Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Диплом

"Політичні теледебати: основні моделі, форми проведення та особливості організації "

Предмет:

Політологія

Мова:

Українська

Рік здачі:

2014

Сторінки:

900 грн.

Вступ.
Розділ 1. Теледебати як різновид телевізійної політичної комунікації.
1.1. Специфіка телевізійної комунікації. Необхідність і значення політичних теледебатів.
1.2. Джерельна база.
Розділ 2. Основні моделі та форми проведення політичних теледебатів, характеристика їхніх учасників.
2.1. Основні моделі та форми проведення політичних теледебатів.
2.2. Учасники політичних теледебатів.
Розділ 3. Особливості організації політичних теледебатів.
3.1. Загальні питання організації політичних теледебатів.
3.2. Технології телевізійних зйомок.
3.3. Психологічні аспекти організації та проведення політичних теледебатів.
Розділ 4. Політичні теледебати у світі та в Україні: традиції, практичний досвід.
4.1. Світові стандарти і традиції проведення політичних теледебатів (на прикладі США).
4.2. Практичний досвід проведення політичних теледебатів в Україні.
Висновки.
Список використаних джерел.

4.1. Світові стандарти і традиції проведення політичних теледебатів (на прикладі США) (фрагмент).

Світові стандарти і традиції проведення політичних теледебатів у демократичних суспільствах розглянемо на прикладі США, для яких теледебати виступають традиційно важливою формою спілкування політичних лідерів і масової аудиторії. Одразу ж зазначимо, що на цих традиціях побудоване й американське законодавство, яке зобов'язує ЗМІ бути політично нейтральними.
Початок законодавчого врегулювання цього питання в США було покладено ще Законом про засоби комунікації від 1934 р., згідно з яким телестанції зобов'язані надавати кандидатам у президенти ефірний час за 45 і менше днів до первинних партійних виборів і за 60 і менше днів до загальнонаціональних федеральних виборів. Кандидати мають право отримати час у період, який з найбільшою вірогідністю залучить приблизно ту ж аудиторію, що й період, в який ефірний час було надано опонентові даного кандидата, причому за тими ж розцінками. Право претендувати на ефір мають лише ті, хто відповідає законним вимогам, що висуваються до кандидата на дану посаду, хто публічно оголосив про висунення своєї кандидатури або фактично почав вести передвиборну кампанію. Телестанції не мають права надавати ефірний час безоплатно, оскільки це вважається нелегальним внеском у політичну кампанію; з іншого боку, плата не повинна перевищувати мінімальні рекламні розцінки. Нижча розцінка за трансляцію певної тривалості визначається на основі існуючих нижчих розцінок за комерційну рекламу тієї ж тривалості зі збереженням існуючих пільг. Телестанції позбавлено права на свій розсуд коригувати офіційні програми, в т. ч. теледебати. Вони можуть відмовитися випускати в ефір програми чи оголошення, які на їхню думку містять образливі чи неправдиві твердження [53].
Але перші публічні дебати в США проводилися задовго до виникнення радіо і ТБ. Вони відбулися в 1858 р.; в них брали участь кандидати на посаду президента А. Лінкольн, противник рабовласництва, і С. Даглас, прихильник збереження рабства. Кандидати зустрічалися 7 разів у 7 містах штату Іллінойс. Дебати тривали по 3 години: годину давалося кожному на виступи, ще по півгодини – для відповідей на запитання опонента і глядачів. На жаль, після цього інститут дебатів був на довгий час забутий [61]. Він повернувся в 1948 р., коли проводився у форматі радіотрансляцій. У 1956 р. відбулися перші теледебати. Але першими теледебатами, які отримали широкий суспільний резонанс, стали теледебати 1960 р. між кандидатами в президенти Р. Ніксоном і Дж. Кеннеді. Ми вже торкалися цих теледебатів у зв'язку з висвітленням питання технології телезйомок під час теледебатів. На жаль, на них були застосовані брудні технології, спрямовані проти Р. Ніксона.
Надалі факт впливу ТБ на формування громадської думки та електорального вибору став темою численних соціологічних досліджень. У 1968 р. М. Макобс і Д. Шо експериментально довели, що саме ЗМІ, і зокрема ТБ відіграє вирішальну роль у створенні образу соціальної реальності і, відповідно, у визначенні політичних уподобань [61]. Американські експерти стверджують, що в більшості випадків теледебати зміцнюють наміри виборців голосувати за того чи іншого кандидата, і рідше змінюють їхню точку зору. Найбільше вони впливають на погляди незалежних виборців, тобто таких, які не вважають своїм моральним обов'язком голосувати за представника своєї партії.
У США теледебати можуть фактично визначати підсумки президентських виборів. Вдалі чи невдалі фрази, виголошені під час дебатів, іноді ставали лейтмотивом усієї подальшої кампанії. Наведемо характерні приклади. У 1976 р. чинний президент Дж. Форд заявив, що в Східній Європі немає радянського домінування. Суспільство сприйняло це як патологічне й небезпечне нерозуміння тодішньої міжнародної обстановки, і опонент Форда Дж. Картер виграв вибори. У 1988 р. під час теледебатів кандидат у президенти М. Дукакіс, який виступав за скасування смертної кари, був збитий з пантелику питанням: "А що Ви зробите, якщо Вашу дружину зґвалтують і вб'ють?" Він не знайшов виразної відповіді, і аудиторія зрозуміла це так, що кандидат сам не розуміє, що хоче робити. В ході передвиборної кампанії 1992 р. змагалися чинний президент Дж. Буш-старший і Б. Клінтон. Буш щойно завершив переможну війну в Іраку, але суспільство тоді серйозно переживало через високий рівень безробіття та рецесію в економіці. Цим скористався Клінтон, який постійно оперував економічними гаслами; під час теледебатів йому вдавалося збивати Буша на розмови про невдачі в економічній політиці на тлі постійних підкреслювань того, що перемога в Іраку зовсім не полегшила життя американців [49].
Американці вперше набули той багатий досвід, яким користуються сучасні іміджмейкери. Вони зрозуміли, що в процесі теледебатів значення має не тільки те, що говорять політичні лідери, але й те, як вони говорять. Вони зрозуміли, що головною задачею є завоювати довіру тих виборців, які коливаються. Це продемонстрували теледебати, проведені ще у 1980 р. між Дж. Картером і Р. Рейганом. Пропагандистська команда Картера намагалася представити Рейгана як недалекого та агресивного консерватора, але раптом на телеекрані з'явилася відкрита, весела, відверта людина з широкими поглядами, адже Рейган мав непогані акторські здібності. Це особливо спадало в око на фоні нервового і напруженого Картера, який лише повторював фрази зі своєї програми. Американські історики впевнені, що без успіху на теледебатах Рейган не зміг би стати президентом. Подібна колізія повторилася під час президентських перегонів 2000 р. Тоді напередодні теледебатів агентство Associated Press створило журі з експертів, які мали присудити одному з кандидатів перемогу. Тричі, після кожного тура дебатів, журі виносило вердикти, присуджуючи перемогу кандидату А. Гору, й так само тричі опитування громадської думки засвідчували, що суспільство робить протилежні висновки, віддаючи перевагу Дж. Бушу-молодшому. Причина полягала в тому, що перед теледебатами команда Гора намагалася підкреслювати невігластво Буша, а в очах глядацької аудиторії Буш виявився простим, проте досить розумним політиком, який заслуговує на довіру, тоді як Гор – самозакоханим "всезнайкою". Останній обрав невдалу тактику поведінки перед телекамерами: він був вищий за Буша й мав більш презентабельну зовнішність, але поводив себе настільки агресивно, що складалося враження – іноді він готовий ударити опонента [17, с. 67-71].
Щоб ознайомитись із практикою організації та проведення сучасних передвиборчих теледебатів у США, проаналізуємо більш докладно теледебати 2004 р. між чинним президентом Дж. Бушем-молодшим і Дж. Керрі. Теледебати складалися з декількох турів, дискусія проводилася за жорстким сценарієм. Так, перший тур було присвячено лише зовнішній політиці, і лише в другому кандидати мали перейти на внутрішні проблеми. На один тур теледебатів було відведено 90 хвилин, право відповіді на перше питання розігрували заздалегідь. Окрім двох кандидатів і ведучого, в студії були присутні 140 осіб, які заздалегідь передали ведучому свої питання. З цих питань для кожного туру він сформулював біля 20 тем для дискусії. Перед теледебатами всім було відомо, що Буш відчуває себе більш упевнено, виступаючи перед глядацькою залою, а не лише перед камерою. Але політичні уподобання всіх присутніх повинні були бути нейтральними, оскільки соціологічна служба Gallup, що здійснювала їхній добір, запросила на дебати лише тих, хто ще не визначився, за кого буде голосувати. Хоча перший тур було повністю присвячено зовнішньополітичним питанням, іракську проблему дискутували й у другому. Буш наголошував, що С. Хусейн являв загрозу всьому світові, що він готовий взяти на себе відповідальність за іракську війну; Керрі відбивав, що американці не знайшли на іракській території зброї масового знищення, повертаючи справу так: "Президент перетворив цю кампанію на зброю масової омани". Однак тема армії була виграшною для Буша. Коли йому натякнули на можливість введення призиву, він переконливо відкинув подібні ідеї: "Армія, що повністю формується на добровільних засадах, найкраще підходить для того, щоб битися в війнах ХХІ століття". Буш додав, що США виводять війська з Південної Кореї та Європи, замінюючи їх "цікавими технологіями", такими як польоти безпілотних апаратів, що можуть надсилати дані в реальному часі на американські станції. Керрі у відповідь звинуватив Буша у створенні нового типу потужної ядерної зброї для знищення бункерів, висунувши такий аргумент: "Важко переконати інші країни відмовитися від їхньої зброї, якщо самі зайняті створенням нової". Коли Буш звинуватив опонента в тому, що той змінює точку зору на іракське питання, Керрі одразу заявив, що Буш намагається відволікти увагу аудиторії від суті головної проблеми, якою є збільшення безробіття за час правління Буша [49].
Після трансляцій цих теледебатів, загальна аудиторія яких склала декілька десятків мільйонів осіб, телекомпанія АВС провела телефонне опитування серед 500 зареєстрованих виборців, які дивилися дебати по ТБ. 44% опитуваних віддали свої голоси за Керрі, 41% – за Буша, 13% проголосили нічию; аналогічне опитування, проведене Gallup на замовлення USA Today, засвідчило такі результати: за Керрі – 47%; за Буша – 45%; за нічию – 7%. У першому ж турі, за даними Gallup, Керрі набирав 53%, Буш – 37% [49]. Отже, хоча теледебати вигравав Керрі, спостерігалася стійка тенденція поступового перетягування електоральних симпатій на бік чинного президента, який у підсумку й переміг на виборах.
Таким чином, США мають величезний досвід проведення теледебатів, до того започаткувавши їхні високі стандарти. А результати теледебатів істотно впливають на результати будь-яких виборів. Наведемо ще одне підтвердження цьому. В ході одного з опитувань соціологи з'ясовували, звідки виборці отримують найбільше інформації про політичних лідерів. Відповіді були наступними: 60% – з теледебатів; 45% – з "ток-шоу"; 25% – з партійних з'їздів [58].

Починаючи з останнього десятиріччя минулого століття в політичному устрої українського суспільства відбулися істотні зміни, пов'язані зокрема зі становленням демократичних виборчих процесів. Ці зміни викликали необхідність у переосмисленні впливів засобів масової інформації, і насамперед телебачення, на суспільну свідомість, їхньої ролі в політичній комунікації, що відбувається в умовах конкурентної політичної боротьби. Перед телебаченням постало нове завдання – добросовісне та всебічне висвітлення виборчих кампаній, надання глядачам найбільш повної та об'єктивної інформації про політичні партії, рухи, окремих політичних діячів, на підставі якої виборець отримав би змогу робити свій свідомий вибір. Завдання це значною мірою може бути розв'язане за допомогою такої форми телевізійної комунікації, як політичні теледебати, які здатні виступати як один із інструментів справжніх демократичних виборів, надаючи максимально об'єктивну та незаангажовану інформацію як необхідну складову чесної й відкритої передвиборчої боротьби.
В умовах сучасної демократії вже сам спосіб надання інформації тяжіє до представлення виборчих кампаній у вигляді змагань між політиками, при цьому увага глядачів нерідко концентрується на створенні інтриги, на драматизації ситуації, враховуючи традиційну розважальну цінність телебачення при висвітленні політичних кампаній. Але навіть перетворення теледебатів на своєрідні телетурніри не применшує значення політичних теледебатів. Так, теледебати можуть бути перетворені на інформаційні шоу з видовищними та змагальними елементами, що загалом відповідає розважальній концепції телебачення. Але, з іншого боку, теледебати дозволяють глядачам порівняти особистості, погляди, позиції, можливості політичних лідерів (як правило, кандидатів на виборні посади), зіставити їхні характеристики, тверезо оцінити схожість і несхожість їхніх позицій, отримати про кожного з них більш чітке уявлення завдяки прямим зіткненням в ефірі. Отже, політичні теледебати – один із найбільш перспективних напрямів як створення передвиборчих програм, так і їхнього висвітлення.
Досвід, однак, українських виборчих кампаній засвідчує, що напрям цей приживається і розвивається дуже важко, недостатньо пророблено правову базу, вивчено моделі, форми, організаційні моменти й методики проведення теледебатів. Дискусійною залишаються можливі форми участі учасників теледебатів – політичних лідерів, можливої аудиторії, не визначені чітко функції ведучих – журналістів-модераторів. Отже, на сучасному етапі існує нагальна потреба детально розглянути питання визначення меж теледебатів як жанру телевізійної публіцистики, можливих моделей і форм їх проведення, комунікативних, психологічних та інших особливостей організації теледебатів, а також деякі інші питання, пов'язані з політичними теледебатами. Цією потребою визначається актуальність дослідження з обраної теми.
Мета роботи – вивчення специфіки, моделей, форм, особливостей організації політичних теледебатів як важливої форми висвітлення виборчих кампаній на телебаченні у демократичному суспільстві.
Завдання:
• проаналізувати специфіку масової комунікації, охарактеризувати поняття політичних дебатів;
• виявити особливості телевізійної комунікації, визначити політичні теледебати як специфічний жанр телевізійної публіцистики;
• розглянути дискусійне питання щодо значення політичних теледебатів у сучасному демократичному суспільстві, їхніх переваг і недоліків;
• окреслити основні моделі політичних теледебатів;
• з'ясувати та провести аналіз основних форм, форматів, можливих тактик, методик, процедур проведення політичних теледебатів;
• розкрити можливі мету та функції учасників політичних теледебатів – політичних лідерів, журналістів-ведучих, дослідити їхній можливий вплив на глядачів і телеглядачів;
• розглянути загальні, технологічні, комунікаційні, психологічні, інші особливості організації та проведення політичних теледебатів;
• простежити світові традиції проведення політичних теледебатів на прикладі однієї демократичної держави;
• проаналізувати й оцінити практичний досвід проведення політичних теледебатів в Україні.
Об'єкт дослідження – телевізійна комунікація, переважно в контексті передвиборчих кампаній.
Предмет дослідження – політичні теледебати як форма політичної й зокрема телевізійної комунікації, їхні моделі, форми та процедури проведення, особливості організації, досвід застосування.
Ступінь наукової розробки даної проблеми досить низький. Справа в тому, що значну кількість існуючих досліджень присвячено різним аспектам масової комунікації, ролі ЗМІ в політичних кампаніях, виборчим технологіям тощо, але спеціальних досліджень, що стосуються політичних теледебатів, обмаль. Серед них хотілося б відзначити дослідження А. Андрєєва "Політичні телевізійні дебати: їхня роль у виборчих кампаніях, соціально-психологічні та жанрові особливості". Отже, проблема досліджується переважно в контексті більш широких досліджень, зокрема з проблем телевізійної журналістики чи виборчих технологій. Розглянемо коротко історію цих наукових розробок. У 1948 р. П. Лазарсфельд уперше виміряв впливи ЗМІ на хід президентських виборів у США і дійшов висновку про те, що ЗМІ працюють на підсилення існуючих політичних установок та орієнтацій. У 1968 р. М. Макомбс і Д. Шо визначили, що саме ЗМІ формують політичні орієнтації виборців. Ш. Янгар, провівши експериментальні дослідження, підтвердив, що телебачення відіграє вирішальну роль у створенні образів соціальної реальності та визначенні політичних уподобань. Події політичного життя, представлені телебаченням як важливі, стають такими і в суспільній свідомості. М. Кербель уперше висловив гіпотезу про те, що, якщо ЗМІ загалом формують образ політики як брудної справи, то більш-менш об'єктивну інформацію можуть надати глядачеві не новинні програми, а теледебати й інші форми безпосередньої комунікації з виборцями. В дослідженнях Н. Анохіної та М. Брандес ("Роль ЗМІ у виборчому процесі", М., 2000) робиться висновок про те, що ЗМІ здатні активізувати виборців, залучити до участі у виборах пасивних громадян, утримати прихильників, зміцнюючи вже сформовані переконання, змінити політичні вподобання. Чимало праць присвячено практиці висвітлення передвиборчих кампаній за кордоном; у більшості з них теледебати розглядаються поряд із іншими формами представлення політиків аудиторії (праці С. Колівера, П. Мерлоу та інших). Прийоми організації та методики проведення теледебатів, порівняльний аналіз практики дебатів у суспільствах із розвиненою демократією та суспільствах перехідного типу, рекомендації з оптимальної організації теледебатів наведені в працях Е. Міцкевич і Ч. Файєрстоуна. У праці С. Муратова "Моральні принципи тележурналістики. Досвід етичного кодексу" (М., 2002) значну увагу приділено моральним та етичним питанням, пов'язаним із позицією тележурналістів, які беруть участь у висвітленні виборів. Г. Кузнєцов досліджує питання оптимального вибору форм теледебатів, функції ведучих, норми поведінки учасників. Спеціальних досліджень щодо ведення політичної полеміки в телевізійному ефірі майже немає. Натомість, більше уваги приділяється психології та соціології телевізійної комунікації. Так, у працях Н. Богомолової, Л. Федотової та інших розглядаються питання інформаційних впливів ЗМІ на аудиторію, їхніх наслідків, даються соціально-психологічні характеристики різних аудиторій. Чимало праць (К. Гаджиєв, Е. Доценко, В. Зазикін тощо) присвячено також психології маніпуляцій свідомістю, зокрема механізмам навіювання і переконання, психологічним особливостям взаємодії політичних лідерів і ЗМІ.
Методи дослідження. При дослідженні політичних теледебатів автором були використані загальнотеоретичні методи – структурно-функціональний, системний, нормативно-ціннісний, історико-логічний методи, певною мірою психологічний метод, метод порівняльного аналізу, а також деякі спеціальні методи – аналіз документів, учбової, енциклопедичної, наукової, прикладної літератури, узагальнення. Сукупність цих методів склала методологічну основу даної роботи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній досліджено та охарактеризовано чимало невивчених до того особливостей організації та проведення політичних теледебатів у сучасних демократичних суспільствах, а також простежено динаміку розвитку цього жанру телевізійної комунікації в Україні, отже, розширено спектр знань у галузі політичної комунікації, передусім у періоди передвиборчих кампаній. Практичне значення дослідження автор вбачає в можливості удосконалення форм і методів висвітлення передвиборчих кампаній на українському телебаченні.
Структура роботи та черговість розгляду питань продиктовані задачами й логікою даного дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У першому розділі "Теледебати як різновид телевізійної політичної комунікації" розглядаються питання масової комунікації та політичної публіцистики, даються загальні характеристики інформаційно-комунікаційних технологій, визначаються поняття політичних дебатів і політичних теледебатів як їхнього різновиду в рамках телевізійної комунікації, обґрунтовується важлива роль політичних теледебатів у сучасних передвиборчих кампаніях, доводиться їхня користь у справі формування свідомого електорального вибору. Також у цьому розділі наводяться результати аналізу джерельної бази дослідження. Другий розділ "Основні моделі та форми проведення політичних теледебатів, характеристика їхніх учасників" присвячено розгляду основних моделей і форм організації та проведення політичних теледебатів, визначенню форматів і процедур, подоланню об'єктивних труднощів, що зустрічаються при організації теледебатів, характеристиці їхніх учасників, передусім політичних лідерів і ведучих – журналістів-модераторів, їхній ролі та функціям. У третьому розділі "Особливості організації політичних теледебатів" вирішується задача розгляду загальних, технологічних, комунікаційних, психологічних та інших особливостей організації та проведення політичних теледебатів. При цьому автор торкається питань суб'єктів організації теледебатів, їхнього фінансування, проблем визначення тривалості в ефірі та розподілу часу всередині дебатів, досліджує можливі варіанти обрання тем, розглядає психологічні прийоми, якими можуть скористатися учасники теледебатів тощо. Зміст четвертого розділу повністю відбиває його назва: "Політичні теледебати у світі та в Україні: традиції, практичний досвід". Особливої ваги в цьому розділі набуває ретельне дослідження становлення й розвитку в українському телевізійному медіа-просторі такого специфічного жанру як політичні теледебати.

Політичні дебати є одним із методів політичної комунікації – це обговорення, обмін думками, дискусії на зборах, з'їздах, конференціях, у парламентах, на мітингах, у ЗМІ з актуальних питань політичного життя. Їх поділяють на внутрішньопартійні, міжпартійні (до яких належать політичні теледебати) та парламентські. Політичні теледебати організовуються і проводяться на ТБ, яке володіє потужними ресурсами щодо надання виборчій спільності повної та об'єктивної картини політичної дійсності, організації "відкритої трибуни" для обміну думками, зіставлення поглядів і точок зору у зв'язку з представленням політичних фігур.
Ми дійшли висновку, що політичні теледебати доцільно визначити як представлення власних політичних поглядів у ході обговорення певних актуальних тем у різних формах з представниками інших кандидатів, політичних лідерів, партій чи блоків. В Законі України "Про проведення телерадіодебатів під час виборчої кампанії з виборів Президента України та виборів народних депутатів України" від 2002 р. передвиборчі телерадіодебати визначаються як один із видів передвиборчої агітації під час проведення виборчої кампанії з використанням електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації, в якому одночасно беруть участь не менш ніж два суб'єкти виборчого процесу. Політичні теледебати також розглядають іноді як специфічний жанр політичної реклами, а також як одну з виборчих технологій.
Якщо брати до уваги потенційні можливості політичних теледебатів, з'ясовується, що вони мають безліч переваг у порівнянні з іншими формами політичного представлення. Якщо теледебати проводяться чесно й неупереджено, вони потенційно виключають маніпуляцію свідомості та перекручення інформації від конкретного кандидата, надають можливість спостерігати конкурентів у живому діалозі, що дає хоч якоюсь мірою достовірне уявлення про жвавість розуму, вміння триматися на публіці, характер, рівень культури кожного політичного лідера. Важливою перевагою політичних теледебатів є їхній змагальний характер, крім того, вони знаменують собою певний етичний акт громадянської згоди в державі. Теледебати вкрай вигідні для телекомпаній, оскільки надання значного обсягу ефірного часу для трансляції теледебатів замість агітаційних роликів може підвищити рейтинг телекомпанії та принести їй додаткові кошти. За допомогою теледебатів також можна подолати певні недоліки, що традиційно характеризують висвітлення політичних кампаній і виборів на ТБ. Корисні теледебати і для глядачів, і для політичних лідерів, тому їх можна вважати корисними для всього суспільства.
Моделі теледебатів розрізняють залежно від основи їхнього фінансування. Виділяють також європейську та американську моделі. Для того щоб політичні теледебати проходили організовано, необхідно заздалегідь визначитися з формою проведення, учасниками, а також забезпечити належну їх організацію, визначивши питання фінансування, участі ведучого-журналіста, тривалості і розподілу часу проведення, кількості передач, обрання тематики.
Форми проведення політичних теледебатів можуть бути вкрай різноманітні. В дебатах може брати участь різна кількість учасників-політиків, різна кількість журналістів-модераторів, на них може чи не може бути присутня глядацька аудиторія, яку, однак, не прийнято відносити до безпосередніх учасників політичних теледебатів. Запитання в різних формах теледебатів можуть ставити аудиторія, присутня в студії, політики, які є учасниками теледебатів, один іншому, ведучий (журналіст-модератор) іншим учасникам теледебатів, група журналістів іншим учасникам теледебатів, причому форми запитань можуть бути письмовими чи усними. З аудиторії запитання ще до початку дебатів можуть передаватися в письмовому вигляді ведучому, який потім обробляє їх і формує теми для подальшого обговорення, а можуть ставитися безпосередньо усно політичним лідерам, які підпадають в таких випадках під "перехресний обстріл".
Також існують різні форми спілкування учасників теледебатів. Найпоширенішою з них є дискусія, що має свої складові – виступи, діалоги, полеміку. Іншою формою є "круглий стіл", в якому бере участь група політичних діячів. Загальною формою проведення будь-яких теледебатів є обговорення одного чи декількох певних питань чи проблем, актуальних на даний момент. При цьому мається на увазі, що дані питання чи проблеми обов'язково є спірними, тобто допускають різні думки і тлумачення, а також взаємні заперечення учасників теледебатів. Як підсумок обговорення повинні бути виявлені точки зору всіх учасників-політиків щодо кожного конкретного питання чи проблеми.
Будь-які теледебати мають своїх учасників, адже вони забезпечують персоніфікацію передвиборних проблем. До таких учасників належать ведучий журналіст-модератор чи журналісти, які ведуть дискусію, і політичні діячі – представники тих чи інших політичних сил, як правило, політичні лідери, які очолюють свої політичні сили. Вони мають на меті довести до слухачів переваги своєї передвиборчої програми, завоювати прихильність масової аудиторії, а також дискредитувати опонента (опонентів) і в кінцевому рахунку одержати над ним (ними) психологічну перемогу, яка була би публічно визнана широким колом експертів. Перед проведенням теледебатів необхідно визначитися з кількістю їхніх учасників. Кількість учасників політичних теледебатів може бути різною – це залежить від форми проведення, але їх має бути не менш ніж два. Запрошувати, однак, велику кількість учасників недоцільно, оскільки це лише спантеличить аудиторію, тому іноді необхідно здійснювати добір за певними критеріями (наслідки попередніх виборів, здобутки кандидатів, кількість зібраних ними підписів, результати гідних довіри соціологічних опитувань щодо намірів виборців). Дехто з потенційних учасників теледебатів іноді відмовляється від участі в них, що пов'язано з "проблемою ймовірного переможця".
Присутність на теледебатах ведучого (журналіста-модератора) є вкрай бажаною, в іншому разі учасники зможуть відхилятися від винесених на обговорення питань чи проблем, не зможуть самостійно передавати один одному слово для взаємних заперечень, залишиться нез'ясованою думка зі спірних питань найменш активних учасників обговорення, не буде збережено необхідний порядок висловлювань. Ведучий є учасником теледебатів, але не є самостійним учасником дискусії, він діє з метою гарантувати в інтересах усіх учасників обговорення рівні для всіх умови доступу до ефіру для проведення передвиборчої агітації. Чесність і неупередженість теледебатів буде забезпечено лише в тому разі, якщо ведучий буде чітко дотримуватися правил журналістської етики.
Загальні питання організації політичних теледебатів як важливого демократичного елементу будь-яких виборів включають питання фінансування, тривалості проведення, розподілу часу, обрання тем для дискусії тощо. Питання тривалості одних теледебатів у різних країнах вирішується по-різному, а в цілому залишається дискусійним. Часто виникає питання кількості телепередач, присвячених теледебатам, упродовж однієї передвиборної кампанії, або кількості дебатних турів, які доцільно провести в межах однієї кампанії. Оскільки теледебати завжди є розмовою декількох учасників друг із другом, при їхній організації постає складна проблема точного розподілу часу дебатів між учасниками. Такий розподіл, на наш погляд, є необхідним, і контроль за ним повинен покладатися на ведучого. Іншим важливим питанням організації політичних теледебатів є обрання теми чи тем (тематичних блоків) дискусії, оскільки провести дебати організовано можна лише за умови, якщо заздалегідь визначено тему обговорення, сформульовані одне чи декілька певних питань або проблем, які повинні бути проаналізовані в ході дебатів.
Крім технічних аспектів і прийомів, як організатори, так і учасники теледебатів при їх підготовці та проведенні застосовують різноманітні психологічні прийоми. Деякі з них належать до брудних технологій і використовуються заангажованими організаторами з метою допомогти ведучому "грати" на боці одного з учасників теледебатів, зберігаючи при цьому видимість об'єктивності. Для цього застосовуються ефект несподіваності, маніпуляції з питаннями, атаки чи нападки на психологічний стан політичного лідера для виведення його з рівноваги, застосування маніпулятивного порядку черговості виступів, технології контрасту тощо. Інші психологічні аспекти проведення політичних теледебатів пов'язані безпосередньо з намаганням політичних лідерів забезпечити собі кращі психологічні умови, справити краще враження на аудиторію. З цією метою їх готують до теледебатів професійні іміджмейкери.
В нашому дослідженні ми розглянули практичні традиції і багаторічний досвід організації та проведення політичних теледебатів у двох країнах – США та Україні. Для американців теледебати виступають традиційно важливою формою спілкування політичних лідерів і масової аудиторії, тому часто вони здатні фактично визначати підсумки президентських виборів. Український досвід поки що не можна порівнювати з досвідом традиційно демократичних держав. Якщо в США та інших країнах Заходу теледебати між політичними лідерами мають довгу й багату історію, історія їх проведення в Україні бере свій початок лише з початку 1990-х рр. Причому й досі проведення теледебатів в Україні пов'язано з багатьма проблемами, як політичного, так і організаційного характеру, хоча законодавчо цю проблему вже частково вирішено.
Але, оскільки, як ми довели, політичні теледебати є не тільки необхідним засобом підтримання демократизму в політичному житті, а й узагалі суспільно корисним явищем, Україна повинна впровадити найкращі зарубіжні традиції проведення публічних теледебатів і тим самим долучитися до цивілізованих стандартів у цьому питанні.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 900.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Домбровський Анатолій (anatala)

(4.97)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Політичні теледебати: основні моделі, форми проведення та особливості організації "

0 (800) 357-234