Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Курсова

"Право на життя"

Предмет:

Конституційне право

Мова:

Українська

Рік здачі:

2014

Сторінки:

100 грн.

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІЙНИЙ АПАРАТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА 6
1.1. Історично-правовий генезис поняття права на життя 6
1.2. Особливі риси конституційного права на життя 11
1.3. Закріплення конституційного права на життя 15
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА 19
2.1. Загальна характеристика механізму реалізації конституційного права на життя людини та громадянина 19
2.2. Видова характеристика гарантій конституційного права на життя 21
2.3. Роль органів внутрішніх прав щодо захисту конституційного права людини і громадянина на життя 27
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ ЯК КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 29
ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36

Історія ідей про права людини бере свій початок з найдавніших часів людської історії. Ще в прадавніх міфах та віруваннях, а також у Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. Подібні погляди набули широкого поширення в античні часи у Стародавній Греції, коли розпочався розвиток ідей про природні права [9].
Первіснообщинний лад помилково вважають «золотим періодом людства», в якому нібито існувала повна свобода і не порушувались права особи. З цим не можна погодитись, оскільки що було порушувати, якщо і розуміння прав, як таких не існувало. первіснообщинний лад характеризувався наявністю так званих «мононорм», тобто норм, які не можуть бути кваліфіковані як норми релігії, моралі, звичаєвого права – це правила, сформовані на засадах звички, що обумовлена доцільністю певної поведінки, яка є корисною для окремої особи лише в тих межах, в яких вона корисна для роду, племені. Ці норми ніколи не давали переваг одного члену роду над іншим, тобто закріплювали умовну «первісну рівність», але суть цієї рівності полягає у відсутності свободи, оскільки людина цілком поглинається суспільством, життєвість індивідуума досить жорстко регламентована. Тому в період первіснообщинного ладу можна вести мову лише про наявність певних міфологічних уявлень про людину та її права [12, 15, с. 8].
Зародження усвідомленої ідеї прав людини пов’язують з періодом 5-6 ст. до н.е., з епохою розвитку стародавніх полісів (Афін, Риму). Хоча вже у ІІ тис. до н.е. у період, так званої «гомерівської Греції» еліни широко вживають такі поняття як «діке» - правда, справедливість, «тіме» - особиста честь. Появу ідей прав людини крім того, тісно пов’язують з принципами громадянства, які зародились в в Стародавній Греції та зародками ідей демократії. Засновником поміркованої цензової демократії вважають Солона. Зокрема, вже у 6 ст. до н.е. Солон розробив і запровадив конституцію, в якій намагався закріпити ідеї притягнення до відповідальності державних чиновників.
Велика ідея природної рівності людей і волі всіх людей вперше була висловлена мислителями-софістами (V–IV ст. до н. е.). В їх працях, ще в ті часи, були закладені основи концепції природного права. У центр головного мірила всіх речей вони поставили не традиційне божественне начало, а людину.
Ще Аристотель говорив про право (і природне, і волевстановлене) тільки як про політичне право, тобто таке, яке можливе і має місце лише у державі. За ним, природне право можливе тільки як політичне право, а права людини – лише як права громадянина (що є членом полісу). Особливо слід визначити послідовну позицію Аристотеля у питанні захисту права особи на приватну власність та індивідуальну сім’ю. На ці положення, як хрестоматійні, пізніше посилалося багато прибічників прав людини.
Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність всіх людей отримали подальший розвиток у Стародавньому Римі. Так, положення грецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа та ін.) про світовий природний закон («загальний закон» для всіх людей і народів) були використані римськими стоїками (Сенекою, Епіктетом, Марком Аврелієм) для обґрунтування універсальної концепції природного права і космополітичних ідей, згідно з якими всі люди (за своєю природою і законами світотворення в цілому) – громадяни єдиної світової держави, і що людина – громадянин Всесвіту [13, с. 17].
З природно-правових позицій стоїків виплавало, що рабство не має виправдання, оскільки воно суперечить загальному закону і світовому співгромадянству людей. Зусиллями стоїків природно-правова ідея свободи і рівності всіх людей була виведена за вузькополісні етнічні межі і поширена на всіх представників людського роду як співгромадян єдиної космополітичної держави.
Аналізуючи праці римських юристів можна зробити висновок, що ними був зроблений суттєвий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини. Абстрактне уявлення про природно-правову справедливість було трансформовано в принцип позитивного права і стало основним критерієм дійсного права. Саме ідеєю справедливості, тобто відповідності права вимогам життя, керувались римські юристи, створюючи «право юристів». Трактування справедливості як необхідної властивості самого права і констатуючого моменту його поняття означало, що всі норми, які суперечили вимогам принципу природно-правової справедливості, не мають юридичної сили [9, с. 117].
Першим універсальним міжнародним документом, у якому було закріплено право кожної людини на життя, є Загальна декларація прав людини 1948 р. Однак норма декларації дещо узагальнено характеризує право на життя, не розкриваючи всього змісту. На сьогодні загадана норма визначається звичаєвою нормою міжнародного права, якої повинні дотримуватись всі держави. Вона також є імперативною нормою загального міжнародного права, відхилення від якої не допускається [7].
Норма Міжнародного пакту про громадські й політичні права 1966 р., що стосується права на життя, захищає це право через запровадження обмежень на застосування смертної кари. Її заборона й обмеження правовими рамками – це перші кроки до надання праву на життя абсолютного характеру [17, с. 3-4].
Про право на життя не має згадок в конституціях, прийнятих в ХVII—XIX ст.ст. Воно було визначено значно пізніше в конституціях деяких держав (Фінляндія — 1919 р., Ірландія — 1937 р., Португалія — 1933 р.). Лише міжнародне закріплення права на життя у Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, стало поштовхом для його внесення в більш пізні конституції (ФРГ — 1949 р., Іспанія — 1978 р.). Отже осмислення цього права має вікову історію.
Включення права на життя в Конституцію України лише в 1996 р. можна пояснити низкою причин. По-перше, лише в період розгортання демократії стало можливим переорієнтувати ціннісний підхід державної політики в бік визнання людського життя як самоцінності та самомети історичного розвитку. До сих пір вищою цінністю нашої держави була не окрема людина, а певні соціальні цілі, суспільні інтереси, колективні права. По-друге, визнання права на життя в Україні є відповідною реакцією суспільства на довгий тиск тоталітарного режиму, позначеного державним свавіллям, коли життя конкретної людини для суспільства в цілому нічого не значило. У суспільній свідомості відбилася необхідність встановлення відповідальності держаної влади. І, нарешті, конституційне закріплення права на життя диктується також актуальною потребою врегулювання відносин між правом та наукою, прогрес якої, особливо в біомедичних дослідженнях, висуває вимоги належного правового регулювання в цій сфері [4].
Таким чином, варто розглянути особливості трактування поняття «право на життя» в працях різних вчених за допомогою таблиці 1.1.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Фундаментальним правом, яке зумовлено єством людини, котре не може змінити жодне суспільство, є право людини на життя. За шкалою соціальних цінностей життя є найбільш пріоритетним благом у світі. Жодна з попередніх конституцій та інших законів в минулому цього права не містили. Тому виникає багато питань, пов’язаних з реалізацією суб’єктивного права людини на життя, які потребують детального правового регулювання. Зокрема, до них належать проблеми юридичних меж життя, гарантій забезпечення права на життя людини і громадянина, визначення нових складів злочинів, пов’язаних зі зловживанням сучасної медицини, наприклад, примусове донорство, евтаназія та багато інших питань. У цьому зв’язку одним із важливих завдань правової науки нині стає створення необхідної для розвитку науки теоретичної бази, тобто розробка чітких критеріїв та юридичних визначень основних понять, численних та об’ємних, пов’язаних з поняттям «життя». Глобальний та комплексний характер даного завдання висуває його як актуальну проблему всієї системи наук про людину.
Право на життя належить до групи громадянських прав, тому його слід розглядати у поєднанні з іншими правами цієї групи. Проблемами громадянських прав займалися О. Горова, А. Колодій, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев, А. Хабібулін. Що стосується гарантій забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, то цю проблему розробляли М. Вітрук, Л. Воєводін, М. Гуренко, П. Недбайло, П. Рабінович, В. Скобєлкін, Ю. Тодика.
Стосовно наукових праць на тему правового регулювання життя людини, то тут слід зазначити, що певний інтерес, правда, дещо однобічний залежно від репрезентованої галузі, вітчизняних вчених-юристів з цього питання існував давно. Наприклад, наука кримінального права, захищаючи життя людини від різних посягань, встановлювала ознаки та умови, за якими визначалися межі життя. У цьому зв’язку необхідно назвати таких вчених, як: М. Бажанов, С. Бородін, О. Кистяківський, В. Сташис, М. Таганцев, Н. Ярмиш тощо.
Головною метою дослідження є комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації конституційного права на життя людини і громадянина Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі головні завдання:
1. Дослідити історико-правовий генезис формування поняття «право на життя».
2. В результаті узагальнення наукових праць та порівняльного аналізу визначити загальні та особливі риси права на життя.
3. Сформулювати поняття та основні елементи конституційного права на життя: суб’єкт, об’єкт та зміст.
4. Дослідити загальну характеристику механізму реалізації конституційного права на життя.
5. Охарактеризувати варіативність гарантій права на життя
6. Визначити роль та місце внутрішніх органів у системі захисту конституційного права людини на життя.
7. Окреслити пріоритетні напрямки вдосконалення конституційного права на життя.
Об’єктом даного дослідження є система закономірностей, зв’язків та відносин між державою та особою, які виникають у сфері реалізації конституційного права на життя людини та громадянина
Предметом даного дослідження є правове регулювання конституційного права на життя людини і громадянина
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалася наступні методи:
– філософські методи: діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку конституційного права людини на життя; за допомогою історичного методу з’ясовано загальні та окремі закономірності виникнення, становлення та еволюції права на життя;
– загальнонаукові методи: системно-функціональний підхід дозволив визначити місце і роль органів внутрішніх справ в соціально-юридичному механізмі забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина;
– методи дедукції та індукції використовувалися для встановлення спільних та відмітних ознак конституційного права на життя .

ВИСНОВКИ

На основі виконаного дослідження на тему: «Право на життя як конституційне право людини і громадянина» слід зробити наступні висновки:
1. На теоретичному рівні з’ясовано історико-правовий генезис формування конституційного права на життя.
2. Включення права на життя в Конституцію України лише в 1996 році можна пояснити рядом причин. Довгий час ми жили в закритому суспільстві, де суспільні інтереси превалювали над особистими. Доки вищою цінністю нашої держави була не окрема людина, а якісь колективні права, недоречно було піднімати питання про цінність окремого людського життя, його охорону та захист.
3. До системи ознак права на життя поряд з його багатоаспектністю належать: значущість цього права, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, наявність специфічного неподільного з самим суб'єктом об'єкту, невід'ємність, пріоритетність, особливий механізм реалізації, неможливість правонаступництва, неоновлюваність, сталість, всезагальність, індивідуальний і недискримінаційний характер, абсолютність (необмежене коло суб'єктів зобов'язано поважати та не порушувати вказане право).
4. Аналіз правових можливостей, які пов'язані з якістю життя людини, дозволяє акцентувати значення гідного існування для реалізації права на життя у його широкому розумінні (належний прожитковий мінімум, відповідні йому зарплатня, пенсійне та інші види соціального забезпечення; необхідний для існування у суспільстві рівень освіти.
5. В контексті аналізу правових норм національного законодавства України та норм міжнародного гуманітарного права простежується тісний зв'язок між правом на життя та правом на охорону здоров'я.
6. Система правового поняття життя передбачає застосування мір з боку держави щодо захисту прав людини та громадянина. Основними представницькими органами з боку держави є внутрішні правоохороні ограни основною функцією та завдання яких є забезпечення повної безпеки життя людини та оперативне розслідування злочинів пов’язаних з посяганням на життя людини.
7. У зв’язку із суперечностями пов’язаними з невідповідністю основного закону – Конституції України міжнародними нормам та стандартам запропоновано коригування основних положень що впливають на рівень конституційного права людини та громадянина.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 100.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Якименко Олена (kiruha2007)

(4.8)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Право на життя"

0 (800) 357-234