Зміст
Вступ…………………………………………………………...………...3
Розділ 1. Передумови та процес підписання Люблінської унії.…….......5
Розділ 2. Суспільний лад України в складі Речі Посполитої…………...8
Розділ 3. Державний лад у Речі Посполитій…………………….. …….13
Розділ 4. Характеристика джерел права Речі Посполитій……………..19
Висновки………………………………………………………………..28
Список використаної літератури……………………...………………31

На початку 1558 р. російський цар Іван Грозний віддав своїм військам наказ вступити на підвладні магістру Лівонського ордену землі. Мотиви нової війни крилися в намірах царя реанімувати зовнішньополітичний курс свого діда Іва- на ІІІ, скерований на забезпечення державі виходу до Балтійського моря.
Початковий етап Лівонської війни пройшов під знаком переконливих перемог Москви. Уже на літо 1558 р. московські війська стояли на березі Балтійського моря. Орден розвалювався на дрібні шматки, і його магістр спочатку уклав союзні договори з державами, вороже налаштованими до ідеї укріплення Москви на Балтійському побережжі, а в 1561 р. добровільно уступив Польщі південно-східну частину своїх земель, Північну Естонію – Швеції, острів Ефель – Данії, а сам, залишивсь на чолі Курляндії та Семигалії з титулом герцога, визнав себе васалом польського.
Таким чином, Лівонський орден фактично припинив своє існування, а в Російський державі довелось мати справу з коаліцією європейських держав у складі Польщі, Литви, Швеції та Данії. Проте, навіть, за таких умов Москва все ж таки вторглася на територію Великого князівства Литовського.
Для Литви, як для Москви, початковий етап війни складався важко. У 1562 р. царські воєводи спустошили волості навколо Мстислава, Дубровни, Копистя, Орші, Шилова та Вітебська. А 1565 р. було захоплено Полоцьк.
Втрата Полоцька та окупація білоруських земель поставити Велике князівство у вкрай скрутне становище. По суті, на порядок денний литовської політики виступило питання про територіальну цілісність держави. Дедалі очевиднішим ставав той факт, що самотужки взяти реванш навряд чи вдасться. Найреальнішим способом зміцнення військової спроможності для литовського керівництва видався уже випробуваний раніше політичний прийом – унія з Короною Польською.
Активізація унійних настроїв на коронних землях обумовлювалась мотивами великодержавної політики, а також прагматичними надіями на прирощення нових територій, придатних для землеробського обробітку. Адже на той час польська шляхта активно зайнялася господарюванням і стала одним з найбільш важливих сільськогосподарських експортерів на ринках Західної Європи. Підставою ж розширення виробництва могли стати лише освоєння нових земель. Також Польща не хотіла, щоб Москва мала вихід до Балтійського моря, адже в цьому випадку Москва стане сильним конкурентом на європейському ринку сільськогосподарської продукції.
Принципова відмінність у баченні сторонами характеру унії держав тривалий час гальмування скликання загального об’єднавчого сейму. Так, литовсько-руська сторона виступала за рівноправний союз двох держав, які б надалі зберігали внутрішньополітичну окремішність. Польська шляхта, в якості плати за військову допомогу, вимагала повної інкорпорації Великого князівства.

Список використаної літератури
1. Бардах Ю., Леснодорський В., Пиетрчак М. История государства и права Польши, М., 1980.
2. Борисенок С. Списки Литовського статуту 1529 р.// Праці комісії для виучування західноруського та вкраїнського права.- Вип.2 - К., 1929.
3. Гурбик А.О. Копні суди на українських землях у ХІV-XVI ст.// Укр. істор. журн. -1990-№10.
4. Дашкевич Я.Р. Адміністративні, судові і фінансові книги на Україні ХІІІ-ХVІІІ ст.// Історичні джерела та їх використання.-Вип.4 - К., 1969.
5. Дашкевич Я.Р. Вірмено-половецькі джерела з історії України //Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. – 1965. -№2.
6. Кистяковский А.О. Права, по которым судится малороссийский народ. - К., 1879.
7. Леонтович Ф.И. Рада Великих князей Литовских// Журнал Министерства Народного просвещения за 1907. Новая серия ХІ - 1907. - №10.
8. Линниченко М. Черты из истории сословий в Юго-Западной/ Галицкой/ Руси XIV-XV вв - М., 1894.
9. Литвин В. Історія України, К., 2009.
10. Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. Истор. очерки. - М., 1892.
11. Максимейко Н.А. Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. - Харьков, 1902.
12. Максимейко Н.А. Источники уголовных законов Литовского статута - К., 1894.
13. Мишко Д.І. Перший Литовський статут і його історичне значення// Історичні джерела та їх використання: Вип.4 - К., 1969.
14. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України. Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. - Харків, 2007.
15. Румянцев В.О., Страхов М.М. Історія держави та права України. Навч. посібник. Вип. 2 -К., 1992.
16. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV- 60-х годах XVII вв.- К., 1989.
17. Слабченко М. Судівництво в Україні XVII-XVIII ст.ст.. Консп. лекцій - Харків, 1919.
18. Сурилов А.В. Общественно-политический строй Великого княжества Литовского. - Кишенев, 1961.
19. Чубатий М. Огляд історії українського права. Історія джерел та державного права. - К., 1994.
20. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского - К., 1987.

Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що на порозі ХХІ століття є потреба заново проаналізувати тему, що торкається ХVІ століття історії України, коли, нарешті, майже всі українські землі об’єдналися в одній державі, що сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку, посиленню експлуатації селянства, майже всі українські міста перетворювалися на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі, і активно почали залучатися до міжнародної торгівлі. Необхідно ще раз дослідити її, сягаючи давнини, тому що саме ця тема є надзвичайно цікавою і актуальною в наш час, адже нині перелистують всю історію України, так як вона лише недавно отримала довгоочікувану незалежність, та й не всі українці в наш час усвідомлюють значущість історичних подій, які мали дуже великий вплив на життя України, зокрема такою подією і було підписання Люблінської унії, яка відграла важливу роль на шляху до незалежності, хоча і досить негативну.
Метою роботи є комплексне дослідження державно-правого статусу українських земель після підписання Люблінської унії. Мета обумовлена постановкою таких завдань:
• Вивчення причин укладання Люблінської унії;
• вивчення наслідків підписання Люблінської унії;
• дослідження державно-правого становища українських земель в новоствореній Речі Посполитій.
Об’єктом дослідження є міжнародні умови, що привели до укладення договору, створення Литовсько-Польської держави, зміст Люблінської унії.
Предметом дослідження є державно-правове становище українських земель після підписання Люблінської унії. Характеристика позицій тодішньої української шляхти, її роль в унії. Економічний, політичний та духовний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої.
Методологічною основою є загальнонаукові принципи історизму і системності дослідження. У праці використано проблемно-хронологічний метод, який передбачає комплексний підхід до вивчення теми.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаної літератури ( 20 найменувань). Повний обсяг курсової роботи складає 32 сторінки, з них 23 – основний зміст.

Висновки
Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Опинившися під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.
Як зазначає І.П.Крип`якевич, “Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українськиї державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському… Весь розвиток життя ішов під важким наступом Польщі”.
Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоб не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля вивилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо.
Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й вальному сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духовенство.
Територія держави поділялась на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни (коменданти фортець).
Під впливом унії змінилася й судова система. У кожному повіті впроваджувалися гродські та земські суди. Гродський суд очолював староста. Цей суд розглядав важливі кримінальні справи про наїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земський суд обирався місцевою шляхтою. Він розглядав цивільні справи, межові суперечки шляхти, розв`язував конфлікти щодо нерухомого майна.
В судово-адміністративних установах Волинського, Брацлавського та Київського воєводств застосовувалися Литовський Статут 1529 р.. Судочинство велося українською мовою. Вищою судовою інстанцією був Люблінський трибунал.
Органами шляхетського самоврядування були сеймики у волостях і повітах. На сеймиках шляхта вирішувала місцеві справи й обирала судових урядовців та послів до вальних сеймів та трибуналів.
Характеризуючи соціальні наслідки Люблінської унії, М.С.Грушевський зазначає: “Князі й магнати, що перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках всю управу, тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою, - хоч на ділі, завдяки свому богацтву, вони й далі високо підіймалися над нею, держачи в своїй службі не раз цілі юрби біднішої шляхти. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже ніяких обовязків, а дістала величезні права…; коронні землі роздавалися шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; ніхто, крім шляхтичів не міг дістати ніякого уряду світського, а навіть і духовного”.
Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого, полонізувалися та окатоличувалися. Великими землевласниками в Україні були як польські (Жолкевські, Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так і українські магнати (Вишневецькі, Острозькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі). Завдяки величезним латифундіям на Київщині, Брацлавщині й Лівобережній Україні магнати відчували себе “королев`ятами”, які не підпорядковувалися жодній адміністрації. Ці “удільні князі” здійснювали суд над своїми підданими, засновували міста і слободи, будували палаци, організовували військові загони, роздавали землю за службу своїм васалам.
Ще одним наслідком унії можна вважати процеси народної та феодальної колонізації, що розгорнулися в напрямку на схід та південний схід. На нових землях оселялися селяни-втікачі з районів розвинутого фільваркового господарства, де зростала панщина. Для заохочення селян магнати оголошували тут “слободи” – новопоселенцям надавалися значні пільги у виконанні повинностей на визначену кількість років.
Як зазначалося вище, Люблінська унія спричинила привласнення українських земель польськими магнатами й шляхтою, представники якої засновували тут фільварки та промисли. Українська шляхта, що дотримувалася православної віри, володіла невеликими маєтностями. В подальшому усунення української шляхти від влади призвело до того, що багато її синів поповнили козацтво (прикладом тому був Петро Конашевич-Сагайдачний), а в період Визвольної війни середини XVII ст. багато українських шляхтичів стали керівниками козацької армії.
Таким чином, Люблінська унія 1569 р. мала відчутні негативні наслідки для українського народу, визначивши подальші процеси його суспільного розвитку: посилення національного гніту та зростання національно-визвольного руху