну область знання й діяльності, об’єктом якої є як життя особистості окремо, так і суспільства в цілому. Сучасний світ потребує формування у свідомості людей реалістичної картини світу, що сприятиме пошуку нових ефективних шляхів вирішення життєвих проблем. Люди все більше потребують не тільки отримання науково-технічних знань і розвитку розумових здібностей, а й придбання певних внутрішніх якостей, що так необхідні для життя в сучасних умовах. Зрозуміло, що за таких обставин ускладнюється й методика виховного впливу на особистість. Важливість більш ефективного застосування існуючих виховних методів, як і розробки нових, спонукала обрати для дослідження саме цю тему. Ми впевнені, що роль соціального працівника у вихованні буде невпинно зростати: вона не буде обмежуватись адаптацією людей до суспільного життя та умов, що постійно змінюються, проте буде задіяна у формуванні єдиної інтегративної якості особистості.
Мета роботи – визначення методів застосування соціальним працівником виховного впливу, яка базується на чітко окреслених принципах та задачах діяльності і великою мірою залежить від багатьох психологічних та соціальних факторів. Ця мета визначає і структурну побудову дослідження, яка передбачає як загальну характеристику методів виховання, так і проведення аналізу можливості застосування певних методів в залежності від статусу об’єкта дослідження (перш за все соціального). Ці питання розглядаються в контексті соціального виховання як надзвичайно важливого напрямку соціальної роботи. Крім того, окремий підрозділ присвячений методиці виховної роботи соціального працівника в сім’ї, оскільки саме тут закладаються основи формування характеру людини і системи її відносин у соціумі. Застосування окремих новаторських методів соціальної роботи щодо виховання також заслуговує на увагу, адже саме це значною мірою визначає перспективність нових наукових досліджень з цих питань і ефективність виховної діяльності соціальних працівників в майбутньому.
Окремі групи населення в нашому суспільстві потребують диференційованих підходів. Певні комплекси проблем визначають дітей, молодь, жінок, людей похилого віку, членів проблемних сімей. Отже, соціальна робота повинна бути комплексом різноманітних допомог: соціально-педагогічна робота має доповнюватись залежно від певних умов соціально-побутовою, соціально-правовою, медико-соціальною. І проблеми виховання як соціального явища повинні досліджуватися інтегрально; в майбутньому вони вимагають створення нової системи цінностей, заснованої на особистісно-орієнтованих і гуманних принципах. Ці принципи можуть ефективно реалізовуватися виключно в умовах розширення мережі соціальної служби, підвищення кваліфікації соціальних працівників, що надасть змогу ефективно використовувати весь широкий спектр виховних методів.
Актуальність нашої роботи полягає в тому, яку перспективу повинно мати соціальне виховання для майбутніх поколінь. Як ми вже зазначали, ця актуальність полягає у необхідності підвищення ролі соціального працівника, особливо з точки зору не тільки адаптації до соціальної реальності, але й з точки зору виховання найкращих внутрішніх якостей індивідуума.

Сучасну соціально-педагогічну діяльність можна назвати різновидом сучасного проектування і конструювання, необхідною її умовою є наявність позитивного ідеалу як мети всієї діяльності, вміння на підставі аналізу реального буття людини створити позитивний проект майбутнього, сформувати певний рівень соціальних якостей, самовизначення і самоствердження особистості. Питання про цінність змісту і методів соціального виховання визначається не тільки науковими факторами, а й ефективністю конкретних результатів для людини і суспільства. Ці результати досягаються застосуванням конкретних методів виховання в роботі соціального працівника, до яких відносять індивідуальні й колективні, загальні та спеціальні, часткові та інтегральні, корекційні й рекреаційні тощо.
Метод у соціальній роботі означає спосіб взаємопов’язаної діяльності професійних спеціалістів та їхніх клієнтів. Зміст і методи діяльності фахівців значною мірою залежать від того, як вирішується питання про співвідношення соціальної роботи і соціальної педагогіки; в Україні соціальна педагогіка сприймається як невід’ємна складова соціальної роботи.
Соціальне виховання – один із напрямків виховання як цілеспрямованого процесу формування морально-вольових якостей, характеру, системи цінностей та стійких форм суспільної поведінки особистості. Як було з’ясовано в ході дослідження, інтегрованим результатом соціального виховання можна вважати соціальність як здатність людини взаємодіяти з іншими людьми. Методи соціального виховання – це шляхи створення соціально-виховних відносин, які забезпечують самодіяльність особистості щодо формування її найкращих якостей. Виховна методика залежить від особливостей клієнтів, місця проведення роботи, поставленої соціальним працівником мети тощо.
Так, при роботі в сім’ї соціальний працівник використовує дослідження ситуації, зокрема складання карти, звернення до програм допомоги, орієнтацію на стабілізацію і дослідження функціональних зв’язків у сім’ї, психокорекційні заходи, а в конфліктних сім’ях сімейну терапію. На виховання дитини соціальний працівник дивиться насамперед з точки зору впливу соціального середовища, виховання дитини в соціумі. Певні особливості має виховання хворих дітей, обдарованих дітей, важких дітей, а також виховні відносини у прийомних сім’ях.
При роботі з жінками групи ризику виховні методи застосовуються відповідно до особистісних, ситуативних та установочних психологічних чинників, які залежно від рівня значимості для особистості впливатимуть на її поведінку та стиль життя. У вихованні молоді соціальному працівникові допомагають лекції, бесіди, диспути, зустрічі, конференції, семінари, організація і проведення клубних об’єднань, волонтерський рух, підготовка і розповсюдження інформаційних та пропагандистських листівок, методичних розробок, робота із засобами масової інформації. Для осіб похилого віку використовуються тематичні лекції, просвітницькі бесіди, видаються та розповсюджуються різноманітні інформаційні брошури; розвитку комунікативних навичок осіб похилого віку можуть допомогти тренінги спілкування, навчальні і терапевтичні групи, групи підтримки.
Зазначимо, що ускладнення суспільного життя, перехід до нових інформаційних технологій з одного боку ускладнює виховну роботу соціального працівника, а з іншого розширює її перспективи, збагачує новими методами і технологіями. І тільки їхнє комплексне ефективне використання надасть можливість вирішити складні проблеми соціального виховання.