Далі варто проаналізувати дані наведені на рис. 2, а саме норми резервування за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній та національній валюті у довгостроковому на короткостроковому періоді. Так можна стверджувати, що до 2003 року Україна не мала чіткого розмежування за грошовими вкладами, яке ми маємо зараз, саме тому були єдині ставки норм резервування для всіх незалежно від їх принципового розмежування. Саме тому ми може спостерігати ту ж тенденцію, яка була проаналізована вище.

Рис.2. Нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів, за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств,%
Створивши у 2002 році необхідні умови для більш якісного розвитку грошово-кредитної системи, а саме – стимулювання збільшення обсягів довгострокових кредитів, НБУ у 2003 році не змінював норми обов’язкових резервів застосовуючи для регулювання грошового ринку інші інструменти монетарної політики.
Якщо співставити два графіки, які вже були зображені вище, то змінюються лише відсоткові значення, а загальна тенденція весь час зберігається. Починаючи з 2001 р. Національний банк, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм формування комерційними банками обов'язкових резервних вимог, а саме:
• норма мінімальних резервів застосовується диференційовано, залежно від характеру і строку вкладу;
• збільшився звітний період резервування з 15-ти днів до одного
місяця;
• заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.

Дані, які аналізувалися були зазначені у статтях Національного Банку України «Монетарний огляд за кожен проаналузований рік» на сайті: https://bank.gov.ua

За умов нестабільності світових фінансових ринків і національних фінансових систем істотно посилилася роль грошово-кредитної політики центральних банків як одного з найдієвіших засобів макроекономічного регулювання. Адже саме монетарні механізми та інструменти відіграють провідну роль у стратегіях й тактиці подолання кризових явищ всіх країн світу.
До монетарних механізмів регулювання центральним банком грошового ринку вітчизняні науковці відносять формування обов'язкових резервів для банківських установ. Так в України політика мінімальних резервних вимог застосовується Національним банком з 1992 р. За цей період норматив резервування змінювався досить часто. Вони змінювались кожного року і до 1996 року їх варіація була у діапазоні від 10% до 25%. До того ж, часто змінювалися види залучених коштів, які підлягали обов'язковому резервуванню, що вкрай негативно позначалося на діяльності комерційних банків. Надалі я детально розгляну динаміка нормативу обов'язкового резервування за 1996-2015 рр.
Починаючи з 1996 року в України були введені норми обов'язкового резервування залежно від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті та від джерел та строків залучення. Отже, нижче наведенні дані будуть розподілені на три основні групи:
• за строковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в національній та іноземній валюті;
• за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств у національній та іноземній валюті;
• за коштами, залученими іншими депозитними корпораціями від інших депозитних корпорацій-нерезидентів та інших фінансових корпорацій-нерезидентів у національній та іноземній валюті;

На мою думку, встановлення норми обов’язкового резервування у сукупності із заходами, спрямованими на узгодження фіскальної та монетарної політики, стимулювання розвитку фінансового ринку, насамперед ринку державних цінних паперів, посилення реальної операційної незалежності НБУ дадуть змогу в перспективі підвищити ефективність регулювання вітчизняного грошово-кредитного ринку з метою досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Проводячи політику обов’язкового резервування, серед інших, можна досягти таких цілей: стимулювати проведення депозитно-кредитних угод у національній валюті; зменшити операції банків у іноземній валюті шляхом збільшення їх витратності для банків; зменшити валютний ризик; обмежити зовнішнє короткотермінове кредитування, яке відбувалося в іноземній валюті. Отже, при прийнятті рішення щодо застосування експансійної чи рестрикційної політики Національному банку необхідно виважено використовувати поточну ситуацію на грошовому ринку, передбачати можливі перспективи його розвитку.