Вступ.
Розділ 1. Загальна характеристика війни як форми політичного конфлікту.
1.1. Поняття та основні ознаки війни.
1.2. Класифікація війн.
1.3. Війна крізь призму філософських і політичних доктрин.
Розділ 2. Екскурс в історію війн.
Розділ 3. Причини та ознаки війн.
3.1. Можливі причини воєнних конфліктів. Сучасні теорії виникнення війн.
3.2. Специфічні особливості різних війн.
Висновки.
Список використаних джерел.

3.1. Можливі причини воєнних конфліктів. Сучасні теорії виникнення війн (фрагмент).
У попередньому розділі ми зробили екскурс в історію, описавши найвідоміші, найважливіші з точки зору впливу на розвиток людства війни – від стародавніх часів до сьогодення. Спробуємо розібратися в причинах: чому ж виникали і продовжують виникати війни, чому людина продовжує вбивати собі подібного? Але перш за все розглянемо сучасні теорії виникнення війн, адже це допоможе нам узагальнити існуючі точки зору, висунути власні припущення та обгрунтувати їх.
Ми вже зазначали, що представники школи природного детермінізму розглядають війну як наслідок властивої психологічному складу людини агресивності. На думку розробників поведінкової теорії, людська агресія підпитується сублімацією та проекцією, коли людина перетворює своє незадоволення в ненависть до інших рас, релігій, націй, ідеологій. Згідно з цією теорією держава створює та зберігає певний порядок у суспільстві, але водночас створює базу для агресії у формі війни. Оскільки війна є невід'ємною частиною людської натури, позбавитись її людству ніколи не вдасться. Італійський психоаналітик Ф. Форнарі висунув припущення, що війна є параноїдальною чи проекційною формою туги. Вчений вважає, що війна і насильство розвиваються на базі потреби людини в любові, її бажанні зберігати й захищати певний священний об'єкт, до якого вона прив'язана. В дитинстві таким об'єктом є рідна матір, а в дорослого ним стає нація. Форнарі сфокусував увагу на жертовності як на сутності війни; це свідоме намагання людей помирати за свою країну, віддаючи своє життя на благо нації [63].
Слід визнати, що за допомогою поведінкових теорій можна пояснити, чому війни існують, але неможливо з'ясувати причини їхнього виникнення. Так само вони не пояснюють існування деяких культур, які ніколи не знали війни. Якщо внутрішня психологія людського розуму незмінна, подібні культури просто не могли б існувати.
Деякі мілітаристи (Ф. Олександр та інші) в рамках поведінкових теорій стверджують, що мирний стан – це ілюзія, а історичні періоди, які прийнято називати мирними, насправді є або періодом підготовки до майбутньої війни, або ситуацією, коли войовничі інстинкти громадян певної держави подавляються більш сильною державою. Така теорія заснована на волі переважної більшості населення, але вона не враховує того факту, що лише невелика частина війн в історії людства була наслідком народного волевиявлення; найчастіше народ втягували у війну правителі держав [50, с. 109].
М. Уолш розробив теорію, яка акцентує увагу на політичних і військових лідерах. Він стверджує, що переважна більшість населення є нейтральною по відношенню до війни, і війна починається тоді, коли до влади приходить лідер з психологічно ненормальним ставленням до людського життя. Війни починають ті правителі, які завідомо намагаються воювати, такі як Олександр Македонський, Наполеон чи Гітлер. Подібні люди стають на чолі держав у кризові періоди, коли населення починає бажати "вождя з твердою волею", який, як людям здається, здатен вирішити їхні проблеми шляхом "наведення порядку" [14].
Прихильники еволюційної психології, одним із перших адептів якої був К. Лоренц, схильні стверджувати, що людські війни – це аналог поведінки тварин, які б'ються між собою за територію, партнера чи їжу. Тварини, переконують вони, агресивні за своєю природою, а в людському середовищі подібна агресивність втілюється у війнах. Слід визнати, що цю теорію було потужно розкритиковано вченими. Так, Дж. Кеннеді звертає увагу на те, що організовані, тривалі людські війни істотно відрізняються від тих бійок, що відбуваються між тваринами, й далеко не тільки в царині технології. Інший критик Е. Монтегю вказує, що виховання й інші соціальні фактори завжди були найважливішими чинниками, що визначали природу й хід людських війн. Він вважає, що війна є суто людським витвором, який має своє історичне та соціальне коріння [63].
Соціологічні теорії підходять до проблеми війни з позицій соціології, яка вже давно вивчає причини виникнення війн. Слід визнати, що чимало соціологічних теорій суперечать одна одній. Послідовники школи "пріоритету внутрішньої політики" ("Primat der Innenpolitik") спираються на праці Е. Хера та Х.-У. Велера, які вважали, що війна є продуктом місцевих умов, а зовнішніми чинниками визначається лише спрямування агресії. За цією теорією Перша світова війна не була результатом міжнародних конфліктів, таємних угод чи порушення балансу сил; вона була результатом економічної, соціальної та політичної ситуації в кожній окремій країні, яку було втягнуто до конфлікту. Протилежної версії дотримуються послідовники школи "пріоритету зовнішньої політики" ("Primat der Aunenpolitik"); вони посилаються на праці К. фон Клаузевиця та Л. фон Ранке, які запевняли, що війна і мир є наслідком рішень державних діячів, і що вони залежать від геополітичної ситуації.
Демографічні теорії виникнення війн загалом можна поділити на дві групи: 1) мальтузіанські теорії; 2) теорії переважання молоді. Більш поширеними є мальтузіанські теорії. Згідно з ними причини війн слід шукати в рості населення та дефіциті ресурсів. Прихильники цієї точки зору посилаються на папу Римського Урбана ІІ, який писав ще в 1095 р., напередодні Першого хрестового походу: "Земля, яку ви успадкували, з усіх боків оточена морем і горами, і вона надто маленька для вас, вона ледве дає людям прожиток. Ось чому ви вбиваєте та катуєте один одного, ведете війни, ось чому багато вас гине в громадянських розбратах. Вгамуйте свою ненависть, нехай ворожнеча скінчиться. Ступіть на шлях до Гроба Господня; відвоюйте цю землю в нечестивої раси й заберіть її собі" [63]. Теорія спирається на вчення Т. Мальтуса, за яким населення завжди збільшується доти, доки його ріст не обмежується війною, хворобою чи голодом. Прихильники мальтузіанських теорій вважають, що відносне зменшення кількості воєнних конфліктів за останні 65 років пов'язане лише з тим, що нові технології в сільському господарстві здатні прогодувати набагато більшу кількість народу; з іншого боку, доступність контрацептивних заходів призвела до істотного зниження народжуваності [63].
Якщо узагальнити можливі причини воєнних конфліктів, можна виділити серед них наступні чинники: 1) соціально-політичні претензії; 2) територіальні чи майнові претензії; 3) релігійні суперечки; 4) економічні чинники; 5) етнічні відмінності; 6) культурно-побутові стосунки чи пріоритети; 7) особисті стосунки [50, с. 109]. На наш погляд, саме політичні чинники є головними в складній взаємозалежності причин війни. Іншими словами, основна причина виникнення війн – намагання певних політичних сил (в т. ч. держав) використати збройну боротьбу для досягнення своїх зовнішньополітичних чи внутрішньополітичних цілей. Це доводить закономірність зв'язку війни з політикою. Останній постулат, однак, не розповсюджується на сучасну війну із застосуванням зброї масового знищення. Оскільки така війна загрожує знищенням усього людства, вона вже не може бути засобом політики.

1. Брекен П. Друге ядерне століття // Політика і час. – 2000. – № 9-10. – С. 82-88.
2. Военная конфликтология: основные подходы к изучению вооруженных конфликтов // Современная конфликтология в контексте культуры мира. – М.: УРСС, 2001. – С. 22-43.
3. Военный энциклопедический словарь. – В 2-х т. – М.: Рипол Классим, 2000. – Т. 1, 2.
4. Война и военное дело: Пособие по военному делу для партийного, советского и профсоюзного актива. – М.: Воениздат, 1933. – 564 с.
5. Волкогонов Д. А. Психологическая война / Дмитрий Антонович Волкогонов. – М.: Воениздат, 1983. – 288 с.
6. Воронов К. Европа и Россия после Балканской войны 1992 г.: дипломатические уроки // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 4. – С. 27-36.
7. Галушко К. Системні чинники самовідновлення близькосхідного конфлікту // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 148-160.
8. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения / Георг Вильгельм Фридрих Гегель / Вступительная статья и примечания В. С. Нерсесянца. – М.: Наука, 1978. – 438 с.
9. Гелей С. Д. Політологія. – 6-е вид., перероб. і доп. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. – К.: Знання, 2007. – 309 с.
10. Гура В. Момент істини. "Війни 11 вересня": Афганістан, Ірак… // Політика і час. – 2003. – № 4. – С. 54-58.
11. Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения // Полис: Политические исследования. – 1996. – № 3. – С. 108-118.
12. Дем'янчук І. Людство має бути захищене від тероризму // Універсум. – 2001. – №№ 7-10. – С. 10-13.
13. Забарко Б. Чи збереже людство людяність? Збройні конфлікти і гуманітарні права людини // Політика і час. – 1994. – № 2. – С. 13-18.
14. Замковой В. Философия агрессии / В. Замковой, М. Филатов. – Алма-Ата: Казахстан, 1981. – 316 с.
15. Из истории развития политико-правовых идей: Сборник статей / АН СССР, Институт государства и права. – М.: ИГПАН, 1984. – 141 с.
16. Ильин М. Война в Югославии: от жертвоприношения Сербии к самоубийству Запада? // Политические исследования. – 1999. – № 2. – С. 110-115.
17. Искендеров А. Гражданская война в России: причины, сущность, последствия // Вопросы истории. – 2003. – № 10. – С. 75-95.
18. История и Математика: Макроисторическая динамика общества и государства / Под ред. А. В. Коротаева, С. Ю. Малкова, Л. Е. Гринина. – М.: КомКнига/УРСС, 2004. – 321 с.
19. История политических и правовых учений. – 2-е изд., стереотип. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца / Владик Сумбатович Нерсесянц. – М.: Изд-во НОРМА (Издат. группа НОРМА – ИНФРА ∙ М), 2001. – 736 с.
20. Кант И. "К вечному миру" И. Канта / Подготовка текста, вступительная статья и заключение А. В. Гулыги. – М.: Московский рабочий, 1989. – 75 с.
21. Капто А. Философия мира / А. Капто. – М.: "Инфра М", 1990. – 312 с.
22. Кирилюк Ф. М. Історія політології / Федір Михайлович Кирилюк. – К.: Знання України, 2002. – 535 с.
23. Кірпенко П., Шпакова Н. Великі інтереси і великі обов'язки. До питання про близькосхідну політику США // Політика і час. – 2003. – № 4. – С. 59-64.
24. Клаузевиц К. О войне / Карл фон Клаузевиц. – М.: Воениздат, 1990. – 269 с.
25. Кокошин А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт, сравнительный анализ, задачи для России. – М.: МГИМО, Российская политическая энциклопедия, 2003. – 421 с.
26. Коломієць П. Нова буря увірвалась у пустелю. Війна в Іраку: огляд версій // Політика і час. – 2003. – № 4. – С. 49-53.
27. Коломієць П. Четверта світова війна? // Політика і час. – 2001. – № 10. – С. 31-36.
28. Коновалов А. Ирак. Пейзаж после битвы // Международная жизнь. – 2003. – № 8. – С. 29-43.
29. Конышев В. Война как средство политики: современные американские подходы // Общественные науки и современность. – 2004. – № 5. – С. 110-119.
30. Коротаев А. В., Комарова Л. Н., Халтурина Д. А. Законы истории. Вековые циклы и тысячелетние тренды. Демография, экономика, войны. – 2-е издание. – М.: УРСС, 2007. – 426 с.
31. Кухта Б. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни / Б. Кухта, А. Романюк, Л. Старецька, Л. Угрин, О. Красівський, Г. Ткаченко. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
32. Мальков В. Мир и война: новое мышление / Владимир Мальков. – М.: Воениздат, 1989. – 192 с.
33. Мельтюхов М. Проблемы периодизации истории второй мировой войны // Вопросы истории. – 2003. – № 1. – С. 154-162.
34. Мирский Г. Американская сверхдержава против исламского терроризма // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 10. – С. 71-80.
35. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений / Владик Сумбатович Нерсесянц. – М.: "Инфра М", 1995. – 736 с.
36. Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень / Євген Михайлович Орач. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; К.: Атіка, 2005. – 560 с.
37. Першиц А. И. Война и мир в ранней истории человечества / А. И. Першиц, Ю. И. Семенов, В. А. Шнирельман. – В 2-х томах. – М.: Институт этнологии и антропологии РАН, 1994. – Т. 1, 2.
38. Петров Н. Что такое полиэтнизм? (Территориально-этнические войны и притязания в бывшем СССР) // Политические исследования. – 1993. – № 6. – С. 6-16.
39. Піча В. М. Політологія / Володимир Маркович Піча, Наталія Михайлівна Хома. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
40. Политологический словарь / Под общей редакцией д-ра ист. наук, проф. В. И. Астаховой и д-ра ист. наук, проф. Н. И. Панова. – Харьков: Прапор, 2008. – 199 с.
41. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
42. Політологія / За ред. М. М. Вегеша / Микола Миколайович Вегеш. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 384 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
43. Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий центр "Академія", 2006. – 568 с.
44. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник для студентів. Уклали: В. М. Піча, Н. М. Хома. Наукова редакція В. М. Пічі. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2001. – 320 с.
45. Рыльская М. А. К вопросу о проблеме урегулирования конфликтов // Проблемы деятельности органов внутренних дел и внутренних войск в экстремальных условиях: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – С. 126-141.
46. Стриж В. Тероризм: у затінках геополітики // Універсум. – 2001. – №№ 7-10. – С. 14-15.
47. Толипов Ф. Война в Афганистане и геополитическая трансформация в Центральной и Южной Азии // Политические исследования. – 1998. – № 6. – С. 149-157.
48. Требін М. Війна без армій і кордонів. Тероризм – відкриття Французької революції // Політика і час. – 2005. – № 6. – С. 87-96.
49. Требин М. Войны ХХІ века // Журналист. – 1999. – № 12. – С. 19-26.
50. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Автори-упорядники: Андрущенко В. П. та інші. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.
51. Хазанов А. Третья мировая война: поле боя – весь мир // Международная жизнь. – 2005. – № 5. – С. 119-125.
52. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? / Самюэль Филлипс Хантингтон // Полис. – 1994. – № 1. – С. 33-48.
53. Цивилизационная структура современного мира: В 3-х т. / Под ред. акад. НАН Украины Ю. Н. Пахомова, докт. фил. н. Ю. В. Павленко; НАН Украины, Институт мировой экономики и международных отношений. – Т. 1: Глобальные трансформации современности. – К.: Наукова думка, 2006. – 690 с.; Т. 2: Цивилизационная структура современного мира. – К.: Наукова думка, 2007. – 692 с.; Т. 3: Цивилизации Востока в условиях глобализации; Мусульманско-Афразийская и Индийско-Южноазиатская цивилизации. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с.
54. Цымбурский В. Сверхдлинные военные циклы и мировая политика // Политические исследования. – 1996. – № 3. – С. 27-55.
55. Черешкин Д. С. Оружие, которое может бать опаснее ядерного // Независимая газета. – 1995. – № 123. – С. 6-9.
56. Чистяков А., Якушев М. Мир на Ближнем Востоке только снится? // Международная жизнь. – 2001. – № 4. – С. 60-68.
57. Шлаєн О. Аллах акбар? (Міжнародний тероризм і небезпеки для загальнолюдських цінностей) // Політична думка. – 2001. – № 4. – С. 98-107.
58. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Петро Панасович Шляхтун. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
59. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень / Федір Пилипович Шульженко, Тарас Григорович Андрусяк. – 3-є вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 304 с.
60. Эвола Ю. Метафизика войны / Юлиус Эвола. – Тамбов: Издательство Тамбовского университета, 2008. – 168 с.
61. Яцько А. Тероризм як форма політичної боротьби // Політика і час. – 2002. – № 2. – С. 34-42.
62. Война и вооруженный конфликт. [Електронний ресурс] // http://www.33333.ru/teoriya/glossariy/glossariy.php?st=61
63. Война. Причины возникновения войн и их классификации. [Електронний ресурс] // http://ru/wikipedia.org/wiki/%DO%92%DO%BE%DO%
B9%DO%BD%DO%BO
64. Войны ограниченные и войны тотальные. [Електронний ресурс] // http://revolution.allbest.ru/war/00004596-0.html
65. Гареев М. А. О характере и облике вооруженной борьбы будущего. [Електронний ресурс] / Махмут Ахметович Гареев // Армейский сборник. – 2003. – № 4. [Режим доступу до журналу] // http://www.soldiering.ru/war/war.
php
66. Гареев М. А. Слабые места национальной безопасности. Залог успеха – в единстве политического, государственного и военного управления. [Електронний ресурс] / Махмут Ахметович Гареев // http://vko.ru/print.asp?
pr_sign=archive.2004.14.02
67. Герасимов А. В. Внутренние вооруженные конфликты в современном мире: Политико-правовой анализ. [Електронний ресурс] / А. В. Герасимов // http://www.samoupravlenie.ru/16-24.htm
68. Дмитриев А. К. Войны бывают… (Сравнение войн). [Електронний ресурс] / А. К. Дмитриев // Дуэль. – 2001. – № 51. [Режим доступу до журналу] // http://iwolga.narod.ru/docs/duel/51_1.htm
69. Общественная суть и особенности международного конфликта. [Електронний ресурс] // http://www.xserver.ru/user/mkpfh/2.shtml
70. Развитие взглядов на происхождение войны в истории философии. [Електронний ресурс] // http://revolution.allbest.ru/philosophy/00031516-0.html
71. Швейцер (Schweitzer) Альберт (1875-1965). [Електронний ресурс] // http://psylib.org.ua/books/levit01/txt126.htm
72. Этнические войны: Досье. [Електронний ресурс] // http://www.agentura.ru/press/about/jointrprojects/washprofile/ethnoconflict/

Війни супроводжують людство з самого початку його історії і є перенесенням насильницького засобу вирішення проблем, який міститься у підсвідомості кожної людини, на відносини між народами, націями, державами, міждержавними утвореннями. Історія війн багата і різноманітна. Пожинаючи їх плоди у вигляді загублених життів, зруйнованого господарства, розрухи, люди через певний час знову їх починають. І це при тому, що війна як насильницька зміна стосунків між людьми завжди пов'язана з руйнацією тих чи інших умов існування суспільства. Війна уповільнює чи перериває хід розвитку цивілізації, деформує людську культуру. Як свідчить швейцарський вчений Ж. Бабель, у 14513 великих і малих війн, що відбулися за останні 55,5 століть, загинуло 3640 млн. осіб [14, с. 5]. Тільки в одній Другій світовій війні, до якої було залучено 72 держави, загинули до 55 млн. осіб, причому близько 50% із них становили цивільні особи. Армії європейських колонізаторів з 1700 по 1939 р. втратили загиблими 1,3 млн. осіб. Втрати колоніальних народів взагалі не можна порахувати, але відомо, що вони на порядок перевищують втрати регулярних військ європейських держав [49, с. 19]. Цю жахливу статистику можна продовжувати практично нескінченно, і вона, за всієї її приблизності, дає уявлення про масштаби розповсюдження війн в історії людства.
Зрозуміло, що проблеми війн і збройних конфліктів, їхніх причин, особливостей, наслідків посідають ключове місце у проблематиці теорії міжнародних відносин. Незважаючи на те, що цим проблемам присвячено чимало наукових праць, вважати їх розв'язаними не можна. Адже на практиці в багатьох гарячих точках планети війни не припиняються роками, раз-по-раз спалахуючи з новою силою. Аравійський півострів, Близький Схід, Кавказ, проблеми міжнародного тероризму – сучасні події, що розгортаються в цих та інших регіонах, повинні стати предметом більш ретельного, поглибленого вивчення. Це зумовлює актуальність обраної нами теми дослідження.
Мета дипломної роботи – визначити поняття, причини та особливості війни як форми політичного конфлікту, осмислити її процес, розібратися в джерелах, з'ясувати місце і роль війни в системі людської життєдіяльності.
Основні задачі дослідження:
• визначити поняття війни як збройної форми політичного конфлікту, розкрити співвідношення понять війни та збройного конфлікту;
• навести існуючі класифікації війн за різними параметрами, охарактеризувати різні види;
• розглянути різні теорії та концепції війни і миру, що були висунуті в різні періоди історії розвитку філософської і політичної думки, порівняти ставлення до війни різних філософів і політичних діячів;
• проаналізувати точки зору на війну, її причини та особливості представників сучасних шкіл і філософських напрямів;
• здійснити екскурс в історію війн, згрупувавши їх за цільовими блоками залежно від історичних епох;
• простежити й обґрунтувати можливі причини війни, дослідити сучасні теорії виникнення війн;
• виявити й пояснити характерні ознаки та особливості війн минулого та сучасної війни, а також різних видів сучасної війни (етнічної, внутрішньої, зовнішньої, ядерної, психологічної);
• зробити спробу спрогнозувати можливі особливості війн майбутнього.
Об'єкт дослідження – війна як різновид політичного конфлікту, як засіб міжнародних відносин, що спричиняється прагненням і можливістю досягнення політичних, економічних цілей шляхом використання насильницьких методів у відношенні до опонента.
Предмет дослідження – ознаки та особливості війн різних видів, історичні особливості війни, її роль в історії людства, теорії та концепції війни і миру, перспективи щодо ведення війни в майбутньому.
Серед методів аналізу перше місце в нашому дослідженні посідають загальнотеоретичні методи. Застосування функціонального методу допомагає нам визначити залежності між політичними явищами, наприклад, війнами та збройними конфліктами. Структурно-функціональний метод надає змогу розглядати окремі види війн як певні системи, окремі елементи яких виконують певні функції. В рамках нормативно-ціннісного підходу ми акцентуємо увагу на оцінці війн як політичних явищ через етичні норми й цінності. За допомогою порівняльного аналізу ми зіставляємо різні види війн, різні погляди, різні теорії та концепції виникнення війн. Серед загальнонаукових методів у нашому дослідженні використовуються конкретно-історичні, узагальнюючі, прогностичні та деякі інші методи.
При підготовці дослідження було опрацьовано широке коло літератури з даної тематики, завдяки чому вдалося сконструювати уявлення про суть війни, історичні особливості її характеру, чинники, що спричиняють її появу, дослідити суспільно-політичну думку різних авторів, які торкалися даної проблематики, вирішити інші задачі, що були поставлені на початку дослідження. Всю опрацьовану літературу умовно можна поділити на декілька блоків. До першого варто віднести праці авторів-класиків, зокрема Г. Гегеля [8], І. Канта [20], К. фон Клаузевиця [24]. Другий блок складають посібники з політології, історії політології, історії політичних і правових вчень, військової справи. В окремий блок слід виділити монографії і наукові дослідження вітчизняних і закордонних авторів. Серед них привертають увагу праці: "Психологічна війна" Д. Волкогонова [5], "Філософія агресії" В. Замкового та М. Філатова [14], "Стратегічне управління…" А. Кокошина [25], "Закони історії…" групи авторів [30], "Мир і війна: нове мислення" В. Малькова [32], "Метафізика війни" Ю. Еволи [60]. Заслуговує на увагу підготовлений українськими вченими тритомник "Цивілізаційна структура сучасного світу" [53]. Значну допомогу у вирішенні деяких питань надали нам словники та енциклопедичні видання, серед яких хотілося б виділити російський "Військовий енциклопедичний словник" 2000 р. [3], енциклопедичний словник "Філософія політики" 2002 р. [50], "Політологічний енциклопедичний словник" 2004 р. [41]. Окремі блоки складають матеріали зі збірок наукових праць і статті з українських та російських періодичних видань, зокрема наступних: "Віче", "Політика і час", "Світова економіка й міжнародні відносини", "Політичний менеджмент", "Політичні дослідження", "Політична думка", "Універсум", "Питання історії", "Міжнародне життя", "Суспільні науки і сучасність", "Журналіст", "Незалежна газета". Зрештою, останній важливий блок складають матеріали з електронної мережі Інтернет. Серед них хотілося б відзначити праці "Про характер і вигляд збройної боротьби майбутнього" М. Гарєєва [65], "Внутрішні збройні конфлікти…" А. Герасимова [67], "Війни бувають… (Порівняння війн)" А. Дмитрієва [68].
За своєю структурою робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Перший і третій розділи, у свою чергу, поділяються на підрозділи.
У першому розділі "Загальна характеристика війни як форми політичного конфлікту" насамперед визначається поняття війни й наводяться її найбільш загальні основні характеристики. Далі порівнюються поняття війни і збройного конфлікту, з'ясовується їхнє співвідношення. Окремо розглядаються внутрішні зв'язки в системі понять політичного конфлікту, воєнного конфлікту, збройного конфлікту і війни. У другому підрозділі розглядаються класифікації війн за різними параметрами: за загальними ознаками, соціально-політичним змістом, з точки зору суб'єктів ведення війни, за її масштабами, за військово-технічним та іншими, більш вузькими критеріями. Класифікації різних авторів співвідносяться між собою, поняття, що виводяться в їхніх рамках, характеризуються з різних сторін. У підрозділі "Війна крізь призму філософських і політичних доктрин" вирішуються задачі розгляду різних теорій і концепцій війни і миру, що були висунуті в різні періоди історії розвитку філософської і політичної думки, порівняння ставлення до війни різних філософів і політичних діячів, аналізу точок зору на війну, її причин та особливостей представників сучасних шкіл і філософських напрямів.
Другий розділ "Екскурс в історію війн" присвячено короткій характеристиці окремих найбільш важливих війн в історії людства – від епохи Стародавнього Світу до наших днів. Оскільки в рамках нашого дослідження докладно розглянути навіть найважливіші для історичного поступу людства війни неможливо (це тема окремого дослідження), ми будуємо свій екскурс за принципом виділення окремих цільових блоків війн, які велися в різні епохи, наприклад: "Міждержавні війни з метою захоплення територій та пограбування завойованих народів" в епоху Стародавнього Світу, або "Династичні війни" в епоху Середньовіччя. Кожен блок, у свою чергу, ілюструють найбільш відомі й характерні для даного блоку війни в історії людства. Звертаємо увагу на те, що порядок розгляду історичного матеріалу в другому розділі побудовано за тематичним, а не хронологічним принципом.
У третьому розділі "Причини та ознаки війн" у двох підрозділах аналізуються, відповідно, причини та характерні особливості війни. Авторському аналізу причин передує розгляд сучасних теорій виникнення війн (поведінкової, еволюційно-психологічної, соціологічної, демографічної. Окремо окреслюються можливі причини деяких видів сучасної війни, зокрема етнічної, причому аналіз ілюструється наведенням різних точок зору на кожну конкретну проблему. Щодо особливостей війни, то насамперед увагу приділено загальним ознакам сучасної війни, загальним тенденціям сучасної збройної боротьби, питанням стратегічного управління, після чого подаються результати аналізу специфічних особливостей сучасних етнічних, внутрішніх, міжнародних, психологічних війн, розглядаються питання міжнародного тероризму та застосування у сучасній війні зброї масового знищення. Остання задача, що розв'язується в рамках нашого дослідження, – це задача зробити спробу спрогнозувати можливі особливості війни майбутнього значного масштабу, якщо таку війну буде розпалено.

1. У ході дослідження ми дійшли висновку про те, що війна – це організоване збройне насильство, що має на меті досягнення політичних цілей, один із видів політичного насильства. Війна є також збройною формою політичного конфлікту, тому її визначають як воєнний конфлікт, який відбувається у формі бойових дій між збройними силами. Порівняно з простим збройним конфліктом цілі війни є більш масштабними та краще спланованими, вона передбачає застосування регулярної армії чи значної її частини і призводить до якісних змін усіх сторін життя суспільства. Війну зумовлюють корінні суперечності, що стосуються інтересів держави, в ній застосовуються найрізноманітніші форми збройної та іншої (політичної, економічної, фінансової, психологічної, інформаційної тощо) боротьби. У війні беруть участь безпосередню дві або більше збройних сторін, має місце централізоване управління бойовими діями, які здійснюються з визначеною постійністю. Війна та простий збройний конфлікт інтегруються в єдине поняття воєнного конфлікту.
2. З точки зору соціально-політичного змісту війни поділяють на справедливі та несправедливі. Залежно від суб'єктів ведення війни ми виділили зовнішні (міждержавні) та внутрішні (громадянські) війни та збройні конфлікти. Внутрішні збройні конфлікти за своїми масштабами можуть охоплювати територію однієї чи декількох адміністративних одиниць різного рівня, за тривалістю – бути швидкоплинними чи затяжними. Війни за критеріями кількості країн-учасниць і розміру охоплених війною територій поділяють на світові й локальні, а воєнні конфлікти, за більш детальною класифікацією, – на світові, регіональні, локальні (субрегіональні), малі, а також збройні конфлікти різної масштабності. Світові війни ведуться в інтересах досягнення певних цілей, вирішення яких у кінцевому підсумку повинно призвести до світового панування; локальні здебільшого зачіпають інтереси двох або декількох країн. Крім того, війни поділяють на тотальні, коли збройний конфлікт доводиться до граничних меж і потребує мобілізації всіх матеріальних і людських сил, та обмежені, які ведуться в межах одного чи на стику декількох сусідніх театрів воєнних дій. Збройні конфлікти можуть бути високої, середньої та низької інтенсивності (останні – з трьома рівнями коефіцієнтів). З точки зору військової техніки війни починаючи з середини ХХ ст. поділяють на війни із застосуванням звичайної зброї та війни із застосуванням зброї масового знищення.
3. Причини та особливості війни, її природність чи штучність були предметом уваги філософів ще починаючи зі стародавніх часів. При цьому в їхніх поглядах на війну ми можемо виділити дві загальні течії. Першу течію можна визначити як "апологетику війни". Одним із найперших її апологетів був Н. Мак'явеллі, який виправдовував силу як чинник міжнародних відносин, а отже й політику експансії, що виражалася в агресивних діях проти інших держав. Г. Гроцій, хоч і закликав використовувати для розв'язання міжнародних конфліктів мирні засоби й методи, тим не менш стверджував, що війна не суперечить ні природному праву, ні правам народів, ні Божественному закону. На думку Г. Гегеля, війна є двигуном історичного прогресу, більше того, вона зберігає здорову моральність народів. Г. Лейбніц називав війну "вищою формою людського буття". К. фон Клаузевиць розвинув цілу теорію війни, яку він уявляє собі як сутичку двох борців, в якій кожен із противників творить свій закон над іншим, диктує йому свою волю; також він ретельно проаналізував зв'язок війни з політикою. Представники другої течії цілком або частково засуджували війну, дивлячись на неї як на соціальне зло й вимагаючи її ліквідації, досягнення вічного миру. Лао-Цзи різко критикував будь-яке насильство, війни, армію. Геракліт, Платон, Арістотель та багато інших античних філософів, хоча й дивилися на війну як на природне явище, тим не менш визнавали можливість війни тільки з зовнішніми ворогами ("варварами") – для захоплення рабів, оскільки рабство було для них явищем, що ґрунтується не на праві війни, а на самій природі речей. В той же час Арістотель, наприклад, сам принцип війни вважав неприйнятним з точки зору ідеї права. В різні способи засуджували війну гуманісти XVI ст., в центр уваги концепцій яких було поставлено людину; гармонійний розвиток людини сам по собі вимагає викоринення війни з її життя як найбільшого лиха для народів. Просвітники вперше висунуди ідею вічного миру, до якого повинні призвести духовне єднання всього цивілізованого світу й солідарність економічних інтересів. Автор трактату "До вічного миру" І. Кант наголошував, що війна суперечить ролі та призначенню людини й тому не має жодного виправдання. А. Швейцер, автор маніфесту "Шлях до миру", радив дотримуватися принципу "благоговіння перед життям", який допоможе людству покінчити з війнами.
4. В наш час існують сучасні школи, представники яких розглядають війну як закономірне природне явище, необхідне для суспільства. Це школи "політичного реалізму", природного детермінізму, технологічного детермінізму. Проти війн виступають діячі пацифістського руху, відкидаючи будь-які види насильства. Й. Галтунга розробив концепцію "мінімізації насильства та несправедливості у світі", що допоможе вижити найвищим життєвим людським цінностям. А. Печчеї виступає за гуманістичну переорієнтацію людства, що допоможе подолати проблеми збройного насильства.
5. Війни, що відбувалися в історії людства, ми згрупували за цільовими блоками залежно від історичних епох. Таку класифікацію запропоновано вперше. Відповідно до неї, у Стародавньому Світі спалахували такі війни: міждержавні війни з метою захоплення територій, пограбування завойованих народів, панування на певних територіях (Греко-перські війни, походи Олександра Македонського, Пунічні війни тощо); громадянські війни між різними угрупуваннями аристократії (війни діадохів); повстання рабів (повстання рабів під проводом Спартака); загарбницькі походи стародавніх держав з метою підкорення племен, які перебували на більш низькій стадії розвитку, а також збору данини і захоплення рабів (Маркоманська війна). Зовсім іншого вигляду набуває типологія війн епохи Середньовіччя. В цю епоху мали місце релігійні війни (Хрестові походи); династичні війни (Війна червоної та білої троянд в Англії); війни за створення централізованих національних держав (війни за приєднання земель різних руських князівств до Московії); селянські війни-повстання проти державної влади (Жакерія у Франції). Війни нового й новітнього часу стали набагато більш різноманітними, але в загальних рисах серед них можна виділити: колоніальні війни європейських країн за поневолення народів Азії, Африки, Америки та Океанії (Англо-бурська війна); національно-визвольні війни народів залежних і колоніальних країн проти колонізаторів, за встановлення чи збереження державної незалежності, війни, спрямовані проти спроб відновити колоніальні режими (Алжирська національно-визвольна війна); громадянські війни, що супроводжували різного роду революції та перевороти (громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії); локальні політичні війни (Ірано-Іракська війна); загарбницькі війни держав і коаліцій держав за гегемонію (Північна війна); війни за світове панування (Наполеонівські війни, Перша і Друга світові війни). Війни сучасного світу ми охарактеризували як постіндустріальні, виділивши серед них такі: гуманітарні війни та миротворчі операції (воєнні операції під егідою ООН у Косово); війни-репресалії ("покарання" Іраку за вторгнення до Кувейту); контртерористичні операції (останні війни в Афганістані та Іраку); етнічні війни (війна на теренах колишньої Югославії); кланові конфлікти (кланова війна в Таджикистані).
6. Серед загальних причин війни можна назвати соціально-політичні, територіальні чи майнові претензії, релігійні суперечки, економічні чинники, етнічні відмінності, культурно-побутові стосунки чи пріоритети, особисті стосунки. На наш погляд, причини війн слід розглядати у складній їхній взаємозалежності, зважаючи на особливості тієї чи іншої війни, однак головними з причин все ж таки є політичні чинники. Між тим, різні сучасні теорії виникнення війн виводять на перший план інші чинники. Так, представники поведінкової теорії акцентують увагу на людській агресії, яка підпитується сублімацією та проекцією, коли людина перетворює своє незадоволення в ненависть до інших рас, релігій, націй, ідеологій. Прихильники еволюційної психології вважають, що людські війни – це аналог поведінки тварин, які б'ються між собою за територію, партнера чи їжу. Соціологічні теорії розглядають причини війн по-різному: послідовники школи "пріоритету внутрішньої політики" важають, що війна є продуктом місцевих умов, а послідовники школи "пріоритету зовнішньої політики" запевняють, що вона виникає з огляду на певну геополітичну ситуацію. Серед демографічних теорій найпоширенішими є мальтузіанські, за якими загалом причини війн слід шукати в рості населення та дефіциті ресурсів.
7. Серед загальних специфічних ознак війни можна відзначити наступні: політика в ході війни коригується відповідно до перебігу воєнних подій, а після завершення війни орієнтується на її наслідки; війна завжди завершується політичним актом (договором чи актом капітуляції). Якщо говорити про сучасні війни, то можна вказати на такі особливості: важлива роль повітряних наступальних операцій; застосування даних космічної розвідки; застосування безконтактної зброї при одночасному суттєвому підвищенні ролі політичної та інформаційної складових; використання політичних і правових механізмів для втримання війни по можливості в "цивілізованих" межах; новий рівень стратегічного управління збройними силами. Ключовими ознаками сучасної війни можна назвати мінімізацію ризиків для суспільств та армій; контрольовану локалізацію воєнних дій, що дозволяє спиратися на експедиційну стратегію і структуру збройних сил; націленість воєнних дій не на все суспільство противника, а лише на політичне керівництво держави-опонента чи політичний режим; мінімізацію опосередкованих втрат противника від воєнних дій; установку на те, що поразка збройних сил противника не являється головною метою і необхідною умовою перемоги. Окремі види війн і збройних конфліктів мають свої специфічні особливості.
8. За допомогою фахівців ми зробили спробу спрогнозувати можливі особливості війн майбутнього. З одного боку, світ усвідомив наслідки застосування ядерної зброї і винайшов нові способи досягнення політичних і стратегічних цілей шляхом інформаційного тиску чи ведення локальних війн, тому тотальна війна в наш час вбачається майже неможливою. З іншого, у світі продовжує існувати чимало геополітичних і релігійних суперечностей, продовжується якісне вдосконалення озброєнь, намагання певних держав забезпечити чи утримати домінуючу військово-технічну перевагу, тому розпалення регіональної війни, навіть значного масштабу, може бути цілком імовірним. У цій війні "жива сила" вже не буде відігравати вирішальної ролі; бронетанкові та механізовані війська замінять повітряно-космічні сили й засоби; на перший план вийдуть високоефективні глобальні системи стратегічної та оперативної розвідки, управління, зв'язку й безпосередньої боротьби, що створить невід'ємним елементом нової збройної боротьби в усіх воєнних конфліктах космос; особливого значення набудуть досягнення інформатики в управлінні бойовими діями, що будуть включати фізичне руйнування громадських та військових систем управління, зв'язку і засобів радіоелектронної боротьби противника, а також проведення операцій з дезінформації та маніпулювання поведінкою армії противника, населення та військово-політичного керівництва; надзвичайної актуальності набуде встановлення прямого чи опосередкованого контролю над засобами масової інформації противника; збройна боротьба безпосередньо буде вестися із застосуванням звичайної високоточної зброї. Такими є спрогнозовані нами ознаки можливої майбутньої війни, але щиро сподіваємося, що таку війну більше ніколи не буде розв'язано навіть у регіональному масштабі.