План
Вступ
Розділ I Місце права на життя в системі особистих немайнових прав
1.1 Право на життя фізичної особи як основне особисте немайнове право
1.2 Поняття права на життя
Розділ II Зміст права на життя
1.1 Проблеми евтаназії
1.2 Особливості проведення медичних, наукових та інших дослідів над людиною
1.3 Право на переривання вагітності
1.4 Застосування допоміжних репродуктивних технологій
Розділ III Захист права особи на життя
Висновки
Список використаних джерел

Розділ II Зміст права на життя
1.1 Проблеми евтаназії
На даний час особливу увагу юристів, медиків, філософів, представників інших спеціальностей привертає проблема евтаназії ( в перекладі з грецької “легка”, “добра” смерть). Евтаназією є умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.
Важливе значення для розуміння суті евтаназії має її класифікація. Так, залежно від поведінки медичного працівника евтаназія поділяється на активну і пасивну. Активна евтаназія (позитивна чи “метод наповненого шприцу”) – це проведення будь-яких дій, введення лікарських засобів, які прискорюють смертельний результат. Пасивна евтаназія (негативна чи ”метод відкладеного шприцу ”) – це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важкохворого пацієнта. Поділ евтаназії на активну та пасивну дає підстави деяким вченим припускати, що лише активна евтаназія може бути розцінена як повноцінна, тоді як пасивна евтаназія взагалі не може розглядатися як різновид евтаназії, оскільки по своєму спрямуванню такі дії медичного працівника не мають прямого умислу умертвити невиліковно хворого, а тільки спрямовані на позбавлення його від страждань.

Список використаних джерел:

1. Конституція України 1996р.
2. Цивільний кодекс України 2003р.
3. Сімейний кодекс України 2002 р.
4. Основи законодавства про охорону здоров’я. Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. – Ст.19.
5. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государство и право. - М.: Наука, 1995, № 12. - С. 102-107.
6. Беседкина Н.И. Права неродившегося ребенка / Н.И. Беседкина // Государство и право. – 2006. – № 4. – С. 54–60.
7. Гладун 3.С. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Український часопис прав людини. - 1995.-№ 1.-С.47-54.
8. Гончаренко О. Питання конституційного закріплення права на життя ненародженої дитини//Право України. 2010.-№5.
9. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров’я // Право України.- 2001.- №12
10. Гурська Т.Д. Право жінок на охорону репродуктивного здоров’я // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.– 2002. –№2.
11. Дмитриев Ю.А., Шленева Е.В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право. – 2000.– №11.– С.52 – 59
12. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини та громадянина // Право України. – 2002. – №5. – С.37 – 41.
13. Е.Те Некоторые правовые, морально-этические и другие аспекты эвтаназии в России. Право и жизнь. 2000. № 31

Вступ
Людське життя є неповторним і унікальним природним феноменом. Воно виникає незалежно від волі і свідомості самої людини; дається кожній людині лише раз; підлягає певним закономірностям розвитку; має свої властивості, тривалість та інші параметри виміру. Тому якщо розглядати права людини як певним чином внормовані її потреби чи інтереси, її свободу, то право на життя має бути визнане найважливішим і найпершим природним і невід’ємним правом людини. Не існує такої духовної чи матеріальної мети, заради якої можна було б жертвувати життям бодай однієї людини. Право на життя є найпершим правом людини, позаяк без нього втрачають усякий сенс інші її права – на свободу, на здоров’я, на власність, на безпеку, на опір гнобленню та ін.

Висновки
З проголошенням незалежності України та її прагненням увійти повноправним членом до Європейського Союзу з’явилася необхідність вдосконалення правової системи України, приведення її законодавства у відповідність з нормами і принципами міжнародного права, що зумовило необхідність розширення переліку прав громадян та включення до нього значної кількості особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких особливе місце займає право на життя. Воно є найпершим природнім правом людини, оскільки забезпечує її фізичне існування, без нього всі інші права людини втрачають свій сенс, оскільки зникає їх носій. Тому значним кроком вперед було закріплення цього особистого немайнового права у Конституції, Цивільному кодексі України, оскільки це означає спрямованість нашої держави на його якнайповніше забезпечення та охорону, що повинно бути найпершим завданням будь-якої демократичної правової держави та має дуже важливе значення для суспільства в цілому. Незважаючи на це, на сьогоднішній день, на жаль, слід констатувати недостатність правового регулювання цього питання, що значною мірою зумовлено декларованим, але не забезпеченим на практиці захистом прав фізичних осіб у СРСР через пануючий тоді тоталітарний політичний режим, відсутністю реального механізму здійснення громадянами своїх прав та свобод.